Кремлівський переказ телефонної розмови Володимира Путіна з президентом США Дональдом Трампом з'явився на сайті Кремля о 20:15 за московським часом (19:15 за київським) 18 березня: Путін погодився на пропозицію США про припинення вогню, що мало зупинити російські удари по енергетичній інфраструктурі України на 30 днів.

Але ще до того, як дзвінок закінчився, російські ударні безпілотники вже були в повітрі.

За лічені хвилини після завершення телефонної розмови українські енергетичні та інші об'єкти зазнали ударів, які тривали годинами. Дві лікарні, технічно захищені міжнародним правом, були серйозно пошкоджені. Було завдано удару по нафтопровідному комплексу на півдні Росії.

Наступного дня, 19 березня, Трамп і Володимир Зеленський провели власну телефонну розмову, і український президент заявив, що приймає запропоноване припинення вогню. Але журналістам Зеленський заявив, що «все буде продовжувати літати».

«Якщо росіяни не будуть бити по наших об'єктах, ми точно не будемо», – сказав Зеленський.

І росіяни вдарили: Росія запустила понад 170 безпілотників в бік України рано-вранці 20 березня. Україна використала безпілотники дальнього радіусу дії для атаки на авіабазу «Енгельс-2», де базуються російські бомбардувальники дальнього радіусу дії, а також, за повідомленнями, застосувала нову ракету дальнього радіусу дії для удару по нафтопереробному заводу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Найбільша проблема». Віткофф визнав псевдореферендуми Росії в окупації?

Можливо, про це ще рано судити, але на припинення вогню це точно не схоже. І якщо російська і американська «технічні команди», які зустрінуться в Саудівській Аравії наступного тижня, не зможуть домовитися про конкретні кроки з «імплементації і розширення» угоди, вона, швидше за все, також буде нетривалою.

«Ані Росія, ані Україна на даному етапі не мають жодних стимулів для зменшення інтенсивності чи масштабу своїх операцій», – сказала в інтерв’ю Радіо Свобода Марія Енгквіст, заступниця керівника програми з вивчення Росії та Євразії Шведського агентства оборонних досліджень.

Ніколас Гвоздєв, професор з питань національної безпеки у Військово-морському коледжі США в Ньюпорті, штат Род-Айленд, сказав, що удари, які відбулися вслід за телефонними розмовами, були прямо пов'язані.

«З боку Путіна це демонстрація того, що Росія домінує в ескалації і може продовжувати завдавати ударів в будь-який час і в будь-якому місці на власний розсуд», – сказав Гвоздєв Радіо Свобода. – З боку Зеленського – показати, що, незважаючи на слова Трампа про те, що Україна «не має козирів», насправді вона все ще має козирі, все ще має можливості... і що Україна аж ніяк не перебуває в критичному стані».

Дік Берлейн, генерал повітряних сил Нідерландів у відставці, який був топовим військовим офіцером країни, сказав, що Путін «не подав жодних ознак того, що він дійсно хоче припинення вогню».

«Я думаю, що причина, чому він запропонував не завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі, полягає в тому, що це завдає йому болю, – сказав Берлейн Радіо Свобода. – Більша частина енергетичної інфраструктури в Україні вже зруйнована, але напад на [російську] енергетику та інфраструктуру, особливо на нафту, шкодить [Росії]».

«Дуже сильно розходиться з реальністю»

З кінця 2022 року Росія завдає ударів по енергетичній галузі України, використовуючи балістичні та крилаті ракети, а також безпілотники дальнього радіусу дії для ураження електростанцій, ліній електропередач та підстанцій.

Ця стратегія, спрямована на виснаження цивільного населення України, часто приписується колишньому головнокомандувачу російського вторгнення генералу Сергію Суровікіну, якого російські ЗМІ одного разу охрестили «генерал Армагеддон».

Російські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БпЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські регіони.

Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.

Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.

Перед обличчям цих атак Україна з усіх сил намагається зберегти світло і тепло, але їй вдається викручуватися завдяки місцевій винахідливості та широкомасштабній підтримці з боку Заходу.

Водночас Україна розгорнула власну індустрію безпілотників, які вона все частіше використовує для атак на енергетичну інфраструктуру Росії – нафтопереробні заводи, трубопроводи, не кажучи вже про військові об'єкти.

Росія також занепокоєна українською крилатою ракетою великої дальності «Нептун». За кілька днів до телефонних переговорів нова ракета була використана для ураження нафтопереробного заводу на чорноморському узбережжі Росії, стверджував Зеленський.

Це дає Кремлю стимул наполягати на тому, щоб його власні енергетичні об'єкти були вилучені з українських списків мішеней, каже Берлейн.

Виступаючи перед журналістами наступного дня після розмови Путіна з Трампом, речник Кремля Дмитро Пєсковзаявив, що наказ Путіна був виконаний негайно. Він навіть заявив, що російські війська збили сім власних безпілотників як свідчення доброї волі Росії.

Військові експерти, однак, поставили під сумнів заяву Пєскова і вказали на те, що російське командування могло б відкликати атаки раніше – і, безумовно, могло б уникнути обстрілу лікарень шістьма годинами пізніше.

Взаємні звинувачення пролунали лише через кілька годин після нічних нападів 20 березня.

Обіцянка Путіна «дуже сильно розходиться з реальністю», сказав Зеленський.

Офіційна представниця МЗС Росії Марія Захаровазвинуватила Україну в порушенні режиму припинення вогню, «який був запропонований президентом Сполучених Штатів Америки.

Тим не менш, американські чиновники висловили оптимізм.

«Я думаю, що ми зараз ближче до миру, до припинення вогню, ніж будь-коли за останні три роки», – сказав Кіт Келлог, головний посланник Білого дому з питань України, в інтерв'ю ABC News.

«Теорія припинення»

Окрім глибокої недовіри, що накопичувалася три роки повномасштабної війни Росії проти України, існує питання про те, чи була домовленість про негайне припинення вогню – і про що сторони взагалі домовилися.

«Я б не зважилась назвати події, що відбулися протягом останнього тижня, навіть прелюдією до належного обговорення угоди про припинення вогню, – сказала Енгквіст Радіо Свобода. – Траєкторія будь-якої «угоди» наразі дуже нестабільна. Тут все ще може відбутися багато поворотів».

У заяві Кремля сказано, що угода стосується «енергетичної інфраструктури». Білий дім, однак, заявив, що угода охоплює «енергетику та інфраструктуру». А Зеленський мав навіть ширший погляд щодо цього.

«Одним із перших кроків до повного завершення війни може стати припинення ударів по енергетичній та іншій цивільній інфраструктурі», – написав він у своєму телеграм-каналі після розмови з Трампом.

«Обидві сторони зацікавлені в теорії припинення вогню, – вважає Гвоздєв. – Україні може знадобитися час для відновлення і консолідації, Росія буде домагатися послаблення санкцій; але жодна зі сторін не має пропозиції щодо припинення вогню, яка б відповідала цим вимогам, і обидві не впевнені в тому, як далеко Трамп зайде, намагаючись змусити їх до поступливості».

«Якби Путін дійсно хотів бути щирим у своєму бажанні зупинити війну, він міг би зупинити її сьогодні. Він міг би зупинити війну ще три роки тому», – сказав Дік Берлейн.

«Путін хоче повернути Україну до складу Російської імперії. Він не погоджується з тим, що Україна є суверенною державою, тому все це дуже ускладнює досягнення мирного врегулювання, яке було б прийнятним як для України, так і для Росії», – зазначив генерал повітряних сил Нідерландів у відставці.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Європейські сили в Україні не потребують підтримки США – генерал Годжес

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Історичний зсув у Німеччині і не тільки. Як країни ЄС збільшують видатки на оборону і зброю

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сурков сказав правду про наміри Путіна щодо України. Чи почують його Віткофф і Трамп

Ілія Джазаері

Протестувальник в Ірані, який поспілкувався з Іранською редакцією Радіо Свобода, розповів, що сили безпеки відкрили вогонь по демонстрантах, а також здійснили рейд на лікарню, куди доставили поранених для надання медичної допомоги. Сполучені Штати назвали такі дії злочином проти людяності. Про порушення міжнародного права заявляють також правозахисники.

Десятки протестувальників зібралися біля двоповерхової будівлі, яку використовував Корпус вартових ісламської революції (КВІР), у місті на заході Ірану. Коли 3 січня демонстранти скандували антиурядові гасла та кидали каміння в будівлю, бійці піднялися на дах і відкрили вогонь по натовпу.

Про це розповів Мохаммад Хейдарі Іламі, мешканець Малекшахі, в провінції Ілам, який став свідком смертельного інциденту. Його слова підтверджують правозахисні організації.

«Ті, хто не бачив їх на даху, подумали, що це авіаудар», – сказав Іламі в інтерв’ю Радіо Свобода. –«Але коли деякі з поранених впали на землю, люди зрозуміли, що по них стріляють напряму».

«Було вбито кількох невинних людей, переважно молодь», – додав Іламі. – «Кількість поранених була дуже великою».

Яка кількість жертв?

Норвезька правозахисна організація Hengaw повідомила, що загинули п’ятеро протестувальників, а десятки отримали поранення. Іранська правозахисна організація Iran Human Rights, також базована в Норвегії, навела такі самі дані щодо кількості загиблих.

Іранські державні медіа заявили, що сили безпеки зіткнулися з «порушниками порядку», які намагалися штурмувати поліцейську дільницю, і що було вбито «двох нападників».

Це насильство стало одним із найкривавіших інцидентів від початку загальнонаціональних протестів, які спалахнули 28 грудня.

Іранці в десятках міст і населених пунктів вийшли на вулиці, висловлюючи гнів через катастрофічний стан економіки, на тлі стрімкого падіння національної валюти.

• Радіо Свобода на цей момент підтвердило загибель 20 протестувальників в Ірані.
• Норвезька організація Hengaw оцінює кількість загиблих у 25 осіб, серед яких – четверо дітей.
• За даними правозахисників, понад 1 000 людей були заарештовані.
• Мережа правозахисних активістів HRANA повідомила, що загинули щонайменше 29 осіб, зокрема двоє співробітників сил безпеки.

Іран впродовж останніх років пережив кілька хвиль загальнонаціональних протестів. Демонстранти вимагали ширших соціальних свобод і політичних прав, а також висловлювали обурення через стрімку інфляцію та нестачу води. Влада зазвичай відповідала жорстким застосуванням сили. Західний Іран, зокрема провінція Ілам, став ареною одних із найкривавіших урядових репресій під час нинішньої хвилі протестів.

«Вони били всіх, чи це були звичайні люди, чи медперсонал»»

Уже наступного дня після вбивства протестувальників у Малекшахі влада здійснила рейд на лікарню імені Імама Хомейні в сусідньому місті Ілам, куди доправили поранених учасників протестів.

4 січня бійці Корпусу вартових ісламської революції та спецпідрозділів оточили лікарню, біля якої зібрався великий натовп, зокрема люди, що намагалися дізнатися інформацію про своїх близьких.

За словами Іламі, він бачив, як силовики застосовували сльозогінний газ і вибивали вікна, щоб проникнути до будівлі лікарні.

«Попри атаки сил безпеки, включно із застосуванням сльозогінного газу, цей натовп і медичний персонал не дозволили їм забрати тіла загиблих і заарештувати поранених», – розповів він.

Зрештою сили безпеки штурмували лікарню, били та затримували медичних працівників. Чи були заарештовані поранені протестувальники та члени їхніх родин, залишалося незрозумілим.

«Вони били всіх, кого бачили – незалежно від того, чи це були звичайні люди, чи медичний персонал», – сказав Іламі. – «Вони били всіх».

Сполучені Штати назвали рейд на лікарню в Іламі злочином проти людяності.

«Рейд по палатах, побиття медичного персоналу та напад на поранених із застосуванням сльозогінного газу та бойових набоїв є очевидним злочином проти людяності», – заявили американські дипломати в мережі X.

У заяві від 6 січня правозахисна організація Amnesty International зазначила, що «напад іранських сил безпеки на лікарню в Іламі, де поранені протестувальники шукали медичної допомоги або прихистку, є порушенням міжнародного права і вкотре демонструє, наскільки далеко готова зайти іранська влада, щоб придушити інакомислення».

«Сили безпеки Ірану мають негайно припинити незаконне застосування сили та вогнепальної зброї проти протестувальників, покласти край свавільним арештам тих, хто звертається по допомогу до лікарень, забезпечити надання пораненим необхідної медичної допомоги та поважати недоторканність медичних закладів», – додала міжнародна правозахисна організація.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп висловив підтримку протестувальникам в Ірані на тлі зростання числа загиблих та арештів

(Рубрика «Точка зору»)

У цей час року я традиційно намагаюся зробити сміливий прогноз на новий рік. 2025-го я припускав, що Придністров’я та Молдова можуть возз’єднатися – чого навіть близько не сталося.

Тож на 2026-й зроблю ще більш зухвале припущення. Прогнозую, що Європейський Союз насправді може показати доволі непогані результати.

Справедливо сказати, що нині в Брюсселі панують похмурі настрої.

Євросоюз певною мірою лишився на узбіччі переговорів щодо можливого майбутнього врегулювання війни Росії проти України. Блок потерпає від численних гібридних атак – від пошкодження підводних кабелів і міських електромереж і до дронів у своєму небі. І також – переживає стагнацію відносин із Білим домом, який відкрито сумнівається у впливовості ЄС як угруповання.

Рідко коли цей клуб держав зазнавав такого тиску з усіх боків одночасно.

«Вівця в абсолютно новому світі хижаків», – сказав нещодавно один дипломат ЄС.

Відверто кажучи, 2026 року ситуація навряд чи мала б стати кращою: Сполучені Штати потенційно можуть вивести ще більше своїх військ з континенту й активізувати підтримку різних євроскептичних партій. Україну можуть змусити погодитися на принизливу угоду з Москвою або ж вона може зазнати подальших військових втрат від Росії, що відновлює свою міць.

Європейські посадовці попереджають, що вона може випробувати на міцність одну з країн ЄС або НАТО – самотужки, застерігають, Європа не готова до цього.

Проте існує й альтернативне, світліше бачення майбутнього ЄС – щоправда, доволі малоймовірне, пов’язане з певними можливостями, використання яких під питанням, а отже – з великою кількістю «якщо».

Кошти для України

Почнімо з одного з головних розчарувань наприкінці минулого року: провалу домовленостей щодо репараційного кредиту для України. Безперечно, це стало серйозним ударом і для очільниці Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, і для канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, які наполегливо просували ідею використати заморожені в ЄС російські державні активи для формування кредиту сумою 90 мільярдів євро для України на наступні два роки. Логіка була простою: чому платники податків ЄС мають оплачувати розграбування України Москвою, якщо замість цього можна використати кошти Путіна?

Втім, альтернативний варіант – залучення фінансування під гарантії бюджету ЄС за підтримки 24 країн-членів (Чехія, Угорщина і Словаччина відмовилися брати участь) – насправді не такий уже й поганий, як може здаватися. Так, деякі лідери ЄС втратили політичні бали через провал ідеї репараційного кредиту, а сам Союз мав нерішучий вигляд. Але зрештою Київ отримає достатньо коштів, щоб боротися проти Росії впродовж наступних кількох років, і Україні не доведеться повертати ці гроші доти, доки Росія не виплатить репарації.

Тим часом російські активи залишаються замороженими на стільки, на скільки ЄС вважатиме за потрібне, зберігаючи за собою можливість використати їх у майбутньому. Не ідеальний варіант, але на сьогодні це більше, ніж будь-яка інша країна чи організація готова запропонувати Києву.

Розширення клубу

Є й те, що ЄС уже зробив і що може дати результати найближчим часом. Візьмімо, наприклад, розширення. У новому році Союз продовжить закривати переговорні розділи з Чорногорією та Албанією, причому перша нині має всі шанси стати 28-ю державою-членом ЄС уже до 2028 року.

У Брюсселі вважають (хоча наразі це радше побажанням), що відносно швидке приєднання Чорногорії, а можливо й Албанії, могло б підштовхнути Косово та Сербію до відновлення переговорів про нормалізацію відносин, які фактично заморожені вже багато років. Втім, з огляду на те, що Сербія наприкінці 2025 року навіть не з’явилася на останньому саміті ЄС-Західні Балкани в Брюсселі, це завдання може виявитися складнішим, ніж здається.

Зважаючи на те, що за останнє десятиліття ЄС через Brexit втратив більше членів, ніж здобув, приєднання хоча б однієї, а тим паче кількох країн могло б додати Союзу імпульсу. Заодно – продемонструвати, що ЄС і надалі залишається привабливим клубом для сторонніх. Можливий референдум в Ісландії цього року щодо відновлення переговорів про вступ до ЄС, призупинених понад десять років тому, також міг би зміцнити цей образ.

