(Рубрика «Точка зору»)
Як жінка-єврейка з українським корінням у родоводі стала яскравою персоналією американської космонавтики?
Задовго до появи на орбіті слави не тільки першої американки в космосі Саллі К. Райд та другої – Джудіт А. Рєзнік, а й Аллана Шепарда, який 5 травня 1961 року, цебто через кілька тижнів після польоту Юрія Гагаріна, другим у світовій космонавтиці побував у космосі, Америці відкрилося ім‘я Гомера Гедлі Гікама – 14-річного сина шахтаря із Західної Вірджинії, який з металолому збудував зі своїми друзями свою власну ракету.
Поштовхом цьому послужила подія, яка змусила багатьох американців, не тільки Гомера, штурмувати бібліотеки та книгарні в пошуках науково-популярної літератури.
Це був запуск Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі, що повів за собою запуск того ж таки року першого біологічного супутника з собакою Лайкою на борту.
Гомер Гедлі Гікам настільки захопився «тими Russians» (інакше радянських людей тоді, в роки так званої «залізної завіси», у Штатах не називали), що довів свою роботу над створенням ракети до рівня аматорського абсолюту: на ярмарку національної науки 1960 року він буде удостоєний золотої та срібної медалей. Пізніше хлопець здобуде відповідну освіту в індустріальній інженерії й увіллється з часом до наукової спільноти в NASA (National Aeronautics and Space Administration), видрукує автобіографічну книжку Rocket Boys, за якою знімуть фільм October Sky («Жовтневе небо», 1999)...
Шлях Джудіт Рєзнік
У Джудіт Рєзнік, одначе, все було інакше. Може, тому, що їй було на той час усього 8-10 років, і майбутня кар'єра якщо й вимальовувалася в уяві на диво вродливої й обдарованої дівчинки, то тільки в площині мистецтва: вона володіла чудовим музичним слухом, і гра на піаніно з роками ставала для неї тим самим, що й космічна наука для Гомера.
Це не було дивом у родині, глава якої, Марвін Рєзнік (1919 –2010), володів чудовим голосом і, хоч і не вважав себе глибоко релігійним, із задоволенням служив своїм співом єврейській спільноті, зокрема синагоги міста Вашинґтон у Пенсильванії, де довелося проживати перед від‘їздом до Каліфорнії в 1987 році, після катастрофи з «Челленджером».
Від природи маючи музикальний слух і цілеспрямовану натуру, цей чоловік вільно розмовляв вісьмома мовами і в роки Другої світової війни служив перекладачем у розвідці в Тихоокеанському регіоні. На той час родина Рєзніків, включаючи і старійшин роду, вже надійно, з 1929 року, прижилася в американському Клівленді (штат Огайо).
Джудіт, отже, росла в єврейській родині, її рідним містом був Акрон у штаті Огайо (округа Summit), де новоспечений лікар-оптометрист Марвін Рєзнік засновує після війни власну практику.
Дівчина росла, дотримуючись, треба думати, писаних і неписаних законів юдаїзму та традицій і звичаїв слов‘янського середовища, в якому їхнім пращурам доводилося рости, здобувати бодай чотирикласну освіту, звивати родинне гніздо і утверджуватися в складних міжетнічних стосунках.
Цим середовищем для батькової гілки роду була як не Білорусь чи Литва, так Україна.
Його прадід Абрам Рєзнік та його дружина Голда Елтерман, скажімо, були родом з смт Радошковичі, що в Білорусі – за 40 кілометрів від Мінська. Такі пристойні джерела, як сайт ancestry.com чи сайт реєстрації поховань findagrave.com, засвідчують село Прелуки (Прелука) Рахівського району в Закарпатті (з часом відійшло до території Польщі і нічого спільного з Прилуками Чернігівської області, до яких приводить у даному випадку Вікіпедія, не має) місцем народження батька Джудіт, Марвіна Рєзніка.
Українська біографія його батька Якова Рєзніка пов‘язана ледь не з містичним селом Orany (ним могло б бути не тільки село Орани Золочівського району на Львівщині, а й село Орані на Волині (яке на сьогодні є в категорії так званих «вимираючих» сіл) або й навіть село Оране Вишгородського району Київщини.
Чом би місцевим краєзнавцям не зацікавитись цим і не встановити істину, порившись в архівах, опитавши старожилів?
Та як би там не було, а слов'янський сентимент просліджується в становленні майбутньої космонавтки не менше, ніж юдейський.
Вона росте скромною і водночас вимогливою до себе, її гостре почуття обов‘язковості відзначали друзі, сусіди, вчителі (зокрема, в школі староєврейської мови, яку відвідувала вихідними), не кажучи про батька з матір‘ю: за що не бралася б їхня донька, все доводила до кінця.
