2026 рік – це рік війни, констатує дипломат Вадим Пристайко, відповідаючи на питання про те, чи бачить він якісь ознаки того, що у новому році переговорні зусилля Києва призведуть до підписання мирної угоди чи хоча б перемир'я.
«Я би дуже хотів помилятися», – додає посол.
Наприкінці 2025-го Київ і Вашингтон провели декілька раундів перемовин, після кожного з яких обидві сторони звітували про прогрес, однак, вважає Пристайко, цей процес не має нічого спільного з переговорами. Це – «жвавий діалог з американськими партнерами», оскільки для повноцінного переговорного процесу бракує ще однієї сторони – російської. Росія, у свою чергу, на реальні переговори не налаштована. Швидше навпаки: Москва загостює, піднімає ставки і розставляє «крючечки».
В розмові з Радіо Свобода Вадим Пристайко «на пальцях» пояснює хитросплетіння переговорного процесу про завершення війни і оцінює перспективи проведення виборів та референдуму, про що відкрито заявляє Володимир Зеленський.
Крім того, говоримо про те, як «Міндічгейт» вплинув на позиції українського президента закордоном і що змінилося після відставки Андрія Єрмака, якого неформально називали головним дипломатом країни.
«Я чітко усвідомлюю, чому я більше не працюю в МЗС і чому моя майже 30-тічня кар’єра завершилася – я знаю, кому я завдячую персонально», каже Пристаймо, коментуючи роль і вплив Єрмака на президента.
Ми публікуємо головні тези із інтерв’ю посла, а повну версію дивіться і слухайте на Youtube Радіо Свобода.
Скільки ще залишилось до кінця переговорного процесу?
Лазур: Ви на початку однозначно констатували, що наступний рік – це рік війни. А якщо послухати представників української влади… Що каже Володимир Зеленський? Він каже, що мирна угода готова на 90%. І в людей, які, можливо, глибоко не занурені в цю тему, може скластися враження, що ось, ще трішечки там якісь 10% пробігти – і буде завершення війни. Як ви оцінюєте цю риторику і ці наративи, які зараз чує українське суспільство? Це свідомо робиться? Чи, можливо, дійсно ваші колеги дипломати, посли, представники влади, які беруть участь у переговорах, вони можуть бачити якісь реальні ознаки того, що ми на фінішній прямій?
Пристайко: Незважаючи на те, що я колишній міністр і дипломат, абсолютно не означає, що все що я говорю має бути обов’язково проти діючої влади і в цьому конкретному випадку протиріччя взагалі немає.
я бачу, що не вдається пояснити питання відведення військ з Донбасу
Зеленський каже, що ми з американцями в нашому мирному процесі пробігли 90-95% дистанції. І я хочу визнати, що це була болюча дистанція. Багато з тих речей доведеться пояснювати українському народу, тому що я, наприклад, бачу, що не вдається пояснити питання відведення військ з Донбасу.
Ми не можемо перетягнути на свою сторону американців, щоб вони сказали росіянам «ні». Цього не відбувається. Американці вже відмовилися від ключового питання – припинення вогню перед тим, як вести переговори.
«Вонючі мінські угоди», як їх називали, починалися з того, що припиняється вогонь в такій-то хвилині, з такої-то секунди, такого-то дня. Росіяни змогли переставити логіку зовсім інакше. Я не про це кажу.
Ми дійсно зробили роботу і дійсно зробили з американцями. А коли ви запитуєте, чи буде результат з цієї нашої грандіозної роботи, це те, що я вам сказав: ні, росіяни не сприймають до цього часу і роблять це навмисно, в цьому логіка така.
Про «злу майстерність» російської дипломатії
– А як ви, як дипломат оцінюєте таку російську дипломатію? Вона майстерна? Якщо дивитися на неї через призму цілей, які переслідує Росія?
– Під час мінських домовленостей за день до того, коли мали приїхати лідери, росіяни нам кажуть: «до речі, ми відкладаємо весь цей текст, над яким ми рік працювали, будемо писати по новій».
Для цього просто треба готуватися. І морально, і дипломатично знати, що ці такі штуки можливі.