Енергонезалежність від Росії

Ще один важливий чинник – поетапна відмова від російської енергії, яка має завершитися цього року й розірвати одну з найдовших залежностей ЄС від Кремля.

Рішення, ухвалене наприкінці 2025 року, передбачає заборону імпорту російського газу за короткостроковими контрактами з 25 квітня 2026 року для скрапленого природного газу (LNG) та з 17 червня 2026 року – для трубопровідного газу.

Для довгострокових контрактів відлік припинення імпорту починається з 1 січня 2027 року для LNG та з вересня того ж року – для трубопровідного газу.

Без великих виборів

Зіграти на користь ЄС може відсутність великих виборів у 2026 році. Якщо Франції вдасться уникнути дострокових парламентських виборів – а наразі це виглядає цілком імовірно, – рік стане певною аномалією: жодна з ключових країн не стоятиме перед загальнонаціональним голосуванням.

Це означає, що президент Франції Емманюель Макрон і його колеги в Німеччині, Італії, Нідерландах, Польщі, Румунії та Іспанії зможуть розпочати 2026 рік, зосередившись на формуванні політики.

Звісно, будуть вибори, які привертатимуть увагу. Наприклад, голосування у вересні в двох колишніх східнонімецьких землях – Мекленбурзі-Передній Померанії та Саксонії-Ангальт, де ультраправа партія AfD, за прогнозами, фінішує першою.

Вперше ця партія може виявитися просто надто великою, щоб її ігнорувати під час формування коаліцій (якщо вона не здобуде абсолютну більшість). Це спричинить серйозні внутрішні дискусії в Німеччині, тим паче що на початку року AfD, за очікуваннями, набере близько п’ятої частини голосів ще на двох регіональних виборах у західній частині країни.

А в березні на парламентських виборах у Словенії до влади може знову повернутися багаторічний популіст Янез Янша – тим самим поповнивши лави однодумців-критиків Брюсселя, які вже перебувають при владі в Чехії, Угорщині та Словаччині.

Виклик Орбану

Однак цей квартет, який ризикує поповнитися Словенією, може виявитися недовговічним. На початку квітня в Угорщині відбудуться вибори. І є вагомі ознаки того, що Віктора Орбана, який керує країною з 2010 року, може перемогти Петер Мадьяр – колишній протеже партії «Фідес», який став опозиційним лідером.

Це був би найважливіший результат для ЄС цього року, адже Угорщину Орбана вважали гальмом з багатьох питань, зокрема щодо України. Хоча Чехія та Словаччина часто стають на бік Угорщини, мало хто вірить, що вони будуть достатньо жорсткими, аби самотужки блокувати рішення у спосіб, яким це часто робила Угорщина.

І хоча Петер Мадьяр та його партія «Тиса» також радше прохолодно ставляться до Києва, у Брюсселі очікували би, що в разі їхнього приходу до влади кілька будапештських вето просто зникнуть.

Їх перелік довгий, і включає:

• військову допомогу ЄС Україні, яка блокується вже три роки;
• переговори про вступ України (та заодно Молдови) до ЄС, заморожені з 2024 року;
• потенційно жорсткіші санкції проти Москви (та Мінська);
• більшу готовність спрямовувати інші види фінансування для країни, зруйнованої війною.

Гроші мають значення

Поразка Орбана також дещо спростила би досягнення згоди щодо нового багаторічного бюджету ЄС, оскільки умова верховенства права – тобто можливість заморожування коштів ЄС у разі порушень його принципів – могла би залишитися в рамковій угоді.

В останні роки Угорщині було призупинено виплату сотень мільйонів євро саме через це, й Орбан, імовірно, намагався би зірвати будь-яке продовження цього механізму.

Бюджет на 2028-2034 роки в ідеалі мав би бути погоджений наприкінці 2026 року. Європейська комісія представила свою пропозицію ще на початку 2025-го – амбітний план майже на 2 трильйони євро, який включав 100 мільярдів євро для України та близько 130 мільярдів євро на оборону.

Остаточна угода, безперечно, буде менш амбітною, оскільки багато заможніших держав-членів ЄС не сприймають зростання бюджету Брюсселя, тоді як у себе вдома їм доводиться затягувати паски. Очікується, що фінальну домовленість укладуть у 2027 році. Водночас рівень амбітності покаже, наскільки серйозно ЄС налаштований рухатися далі – зокрема у питаннях власної оборони та підтримки України після 2027 року.

Налагодження відносин зі США?

Нарешті, є ще й відносини зі Сполученими Штатами, які, як сподіваються посадовці ЄС, покращаться після непростого 2025 року.

Тоді блок був змушений погодитися на 15-відсоткові мита на більшість імпорту з ЄС і зазнав жорсткої критики після накладення штрафу у 120 мільйонів євро на платформу X Ілона Маска за порушення правил прозорості відповідно до відносно нового Акту про цифрові послуги (DSA), що набув чинності у 2022 році.

Готуються й інші справи за DSA проти американських інтернет-гігантів, хоча до накладення штрафів можуть бути досягнуті мирові угоди. Тиск на китайські інтернет-компанії також може дещо згладити відносини з Вашингтоном.

Побоювання в ЄС, однак, зберігатимуться – зокрема щодо можливого рішення вивести значну кількість американських військ з континенту, а також через нові різкі випади, на кшталт міркувань у Стратегії національної безпеки США про «цивілізаційне стирання» Європи, які можуть і надалі лунати з боку американських посадовців.

Водночас у розмовах з європейськими дипломатами відчувається й надія, що американська риторика пом’якшиться, з огляду на наближення проміжних виборів у листопаді. Якщо 2025 рік був роком активної зовнішньої дипломатії, то нині вважають, що з наближенням голосування американська політика зосередиться на внутрішніх питаннях.

Зовнішня політика рідко є пріоритетом для виборців, коли вони йдуть на дільниці, що може дозволити трансатлантичним відносинам певною мірою відновитися у 2026 році.

Рікард Йозвяк ​– редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Західні миротворці в Україні: деталізація. Переговори у Парижі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«США нададуть підтримку у разі нападу Росії». Проєкт декларації «Коаліції охочих» щодо гарантій Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«90 мільярдів підтримки України». На що Європейський інвестиційний банк даватиме гроші у 2026 році

Захоплений військовими США лідер Венесуели Ніколас Мадуро та його дружина Сілія Флорес постали перед судом у Нью Йорку 5 січня. На першому засіданні їм зачитали обвинувачення, які Міністерство юстиції США опублікувало раніше. Подружжя відмовилось визнати свою провину, а Мадуро заявив, що досі є президентом Венесуели і вважає себе військовополоненим.

У чому саме влада США обвинувачує Ніколаса Мадуро та його оточення – розбиралося «Настоящее время», проєкт Радіо Свобода для російськомовної аудиторії.

Хто проходить у справі

Ніколас Мадуро і його дружина Сілія Флорес проходять у США обвинуваченими у великій справі про наркотероризм. У документі, опублікованому Мін'юстом США, у якості обвинувачених фігурують ще чотири людини:

• Ніколас Ернесто Мадуро Герра (псевдонім «Ніколасито» або «Принц») – син усуненого лідера Венесуели і депутат Національної асамблеї Венесуели;
• Діосдадо Кабельйо – міністр внутрішніх справ і юстиції Венесуели, колишній віцепрезидент країни під час правління Уго Чавеса;
• Рамон Родрігес Часін – колишній міністр закордонних справ Венесуели;
• Ектор Геррего Флорес (псевдонім «Маленький Герреро») – громадянин Венесуели, якого влада США вважає головою однієї з найбільших ОЗГ у Південній Америці «Трен-де-Арагуа».

Загалом їм висунули обвинувачення по чотирьох пунктах:

• змова з метою наркотероризму;
• змова з метою ввезення кокаїну;
• володіння кулеметною зброєю і вибуховими пристроями;
• змова з метою придбання кулеметної зброї і вибухових пристроїв.

На суді були фізично присутні сам Мадуро та його дружина.

Зв’язки з картелями, дипломатичний і військовий захист

Усіх перерахованих, включно з Ніколасом Мадуро, обвинувачують у наркоторгівлі, а керівництво Венесуели зокрема – у співпраці з найбільшими наркокартелями у Південній Америці.

За даними прокурорів США, вище керівництво Венесуели стало активно брати участь у наркотрафіку в Карибському морі з 1999 року, ще під час правління Уго ЧавесаНіколас Мадуро перебуває при владі з 2013 року, після смерті Уго Чавеса, який також належав до соціалістичної партії PSUV. Більшість провідних демократій світу не визнавали легітимність Ніколаса Мадуро як президента Венесуели, – звинувачують у фальсифікаціях на виборах 2024 року та порушеннях прав людини. Як і до нього Чавес, Мадуро підтримував добрі стосунки з Москвою..

Мадуро ж продовжив допомагати наркоторговцям, йдеться у документі, і до 2020 року Венесуела допомагала ввозити на територію США від 200 до 250 тонн кокаїну щорічно – морським шляхом і авіатранспортом.

У обвинувальному висновку стверджується, що Ніколас Мадуро, його сім’я і наближені політики перебувають у змові з кількома наркокартелями і озброєними формуваннямиФАРК («Революційні збройні сили Колумбії») – повстанське угруповання, яке кілька десятиліть воювало проти уряду в Колумбії, влаштовувало вибухи і брало людей у заручники.АНО («Армія національного визволення») – ще одне збройне ліворадикальне угруповання в Колумбії, яке активно співпрацює з ФАРК.«Сіналоа» – найбільший в Мексиці наркокартель, який лідирує у продажі кокаїну в світі. З ним пов'язані справи про жорстокі вбивства, торгівлю людьми і торгівлю зброєю.«Північно-Східний картель» (наступник картелю «Зетас») – одне з найбільших ОЗУ Мексики, відома участю в міжнародній наркоторгівлі, вбивствами і викраденнями людей.«Трен-де-Арагуа» – транснаціональне ОЗУ з Венесуели, яке займається розбоєм в Латинській Америці та США. – усі визнані США міжнародними терористичними угрупованнями.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мадуро і Путін. Розрахунок на карт-бланш. Які висновки робить Росія зі спецоперації США у Венесуелі

За даними американських прокурорів, обвинувачені, а також цивільні і військові чиновники Венесуели, напряму співпрацювали з представниками цих організованих злочинних угруповань (ОЗУ) і картелів, допомагаючи їм ввозити кокаїн на територію Штатів.

В обвинувальному висновку Мадуро та іншим обвинуваченим також інкримінується те, що вони надавали дипломатичний захист членам злочинних угруповань для перевезення наркотиків.

За даними прокурорів, між 2006 і 2008 роками тоді ще голова МЗС Ніколас Мадуро продав дипломатичні паспорти кільком людям, які були залучені у наркобізнес у Мексиці.

Embed share

США мають намір тимчасово керувати Венесуелою – Трамп

відео Радіо Свобода

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:02:21 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 3,9MB
• 360p | 5,0MB
• 480p | 7,3MB
• 720p | 27,9MB
• 1080p | 20,3MB

«Президентський ангар», десятки тонн кокаїну, хабарі: у чому звинувачують оточення Мадуро

Сілія Флорес Мадуро

Дружину Ніколаса Мадуро Сілію Флорес прокурори США звинувачують у отриманні хабарів на сотні тисяч доларів від «великого наркоторговця» у 2007 році – за організацію зустрічі з тодішнім головою Національного агентства з боротьби з наркотиками Венесуели Нестором Реверолом Торресом.

Її також звинувачують у замовних викраденнях і вбивствах.

Діосдадо Кабельйо

Діосдадо Кабельйо звинувачується у тому, що він напряму працював з колумбійським картелем «Зетас» і допомагав організовувати перевезення кокаїну морем – через Мексику у США. Як стверджується, кораблі з десятками тонн кокаїну йшли під захистом венесуельських військових.

Його також звинувачують у зв’язках з колумбійськими бойовиками і транспортуванні кокаїну між Колумбією і Венесуелою аж до 2025 року.

В обвинувальному висновку описаний епізод у 2006 році, у якому під охороною венесуельської Національної гвардії у Мексику відправили близько 5,5 тонн кокаїну через міжнародний аеропорт Симона Болівара.

Прокурори пишуть, що кокаїн у літак завантажили з президентського ангару, куди раніше приїхали близько 5 вантажівок з наркотиками. Хоча у Мексиці поставку перехопила місцева влада, зазначається у висновку, високопоставлені чиновники вимагали від наркоторговців хабар у розмірі $2,5 млн, яку отримав родич Діосдадо Кабельйо.

Родригес Часин

Колишній голова МЗС Венесуели Рамон Родригес Часин активно співпрацював з колумбійськими бойовиками ФАРК, отримував від них хабарі і переховував їх на території своєї особистої резиденції, стверджують американські прокурори.

За їхніми даними, у власності Часина перебувала велика ділянка землі поблизу кордону з Колумбією. На ній нібито розташовувався тренувальний табір ФАРК, де могли перебувати до 200 бойовиків.

Ніколас Ернесто Мадуро

Ніколас Ернесто Мадуро, син усуненого лідера Венесуели, іноді особисто брав участь у перевезенні партій, імовірно, наркотиків, стверджують американські прокурори з посиланням на свідчення неназваного капітана Нацгвардії Венесуели.

Гроші від хабарів і продажу наркотиків сім'я Мадуро використовувала, зокрема, для фінансування своїх політичних кампаній, йдеться в опублікованому документі прокуратури США. За даними засекреченого джерела американських правоохоронних органів, у 2015 році двоє родичів Мадуро погодилися відправити через «президентський ангар» кілька сотень кілограмів кокаїну до США.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп скинув Мадуро у союзній РФ Венесуелі. Реакції в Києві та наслідки для Москви

Що говорив про звинувачення Мадуро

Вперше США опублікували звинувачення щодо Мадуро і його оточення ще в 2020 році. Сам Ніколас Мадуро публічно неодноразово заперечував будь-яку причетність до торгівлі наркотиками і зв'язків із злочинними угрупованнями.

Уже в 2025 році Мадуро звинуватив США у фабрикуванні звинувачень, назвав їх «брехливими» і заявив, що таким чином США намагаються виправдати підготовку військового вторгнення в країну.

За два дні до захоплення американськими військовими Ніколас Мадуро дав інтерв'ю телеканалу teleSUR, в якому заявив, що він готовий співпрацювати з США в сфері боротьби з наркоторгівлею і видобутку нафти.

Син Мадуро заявив перед початком судового засідання, що його батько був «викрадений» і закликав міжнародне співтовариство до «солідарності» у вимогах повернути Ніколаса Мадуро до Венесуели.

Глава МВС країни і один з обвинувачених у цій справі Діосдадо Кабельйо різко засудив дії США, прирівняв їх до «теракту» і пообіцяв помститися. Про публічні коментарі Кабельйо з приводу включення його до списку обвинувачених поки не відомо.

У ніч проти 3 січня американські війська завдали ударів по військових об’єктах у столиці Венесуели Каракасі й захопили лідера країни Ніколаса Мадуро і його дружину Силію Флорес. Влада США не вважає Мадуро легітимним президентом Венесуели і звинувачує його і Флорес у змові з метою «наркотероризму», ввезення кокаїну, зберігання зброї й вибухових пристроїв з метою використання проти США.

Представник Сполучених Штатів при ООН Майкл Волц заявив, що усунення й затримання лідера Венесуели Ніколаса Мадуро та його дружини було «хірургічною операцією із забезпечення правопорядку за підтримки військових США». За його словами, США не воюють із Венесуелою і не планують окупацію.

Президент США Дональд Трамп 4 січня заявив журналістам, що може наказати завдати нового удару, якщо Венесуела не співпрацюватиме зі Сполученими Штатами.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трампу після Венесуели потрібна Гренландія? Україна і союзники НАТО між двох вогнів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Удар по Венесуелі: Геґсет згадав про «російську ППО»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Швейцарія заблокувала всі активи Мадуро та пов’язаних з ним осіб

Для Кремля найочевидніший висновок із захоплення США Ніколаса Мадуро у Венесуелі може полягати в тому, що це удар по регіональному впливу Росії та по самолюбству Володимира Путіна, вважають експерти. Адже помітний союзник, який у травні уклав із очільником Росії пакт про «стратегічне партнерство», раптово втратив владу й опинився у в’язниці в Нью-Йорку.

Захоплення Мадуро сталося трохи більше ніж через рік після падіння Башара аль-Асада – сирійського лідера, який забезпечував Росії міцну опору на Близькому Сході в обмін на ключову підтримку у війні проти своїх опонентів. Це ще один серйозний удар по зусиллях Путіна відновити присутність Москви у світі після відступу, що настав після розпаду Радянського Союзу.

Ба більше, американський рейд у Венесуелі 3 січня за кілька годин зробив те, чого Росія не змогла досягти за майже чотири роки з моменту, коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, однією із ключових цілей якого було і усунення лідера країни.

Відсіч України вимагає зосередженості Росії на війні, а це означає, що сценарій захисту Мадуро був би нереалістичним, навіть якби Москва цього хотіла.

До того ж корисність Венесуели для Росії, принаймні в економічному вимірі, зменшилася через санкції та інші чинники, які призвели до падіння видобутку нафти – галузі, у якій Росія має значні інтереси.

Разом із тим для Росії є й позитивні моменти. Зокрема Москва може вказувати на операцію США як на доказ того, що Вашингтон прагне нав’язувати свою волю іншим країнам і нехтує міжнародним правом, коли вважає за потрібне, – аргумент, який переконує частину аудиторії, попри війну Росії проти України.

У заявах 3 січня Міністерство закордонних справ Росії повідомило, що воно «вкрай стурбоване» тим, що назвало «актом збройної агресії проти Венесуели», і закликало Сполучені Штати «звільнити законно ⁠обраного президента ⁠суверенної країни та ⁠його дружину».

Проте, за словами аналітиків, для Кремля важливішим за підживлення такого образу Сполучених Штатів є сподівання, що дії Вашингтона у Венесуелі та зосередженість президента США Дональда Трампа на західній півкулі дадуть Москві більше простору – як у моральному, так і у військовому сенсі – для дій у тому, що вона вважає власною сферою впливу, насамперед в Україні.

«Незалежно від рішень, які Володимир Путін ухвалює щодо України, дедалі складніше засуджувати певні дії, спираючись лише на міжнародне право», – сказала в коментарі Радіо Свобода берлінська політична аналітикиня Александра Ситенко, експертка з питань зв’язків Росії з Латинською Америкою та іншими регіонами.

«Те, що роблять великі держави»

Поширене сприйняття того, що операція США порушила міжнародне право, «аж ніяк не шкодить ширшому російському наративу», – сказав 4 січня у своєму подкасті Марк Ґалеотті, аналітик з питань Росії та почесний професор Школи слов’янських і східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона:

«Зрештою, погляд Путіна по суті полягає в тому, що саме так і діють великі держави, і що у великих держав є сфери впливу. І якщо ми дозволяємо Америці мати свою латиноамериканську сферу впливу, то логічним наслідком є те, що нам мають дозволити нашу – слов’янську»

Професор Інституту Росії при Королівському коледжі Лондона Сем Ґрін додає:

«Будь-яке роздратування через те, що Мадуро був усунутий Вашингтоном, буде пом’якшене обіцянкою глобального кондомініуму – у межах якого Москва отримала б право робити те саме у власному сусідстві»

Є ознаки того, що Росія прагнула такого quid pro quo задовго до того, як у лютому 2022 року розпочала повномасштабну війну проти України.

Під час протистояння, у якому Росія допомагала захищати Мадуро на тлі спроб підтримуваного США опозиційного лідера усунути його, «росіяни… дуже чітко сигналізували, що вони хочуть якоїсь дуже дивної схеми обміну між Венесуелою та Україною», – заявила в жовтні 2019 року на слуханнях у Конгресі Фіона Гілл, яка з квітня 2017-го до липня 2019 року була головною радницею з питань Росії та Європи у Раді національної безпеки Трампа.

Суть російських сигналів полягала в наступному:

«Ви хочете, щоб ми пішли з вашого подвір’я. Ну, знаєте, у нас є власна версія цього. Ви перебуваєте на нашому подвір’ї в Україні», – сказала тоді Гілл.

Український чинник

Цього разу підхід Росії та її відносно стримана реакція на захоплення Мадуро є частиною низки подій, які демонструють, «наскільки бажання Росії підкорити Україну визначає всю її зовнішню політику», – написала в X Ганна Нотте, директорка з питань Євразії у James Martin Center for Nonproliferation Studies.

«Путін уникав співпраці з [колишнім президентом США Джо] Байденом, намагаючись змусити його відмовитися від України. Протягом минулого року він намагався залишатися у фаворі у Трампа, але цього разу – щоб спонукати його стати на бік Росії проти України», – зазначила Нотте.

«Чи то тиском, чи похвалою у взаємодії з американським лідером, кінцева мета Росії залишалася незмінною: вбити клин між США та Україною».

Хоча тон і зміст дипломатії щодо України можуть швидко змінюватися, наразі немає ознак суттєвого зсуву у позиції США після захоплення Мадуро. Це сталося на тлі кількох раундів переговорів за участі США, України, Європи та Росії в різних форматах, оскільки адміністрація Трампа намагається бути посередником у припиненні війни.

На пресконференції через кілька годин після операції в Каракасі Трамп заявив, що він «не в захваті від Путіна. Він убиває надто багато людей». А 4 січня він повторив висновок ЦРУ й сказав, що не вірить у те, що Україна здійснила удар безпілотником по одній із резиденцій Путіна наприкінці минулого місяця – після того, як раніше, здавалося, прийняв це твердження, яке, за його словами, йому передав російський президент у телефонній розмові.

Чи означає зосередженість на Венесуелі та західній півкулі, «що Сполучені Штати відволікаються?» – запитав Ґалеотті.

Його відповідь:

«Звісно, можна замислитися, як узагалі можна реалізувати твердження, що вони збираються керувати Венесуелою. Але, з іншого боку, наддержава справді може водночас іти й жувати жуйку. Я не думаю, що це матиме якийсь особливий вплив на те, що відбувається з Україною».

Ґрін припустив, що якщо Кремль сподівається на широке порозуміння між великими державами та повну свободу дій щодо України, то він буде розчарований.

«Якщо карт-бланш на дії в Україні не буде наданий у стислі терміни, Москва запише це до стандартного американського лицемірства, що, ймовірно, зіпсує уявну коаліцію глобальної гегемонії між Путіним, Трампом і [головою КНР] Сі [Цзіньпіном]», – написав він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Події у Венесуелі: Небензя в ООН заявив, що світ «пожинає плоди вибірковості щодо поваги до міжнародного права»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп скинув Мадуро у союзній РФ Венесуелі. Реакції в Києві та наслідки для Москви

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Швейцарія заблокувала всі активи Мадуро та пов’язаних з ним осіб

Третього січня рано-вранці зі столиці Венесуели Каракаса й інших міст країни почали надходити повідомлення про повітряні удари по ній. Очевидці розповідали про вибухи на військовій базі у Фуерті-Тіуна, де перебуває вище військове керівництво країни.

Повідомлення ширилися на тлі неодноразових попереджень президента США Дональда Трампа про нові можливі заходи проти ймовірних мереж наркоторгівлі у Венесуелі.

Годинами пізніше сам Трамп підтвердив «широкомасштабний» удар проти Венесуели та її лідера Ніколаса Мадуро. Президент США також заявив, що Мадуро та його дружину було захоплено й вивезено з країни. Деталі операції обіцяв оприлюднити того ж дня трохи пізніше.

Подробиці зі США: що відомо

Американський телеканал CBS News повідомив, що президента Венесуели Мадуро захопили спецпризначенці з елітного підрозділу США «Дельта Форс».

«Багато гарного планування, багато чудових військ і чудових людей… Це була справді блискуча операція», – заявив у короткому коментарі The New York Times президент США Дональд Трамп, нагадавши, що подробиці будуть на пресконференції згодом.

Видання дізналося, що серед американських військових не було втрат під час операції. При цьому в результаті авіаударів у Венесуелі є загиблі й потерпілі. Їх кількість наразі невідома.

Заступник держсекретаря США Крістофер Ландау написав в Х про «новий світанок для Венесуели» внаслідок американської операції там.

«Тиран пішов. Тепер він – нарешті – постане перед правосуддям за свої злочини», – натякнув посадовець на те, яка саме доля очікує на президента Венесуели Ніколаса Мадуро – авторитарного наступника лівого президента Уго Чавеса. Опозиція та правозахисні організації звинувачують режим Мадуро у фальсифікаціях на виборах та порушеннях прав людини.

Ще 2020 року США заочно звинуватили Мадуро в корупції, торгівлі наркотиками та інших злочинах. Вирок виніс Окружний суд Нью-Йорка. Держдепартамент обіцяв винагороду у розмірі 50 мільйонів доларів за інформацію, яка допоможе заарештувати президента Венесуели.

Сенатор-республіканець Майк Лі заявив, що зідзвонився з держсекретарем Марко Рубіо – вони обговорювали події у Венесуелі.

«Він (очільник Держдепартаменту США – ред.) повідомив мені, що Ніколас Мадуро був заарештований американськими військовослужбовцями для пред'явлення йому кримінальних звинувачень у Сполучених Штатах», – написав Лі в Х.

Відповідальна за економічну політику віцецепрезидентка Венесуели Делсі Родрігес, в руки якої, згідно з Конституцією країни, має перейти влада, за даними американських ЗМІ, попросила Дональда Трампа про докази, що Мадуро з дружиною живі. Виступаючи по державному телебаченню, Родрігес заявила, що їй невідоме місце їхнього перебування.

Сенатор-республіканець Лі з посиланням на Марко Рубіо заявив, що Мадуро перебуває під вартою у США. Джерела Sky News стверджують, що його арешт був узгоджений шляхом переговорів.

Міністр оборони Венесуели Владімір Падріньйо Лопез назвав атаку США «актом боягузництва» і заявив, що переговорів не буде. Лопез відкинув заяви, що операція пов’язана з наркотрафіком, і вважає її справжньою метою зміну в країні влади.

Реакція Москви

У Москві прокоментували події у Венесуелі фактично одразу, щойно з’явилися офіційні підтвердження можливої зміни влади там.

У російському МЗС заявили про «акт збройної агресії США проти Венесуели». Засудили його і висловили глибоку стурбованість, запропонувавши скликати Радбез ООН щодо Венесуели.

«Латинська Америка має залишатися зоною миру, якою вона проголосила себе 2014 року. А Венесуелі має бути гарантоване право самій визначати свою долю без будь-якого деструктивного, тим паче військового втручання ззовні», – йдеться в заяві МЗС Росії, яка сама з 2014 року веде війну проти України й прагне до політичного контролю над нею.

Невдовзі російське зовнішньополітичне відомство, будучи «вкрай стривоженим» повідомленнями про вивезення з Венесуели її лідера Мадуро, випустило ще одну заяву: хоче ясності щодо цієї ситуації.

«Подібні дії, якщо вони реально мали місце, є неприйнятним посяганням на суверенітет незалежної держави, повага якої є ключовим принципом міжнародного права», – кажуть в МЗС Росії.

Раніше, у репортажі від 31 жовтня, газета The Washington Post повідомила, посилаючись на отримані документи, що Мадуро написав листа президенту Росії Володимиру Путіну з проханням до Москви посилити протиповітряну оборону Венесуели шляхом оновлення раніше придбаних військових літаків «Сухой».

Листа мав доставити міністр транспорту Венесуели, який, за повідомленнями Росії, відвідав Москву в середині жовтня, йдеться в публікації. Видання також дізналося, що Мадуро шукав підтримки у Китаю та Ірану. Ні в Москві, ні в Каракасі не коментували публічно ці повідомлення.

Однак, за даними сайту відстеження польотів FlightData24, наприкінці жовтня до Каракаса прибув великий російський транспортний літак Іл-76, здійснивши складний маршрут із кількома зупинками. Незрозуміло, що було на борту.

Аналітики, що спілкувалися тоді з Радіо Свобода, вказували на обмежені можливості Москви допомогти своєму союзнику Мадуро, попри угоду між Росією та Венесуелою про стратегічне партнерство. Причина – війна в Україні зокрема, але не тільки.

«Якщо США серйозно налаштовані на зміну режиму у Венесуелі силою, Росія навряд чи зможе якось допомогти», – говорив на початку листопада Радіо Свобода старший аналітик з питань Росії в Crisis Group Олег Ігнатов. «Це було неможливо як до, так і після [початку масштабної] війни в Україні. Тут грають роль елементарна географія та логістика».

Наголошували, що і падіння Мадуро стане серйозним ударом для Москви, послабивши її вплив у Латинській Америці, як свого часу він ослаб на Близькому Сході після повалення режиму Башара Асада в Сирії.

Лунали водночас попередження, що Москва спробує знайти вигоду навіть у такому сценарії.

«Це посилило б аргумент Росії, що саме Захід, а не Росія, є ворогом Глобального Півдня: зарозумілим, агресивним і імперіалістичним», – говорив Радіо Свобода аналітик із питань Росії та почесний професор Школи слов’янських і східноєвропейських студій Лондонського університетського коледжу Марк Галеотті.

Реакції ЄС

Зі своїм колегою у США Марко Рубіо зідзвонилася також топдипломатка ЄС Кая Каллас, після чого закликала до стриманості.

«ЄС неодноразово заявляв, що Мадуро не вистачає легітимності і виступав за мирний перехідний період. За будь-яких обставин необхідно дотримуватися принципів міжнародного права та Статуту ООН. Ми закликаємо до стриманості. Безпека громадян ЄС у країні є нашим головним пріоритетом», – написала посадовиця в Х.

Президент Євроради Антоніу Кошта заявив, що «з великим занепоєнням» стежить за ситуацією у Венесуелі, й теж закликав поважати міжнародне право.

«Європейський Союз закликає до деескалації та вирішення проблеми з повною повагою до міжнародного права та принципів, закріплених у Статуті Організації Об'єднаних Націй. Європейський Союз продовжуватиме підтримувати мирне, демократичне та інклюзивне рішення у Венесуелі», – написав у Х Кошта.

Реакції Києва

Україна послідовно відстоює право народів на вільне життя, без диктатури, гноблення та порушень прав людини. Режим Мадуро «порушив усі ці принципи», заявив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга 3 січня.

«Демократичні країни та правозахисні організації по всьому світу давно наголошували на масових злочинах його режиму, насильстві, катуваннях, утисках, порушеннях усіх базових свобод, вкрадених виборах та руйнуванні демократії і верховенства права. Україна, разом із десятками інших країн у різних регіонах світу, не визнала легітимність Мадуро після сфальсифікованих виборів та насильства проти протестувальників», – написав Сибіга в соцмережі Х.

Український міністр заявив, що народ Венесуели повинен мати шанс на нормальне життя, безпеку, процвітання та людську гідність. «Ми продовжуватимемо підтримувати їхнє право на таку нормальність, повагу та свободу», – наголосив Сибіга.

Київ виступає «за подальший розвиток подій згідно з принципами міжнародного права та пріоритетами демократії, прав людини та інтересів венесуельців», додав міністр закордонних справ України.

Активно обговорює цю тему й інтернет-спільнота. Так, колишній спецкореспондент видання УНІАН у Москві, а нині блогер Роман Цимбалюк проводить паралель із прагненням Путіна захопити Київ за три дні, яке залишилося нереалізованим. А Захід, продовжує журналіст, «не такий слабкий, як багатьом хотілося думати».

«Трамп за одну ніч провернув операцію, про яку вже гуде весь світ… Уявляєте, що зараз відбувається у Москві? Схоже, російському диктатору залишається лише віддавати накази терміново копати бункери та уникати публічних заходів. Світ змінює розклади, і Захід явно показує, що він не такий і слабкий», – написав Цимбалюк.

Політолог Вадим Денисенко вказує на безпідставність популярних у таких ситуаціях побоювань, що про Україну партнери тепер забудуть, будучи зайнятими вирішенням проблем в інших частинах світу. Він зауважує і на труднощах для Москви, що продавала свою нафту в обхід існуючих цінових обмежень з допомогою Венесуели зокрема.

«Венесуела, Іран та Україна – єдиний шанс Трампа зберегти більшість в конгресі… Якщо Трампу вдасться бліц-криг зі зміною режиму Мадуро, це може ускладнити роботу російського тіньового флоту. Не зупинить, звичайно, але ускладнить фінансові та логістичні ланцюжки… Зараз росіяни змішують російську нафту з венесуельською, яка також продається в режимі тіньового флоту», – написав у фейсбуці Денисенко.

Колишній народний депутат Борислав Береза каже про «карму» для Мадуро, чий міністр закордонних справ став на бік Москви у війні проти України, однак зауважує і на негативних наслідках американської спецоперації у Венесуелі.

«Право сили тепер безальтернативно буде домінувати над силою права. Мадуро, звісно, покидьок і союзник РФ, але те, що Трамп розпочав цю війну за відсутності приводу, як і Росія проти України, точно не додає світу стабільності…

Чому почалася війна? Не через те, що Мадуро диктатор та наволоч. А тому, що у Венесуели є нафта у неймовірних об'ємах, тому що у США є сила, тому що це бізнес. До речі, у Росії теж є нафта, але щось Трамп не поспішає воювати з РФ», – підкреслює у своєму дописі Береза.

Громадський діяч Євгеній Прокопишин звертає увагу на іншу деталь: люди Мадуро зберігають свої посади, а відтак – «режим у Венесуелі не змінився від слова зовсім». Блогер пише про два можливі сценарії.

«США домовилися з найближчим його оточенням, щоб вони його здали в обмін на імунітет, після чого мають оголосити і провести демократичні вибори (на яких переможуть проамериканські сили).

США домовилися з РФ щодо розміну: американцям – Венесуела, росіянам – Україна. Не факт, що це правда, але ймовірність така є», – вважає Прокопишин.

Швидкої зміни ситуації на ринках природних ресурсів з огляду на багатство Венесуели нафтою, газом, золотом – не очікують. На збільшення видобутку, наголошує чимало експертів, можуть піти роки.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Українці не здаються». Соціолог Головаха про секрет стійкості, перемир’я, вибори і колапс Росії

Іранська служба Радіо Свобода

Президент США Дональд Трамп висловив підтримку іранським демонстрантам, які вже кілька днів поспіль протестують на тлі економічної кризи та жорсткого придушення з боку сил безпеки. Акції розпочалися 28 грудня в Тегерані через обвал курсу ріала та інфляцію, що сягнула 52%. Згодом протести поширилися й на інші регіони країни.

Президент США Дональд Трамп погрожує владі Ірану «діями» в разі продовження придушення протестів, які спалахнули в країні в останні дні 2025 року через погіршення економічного стану та політичні утиски.

«Якщо Іран стрілятиме і жорстоко вбиватиме мирних протестувальників, як це зазвичай буває, Сполучені Штати Америки прийдуть їм на допомогу. Ми готові до дій», – написав американський лідер у власній мережі Truth Social 2 січня.

Державні ЗМІ Ірану та міжнародні правозахисні організації повідомили про кількох загиблих і десятки поранених у сутичках між демонстрантами та силами безпеки, водночас пов’язані з урядом інформагентства поклали відповідальність за насильство на тих, кого вони назвали «бунтівниками».

Embed share

В Ірані не вщухають протести, повідомляють про перших загиблих (відео)

відео Радіо Свобода

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:01:20 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 3,8MB
• 360p | 5,7MB
• 480p | 8,5MB
• 720p | 20,9MB
• 1080p | 23,6MB

Іранська влада поки що не підтвердила ці повідомлення, а Іранській службі Радіо Свобода не вдалося незалежно їх перевірити.

«Блефування»

«Трамп має знати, що втручання США у цю внутрішню справу означало би дестабілізацію всього регіону та руйнування інтересів Америки», – написав у мережі X Алі Ларіджані, секретар Верховної ради національної безпеки Ірану.

«Американський народ має знати – цей авантюризм почав Трамп. Вони повинні дбати про безпеку своїх солдатів», – зазначив він.

Алі Шамхані, старший радник верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, додав, що «іранці добре знають американський досвід «рятування», від Іраку та Афганістану до Гази. Будь-яка рука, що втручаєтсья,… буде відсічена».

Саїд Баширташ, іранський активіст у вигнанні, сказав Радіо Свобода, що такі «погрози більше схожі на блеф». «Іранський народ вітає попередження Трампа, бо тоді вони відчуватимуть менший ризик, виходячи на вулиці. Це дуже позитивно – ісламська республіка буде дуже обережною щодо вбивства людей», – зазначив він.

Гостра риторика пролунала всього через пів року після 12-денної війни у червні, коли ізраїльські та американські літаки обстрілювали іранські ядерні та військові об’єкти. Вона послідувала за заявами Трампа, який наприкінці грудня приймав прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу у своєму маєтку Мар-а-Лаго у Флориді, натякаючи, що він підтримає нові ізраїльські удари по програмі балістичних ракет Ірану.

У коментарі для Радіо Свобода 2 січня речник Державного департаменту США заявив, що Вашингтон «продовжуватиме чинити максимальний тиск на режим».

За його словами, «протести відображають зрозумілий гнів іранського народу через провали та виправдання свого уряду». У заяві також зазначається, що іранський режим «продовжує розтрачувати багатства Ірану на спонсорування тероризму по всьому світу та пригнічення іранського народу, який хоче й заслуговує на краще життя».

Повідомлення про загиблих та арешти під час протестів

Агентство Fars, близьке до Ісламської революційної гвардії (IRGC), повідомило про загибель двох людей під час протестів у місті Лордеган на південному заході Ірану, зазначивши також зіткнення з силами безпеки. Також агентство повідомило про трьох загиблих і 17 поранених у місті Азна, з населенням 48 тисяч людей, у провінції Лорестан на заході Ірану.

Норвезька правозахисна організація Hengaw також зафіксувала загибель людей у Лордегані, заявивши, що сили безпеки відкрили вогонь по протестувальниках, убивши двох і поранивши кількох. Організація повідомила також про загибель одного протестувальника у провінції Ісфаган у центральному Ірані 31 грудня.

«Протести відбулися у кількох районах Лордегана, зокрема на площі муніципалітету та перед урядовою будівлею. Демонстрації зустріли жорстоким придушенням, включно з використанням сльозогінного газу та бойової зброї силами правопорядку», – зазначила організація.

Агентство Tasnim повідомило про щонайменше 30 заарештованих в Тегерані за «порушення громадського порядку». Арешти також зафіксовані в інших провінціях.

Заворушення, здається, є найсерйознішим викликом теократичному уряду Ірану з часів протестів «Жінки, життя, свобода», які спалахнули після смерті 22-річної ірансько-курдської студентки Махси Аміні у вересні 2022 року під час перебування під поліційним наглядом через порушення дрес-коду.

Раніше президент Ірану Масуд Пезешкіан намагався втихомирити протести, обіцяючи «нові рішення» для покращення економічної ситуації. Іранський президент, якого вважають відносним поміркованцем, визнав «законні вимоги» людей, застерігши, що їхнє ігнорування було б моральним провалом.

Заклики заспокоїтися мало вплинули на іранців, які страждають через падіння курсу ріалу. Офіційний курс кращий, але недоступний для багатьох іранських громадян та підприємств.

«Останні протести демонструють одну очевидну реальність: багато іранців вирішили, що чинна влада має піти – будь-якою ціною і якнайшвидше, – перш ніж країна, яку вони люблять, буде ще більше зруйнована», – сказала Шірін Ебаді, лауреатка Нобелівської премії миру 2003 року за зусилля з просування демократії та захисту прав людини в Ірані, в телефонному інтерв’ю Радіо Свобода 1 січня.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп: США можуть підтримати ще один великий удар по Ірану

2025 рік не виправдав багатьох сподівань. Але на тлі війни та інших поганих новин – часто непомітно – відбувалися й інші події. І деякі з них можуть змінити наше життя на краще.

Технологія року – штучний інтелект

Традиційно підбиваючи підсумки року, американський журнал Time назвав людьми 2025-го архітекторів штучного інтелекту, а ChatGPT став найзавантажуванішим застосунком у магазині Apple. Загалом, якщо обирати одну головну технологію року, нею безперечно є штучний інтелект.

У багатьох ШІ викликає побоювання. Дискусії про те, як використовувати його етично, триватимуть ще довгий час, але цього року остаточно стало зрозуміло: у відповідальних руках технологія здатна рятувати життя. ШІ допомагає створювати нові ліки, швидше діагностувати рідкісні генетичні захворювання, його інтегрують у медичне обладнання. Кілька тижнів тому компанія Philips представила перший у світі КТ-апарат із підтримкою штучного інтелекту, який забезпечує максимально детальні знімки за мінімального опромінення.

Звісно, поки що такі апарати є не в кожній лікарні, а технології не замінюють лікарів. Але все це вже застосовується у найскладніших випадках. Саме з таких точкових успіхів зазвичай і починається поширення нових медичних технологій.

У 2025 році Україна піднялась на 14 позицій у Government AI Readiness Index –щорічному рейтингу від Oxford Insights, який оцінює готовність держав упроваджувати й використовувати штучний інтелект. Україна зайняла 40‑ве місце із 195 країн і опинилася серед лідерів у Східній Європі. При цьому за окремими показниками Україна серед світових лідерів рейтингу, передовсім це рекордний показник цифровізації державних послуг (99,63 %).

Україна та Велика Британія, зокрема, у 2025 році офіційно запустили співпрацю у сфері науки, технологій та інновацій в межах 100‑річного партнерства. Ця ініціатива спрямована на обмін досвідом, спільні дослідження (наприклад, ШІ‑рішення для медицини й енергетики).

Загалом 2025 рік став проривним для медицини не лише завдяки ШІ. Уперше лікарям у США вдалося вилікувати немовля з рідкісним генетичним захворюванням за допомогою редагування генів. Тобто вони створили спеціально для хлопчика препарат, який зміг усунути з його ДНК ген із мутацією. Технологія називається CRISPR, або «генетичні ножиці», і лікарі покладають на неї великі надії.

Зросла середня тривалість життя у світі

Середня тривалість життя у світі дещо зросла: очікувана тривалість у 2025 році становить приблизно 73,49 роки, що трохи більше ніж у 2024 році (73,33).

У Японії (світовому лідері за цим показником) навіть відбувся перший у країні тематичний саміт – The 1st World Longevity Summit. Порад, як дожити до 150 років, там не пролунало. Натомість багато говорили про те, наскільки важливо не лише подовжувати життя, а й скорочувати розрив між тим, скільки ми живемо, і тим, скільки часу залишаємося активними та самостійними.

У спільній декларації було названо чотири найважливіші умови для розв’язання цього завдання. Дві з них доволі очевидні – повноцінне харчування з акцентом на білок і клітковину та фізична активність. А ще – зміцнення соціальних зв’язків і те, що японці називають «ікіґай» – буквально «сенс життя», відчуття власного призначення. І це не просто красива філософія: дослідження науковців з Корнельського університету підтвердило, що активне соціальне життя уповільнює біологічне старіння.

Нині в Україні налічується понад 116 тисяч довгожителів – людей, чий вік перетнув позначку в 90 років. Про це повідомив Пенсійний фонд України. Дев’ять українців (7 жінок і 2 чоловіків) досягли віку 107 років.

Одній із них – Катерині Коць з Волині – 3 жовтня виповнилося 109 років. Односельці розповіли журналістам телеканалу «1+1», що секретом її довголіття є постійний рух, здорова їжа з власного городу і вміння радіти життю. Донедавна Коць продовжувала вести своє господарство та любила ходити до лісу по гриби та ягоди.

Сонячна енергія стала найдешевшим джерелом енергії у світі

Від моменту підписання Паризьких угод минуло 10 років, але світ усе ще далекий від кліматичної безпеки. Але позитивні зміни відбулися й у цій сфері. Від початку 2025 року сонячна енергія почала випереджати вугілля та газ за популярністю в Європі, а наприкінці 2025-го стала найдешевшим джерелом енергії у світі.

В Україні у першій половині 2025 року додано щонайменше ~500 МВт сонячної генерації, а загальні додані за рік потужності можуть досягти ~1 ГВт – це серйозне розширення «зеленої» генерації всупереч війні. За даними галузевої асоціації, найактивнішими споживачами сонячної енергії в Україні є підприємства харчової промисловості, логістики та роздрібної торгівлі, а також місцеві громади, медичні заклади та навчальні установи

Велика Британія запровадила ініціативу, яка допомагає колишнім працівникам нафтової та газової промисловості працевлаштовуватися на нові, більш «зелені» робочі місця.

У Лісабоні на рівні цілого міста запрацювала система застави за багаторазові склянки – це перше таке місто у Європі. Ємності для вживання рідини у столиці Португалії повертають через автоматизовані пункти, а повернення депозиту здійснюється безконтактною карткою або телефоном. Одноразовий посуд є одним із головних джерел сміття на міських заходах і фестивалях. Окрім практичної користі, міська влада сподівається, що це нововведення допоможе сформувати в людей і інші, більш усвідомлені звички.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Українці відчувають цю ситуацію»: Павло Остріков про зйомки і феномен свого фільму «Ти – Космос»

У грудні у Франції затримали російського банкіра Володимира Антонова – співвласника нині ліквідованого банку Snoras, який працював у кількох країнах Балтії. Банк, що у 2000-х роках був одним із найбільших у балтійському регіоні, у 2011 році визнали банкрутом і ліквідували після того, як у ньому виявили нестачу коштів приблизно на один млрд євро.

Історію Антонова розповідає «Настоящее Время», проєкт Радіо Свобода для російськомовної аудиторії.

Кримінальні справи

У листопаді 2024 року Вільнюський окружний суд заочно засудив колишніх власників Snoras – Володимира Антонова та Раймондаса Баранаускаса – до 10,5 року позбавлення волі за вісьмома статтями, зокрема за розтрату коштів банку. Рішенням суду обох банкірів зобов’язали виплатити 375,18 млн євро компенсації збитків вкладникам.

Антонов після відкриття проти нього кримінальної справи про розтрату спочатку втік до Великої Британії, а згодом до Росії. Там він також отримав вирок – два з половиною роки ув’язнення – за привласнення з банку «Советский» 150 мільйонів рублів (близько двох мільйонів євро). За даними російських ЗМІ, на батьківщині Антонов активно співпрацював зі слідством і давав свідчення у резонансних для Росії справах.

А згодом, у 2023 році, банкір зник просто зі свого особняка на Рубльовці під Москвою. Його батько звернувся до поліції із заявою про викрадення і, можливо, вбивство чоловіка, а також просив Вільнюський окружний суд визнати сина померлим.

Франція

Однак за два роки, у грудні 2025 року, Антонова знайшли живим у Франції. Як з’ясувалося, там він мешкав за підробленими документами: видавав себе за громадянина України і навіть, як біженець, просив притулку від війни.

«9 грудня його затримали у Франції, і наразі розпочато процедури екстрадиції на підставі європейського ордера на арешт», – розповіла генеральна прокурорка Литви Ніда Ґрюнскене. У Генеральній прокуратурі Латвії «Настоящему времени» повідомили, що поінформовані про затримання банкіра і вирішуватимуть, як діяти далі.

З березня 2025 року Володимир Антонов винаймав будинок із «неймовірним виглядом» на затоку Морбіан, на півдні Бретані, «прихований від сусідів та з басейном довжиною 18 метрів», пише французьке видання France Info. «Я не погоджуюся з тим, у чому мене звинувачують», – сказав Антонов під час зустрічі зі сином, який приїхав підтримати батька. Його захисниця попросила перенести розгляд справи про екстрадицію на «другу половину січня».

Банківський крах

Історія краху банку Snoras була однією з найгучніших афер у банківському секторі країн Балтії.

У Латвії, де діяв дочірній банк Snoras – Latvijas Krājbanka (у перекладі «Латвійський Ощадбанк»), суд у 2021 році також засудив Антонова до 6 років позбавлення волі та конфіскації майна. Восени 2011 року до банку вишикувалися черги вкладників, які намагалися забрати свої гроші. Вони говорили, що «дуже вірили «Крайбанку», але виявилося, що нікому не можна вірити». Аналогічних втрат зазнали й вкладники банку в Литві.

Дрібним латвійським вкладникам, які мали на рахунках у банку до 100 тисяч євро, кошти зрештою повернули з державного гарантійного фонду. Але великі вкладники зазнали збитків, які так і не змогли відшкодувати. Одним із найвідоміших вкладників Krājbanka був композитор Раймондс Паулс: він втратив майже мільйон євро особистих заощаджень.

Свої кошти в цьому банку тримали мерії багатьох латвійських міст, зокрема Риги, а також численні державні та муніципальні установи – школи, лікарні.

Зв’язки з політиками

Латвійський інвестиційний банкір Ґіртс Рунґайніс наголошує, що в країнах Балтії Антонов зумів налагодити взаємодію з провідними політиками:
«Антонов увійшов до Євросоюзу й отримав дозвіл саме в Литві. Після цього я особисто розмовляв із керівництвом наглядового органу й запитував: чому ви дали йому дозвіл? Вони відповідали, що був політичний тиск», – підкреслює Рунґайніс.

«Було зрозуміло, що це не та людина, яка має бути близько до фінансів. Репутаційні ризики там були й залишаються дуже серйозними, і це було відомо та зрозуміло, – зауважує банкір. – Але Антонов знайшов можливість взаємодіяти з провідними політиками — і з Лемберґсом (Айварс Лемберґс, колишній мер Вентспілса, перебуває під санкціями Міністерства фінансів США), і зі Шлесерсом (Айнарс Шлесерс, колишній міністр транспорту, колишній віцемер Риги, нині депутат Сейму)».

У Литві власників банку Snoras, окрім розтрати пів мільярда євро, також звинуватили у кримінальному банкрутстві, легалізації злочинних доходів, веденні подвійної бухгалтерії та підробці документів. Володимира Антонова визнали головним організатором злочинів.

У Латвії, за версією обвинувачення, сума розтрати становила 140 мільйонів євро: там суд першої інстанції також засудив Антонова до шести років ув’язнення з конфіскацією майна.

Утім, усі вироки Антонову винесли заочно. Спочатку він утік до Великої Британії, але коли британський суд ухвалив рішення про його екстрадицію до Литви, він утік до Росії. Сам Антонов говорив, що його втеча до Великої Британії була «помилкою»: «Треба було їхати назад у Росію, додому».

Ґіртс Рунґайніс вважає, що, попри вироки Антонову, вкладники в Литві, Латвії та інших країнах і надалі не застраховані від повторення подібних кримінальних банківських історій у майбутньому. Він закликає диверсифікувати ризики та уважно стежити за подіями в банківській сфері.

Матераіл «Настояшего Времени» доповнено матеріалами французької преси

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін переводить російські мільярди в крипту і виводить з-під санкцій

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Москва і 60 регіонів Росії потерпають від відключень інтернету, а «БПЛА як літали, так і літають»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Київ і Пекін. Чи зупинить Китай війну Росії проти України?

Соня Ґочанін і Мір’яна Євтович

Сполучені Штати заборонили імпорт автомобільних шин із заводу в Сербії, що належить китайській компанії, посилаючись на докази використання примусової праці. Колишні працівники та місцеві громадські організації заявляють, що це рішення стало наслідком багаторічних звинувачень щодо експлуатації мігрантів на підприємстві. Про це детальніше – в матеріалі Балканської редакції Радіо Свобода.

Для Рафіка Букса, індійського будівельника, який допомагав зводити завод Linglong у сербському місті Зренянин у 2024 році, рішення США про заборону іморту не стало несподіванкою.

«Те, що ми пережили в Сербії, було примусовою працею», – каже він. – «Нас контролювали, експлуатували і позбавляли людської гідності»

Букс згадує, що перед виїздом з Індії йому обіцяли легальну роботу, гідну оплату та нормальні умови проживання.

«Нічого з цього не відповідало дійсності», – каже він.

18 грудня 2-25 року митні органи США оголосили про блокування імпорту з підприємства в Зренянині, посилаючись на докази конфіскації паспортів працівників, невиплати зарплат і утримання людей в принизливих житлових та робочих умовах.

Рішення Вашингтона стало наслідком багаторічних попереджень з боку місцевих та міжнародних правозахисних організацій щодо поводження з переважно азійською робочою силою Linglong і поставило незручні запитання перед урядом Сербії, який активно залучав китайські інвестиції та називав проєкт вартістю 940 мільйонів доларів «національно важливим».

Втім, сербська влада залишається демонстративно мовчазною. Ні Linglong, ані жодна сербська інституція публічно не прокоментували звинувачення США.

Забирали паспорти і не платили зарплату

Це непокоїть Мір’яну Мітіч з Astra, сербської неурядової організації, що бореться з торгівлею людьми. «Найбільше насторожує розрив між реакцією міжнародних інституцій і реакцією інституцій у Сербії», – каже вона.

Поки іноземні уряди та правозахисні організації реагують рішуче, скарги, подані всередині країни, роками залишаються без розв’язання.

Перші занепокоєння щодо примусової праці на Linglong з’явилися ще кілька років тому, під час будівництва заводу, коли громадські організації та медіа повідомляли про становище сотень в’єтнамських працівників, яких утримували в бараках поблизу будмайданчика.

У 2021–2022 роках Балканська служба Радіо Свобода зафіксувала переповнені гуртожитки, їжу, яку подавали просто на підлозі, а також заяви про багатомісячні затримки зарплат і вилучення паспортів. Linglong заперечувала відповідальність, наполягаючи, що працівники були найняті субпідрядниками, а сербська влада не допустила журналістів до табору.

Згодом Державний центр боротьби з торгівлею людьми Сербії усно оголосив справу закритою, заявивши, що не зміг поспілкуватися з працівниками до їхнього виїзду з країни.

Подібна ситуація повторилася і з наступною скаргою, поданою від імені Букса та ще 10 індійців, у якій ішлося про торгівлю людьми та трудову експлуатацію.

Чоловіки заявляли, що в них забрали паспорти та не виплачували зарплату. Також вони стверджували, що їх направляли не лише на будівництво шинного заводу, а й на інші об’єкти по всій Сербії – попри заяви Linglong, що вони ніколи не працювали на компанію.

Прокуратура Зренянина повідомила, що доручила поліції зібрати інформацію; Міністерство внутрішніх справ Сербії досі не повідомило, до яких висновків дійшло слідство, якщо воно взагалі відбулося.

Linglong знову відкинула звинувачення, заявивши, що індійці не працювали на заводі. За словами Мітіч, чоловіки зрештою отримали заборговану зарплату, компенсацію та квитки додому, але жодних офіційних висновків так і не було оприлюднено.

«Я не буду відлякувати інвесторів»

Тривогу висловлювали й європейські інституції.

У 2021 році Європейський парламент ухвалив резолюцію із закликом до Сербії розслідувати звинувачення в тому, що близько 400 в’єтнамських працівників Linglong зазнали примусової праці. Белград так і не надав публічної відповіді.

Президент Сербії Александар Вучич неодноразово захищав проєкт, називаючи критику «медійно-політичною кампанією» проти важливого китайського інвестора. «Ми спробуємо допомогти в’єтнамським працівникам, але я не буду відлякувати інвесторів», – заявив він тоді.

Сам завод нарешті розпочав виробництво у вересні 2024 року – через п’ять років після початку будівництва.

Завод розташований на 100 гектарах державної землі, переданої безкоштовно, та отримав щонайменше 89 мільйонів доларів прямих субсидій. Згідно з фінансовим звітом компанії, у статті «капітальні субсидії та інші державні дотації для будівництва й придбання основних та нематеріальних активів» зазначено, що з 2020 по 2024 рік Linglong отримала понад 247 мільйонів доларів.

Очевидно, що підприємство майже повністю орієнтоване на експорт.

У 2024 році Linglong експортувала шини на суму 209 мільйонів доларів, тоді як продажі на внутрішньому сербському ринку становили лише 11,2 мільйона доларів. Компанія не розкриває, куди саме постачає продукцію, і не повідомляє, яка частка була призначена для ринку США, нині закритого через заборону. Згідно з корпоративною звітністю, минулого року штат зріс на 48% – майже до 1 750 працівників.

Місцеві активісти кажуть, що завод і надалі значною мірою покладається на іноземну робочу силу, найняту через складну мережу субпідрядників.

«Із самого початку – під час будівництва і тепер, під час виробництва – китайські працівники працювали в гірших умовах, ніж сербські», – каже Тара Рукеці з Зренянинського соціального форуму, який підтримує мігрантів.

За її словами, спочатку великі агентства, зокрема China Energy, завозили сотні людей, але згодом ринок роздрібнився на безліч дрібних посередників, що ще більше ускладнило контроль.

Ширша тенденція

Скандал навколо Linglong є частиною ширшої тенденції.

Китайські інвестори стали ключовими для інфраструктурної та промислової стратегії Сербії в межах ініціативи «Один пояс, один шлях» – флагманського проєкту Пекіна з поєднання Азії та Європи.

Поряд із новими дорогами, мостами й заводами правозахисні організації та посадовці ЄС фіксують екологічні збитки, непрозорі контракти та повідомлення про трудову експлуатацію.

У 2021 році Радіо Свобода повідомляло, що китайські працівники на мідному руднику поблизу міста Бор на сході Сербії жили в поганих умовах і не мали змоги залишати територію або спілкуватися з місцевими мешканцями.

Ці занепокоєння неодноразово фігурували у звітах Європейської Комісії щодо поступу Сербії на шляху до членства в ЄС, де зазначається, що проєкти за участю Китаю часто обходять європейські стандарти прозорості, захисту довкілля та соціальних прав.

Для таких працівників, як Букс, наслідки мають глибоко особистий характер:
«Те, що сталося в Сербії, змінило мене назавжди», – каже він. – «Тепер я дуже уважно перевіряю кожну пропозицію роботи за кордоном»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Київ і Пекін. Чи зупинить Китай війну Росії проти України?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Global Gateway: ЄС кидає виклик ініціативі Китаю «Один пояс, один шлях»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Прогноз на 2026 рік: «Путін нападе на Європу одночасно з атакою Китаю на Тайвань». Як цього не допустити?

«Ветерани» галузі застерігають: потік дешевих і водночас дедалі технологічніших китайських автомобілів починає перевертати з ніг на голову європейську автомобільну промисловість.

Після двох десятиліть успішної кар’єри у виробництві інтер’єрів для провідних світових автобрендів Томаш, колишній топменеджер італійської транснаціональної компанії, восени 2025 року залишив автомобільну галузь.

«Гадаю, вона приречена», – сказав чех в інтерв’ю Радіо Свобода, пояснюючи своє рішення піти з бізнесу.

«Ця галузь приречена». ще раз наголосив Томаш і попросив не використовувати його прізвище в цьому матеріалі.

Знаменита європейська автомобільна промисловість опинилася під загрозою через наплив високоякісних китайських автомобілів із надзвичайно агресивними цінами – в окремих країнах вони стартують від 10 290 євро (12 141 долар США). Особливо масово такі авто почали з’являтися на європейському ринку після пандемії COVID-19. Експерти попереджають: цей наплив ставить під загрозу галузь, яка десятиліттями була основою європейського виробництва.

Попри запроваджені Брюсселем у 2024 році мита – до 35 відсотків на окремі китайські електромобілі (EV) на додачу до 10-відсоткового імпортного збору, – продажі китайських авто в Європі майже подвоїлися у 2024–2025 роках. За перші дев’ять місяців цього року в ЄС було продано понад пів мільйона автомобілів китайського виробництва.

Китайський гігант з виробництва електромобілів BYD повідомив про зростання продажів на 225 відсотків порівняно з попереднім роком. А упродовж кількох місяців 2025 року він став лідером продажів електромобілів у Євросоюзі – попри дію мит. Інші виробники обходили торговельні обмеження ЄС на електрокари, постачаючи автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння, а також гібриди, на які не поширюються ті самі збори.

Автомобільна промисловість Китаю бере початок ще з 1950-х років, однак її виробників тривалий час переслідувала репутація низької якості та незграбного дизайну, що обмежувало їхню присутність на міжнародних ринках. Однак останнім часом ситуація докорінно змінилася.

До того, як у 2020 році світова економіка завмерла через пандемію коронавірусу, технічні фахівці європейської автомобільної галузі, розповідає Томаш, зневажливо ставилися до китайських брендів, кажучи: «Вони жахливі, вони не вміють виробляти. Їм знадобиться 20, 30 або 40 років, щоб досягти нашого рівня, а до того часу ми будемо значно попереду».

«Насправді ж сталося так, що за п’ять років вони нас перевершили, – каже Томаш. – Тепер їхні автомобілі справді вражають».

Ідеальний шторм

Китайські виробники давно мають цінову перевагу завдяки використанню дешевої, переважно вугільної енергії, а також робочої сили з мінімальними можливостями для відстоювання своїх прав. Втім, останнім часом склалася справжня сукупність чинників – «ідеальний шторм», який дозволив китайським автомобілям продаватися за цінами, значно нижчими, ніж у західних конкурентів.

У відповідь на вторгнення Кремля в Україну у 2022 році Європейський Союз заборонив імпорт сталі з Росії. Натомість Китай різко наростив закупівлі високоякісних металів із РФ.

Крім того, за останнє десятиліття китайська автомобільна промисловість змогла скористатися безпрецедентним ефектом масштабу. Вона стала найбільшою у світі ще у 2009 році, однак тоді виробники переважно зосереджувалися на перенасиченому внутрішньому ринку.

Ситуація змінилася, коли жорстка конкуренція всередині Китаю змусили компанії шукати виходу на зовнішні ринки. У 2023 році Китай обігнав Японію й став найбільшим експортером автомобілів у світі, виробляючи десятки мільйонів машин щороку.

А ще – ймовірні субсидії.

Китай заперечує, що підтримує автовиробників державними дотаціями, однак розслідування ЄС у 2024 році виявило, що державні кошти «присутні по всьому ланцюгу постачання» – від шахт із видобутку сировини до суден, які доставляють готові електромобілі до Європи.

У 2024 році Сполучені Штати запровадили 100-відсоткове мито на китайські електромобілі після висновків власного розслідування, що американській автомобільній промисловості було «завдано істотної шкоди» через деякі субсидовані китайські моделі.

Пол Беннетт, керуючий партнер британської автомобільної консалтингової компанії Madox Square, у коментарі Радіо Свобода зазначив, що блискавичний вихід китайських автомобілів на європейський ринок може виходити за межі суто бізнесу.

«Загалом, попри очевидні економічні вигоди, геополітичні аспекти цієї стратегії не варто ігнорувати, – сказав він. – На мою думку, це, ймовірно, частина ширших зусиль Китаю з переформатування глобальної економічної динаміки та посилення своїх позицій на світовій арені».

Хоча деякі учасники ринку вважають, що Європа ще має можливості для відповіді, часу залишається дедалі менше. У вересні Беннетт написав, що майбутнє європейської автомобільної галузі, у якій працюють близько 13,2 мільйона людей і яка забезпечує роботою ще мільйони у суміжних секторах, нині «висить на волосині».

Обходять мита

За чинними правилами ринку, автомобілі китайського виробництва, виготовлені безпосередньо на території ЄС, не підпадають під ті самі мита, що й машини, імпортовані з-за меж блоку. Китайські виробники швидко користуються цією можливістю.

Китайська компанія BYD запускає завод в Угорщині вартістю 4,6 мільярда доларів, а в Барселоні вже налагоджено виробництво автомобілів спільним підприємством іспанської Ebro-EV Motors та китайського бренду Chery. Тривають переговори щодо відкриття додаткових виробничих майданчиків в інших країнах ЄС, зокрема в Італії та Польщі. Окрім цього, китайські автовиробники вже створили виробничі потужності в Сербії.

Беннетт розповів Радіо Свобода, що Сербію, ймовірно, обрали з огляду на низку чинників, зокрема угоди Белграда про вільну торгівлю з Росією та ЄС, а також перспективу майбутнього членства Сербії в Європейському Союзі. Це робить країну «привабливою довгостроковою інвестицією, яка потенційно забезпечує легший доступ до ринків ЄС у майбутньому».

Тим часом багато європейських автомобільних брендів стикаються зі скороченням споживчої бази в Китаї – колись ключовому для них ринку, – а також удома, в Європі, на тлі різкого зростання продажів імпортованих китайських автомобілів.

Беннет закликав автовиробників чинити тиск на Єврокомісію з вимогою запровадити обов’язкове створення спільних підприємств, у яких контрольний пакет належав би європейським брендам, у всіх випадках, коли китайські компанії розміщують виробництво в межах ЄС.

Інші пропонують, щоб ЄС і Сполучені Штати відкрили свої ринки одне для одного, водночас обмеживши доступ для Китаю. Пекін і Брюссель також відновили переговори щодо встановлення мінімальної цінової планки для китайських електромобілів на європейському ринку, аби обмежити масштаби демпінгу, який підриває позиції місцевих автовиробників.

Ветеран галузі Томаш побоюється, що якщо нинішні тенденції збережуться, під загрозою може опинитися ширша промислова база Європи. Він остерігається «значно серйозніших наслідків, ніж ми можемо уявити зараз, – втрати промислової самодостатності та ноу-хау, що в майбутньому призведе до великих безпекових ризиків».

Автомобільний сектор, за його словами, залишається «найбільшим промисловим драйвером і кузнею кадрів для молодих інженерів, які згодом працюють в обороні, науці та дослідженнях і розробках».

Томаш зізнається, що йому складно уявити політичне рішення економічної загрози для європейських автовиробників.

«Але, – додає він, – я сподіваюся, що помиляюся. Дуже сподіваюся, що помиляюся».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

20 пунктів «базового документа» про закінчення війни: деталі і реакції

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Київ і Пекін. Чи зупинить Китай війну Росії проти України?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЄС відреагували на рішення Держдепу щодо заборони в’їзду до США для колишнього єврокомісара

Ульвія Асадзаде та Сурен Мусаєлян

Вірменія переживає найгостріше протистояння між церквою та державою з моменту здобуття незалежності – напруженість між прем’єр-міністром Ніколом Пашиняном і католикосом Гарегіном ІІ, головою Вірменської апостольської церкви, продовжує зростати.

Цей конфлікт призвів до арештів, публічних звинувачень і суперечливих наративів щодо ідентичності Вірменії, системи управління, геополітичного курсу країни – а також того, чи дотримується прем’єр-міністр конституції.

Протистояння може змінити політичний ландшафт Вірменії та її відносини з діаспорою напередодні парламентських виборів, запланованих на червень 2026 року.

У чому суть конфлікту?

Уряд заявляє, що бореться з корупцією та укоріненими бізнес-інтересами всередині церкви – інституції східного православ’я. Зокрема, церкву, яка, за законом, звільнена від сплати податку на нерухомість, звинувачують у використанні цієї пільги для збагачення. Водночас жодного офіційного судового рішення чи незалежної перевірки, які б підтверджували ці твердження, досі немає.

Пашинян звинуватив голову Вірменської апостольської церкви Гарегіна ІІ у порушенні обітниці безшлюбності, заявивши, що той нібито має дитину, а також назвав його «загрозою національній безпеці Вірменії». Прем’єр також натякнув, що Гарегін ІІ та близькі до нього особи – зокрема його брат, який очолює єпархію в Росії, – мають зв’язки з іноземними розвідувальними службами.

У нещодавньому виступі в парламенті Пашинян заявив: «Мені не потрібен католикос, який підкоряється мені; мені потрібен католикос, який не підкоряється старшому лейтенантові іноземної розвідслужби і не звітує щодня лейтенантам іноземної розвідки».

Церква наполягає, що уряд виходить за межі своїх конституційних повноважень.

Вірменська служба Радіо Свобода звернулася до Слідчого комітету, який займається попередніми розслідуваннями тяжких злочинів, а також до Генеральної прокуратури й Служби національної безпеки Вірменії і з’ясувала, що жодної кримінальної справи проти Гарегіна ІІ ніколи не порушували.

Як загострився конфлікт?

Напруження між церквою та державою посилилося після другої війни Вірменії з Азербайджаном за Нагірний Карабах у 2020 році. Війна тривала шість тижнів і завершилася припиненням вогню за посередництва Росії, внаслідок чого Вірменія втратила контроль над частиною регіону. У вересні 2023 року Баку повністю відновив контроль над Карабахом після блискавичної операції проти вірменських сепаратистів.

У період з квітня до червня 2024 року священнослужитель Баграт Галстанян очолив протести – найбільші за час перебування Пашиняна при владі – проти того, що він вважав територіальними поступками Вірменії Азербайджану. На той момент Галстанян був єпископом Тавуської єпархії, де чотири села передали Азербайджану після того, як перебували під вірменським контролем з часів першої карабаської війни, що завершилася у 1994 році.

Згодом Галстаняна заарештували за звинуваченнями у підготовці державного перевороту та спробі захоплення влади. А з квітня 2024 року за різними обвинуваченнями були заарештовані чотири архієпископи.

Звинувачення у зв’язках із Росією

Після арешту Галстаняна Росія відреагувала різко: міністр закордонних справ Сергій Лавров закликав припинити, за його словами, «необґрунтовані напади» на церкву, яку він назвав «однією з ключових опор вірменського суспільства».

Міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян у відповідь звинуватив Москву у втручанні у внутрішні справи країни.

Деякі аналітики стверджують, що церковні лідери, зокрема Гарегін ІІ, підтримують тісні зв’язки з Росією.

«Існує російський слід у зв’язках керівника церкви», – заявив Радіо Свобода Річард Гіраґосян, голова Єреванського центру регіональних досліджень.

У 2023 році президент Росії Володимир Путін нагородив Гарегіна ІІ орденом Пошани за «вагомий внесок у розвиток культурно-гуманітарних зв’язків між Росією та Вірменією».

Гіраґосян додає, що хоча звинувачення у корупції та зв’язках із Росією можуть бути обґрунтованими, реакція уряду має каральний характер: «Мені здається, уряд перегинає палицю. Це вендета. Надто особисто».

Звинувачення у проросійських зв’язках церкви з’явилися в період, коли відносини між Вірменією та Москвою залишаються напруженими. Пашинян стверджував, що Росія залишила Вірменію напризволяще під час війни 2020 року, що спонукало Єреван до стратегічного розвороту в бік ЄС та інших західних партнерів.

«Реальна Вірменія»

Тлом для протистояння між церквою і державою стала доктрина Пашиняна «Реальна Вірменія». За словами прем’єра, країна має зосередити національну ідентичність на Республіці Вірменія, а не на територіях за її межами.

Пашинян заявляв, що орієнтація на історичну батьківщину вірмен, яка включає частини Туреччини та Азербайджану, лише створює геополітичну вразливість і відкриває простір для російського втручання.

Попереду вибори

Протистояння між церквою та державою відбувається у чутливий для країни момент – напередодні парламентських виборів у червні. Аналітик Гіраґосян застерігає, що уряд «заходить надто далеко й надто швидко», підриваючи правові норми та довіру суспільства.

«Якщо цей конфлікт триватиме наступного року, уряд постраждає – зокрема через погіршення відносин із діаспорою – і виглядатиме безпідставно мстивим», – додає він.

Критики дій уряду стверджують, що арешти священнослужителів і розслідування щодо церкви порушують конституційний принцип відокремлення церкви від держави.

Ще одним чутливим питанням залишається мирна угода Вірменії з Азербайджаном. Хоча президенти обох країн у серпні парафували проєкт мирної угоди, повноцінний договір досі не підписаний і не ратифікований.

Втім, прем’єр не послаблює тиск: нещодавно він підтвердив, що доручив Службі національної безпеки Вірменії цензурувати богослужіння, наказавши священникам не згадувати ім’я Гарегіна ІІ під час літургій.

Пашинян захищає свої дії, стверджуючи, що критикує католикоса не як прем’єр-міністр, а як звичайний вірянин, який виступає за реформу церкви.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Грузії православному архімандриту Курашвілі тимчасово заборонили служити. Він підтримував протестувальників

Друга постать української дипломатії – перший заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця – здійснив рідкісний візит до Китаю як для чільного українського посадовця. За увесь час великої війни лідери двох країн мали лише одну телефонну розмову, а ексглава МЗС Дмитро Кулеба здійснив один візит до Китаю – і то його навіть в 2024 році не прийняли в Пекіні.

В Україні, між тим, лунають заклики до «відвернення від Китаю», який допомагає Росії у війні і компонентами для зброї, і купуючи російську нафту. Китай заперечує допомогу РФ, але запевняв, що зверне увагу на експорт до Росії товарів подвійного призначення.

Але експерти все ж закликають до побудови тісніших взаємин з Пекіном, хоча і розділені в питанні, чи треба Китай серйозно допускати до повоєнної відбудови України.

Другий за рангом дипломат України Сергій Кислиця здійснив візит до Пекіну – що нечасто буває в дипломатичному календарі України.

У Пекіні він провів політичні консультації в МЗС КНР із заступником міністра закордонних справ Лю Бінем, який щойно повернувся із консультацій у Москві.

«Обговорили двосторонній порядок денний, окреслили подальші плани, шляхи посилення торговельно-економічної співпраці та проблематику взаємодії в рамках міжнародних організацій. Підтвердили, що взаємна повага до суверенітету і територіальної цілісності є фундаментом українсько-китайських відносин. Відбувся поглиблений обмін думками щодо поточної ситуації, пов’язаної з триваючою збройною агресією РФ проти України, а також міжнародних зусиль щодо досягнення сталого і тривалого миру», – написав Кислиця у фейсбуці.

У Пекіні Кислиця зустрівся з послами США та Польщі в Китаї. Китайці люблять читати між рядків, і в таких зустрічах Україна може теж надсилати певний сигнал: ми і далі будемо прозахідною країною, яка цінує взаємини зі США як гарантом безпеки, але водночас ми хочемо бути у відносинах з Китаєм такою собі Польщею – тобто членом західного клубу, але прагматично співпрацюючи з Китаєм насамперед в економічній галузі, пояснює в інтерв’ю Радіо Свобода керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко, співавтор недавно оприлюдненої доповіді «Україна та китайський інтерес 2025-2035»:

«Ніхто ж не заважає Китаю прекрасно влаштовувати ті чи інші відносини і з Польщею, яка є куди більш прозахідною країною, аніж Україна. В принципі, у нас є просто от дуже таке, скажемо так, спрощене уявлення про Китай, який ніби розділив світ: ти за мене чи ти проти мене? Ні, Китай живе в набагато складніших парадигмах, в основі яких лежить економіка з однієї сторони, а з іншої сторони, звичайно, розуміння того, що ніж спину ніхто тобі не вставить.

І хоч Польща є членом НАТО і ЄС, а Україна нині торує шлях у ЄС, але поки немає консенсусу щодо прийняття її в НАТО, однак Польща має тісні економічні взаємини з Китаєм. Наприклад, нещодавно китайський міністр закордонних справ Ван Ї відвідав Польщу, коли та закрила кордон з Білоруссю – фактично поставивши шлагбаум на шляху руху китайських товарів до Європи залізницею в рамках китайської ініціативи «Один пояс – один шлях».

Україну ж Ван Ї не відвідав за майже чотири роки війни.

(Не) візити

За увесь час повномасштабної агресії Росії проти України кількість контактів на високому рівні можна легко перерахувати.

Президент Володимир Зеленський провів одну телефонну розмову з китайським лідером Сі Цзіньпінем – було це у квітні 2023 року. Тоді Зеленський під час годинної розмови навіть запросив Сі з візитом до Україну. Сі не приїхав і більше телефоном керівники держав не розмовляли.

Якраз напередодні тієї розмови Україна нарешті призначила довго відсутнього посла в Пекіні (Павла Рябікіна), а Пекін направив після цього спецпредставника з питань Євразії Лі Хуея.

Ексглава МЗС України Дмитро Кулеба був з візитом в Китаї в липні 2024 року. До поїздки Кулеби останній раз глава української дипломатії був у Китаї аж в 2012 році. Але Кулебу прийняли в місті Гуанджоу, щоправда, він також відвідав тоді і Гонконг.

«Кулебу приймали в Гуанчжоу, а не в Пекіні. Це все одно, щоб китайського міністра під час візиту в Україну приймали у Вінниці, а не в Києві – при всій повазі до чудового українського міста Вінниця», – каже Радіо Свобода китаєзнавець Юрій Пойта.

Можливо, дипломатична крига скресне після візиту Сергій Кислиці до Пекіну.

Але, як кажуть співрозмовники Радіо Свобода, Китай хоч і підтримує незалежність України, але йому легше було мати відносини з Україною за правління проросійського президента Віктора Януковича, який втік до Росії після Революції гідності в 2014 році.

«З китайської точки зору, можливо, було б вигідне перетворення України на таку Білорусь із (Олександром) Лукашенком умовно, яка мала б обмежений суверенітет, але Китай гарантуватиме таке фактичне існування цієї країни, як ми зараз бачимо, наприклад, з Білоруссю», – каже в інтерв’ю Антон Ганоцький, експерт з Тихо-Океанського регіону аналітичного центру ADASTRA.

«Сі Цзіньпін не поїде в Україну. А Зеленському, ну, вкрай не можна відвідувати Пекін, тому що це буде дипломатична, як на мене, поразка. Тому що їхати в країну, яка підтримує там Росію, яка завдяки їхнім технологіям китайським бомбить наші міста, то це буде дипломатична, я б сказав, поразка. І наші західні партнери, та й американці не зрозуміють такого кроку», – додає Ганоцький.

Китай і війна

В Україні на Китай існує образа через його позицію в час війни проти Росії. Китай в кількох «мирних планах» ні разу не сказав про агресію Росії і хто є нападником, а хто жертвою, говорячи лише про «українську кризу». По-друге, Китай в офіційних заявах говорить про підтримку територіальною цілісності «усіх країн», не називаючи при цьому конкретно Україну.

Також Китай купує дешеву російську нафту, підтримуючи «петродоларами» російський бюджет, а відтак і її «воєнну машину». Китай ніби трохи зменшив імпорт російської нафти, імовірно, побоюючись «вторинних санкцій» з боку США.

Але близько 60% усіх критичних компонентів та засобів виробництва для потреб ВПК Росія отримує з Китаю. Також РФ налагодила постачання необхідних компонентів до ракет через треті країни. Про це в листопаді 2025 року заявив уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк.

«Китай офіційно за перемир’я, але насправді посилює Росію передачею більш складніших систем і технологій Росії. В української розвідки накопичилось багато інформації щодо посилення Китаєм Росії», – каже в інтерв’ю Юрій Пойта.

Експерти, з якими спілкувалось Радіо Свобода, кажуть, що Китаю вигідна нинішня ситуація – затяжна війна, яка послаблює і Україну, і Росію.

«Китаю не потрібна поразка Росії, але Китаю не потрібна і перемога Російської Федерації. Китаю потрібна достатньо слабка Росія, центр якої орієнтується на Пекін. Тобто їм все одно, хто це буде – Путін чи хтось інший. Їм важливо, щоб це був слабкий центр, який орієнтується на Пекін. І, в принципі, Китай використовує Росію як великий сировинний додаток своєї економіки», – каже в інтерв’ю Вадим Денисенко.

В Україні прийнято вважати, що на Росію можуть натиснути два лідери, дві країни, аби Москва припинила війну і погодилась на мир. Один – це Дональд Трамп, президента США, а інший – лідер Китаю Сі Цзіньпін. Але, можливо, це і перебільшення – особливо щодо впливу китайського лідера на Кремль.

«Китайці можуть прискорити завершення війни, але змусити Путіна, наприклад, зупинити війну прямо зараз, в один день, вони не зможуть. Не настільки сильний, я б сказав, вплив зараз на політичні рішення Москви з боку Пекіна», – каже Ганоцький.

«Геть від Пекіну!» чи не все так просто?

І хоча нещодавно один український публіцист після чергових викриттів розслідувачами прихованої військово-технічної допомоги Китаєм Росії кинув у соцмережах гасло «Геть від Пекіну!», але експерти кажуть, що Україні треба радше проводити збалансовану – без особливих ілюзій, але прагматичну – політику щодо Китаю і все ж намагатися нормалізувати взаємини з другою у світі економічною потугою.

Тут важливі також цифри. А вони кажуть, що до великої війни Китай був торговельним партнером номер один для України, а зараз ним став Євросоюз. Але Китай все одно перевищує кожну окрему країну ЄС в обсягах товарообігу з Україною.

У 2024 році Україна імпортувала китайських товарів на 14,4 млрд доларів США, повідомила Державна митна служба України. За інформацією міністерства економіки, минулого року до Китаю Україна експортувала товарів на 2,3 млрд доларів. Таким чином, Україна набагато більше купує в КНР, ніж туди постачає.

Що ускладнює нині економічні взаємини?

По-перше, історія понад десятилітньої давнини з китайським кредитом Державній продовольчо-зерновій корпорації України (ДПЗКУ). У 2012 році вона отримала від Експортно-імпортного банку Китаю кредит на 1,5 мільярда доларів під державні гарантії для постачання зерна до Китаю.

Але через неповне виконання зобов'язань та низьку прибутковість виник борг, який потребував реструктуризації, що уряд України підтвердив у вересні 2025 року, дозволивши відстрочку погашення та капіталізацію відсотків, щоб зменшити ризики для бюджету. А Україна ж брала зобов’язання постачати щонайменше п’ять мільйонів тонн зерна Китаю на рік.

Друга: китайські інвестори, зокрема компанія Skyrizon, намагалися придбати контрольний пакет акцій українського заводу з виробництва авіадвигунів «Мотор Січ» у Запоріжжі для спільного з «Укроборонпромом» розвитку, але угоду заблокували через арешт акцій та спроби США перешкодити передачі військових технологій Китаю. Це призвело до масштабного міжнародного арбітражного спору, де китайські інвестори вимагають від України $4,6 млрд відшкодування за нібито порушені інвестиції, що досі триває.

А ось і свіже ускладнення – не економічне: Служба безпеки України заявила 9 липня 2025 року, що співробітники її контррозвідки «затримали в Києві двох громадян Китайської Народної Республіки, які намагалися нелегально вивезти до Китаю секретну документацію щодо українського ракетного комплексу РК-360МЦ «Нептун». Саме ракетами «Нептун» весною 2022 року був потоплений флагман російського Чорноморського флоту крейсер «Москва».

Питання зараз у тому, що після війни, як каже Вадим Денисенко, українську економіку тягтиме вгору вже не металургія, а дві інші галузі – аграрний сектор і військово-промисловий. І в плані аграрному Китай може бути ринком номер один. Ринки Азії важливі для України й тому, щоб не лякати своїм потужним аграрним потенціалом Європу в разі приєднання України до ЄС.

Але чи не станеться так, що Китай, який під час війни дистанціювався від України, тим не менш може взяти активну участь у повоєнній відбудові України?

«Гроші нам на відбудову потрібні будуть дуже сильно після війни. Але не треба китайців допускати до стратегічних об'єктів, до стратегічних сфер нашої економіки. Якщо вони там будуть будувати якісь дороги – окей, це ще можна якось говорити в малих масштабах, невеликих, – каже Антон Ганоцький. – Але китайські інвестиції створюють для тих країн, які приймають ці гроші, велику боргову яму і таке підґрунтя для «китаїзації», залежності. Тому китайські гроші нам, я б сказав, не дуже сильно варто приймати».

Вадим Денисенко має свій погляд: «Я вважаю, що якщо ми зможемо побудувати правильні стосунки, точно нічого поганого не буде в тому, що китайський капітал зайде в певні частини української інфраструктури з відбудовою».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський доручив СЗР «більш предметно» відстежувати співпрацю Росії й Китаю

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Євросоюзі кажуть про ймовірне постачання Китаєм бойової зброї Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Дружні» Україна з Китаєм погодились, що переговори з Росією щодо війни поки передчасні. Підсумки візиту Дмитра Кулеби до Китаю

Після 17-годинних переговорів лідери ЄС домовилися про критично необхідне для України фінансування на наступні два роки.

Вона отримає 90-мільярдну позику, але не за планом «А», що передбачав надання так званої репараційної позики на основі заморожених активів. Хоча саме його підтримувала більшість держав ЄС.

Спротив Бельгії, попри оптимізм багатьох, не вдалося подолати, зокрема, тому, що вона заручилася підтримкою Франції, Італії, Люксембургу.

Вдалися, зрештою, до плану «Б»: спільних запозичень, причому без участі трьох держав ЄС: тягар буде розподілено між 24-ма.

У Москві привітали той факт, що гроші РФ – не задіяні. Поки що – дають зрозуміти в ЄС.

Станом на ранок 18 грудня лідери були ще далекими від рішення, без якого президент Євроради не завершував би саміт. Надто високими були ставки. За оцінками МВФ, Україні потрібно на наступні два роки близько 137 мільярдів євро додаткового фінансування.

За кілька днів до вирішального засідання Євроради Володимир Зеленський говорив, що не бачить можливості для України «стояти міцно» без цих коштів.

Дипломати, з якими говорило Радіо Свобода, розділилися в думках: одні були переконані, що репараційний кредит погодять, інші – скептичні щодо цього.

Високі ставки

Прибуваючи 18 грудня вранці на саміт, лідери країн, що послідовно підтримують Україну, наголошували на критичності моменту й рішення, яке їм належить схвалити.

Прем’єр Швеції Ульф Крістерссон називав цей саміт найважливішим від початку повномасштабної війни.

Польський прем’єр Дональд Туск, що прибув на засідання одним із перших і збирався там лишатися до кінця, через що заздалегідь попередив Зеленського про можливу затримку їхньої зустрічі у Варшаві, лаконічно попередив про ризики для всього континенту.

«Вибір простий. Або гроші сьогодні, або кровопролиття завтра. І я не говорю про Україну. Говорю про Європу. Й це наше рішення. Тільки наше – європейських лідерів», – підкреслив прем’єр Польщі, вочевидь, звертаючись і до Вашингтона, якому належать інші ідеї з використання заморожених активів Росії в ЄС.

Німецький канцлер Фрідріх Мерц, що від початку осені просував ідею допомогти Україні за рахунок не європейських платників податків, а грошей Росії в ЄС, наполягав, що це найкращий варіант із усіх можливих. І випромінював оптимізм, що розбіжності вдасться подолати.

«Розумію занепокоєння деяких держав-членів, особливо уряду Бельгії. Але я сподіваюся, що ми зможемо… разом рушити шляхом, який дасть Росії сигнал про силу і рішучість ЄС», – сказав журналістам лідер найпотужнішої економіки Євросоюзу.

Занепокоєння Бельгії

Перед тим, як поїхати на засідання Євроради, прем’єр Бельгії Барт де Вевер зранку 18 грудня виступив у національному парламенті. Непоступливість у питанні використання активів дозволила очільникові бельгійського уряду заручитися підтримкою ледве не всіх політсил країни – від крайніх лівих до крайніх правих.

Де Вевер давав зрозуміти парламентарям, що він продовжить блокувати рішення про репараційну позику, вважаючи занепокоєння Бельгії, що є домом для значної частини заморожених активів РФ, «недостатньо врахованими».

Бельгія наполягала на гарантіях, які дозволили би бельгійському депозитарію Euroclear виплатити Росії кошти, еквівалентні третині ВВП Бельгії, у випадку відповідного судового рішення.

Також – розподілі потенційних позовів від РФ про відшкодування збитків між усіма державами ЄС.

Зауважувала Бельгія й на необхідності використання активів РФ, заморожених в інших державах.

«Давайте з’їмо всіх курей, а не тільки мою. Це буде момент KFC для Європи», – закликав ще 2 жовтня Де Вевер.

18 грудня бельгійський прем’єр у своєму парламенті використав іншу метафору, суть – та сама:

«Якщо вже у нас є хороший парашут, то ми всі стрибаємо разом. Не я один», – наголошував очільник бельгійського уряду.

Кулуарна робота

Найважливіше питання саміту свідомо відсунули на кінець його порядку денного. Доки лідери обговорювали Близький Схід і геоекономіку, у сусідніх кабінетах точилася запекла дискусія на технічно-експертному рівні. Фахівці шукали компроміс, прийнятний для Бельгії й інших держав ЄС, і виписували юридичний документ.

Держави-члени готові були задовольнити чимало її занепокоєнь. Зокрема, діставати суверенні активи РФ в інших державах для позики Україні. Також – готові були до «повної солідарності» щодо витрат, пов’язаних із репараційним кредитом.

Юридично обов’язкові фінансові гарантії теж були «на столі». Але - пропорційно до економік держав-членів, а не в обсязі, в якому вимагала Бельгія. А саме – на невизначену суму й час. Особливо ухилялися від цього Франція з Італією.

«Є кілька країн, які скептичні з різних причин. Є якісь внутрішні питання, у когось – внутрішня політика, ну а хтось просто проти України. І що б Україна не робила, все одно дехто буде проти», – розповідав журналістам іще вдень у Брюсселі український президент Володимир Зеленський.

Зеленський пояснював ризики, з якими стикається Україна без цих грошей. Дефіцит бюджету призведе до зменшення виробництва дронів, що завдають значної шкоди російським військовим потужностям. А лідерам Зеленський вказував на важливість використання саме російських грошей для допомоги Україні.

«Так само, як конфіскують гроші у наркоторговців і вилучають зброю в терористів, активи Росії мають бути використані для захисту від російської агресії та відбудови того, що було зруйноване російськими атаками. Це етично. Це справедливо. І це правомірно, що підтверджують оцінки численних фахівців», – говорив Зеленський на засіданні Євроради, на яке через брак позитивних сигналів навіть не планував приїжджати. Та в останню мить передумав.

Запасний план?

Двосторінковий юрдичний документ, напрацьований експертами, ближче до півночі нарешті представили лідерам. Тоді стало зовсім очевидно: Бельгія не самотня.

Недоліки в пропозиції шукали президент Франції Емманюель Макрон, прем’єрка Італії Джорджа Мелоні, глава уряду Люксембургу Люк Фріден.

Переговори заходили в глухий кут: очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і канцлер Фрідріх Мерц, що боролися за репараційну позику, врешті відступили. План щодо репараційної позики зняли з порядку денного.

Таким чином, спрацював план, який від початку задумувався як запасний. Домовилися про спільні запозичення тих самих 90 мільярдів євро. Країни ЄС залучатимуть фінансування на ринках, забезпечене так званим «бюджетним резервом» ЄС – у брюссельській термінології це фінансова подушка, тобто різниця між максимальними ресурсами, які ЄС може зібрати для свого довгострокового бюджету (який завершується у 2027 році), і фактичними видатками.

Інакше кажучи, ЄС використає не гроші російського Центробанку, а європейських платників податків, чого так хотів уникнути. До того ж участь у схемі візьмуть не 27, а 24 держави Євросоюзу - винятків домоглися Угорщина, Словаччина й Чехія, де у прем’єрське крісло повернувся Андрей Бабіш, що не є прихильником підтримки України.

Це наглядно демонструє, що єдність ЄС довкола допомоги їй навіть менша, ніж, скажімо, 2024-го року, коли Брюссель удався до схожого механізму, щоб надати Україні 50 мільярдів євро допомоги. Тоді рішення підтримав навіть Орбан, який висунув умову, що частка Угорщини не покриватиме військові потреби України.

Презентували як досягнення

«У нас є угода. Рішення про надання Україні підтримки у розмірі 90 мільярдів євро на 2026-27 роки схвалено. Ми взяли на себе зобов’язання – ми виконали їх», – презентував рішення саміту ЄС як досягнення президент Євроради Антоніу Кошта.

На спільній із Коштою пресконференції очільниця Єврокомісії теж усім нагадала про початкову мету: задовольнити термінові фінансові потреби України на наступні два роки.

«Рада повідомити, що нам це вдалося. Ми досягли угоди», – підкреслювала фон дер Ляєн.

Позика Україні є безвідсотковою, і, подібно до пропозиції щодо репараційного кредиту, Київ має повернути гроші лише після того, як Росія сплатить репарації. Російські активи залишатимуться знерухомленими, скільки знадобиться. Від подовження санкцій це більше не залежить.

В декларації, узгодженій лідерами ЄС, навіть зазначено, що він «залишає за собою право використовувати російські активи для погашення позики». Тобто Євросоюз може їх використати, щоби повернути собі кошти, надані Україні.

У висновках саміту навіть згадується, що робота над репараційним кредитом продовжиться.

Один із поінформованих дипломатів сказав Радіо Свобода, що план, який іще напередодні був основним, ніхто не викинув до смітника – «радше відклали на полицю». Інший же зауважив, що ця ідея «зараз, у кращому випадку, підключена до апаратів штучного дихання».

Експерти з Центру європейської політики (EPC) кажуть про двозначність рішення саміту. З одного боку – лідери справді забезпечили критично необхідну підтримку України. З іншого – «провалили ширший геополітичний текст», вважає, зокрема, політолог Юрай Майчін.

«Відмовляючись використовувати заморожені російські активи, Європа посилає неправильний сигнал на два напрямки: Москві, що Брюсселю бракує політичної волі швидко схвалювати сміливі рішення, які обкладають Кремль реальними витратами; і Вашингтону, що він може вільно висувати мирні пропозиції щодо активів, які зберігаються в Європі, від імені Європи – і без консультацій з нею», – зауважує Майчін.

Реакції столиць

«Це значна підтримка, яка справді посилює нашу стійкість», – прокоментував рішення ЄС щодо багатомільярдного кредиту Україні, хай і не на основі грошей Путіна, Володимир Зеленський.

Емманюель Макрон, чиїми зусиллями зокрема була відкладена на полицю ідея з репараційною позикою, презентував домовленість як «значний крок уперед», бо «вперше ми домовилися позичати разом, щоб надавати Україні кредити». Привернула увагу й інша заява французького президента: він вважає, що «буде корисно знову поговорити з Володимиром Путіним».

«Бачу, що є люди, які розмовляють з Володимиром Путіним, тому гадаю, що ми – європейці та українці – зацікавлені в тому, щоб знайти правильну основу для належного відновлення своєї участі в цій дискусії.

В іншому випадку ми обговорюємо це між собою з переговірниками, які діють самостійно», – проментував Макрон мирний процес на чолі зі США, який викликає занепокоєння європейців.

Бельгійський прем’єр Барт Де Вевер, який усупереч переконанням багатьох, так і не відступив, вважає, що з зали саміту всі вийшли переможцями. Україна отримала фінансування, Європа – захистила свою єдність і фінансову стабільність.

«Ми уникнули хаосу і розколу… Європа залишається актуальною за геополітичним столом. Фрагментація означала б слабкість та недоречність», – наголосив Де Вевер, водночас запевняючи, що активи лишатимуться заблокованими і врешті будуть використані для відшкодування збитків, завданих Росією Україні.

На завершення спілкування з журналістами Де Вевер, якого видання Politico називало «найціннішим активом Москви», віджартувався про дачу в Росії.

«Зараз мені потрібно їхати на свою дачу до Санкт-Петербурга, де мій сусід – (Жерар) Депардьє, а через дорогу – (колишній президент Сирії Башар) Асад. Гадаю, зможу там стати мером... Напишіть про це», – попрощався з медіа бельгійський прем’єр, який, вочевидь, і себе особисто вважає переможцем. Адже уникнув перспективи відчувати наслідки «вічно», чим йому і його державі, за словами самого Де Вевера, грозили з Москви.

В РФ на рішення Євросоюзу відгукнулися незадовго після публічного оголошення про нього. Очільник Фонду прямих інвестицій Росії й головний переговорник від Кремля щодо завершення війни Кирило Дмитрієв написав в Х про «велику перемогу для права, здорового глузду і голосів розуму в Європі, які захищали Євросоюз, валюту євро і Euroclear».

Канцлер Мерц, що був в авангарді підтримки ідеї з репараційною позикою, заявив, що 90 погоджених мільярдів євро Україні вистачить для покриття військових і бюджетних потреб на найближчі два роки. А прем’єрка Данії, чия країна на цій ноті завершила піврічне головування в Раді ЄС, нагадала Росії, що рахунок виставлять усе одно їй.

«Україна не повинна платити, доки Росія не заплатить їй воєнні репарації», – резюмувала Метте Фредеріксен.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський подякував лідерам Євросоюзу за рішення про фінансову підтримку України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Bloomberg: США і ЄС розробили план гарантій безпеки для України, що містить «надійні й серйозні заходи»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мир чи війна: прогноз для України. Чи підпише Путін мирну угоду?

Як просуваються переговори між лідерами ЄС щодо критично важливої для України репараційної позики?

Хто зговірливіший: прем’єр Бельгії чи прем’єр Угорщини?

Європу, після «значного прогресу» в Берліні, залучать до наступного раунду мирних переговорів із Росією?

На полях саміту лідерів ЄС, який, як заявляє президент Євроради, не завершиться, доки не знайдуть рішення щодо фінансування України на наступні два роки, Радіо Свобода поговорило про це зі шведською міністеркою у справах ЄС Джессікою Розенкранц.

Європа за столом переговорів?

– У мирних переговорах щодо України Європа була певною мірою відсунута вбік, попри те, що зараз вона – ключовий донор допомоги Україні, а також зберігає в себе значну частину російських заморожених активів.

Чи маєте відчуття, що це змінили зустрічі в Берліні, після яких усі сторони заявили про значний прогрес?

– Зустріч у Берліні була важливою насамперед тому, що вперше за довгий час європейські країни, США та Україна сіли за один стіл. Це вже саме по собі стало важливим сигналом. Окрім того, відбулися і більш предметні дискусії щодо гарантій безпеки. Звісно, говорити про будь-яке фінальне узгодження поки рано, але сам факт, що обговорення стало конкретнішим, – це добре.

Водночас попереду залишається ще дуже багато важливих аспектів процесу, і побачимо, де ми зрештою опинимося. З європейського боку і з боку шведського уряду наш фокус – це повна підтримка України: підтримка її зусиль досягти миру, але миру справедливого, тривалого, а не короткої паузи, яка дозволила б Росії знову перегрупуватися й атакувати.

Тож у Швеції план з двох пунктів: підтримувати Україну та чинити тиск на Росію. Вважаю, саме ці два елементи є ключовими для подальшого поступу.

– За повідомленнями ЗМІ, очікується новий раунд переговорів у Маямі – буцімто за участі американської сторони, українців і росіян. Чи долучиться європейська делегація?

– Ми, безумовно, дуже уважно стежитимемо за розвитком подій. Для мене очевидно, що не можна вести реальні дискусії про безпеку й мир у Європі та в Україні без присутності Європи й України за столом переговорів. Для мене це само собою зрозуміло.

Було багато різних зустрічей, але зрештою справжні переговори про справжній мир мають також передбачати залученість Європи й України.

По суті, йдеться про європейську безпеку, і Європа має посідати в цьому процесі своє місце. Ідеться про мир в Україні, тож, звичайно, Україна має бути за столом.

Ми уважно стежитимемо за подіями, але саме такими є наші принципи.

– Але саме щодо цього наступного раунду переговорів – наскільки вам відомо, Європу не запрошено?

– Ну, ми побачимо, хто саме братиме участь у тій чи іншій зустрічі, звичайно. Але ми стежитимемо за всім дуже уважно.

Територіальне питання

– Україна з відомих причин не готова віддавати Донбас Росії. Водночас Росія наполягає, що хоче забрати його без бою, і що Україна повинна вивести свої війська навіть із тієї частини Донбасу, яка перебуває під контролем Києва.

Сполучені Штати шукають компроміс. Чи бачите взагалі тут простір для маневру?

– Найважливіше – досягти миру, який поважає суверенітет і територіальну цілісність України. Має бути абсолютно чітким те, що кордони не можна змінювати силою або шляхом вторгнення більшої країни в меншу. Це – наші принципи.

Але, звісно, зрештою саме Україна як держава має вирішувати, за яких умов вона готова укласти мирну угоду…

Та, якщо чесно, зараз найбільшою перешкодою є неготовність Росії справді прагнути миру. Багато говорять, але те, що ми бачимо в конкретних діях Росії, – це не зменшення боїв чи воєнних дій, а радше навпаки. Тому, гадаю, Росію слід оцінювати за її діями, а не словами.

– Як вважаєте, чи буде Путін готовий прийняти угоду зараз? Адже він заявляє, що досягне своїх максималістських цілей – незалежно від того, військовим чи дипломатичним шляхом.

– Не хотіла би спекулювати щодо того, чого саме хоче Путін у цей момент, але, як я вже сказала, дотепер вони не продемонстрували жодної реальної готовності зменшувати бойові дії – радше навпаки.

Гадаю, з європейського боку мусимо усвідомлювати, що Росія залишатиметься загрозою у найближчому майбутньому. Тому, звичайно, зараз наш фокус – це мир в Україні, і ми підтримуємо Україну в цих переговорах.

Але водночас у більш віддаленій перспективі треба зважати на імперіалістичні амбіції Путіна й Росії, і важливо, щоб і Україна, і Європа були обороноздатними у майбутньому.

Отже, Європа має зосередитися не лише на підтримці України тут і зараз, але й на тому, щоб вона а могла захищати себе після потенційного укладення мирної угоди – і щоб Європа могла робити те саме, тобто нарощувати власні оборонні інвестиції.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ISW: Путін публічно та прямо окреслив свою відданість максималістським воєнним цілям в Україні

– За вашою оцінкою, шведської розвідки зокрема, – Росія готова воювати нескінченно? Чи насправді вона настільки потужна, чи це просто російська пропаганда?

– Знову ж таки: не можу спекулювати щодо того, що саме відбувається в голові Путіна, але для мене очевидно: попри те, що росіяни намагаються щось вдавати, – вони страждають від санкцій. Ми знаємо, що санкції завдають серйозного удару російській економіці.

І я вважаю важливим продовжувати тиск, тому що ми знаємо: він працює. Тому ми наполягатимемо на новому санкційному пакеті ЄС – уже двадцятому. Він має ще більш прицільно вдарити по «тіньовому флоту» та російському енергетичному сектору, який живить російську воєнну економіку. Ми знаємо, що вони зазнають збитків, але тиск потрібно посилювати.

Репараційна позика. Підтримка, скільки знадобиться?

– А чи готовий Євросоюз допомагати Україні нескінченно?

– Маємо дійти певної угоди, яка справді забезпечить фінансову підтримку для України. Ми просуваємо ідею використання заморожених російських активів як позики для України – так званого репараційного кредиту.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Репараційні гроші для України. Чи піддасться Європа залякуванням російського ГРУ?

Вважаю, що це справді дуже важливий шлях уперед, адже це найбільш реалістичний варіант із тих, що є на столі, і той, щодо якого ми повинні бути здатні домовитися.

Це також рішення, яке означає, що Росія буде притягнута до відповідальності й фактично муситиме заплатити за шкоду, завдану Україні.

Тож ми просуватимемо це під час нинішнього саміту в Брюсселі. Але поки нічого не вирішено остаточно. Звичайно, ми знаємо про існуючі занепокоєння (Бельгії – ред.), але ми знаємо, чого прагнемо, і наполягаємо саме на цьому рішенні.

– Як просуваються переговори щодо репараційної позики? Ви оптимістичні щодо перспектив досягнення угоди?

– Гадаю, серед багатьох держав-членів є широка підтримка щодо просування вперед із використанням заморожених російських активів.

Але ми також знаємо, що певні питання порушила Бельгія – зокрема тому, що саме в Euroclear (бельгійському депозитарії цінних паперів – ред.), зберігається найбільша частина цих активів. Тож, звичайно, виникали проблемні моменти.

Знаю, що відбулися ґрунтовні обговорення, і що Єврокомісія та інші держави-члени справді намагалися врахувати занепокоєння бельгійської сторони. І я би сказала, що ці законні занепокоєння наразі було враховано під час різних консультацій.

Тож щиро сподіваюся – і ми й надалі наполягатимемо, – що угоди буде досягнуто. Лідери не можуть залишити це засідання без хоча б якогось рішення щодо фінансування для України, тому що ситуація гостра.

Потрібно знайти рішення, адже гроші закінчуються. Маємо гарантувати, що фінансування України буде забезпечене.

– Справді, про наміри лишатися тут, доки не буде знайдене рішення, говорили й очільники Єврокомісії та Євроради – пані фон дер Ляєн і пан Кошта. Швеція готова надати Бельгії безлімітні гарантії?

– Ми вже заявляли, що готові розділити ризики й надати двосторонні гарантії. І я вважаю, що це справді ключовий елемент цього рішення – щоб усі ми робили свій внесок у вигляді гарантій відповідно до нашого ВНД, якщо говорити дуже конкретно. І, на мою думку, це правильне рішення на майбутнє.

Я також знаю, що існують спроби, не в останню чергу з боку Росії, створити враження, ніби вона матиме всі можливі інструменти юридично впливати на ситуацію. Єврокомісія вважає цей ризик доволі обмеженим.

Однак ми готові надати національні гарантії, і знаю, що багато інших держав-членів теж готові. Звичайно, ці гарантії не можуть бути безстроковими чи покривати абсолютно всі можливі аспекти (окрім вартості самих активів, також судові витрати й витрати, пов’язані з можливою конфіскацією бельгійського бізнесу на користь Росії – ред.) – маємо розуміти, що саме ми на себе беремо.

Гадаю, це – реалістичне рішення на перспективу.

– Як ви вважаєте, що легше: заручитися підтримкою Бельгії щодо репараційної позики чи переконати угорського премʼєра підтримати спільні запозичення – тобто другий варіант (запропонований Єврокомісією – ред.)?

– Побачимо, куди приведуть дискусії… Але, знову ж таки, для мене очевидно, що використання заморожених російських активів є найкращою альтернативою, оскільки, по-перше, це рішення має бути простіше ухвалити за допомогою кваліфікованої більшості, щоб рухатися вперед у цьому напрямку.

По-друге, це саме те рішення, яке змушує Росію платити – воно чітко визначає, що Росія має компенсувати завдану Україні шкоду.
І, на мою думку, ми вже досягли одного важливого етапу: ми погодилися ухвалити рішення, що ці активи не будуть розморожені, доки Росія фактично не заплатить Україні.

Гарантії безпеки

– Щодо післявоєнних гарантій безпеки – чи справді вірите, що ті гарантії, які зараз обговорюються для України, забезпечуватимуть її безпеку та запобігатимуть потенційним майбутнім атакам з боку Росії?

– Вважаю, що ми маємо забезпечити здатність України захищатися – як зараз, так і в майбутньому, інвестуючи у її довгострокову обороноздатність. І це надзвичайно важливо: мати і короткострокову, і довгострокову перспективу, оскільки вони взаємопов’язані. Як я вже казала, нам потрібен мир, який не буде просто паузою.

І для того, щоб забезпечити довгий і тривалий мир, ми маємо допомогти Україні фінансувати її довгострокові оборонні потреби. Це також буде важливо.

Гарантії безпеки загалом – це дуже важливе питання, і ми побачили під час перемовин у Берліні, що дискусія стала більш конкретною. Звісно, членство в ЄС також є складовою цієї ширшої дискусії, і з боку Швеції ми наполягаємо на реальному просуванні вперед у перемовинах щодо вступу України до Європейського Союзу.

І мушу сказати, що мене дуже розчаровує той факт, що Угорщина продовжує блокувати цей процес.

Але водночас ми провели дуже важливу зустріч минулого тижня – я разом з моїми колегами-міністрами у справах Європи у Львові, – щоб гарантувати, що на практичному рівні переговори рухаються вперед, попри угорське блокування. Ми фактично представили Україні «дорожню карту», дуже конкретно пояснивши, чого ЄС очікує надалі.

Ми й надалі робитимемо це, і я знаю, що Київ зокрема та Україна загалом будуть максимально готовими у момент, коли Угорщина нарешті зніме своє вето – а їй доведеться це зробити, бо те, що вона робить зараз, суперечить усьому узгодженому нами правовому та політичному підходу.

Україна демонструє величезний прогрес у реформах на своєму шляху до ЄС, і Європейський Союз повинен робити кроки назустріч цим досягненням.

– Які гарантії безпеки будуть з боку ЄС? Швеція надішле до України своїх миротворців?

– Побачимо – ми беремо участь у всіх дискусіях у межах «коаліції охочих», і ми досить чітко заявляли: якщо передумови будуть правильними та відповідними, Швеція цілком готова зробити свій внесок. Але, звісно, усі деталі мають бути узгоджені.

– Одна з передумов полягає в тому, що Росія не буде заперечувати проти міжнародної миротворчої місії на українській території? Росія має погодитися?

– Так, гадаю, існує дуже багато деталей, до яких ще маємо повернутися. І ці деталі справді ретельно опрацьовуються лідерами «коаліції охочих».

Ми ведемо ці дискусії, але, звісно, не всі деталі можуть бути озвучені публічно чи через медіа. Однак ми готові зробити свою частину – якщо необхідні передумови будуть забезпечені.

– Питання теоретичне: чи вірите ви особисто, що Росія погодиться на такого типу гарантії безпеки для України? Яка різниця тоді між ними й членством України в НАТО, проти якого Росія категорично виступає?

– Я, знову ж таки, не хочу спекулювати. Але, з нашої точки зору, важливо гарантувати, що мир не стане лише можливістю для Росії невдовзі повернутися з новою атакою. У цьому Європа має бути абсолютно чіткою.

– Насамкінець – ви вірите, що війна закінчиться швидко? Якщо так – якими можуть бути умови для України? Адже зараз вона, вочевидь, не в найсильнішій позиції за умовним столом переговорів.

– Війна триває вже майже чотири роки, і українці фактично несуть європейську безпеку на своїх плечах. Ми знаємо, що українці воюють не лише за себе, а й за всіх нас у Європі. Ми бачили надзвичайну мужність на полі бою.

Наша важлива місія – досягти миру, і ніхто не прагне цього більше, ніж Україна. Ніхто – більше, ніж Європа.

Зараз тиск має бути спрямований на Росію – з боку всіх нас – щоб забезпечити, що вона, на практиці й у діях, справді хоче сісти за стіл і говорити про мир. Поки що ми цього не бачимо.

Але це має бути нашою кінцевою метою – як для Європи, так і для України.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Потрібна «конкретна» відповідь, що зроблять США в разі нової агресії Росії – Зеленський про гарантії безпеки

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Орбан заявив про «глухий кут» щодо репараційної позики для України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Кремль відхиляє ключові пункти різних пропозицій мирних угод – ISW

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Обійшли Орбана. Як репараційна позика може врятувати Україну? Пояснюємо

Інвестиційна компанія, заснована Джаредом Кушнером, зятем президента США Дональда Трампа, відмовилася від запланованого проєкту будівництва готелю вартістю 500 мільйонів доларів у Белграді на тлі запеклої суперечки щодо ділянки, яка була зруйнована під час бомбардувань НАТО в 1999 році.

Речник компанії Affinity Partners Джареда Кушнера у заяві, отриманій Радіо Свобода 16 грудня, повідомив, що план будівництва елітного комплексу на місці зруйнованих бомбами будівель Генерального штабу Югославської армії скасували.

Новина про відкликання, про яку вперше повідомила The Wall Street Journal, з'явилася через кілька годин після того, як Прокуратура Сербії з боротьби з організованою злочинністю висунула обвинувальний акт проти міністра культури Ніколи Селаковича за нібито незаконне позбавлення будівлі статусу культурної спадщини.

«Наше бачення белградського проєкту полягало в тому, щоб запропонувати елегантний, натхненний дизайн, який би вшановував прогрес Сербії. Ми пишаємося архітектурою, створеною нашою командою», – йдеться у заяві компанії.

«Оскільки змістовні проєкти повинні об’єднувати, а не розділяти, і з поваги до народу Сербії та міста Белград ми відкликаємо нашу заявку та наразі відходимо від участі».

Президент Сербії Александар Вучич заявив, що «особисто висуне кримінальні звинувачення» проти «всіх, хто брав участь у полюванні на відьом та знищенні інвестицій», звинувативши їх у «економічному саботажі Сербії».

«Тепер у нас залишиться зруйнована будівля, і це лише питання часу, коли з неї почнуть падати цеглини та інші частини, бо ніхто більше ніколи її не торкнеться», – заявив журналістам президент Вучич.

Він також відкинув звинувачення у корупції, пов'язаній з проєктом.

«Корупції ніколи не було, і такого наміру ніколи не було», – сказав він.

Проєкту довго протистояли антиурядові протестувальники в Сербії, опозиційні політики та Асоціація архітекторів.

«Зусилля уряду Вучича вивести цю власність, будівлю Генерального штабу та Міністерства оборони, з реєстру культурних пам’яток, що охороняються законом, вибухнули скандалом. Тож нічого в цьому не є дивним», – сказав Радіо Свобода Едвард П. Джозеф, викладач і старший науковий співробітник Університету Джонса Гопкінса в Меріленді.

Джозеф додав, що порушив це питання під час засідання підкомітету Палати представників з питань закордонних справ та Європи Конгресу США 2 грудня.

Об'єкт культурної спадщини

Кушнер, який одружений зі старшою дочкою Трампа Іванкою та був радником Білого дому під час першого терміну Трампа на посаді, минулого року оголосив про будівництво комплексу Trump Tower вартістю 500 мільйонів доларів у центрі Белграда.

Забудова, спроєктована архітектором Ніколою Добровичем, зосереджувалася на парі нерівних незайнятих модерністських цегляних споруд у центрі Белграда, колишньому Генеральному штабі Югославської армії.

Це місце було розбомблене літаками НАТО навесні 1999 року в рамках кампанії, спрямованої на зупинення атак сербських військ на частини Косова, яке все ще було частиною країни.

Незважаючи на бомбардування, будівлі зберегли свій статус охоронюваних будівель завдяки тому, що активісти назвали їх архітектурною цінністю.

Згідно з контрактом, Сербія була зобов'язана зняти з комплексу Генерального штабу статус об'єкту культурної спадщини «у спосіб, що задовольняє» компанію Кушнера, завершити знесення будівель, також «у спосіб, що задовольняє» Affinity Partners.

Земля на цьому місці мала бути передана в безкоштовну оренду на 99 років.

У травні прокурори оголосили, що посадовець, відповідальний за історичне призначення об'єкта, підробив підпис на ключовому документі та був заарештований.

Ґоран Весіч, виконувач обов'язків директора Республіканського інституту охорони пам'яток культури, визнав, що сфабрикував висновок експерта.

На той час Affinity Partners заперечувала будь-яку причетність до фальсифікації документів. Вона також зобов'язалася побудувати на території цього місця меморіальний комплекс, присвячений усім жертвам бомбардувань НАТО.

15 грудня державний прокурор висунув обвинувальний акт проти Весіча, Селаковича та ще одного посадовця Міністерства культури щодо «незаконності під час позбавлення будівель штабу армії статусу об'єкта культурної спадщини».

(Оригінал публікації авторства кореспондентки Балканської служби Радіо Свобода в Белграді Невени Боґданович)

• Еймос Чаппл

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Парламент Сербії ухвалив закон, який дозволить зятю Трампа забудувати місце колишнього штабу Югославії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сербія: компанія зятя Трампа може відмовитися від будівництва на місці штабу Югославії