Хоча, як відзначала подруга з дитячих літ Барбара Родунер в інтерв‘ю місцевим репортерам (у зв‘язку з трагічним запуском «Челленджера« 28 січня 1986 року), Джудіт, швидше всього, багато взяла і від матері, Сари Поленскі, яка «любила у всьому порядок».
Із першої своєї космічної подорожі (на шаттлі Discovery, 1984 рік) Джудіт, зауважимо, шле привіт не матері, а батьку, показуючи у телекамеру напис «Hi Dad»(Привіт, тату!).
Саме під опікою батька, добре знаного в Акроні спеціаліста і шанованого у єврейській спільноті чоловіка, Джудіт побажала бути після розлучення батьків у 1966 році, що й було враховано судом.
Змалку Джудіт навчилася грамоті й арифметиці, вчителі музики пророчили їй майбутнє піаністки із дзвінким ім‘ям, а вона ще й математикою потім захопиться, хімією, іноземними мовами – адже перед очима завжди був татко з його талантом поліглота. Дехто з ровесників буде зізнаватися потім у мікрофони репортерів, що поруч з нею відчував себе ледь не комахою: мовляв, Джудіт була «якась ніби доросліша»... «все вона знала, все вміла і прагнула більшого»...
У це легко віриться, якщо пройтися тими східцями, що їх Джудіт Рєзнік поступово, але впевнено долала на шляху до вершини, звідки сяяло їй сонце.
Можливо, починалося все з простого земного «От татко буде радий!..». І проростало в душі окриленням від добре зробленої роботи – була б то контрольна в школі, гра на піаніно для публіки, стрибок з парашутом в льотній школі чи вдало спечена бабка в себе на кухні (Джудіт любила ще й куховарити).
Саме Джудіт стає «гордістю школи» (а навчалася вона в трьох, одна з яких після загибелі Джудіт на «Челленджері» стане носити її ім‘я і буде трансформована в так званий навчальний центр – Judith Resnik Community Learning Center), блискуче склавши важливий тест SAT при вступі до коледжу і ставши 16-ю в історії Штатів серед подібних собі вчорашніх школярок.
Це був саме той момент, коли Джудіт зрозуміє, що не піаніно є її покликанням. Ставши студенткою Карнеґі Мелон університету (м. Піттсбург, штат Пенсильванія), здобуває ступінь бакалавра в електроінженерії і захищає згодом докторський ступінь у цій же галузі в стінах університету штату Мериленд.
За її «поясом» – ціла низка професійних здобутків: інженер проєктів морських ракет та радіолокацій в RCA (Radio Corporation of America) – на той час головної у Штатах компанії з розвитку електроніки; інженер-біомедик в Національному інституті охорони здоров‘я; старший системний інженер компанії Xerox; і нарешті – NASA… Її зарахують до групи майбутніх астронавтів у січні 1978 року, це була перша змішана група, де були кандидати і чоловічої, і жіночої статей (6 чол.), включаючи і першу американську астронавтку Саллі К. Райд.
Наскільки енергійно докторка Рєзнік була орієнтованою на щось подібне, свідчить хоча б і той факт, що згадуваний вище «rocket boy» Гомер Гікам на той час ще працював інженером у ракетній системі Збройних Сил США і влився в творчий колектив NASA через три роки після Джудіт (1981); зарекомендував себе відмінним знавцем такого процесу, як генерація рушійної сили, а також дизайну космічного корабля, тренінгу астронавтів.
Однак, навряд чи й тренував він Джудіт Рєзнік, оскільки вона проходила етап тренінгу від січня 1978 по серпень 1979 року включно. Далі вже була повноцінним членом колективу (Lyndon B. Johnson Space Center), працюючи над тими чи іншими аспектами запуску космічних кораблів моделі Shuttle, включаючи й техніку тренування майбутніх астронавтів.
У цей період докторка Рєзнік створює важливу комп‘ютерну програму для майбутніх NASA місій. Саме вона стає серйозною суперницею Саллі Райд, яка була обрана для першого польоту жінки в космос (1983). Саллі Крістен Райд стає третьою жінкою-космонавткою планети після Валентини Терешкової (1963, СРСР) та Світлани Савицької (1982, СРСР).
Крок до зірок
Запускаючи новий космічний корабель-орбітер Discovery-STS-41 в серпні 1984 року, NASA доручає чин спеціаліста місії Джудіт Рєзнік.
Джудіт Арлен Рєзнік стає другою жінкою в США і першою жінкою-єврейкою в світі, що здійснила орбітальний політ, облетівши Землю 96 разів за 145 годин. Екіпаж вивів на орбіту три супутники, провів кілька експериментів, включаючи й фотографування.