У відповідь треба свою майстерність демонструвати
Умовно кажучи, о 16 годині мали прилетіти лідери в Мінськ. І росіяни кажуть: «якщо цей пункт ви зараз не погодите, то ми просто даємо команду і літак з президентом, навіть не злітає у Москві». Тобто це означає, що всі три інші лідери прилетіли, ваш власний лідер сидить, сотні людей, Лукашенко готується. А росіяни кажуть: а ми, може, й не приїдемо взагалі, якщо ви не погодитесь на якісь дуже болючий пункт, який до цього часу викликав найбільше питань. Так само і зараз може бути.
Це можна назвати майстерністю. Це неприємно, це зла майстерність. У відповідь треба свою майстерність демонструвати. Це не щось таке «з космосу».
Чи щось змінить візит Трампа в Україну?
– Київ і Вашингтон, можливо, здійснили якийсь прогрес, до чогось домовилися. Володимир Зеленський каже, що 90-95% погоджено і невирішеним лишається питання територій… Коли Володимир Зеленський зустрічався з Дональдом Трампом у Флориді, це, до речі, була непогана зустріч з вашої точки зору?
– Все, що ми могли, ми витягли з цієї зустрічі.
– Не посварилися і продовжили діалог.
– Діалог продовжили.
Він сказав що: «я можу і приїхати». Це означає, що є пункт, на який вони нас можуть дотиснути, самим фактом візиту
Якісь пункти були обговорені. Я хвилювався, що американці демонстративно зроблять якийсь конфлікт, коли вони вийшли і сказали, що нам не про все вдалось домовитися. Я такий думаю: нічого собі.
Тобто Трамп визнав, що нам не про все вдалося домовитись, але він закинув дуже складну штуку для нас, щоб ми проковтнули. Він сказав дуже незрозуміло, що: «я можу і приїхати». Це означає, що є пункт, на який вони нас можуть дотиснути, самим візитом, самим фактом візиту.
– Я зрозуміла, що він сказав: я можу приїхати, якщо доведеться виступити перед Верховною Радою і в чомусь переконувати українців, то я готовий приїхати.
– Він майже так сказав. Він сказав про те, що: «я можу перед ними виступити». Тобто, очевидно, розмова велась про те, що основою рішення є все ж таки Верховна Рада.
Може комусь здається, що це щось нове, але якщо повернути нас в попередній етап переговорів, то колись французькі і німецькі міністри закордонних справ приїжджали, говорили з нашою Верховною Радою, бо вони вважали, що тодішня адміністрація не може дотиснути, а вони дотиснуть депутатів.
– Це коли було?
– Це було під час мінського процесу. Я думаю, 2016 рік, можливо. Можу помилятися з роком, але в один з моментів, коли було зрозуміло, що певні речі треба внести в законодавче поле. Немає навіть значення, які рішення, але стало зрозуміло, що переговори, які ведуть адміністрації, дійшли моменту, коли парламенти мають їх підтвердити.
І тоді, очевидно, адміністрація попередня казала партнерам, що ми згодні, але бачите є ж парламент. І партнери сказали, що парламент беремо на себе.
Нічого не вийшло. Хочу вам одразу сказати. Я пам'ятаю цю розмову. Вони наштовхнулися на несприйняття парламентом цих пропозицій.
Я до чого це веду? Не виключено, що наші парламентарі постануть перед серйознішим викликом в кар’єрі – як голосувати. Навіть, якщо приїде президент США Трамп.
Чому розпочалися розмови про референдум?
– Може саме тому Володимир Зеленський почав говорити про референдум, щоб зняти з себе, з своїх депутатів і не лише зі своїх депутатів, одноосібну відповідальність.
– Шкода нагадувати, але референдум не вирішує в Україні це питання. Тобто я розумію, і ті, хто радить президенту Зеленському… Не дай Бог нікому з наших президентів…
У Петра Порошенка такої проблеми не було. Мінські угоди не передбачали зміну ні територій, ні суверенітету, ні територіальної цілісності, ні кордонів України.
Це був зовсім інший клас проблем. Але те, що якимсь чином доведеться це вирішити, інакше воно не вирішиться ніяк, і війна буде продовжуватися.
– Але про референдум заговорив сам президент. Я не знаю, чи він до кінця розуміє, що він хоче винести на референдум, тому що його заяви вони трошки відрізняються одна від одної. Деякі суперечать одна одній, але чітко простежуються на кінець 2025 року наратив про референдум, має вирішити народ. Що конкретно має вирішити, мені до кінця не зрозуміло, але ідею про референдум хтось закинув.
Це єдиний метод, який дозволяє лідерам розділити відповідальність
– Це єдиний метод, який дозволяє лідерам розділити відповідальність. До речі, хочу нагадати, що референдум взагалі у нас використовується доволі легко. Кучма використав для того, щоб приструнити парламент. Пам’ятаєте, він пригрозив, що парламент буде двопалатним. І референдум провели, і народ проголосував.
– Але нічого не робили потім.
– Тому що інструмент був використаний, щоб приструнити парламент. Парламент зрозумів свою проблему, що його розділять не дві частини. І, умовно кажучи, знайшов своє місце. Інші рази, якщо ви пам’ятаєте, часто референдум використовувався, як ідея.
Ніколи не проводився, але, як ідея – вступати чи не вступати в НАТО. І цим пояснювалося все, що завгодно. Хочемо вступати – проводимо референдум, не хочемо вступати – проводимо референдум.
Вибори під час війни – реальні?
– Чому раптом тема виборів так гучно зазвучала в кінці 2025 року, бо, наприклад, Дональд Трамп і до цього дозволяв собі на адресу Зеленського сказати щось на кшталт диктатор без виборів і так далі. Але цього разу це не просто говорить Дональд Трамп, до нього починають нібито дослухатися в Києві, у Верховній Раді створюють робочу групу, щоб подумати, як провести вибори під час війни. Що раптом сталося?
– Очевидно, що росіяни повністю переконались, що з цим конкретним президентом їм не вдасться досягти, чого вони мріяли досягти.
– Лише в 2025 році вони в цьому переконалися?
– Вони все ще вірили, що якимось чином їм вдасться переконати, і Зеленський може бути, якось магічно… Вони просто не розуміють, що питання не в прізвищі президента.
все на що вони ставлять, воно знову розіб’ється. І ніякого Медведчука тут не буде
Питання в тому, що маса людей, яка тут живе, хоче жити за своїм правом. Його можна трохи змінити в цю сторону, трохи в ту сторону, але не можна радикально розвернути. І це вони ніяк не можуть збагнути.
Вони знову вірять, що тепер вони поставлять свого намісника, правильного цього разу, і вони щиро переконані, і не можуть дозволити собі навіть уявити, а що станеться, якщо Зеленський буде демократично переобраний.
Тобто все на що вони ставлять, воно знову розіб’ється. І ніякого Медведчука тут не буде.
– Вони переконали Дональда Трампа в тому, що треба натиснути на Україну більше, щоб вона почала готуватися до виборів?
– Так. Вони розуміють, що це ж процес. 60, 90 днів – це все вже нехай в закони «одноразові», як сказав....
– Руслан Стефанчук так і сказав, що ухвалимо закон, він буде одноразовим.
– Можливо, невдалий вираз, але це вже така справа. Можна сказати, що одноразові вибори, одноразовий президент… Але він мав на увазі, що це спеціальний закон, який буде не постійно діючий, а на одні вибори. Таке бувало. І не один раз.
І, до речі, починаючи переговорити, мені американці завжди казали: будьте обережні з аргументом, що не можна провести вибори. Для переговорів це не дуже сильний аргумент, бо можна. І ви самі побачите, що можна дотиснути, і ви самі напишете новий закон.
Я більше скажу, міжнародні організації, які контролюють демократичність і прозорість виборів, теж знайдуть у собі гнучкість і визнають вибори такими, що відбулись.
Вони сформулюють, що можна було краще, але в принципі нормально. Хоча б нормальній ситуації вони б ніколи не дозволили визнання виборів, які відбуваються під військовим тиском, який Росія здійснює нас.
У Кремлі використають українців, які живуть на території РФ у своїх цілях?
– Путін нещодавно заявив, що в Росії живе 5-10 мільйонів українців. Лавров, здається, теж про це казав, що всі ці українці мають проголосувати. А тут в чому ідея полягає?
– Тому, що вони впевнені, що ці люди під контролем, і вони проголосують правильно. Навіть МЗС України вже не відповідає за проведення виборів за кордоном, і дуже цікаво дивитись на результати проведення виборів.
Якщо розвернути карту світу, то всі наші посольства, консульства, які проводять, чим далі на захід, тим демократичніше голосують наші громадяни, які там перебувають.
Ми не тиснемо на них, але їх людський вибір, куди їм поїхати з родинами, одразу визначає їх вибір майбутній. І так от колір міняється, міняється, там, де починається Росія, то наші громадяни починають голосувати так, як відповідно ЗМІ Росії згодовують їм і російським громадянам.
І маючи таку велику суму, коли в старі добрі часи, років 15-20 тому було три мільйони українців.
І якщо ви пам’ятаєте, коли Янукович хотів результати виборів повернути в свою сторону, була спроба відкрити 2-3 десятки виборчих дільниць на території Росії. Цього не сталось і результат виборів був врятований. Те, що ми думаємо, що Санду (президента Молдови - ред.) зробила революційне і примусила голосувати. Ми це теж робили, просто ми про свої успіхи забуваємо.
Єрмак-переговорник: що змінилося зі відставкою голови ОП?
– Ще одна дуже помітна і гучна історія в Україні в 2025 році – це, безсумнівно, «Міндічгейт». Велика корупційна схема, про яку писали західні медіа, про яку, мабуть, говорили партнери і запитували приватно в президента. Як наслідок цього «Міндічгейту» – відставка Єрмака.
Два слова про Єрмака. Його назвали дипломатом номер один в Україні, тіньовим канцлером, чи то сірим, чи то зеленим кардиналом. Що змінилось, якщо говорити про зовнішню політику, з відставкою Єрмака?
– Фактично нічого. Я прочитав десь заголовок про те, що природа повернулась до 2019 року з відходом Єрмака, але це неточно. Жартували, що в GoodWine викуплений запас шампанського на рік вперед у зв’язку з цим.
Насправді нічого не сталося. Андрій Єрмак зайняв ту позицію, яка дозволяла йому політичним процесом зайняти.
Ми де-юре парламентсько-президентська держава, але перетворюємося на президентську
Це міг бути не Андрій Єрмак, а Петро Петренко, умовно кажучи. Якщо місце таке існує, завжди знайдеться людина, яка це місце візьме. І протистояння між Офісом президента, наприклад, і МЗС України в тому, хто впливає на зовнішню політику, існувало завжди. Просто воно збалансовувалося багатьма речами, включно з парламентом.
І міністерство, будучи частиною Кабінету міністрів, мало свою певну силу, перевагу, відчуття. А оскільки Кабмін зараз не зовсім турбується думкою парламенту, тому що він більше залежать від думки президента, то і очевидно, ті люди, які ближче до президента, вони впливають більше. І не тільки в зовнішній політиці.
Просто це настільки нам зараз боляче, що ми зараз бачимо, бо вся наша увага спрямована на переговори, на завершення війни.
Ми перетворюємося на президентську державу, де-факто. Ми де-юре парламентсько-президентська, але перетворюємося на президентську. В принципі, нічого поганого в цьому теж немає. США – це типова президентська республіка.
– Повертаючись до Єрмака. Що, його вплив був перебільшений? Ви кажете, що Єрмак пішов і нічого не змінилося.
– Буде інший Єрмак. І все, що я сказав.
Про роль Єрмака у відставці Пристайка і інших посадовців
– Коли Андрій Борисович подав у відставку, писали такі загадкові пости в соцмережах: дихати стало легше, вільніше якось жити. А ось ви особисто, який ваш висновок? У вас були, я так розумію, непрості відносини.
– Я чітко усвідомлюю, чому я зараз не працюю більше в Міністерстві закордонних справ, чому моя майже 39-річна кар’єра завершується.
Я знаю, кому я завдячую персонально. Але на великому масштабі – це вже все пройдено. Розумієте, це вже треба рухатись далі, і все.
– А ви кому завдячуєте персонально, що завершилася ваша кар’єра?
Роль Єрмака була ключовою в тому, що ми всі пішли
– З групи людей, яка вирішила, що новий президент хоче по-новому побудувати нашу державу; і відповідь на його телефонні дзвінки: «прийдіть і давайте будемо працювати разом», включно з Урядом, частиною якого я був – Олексія Гончарука. Всі ці люди, крім Михайла Федорова (міністра цифрової трансформації, – ред.) вже залишили президента. Всі. Нікого не залишалися. Тільки Міші (Михайлу Федорову, – ред.) вдається зберігати цю роль близьку і впливати на процес, тому що він зайняв дуже специфічну, дуже важливу, дуже потрібну функцію.
– В якій мало хто розбирається просто і туди не лізе.
– Не хотів так казати, бо дехто розбирається, не так все погано. Дехто розбираєтьс, що Міша говорить. і це ну це дійсно.
– Але ви кому завдячуєте.
– Але всі, хто відійшов, вони знають, що роль Єрмака була ключовою в тому, що ми всі пішли.
Роль Рустема Умєрова: чому він очолює переговорну делегацію?
– Наочно так виглядає, що зараз дипломатом номер один, принаймні на цих перемовинах є секретар РНБО Рустем Умєров. Це хибна оцінка, чи це так і є? Як ви це бачите?
– Я бачу точно так, як і ви. Я дуже радий, що в цій делегації є дійсно досвідчений дипломат Сергій Кислиця, але керує групою переговорників згідно з указом президента Рустем Умєров.
– Що ви про це думаєте?
– Я думаю, що президент України, подобається це комусь чи ні, має право призначити ту переговорну команду, яка уповноважена вести ці переговори.
Навіть по-людськи: от ви знаєте, що це найбільш катастрофічний для вашої держави момент. Ви призначаєте людину, якій ви довіряєте на 100%. Що поганого в цьому?
– Як ви це сприймаєте?
– Ну мою думку, дипломатом номер один має бути міністр закордонних справ. Це моя скромна думка, ми за це зарплату платимо цим людям, дипломатам. Їх не так багато, але ми для чогось зі своїх податків платимо їм зарплату. Якщо ми їм не довіряємо, можливо, інших треба шукати.
Можливо, ці конкретні переговори настільки заточені, що вони мають відбуватися в близькому колі – кожен день на телефоні з президентом, потрібно мати когось, хто постійно це буде робити, а міністр має займатись всіма іншими на планеті питаннями. Можливо, така точка зору перемогла.
Як «Міндічгейт» вплинув на імідж України?
– Виходячи в ширший контекст теми «Міндічгейт». Я думаю, що ця історія матиме продовження і в 2026 році, і очевидно, на поверхні з’являться і інші прізвища – і відомі, і невідомі. Як в цілому ця історія позначилася на Україні, на зовнішній політиці і на переговорах?
Все, що робить нас слабкіше – робить нашу позицію слабкішою
– Все, що робить нас слабкіше – робить нашу позицію слабкішою. Тут немає про що говорити. Наявність самого органу – це позитив. (НАБУ і САП, - ред) І те, що рішення приймаються.
Я не знаю, чи ви памятаєте, певний час назад в Румунії була така дуже прогресивна антикорупційна прокурорка, яка мочила всіх. (Мова про Лауру Кодруцу Кевеші, - ред) Там просто рвали на шматки корупціонерів. І знаючи все, що ми знаємо про Румунію, ми сиділи і казали: круто!
Я просто маю на увазі, що так само на нас можна сказати. Що, очевидно, всі знають, що Україна – корумпована країна. Наскільки корумпована – важко сказати.
Чи так сильно, як газети кажуть, чи насправді менше, немає навіть значення. Але те, що органи можуть дотягнутись і це зіб'є главу Офісу, який вважався, якщо не першою, то другою людиною в цій державі. А також посипались колишні партнери, міністри, депутати.
Ну, це викликає навіть у самих затятих ворогів України реакцію: ніфіга собі, а що, так можна було? В Україні!
Форум