На борту корабля було застосовано в дії так званий «canadarm» – робосистему маніпуляції об‘єктом на віддалі, що дозволило успішно позбутися льоду, який утворювався на зовнішній поверхні шаттла і міг би ускладнити місію астронавтів. «Canadarm» не був новинкою, але для його практичної адаптації в польоті Джудіт Рєзнік створила для NASA комп‘ютерну програму, а також опрацювала детальний процес її застосування і сама успішно випробувала його в дії. За що й була відзначена найвищою нагородою NASA – Space Flight Medal.
Інтернетний подкастер Емелі Карні зізнається, що після польоту Discovery вона була вражена, перш за все, зовнішнім виглядом «стильної Джудіт» і стала просити в матері зробити їй перманентну завивку, щоб хоч чимось бути схожою на красуню-астронавтку.
Джудіт Рєзнік і справді не була «синьою панчохою»: зі смаком одягалася, любила повеселитися з друзями, як і всі порядні жінки, важко переживала розлучення (заміж вийшла ще в студентські роки), навіть «дозволила собі» захопитися актором Томом Селлеком, терпляче зносячи жарти на цю тему в близькому оточенні… Словом, була звичайною жінкою і якось навіть сказала батьку, що хотіла б, щоб її ідентифікація звучала не як «перша жінка-єврейка в космосі», а просто «астронавтка».
Що ж до Discovery, цій моделі шаттла судилося прослужити американській космічній науці аж 27 років: саме «Діскавері» у перебігу своїх численних місій доставляє на орбіту телескоп Hubble, кілька супутників зв‘язку та міжпланетну автоматичну станцію Ulysses, яка зробила неоцінимий внесок у світову науку, в дослідження навколосонячної зони.
Наступна місія американських шаттлів – із сімома членами екіпажу (Джудіт Рєзнік одна з них) на борту корабля Challenger була призначена на 22 січня, але через негоду перенесена на 26 січня (1986 рік).
Втім, обидва польоти Джудіт відбувалися з порушенням графіка запуску – з технічних причин. Та це не відлякало ні її, ні інших астронавтів.
Якщо з «Діскавері» все обійшлося, то з «Челленджером»…
Прорахунки виробника – компанії Morton Thiokol – призвели до вибуху на борту, внаслідок якого шаттл на висоті більш як дев‘ять миль розірвало на шматки, а кабіна з екіпажем відділилася і зі швидкістю понад 200 миль на годину врізалася у водну поверхню Атлантичного океану.
Експерти тоді дійшли думки: якщо астронавти й були живі до моменту зіткнення з океаном, шаттл не мав у своїй конструкції механізму, який визволив би їх із кабіни.
Останки членів екіпажу були кремовані й поховані в спільній могилі на престижному Арлінґтонському цвинтарі в столиці США Вашинґтоні (могила 1129-та в секції 46-й). Пам‘ять астронавтки Рєзнік належно вшановано у всіх штатах Америки, де їй доводилося жити, вчитися й працювати (Огайо, Пенсильванія, Нью-Джерсі, Вірджинія, Мериленд, Каліфорнія, Техас). Cкажімо, Товариство жінок-інженерів (SWE) запровадило нагороду Resnik-Challenger Medal – жінкам, які відзначилися у вітчизняній космічній науці; Інститут електричної та електронної інженерії (IEEE) – Judith А. Resnik Award, що присуджується за досягнення в космічній інженерії.
Для сучасних «rocket boys» та «rocket girls» запроваджені двадцять стипендійних фондів імені Джудіт Рєзнік (Judith Resnik Memorial scholarship), включаючи й фонд SWE та Карнегі Мелон університету.
Аж у 2004 році, за президентства Дж. Буша-молодшого, Джудіт Рєзнік буде посмертно нагороджена Космічною медаллю пошани Конгресу – єдиною в США нагородою, оздобленою діамантом. А ось таку «галактику«, як Україна, загиблій астронавтці, що виросла і сформувалася як особистість на духовній енергетиці єврейського та українського народів, схоже, ще доведеться завойовувати…
Якби трагедії «Челленджера» не сталося, то Джудіт Рєзнік з її діяльною натурою і розумовим потенціалом, що сягнув зірок, можливо, за ці сорок років, що минули, ще не раз би побувала в космосі, а також долучилася б до світової спільноти науковців, затурбованої засміченням космічного простору.
Як свідчить статистика, на навколоземній орбіті зараз рухається зі швидкістю близько 1000 кілометрів на годину не менш як півмільйона деталей різноманітного космічного непотребу.
Та зараз нам важливо знати, що є у космічному просторі тіла, зігріті земною пам‘яттю про неординарну жінку, розумницю і красуню, яку глибоко цікавило нове, манило незвідане і не лякало ризиковане.
Це – Місяць з кратером «Resnik», Венера з кратером «Judith», астероїд «3356 Resnik».
Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США, штат Теннессі
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум