Російський бізнесмен-мільярдер Андрій Мельниченко став головним героєм останнього номера впливового британського тижневика The Economist. Публікація викликала бурхливе обговорення у соціальних мережах.
The Economist помістив на обкладинку портрет 54-річного олігарха, представивши його як «людину, яка могла б змінити Росію». У самому випуску – матеріал про Мельниченка, створений на основі, як пише тижневик, 60 годин розмов із ним кореспондента The Economist Аркадія Островського, а головне – велика авторська стаття бізнесмена.
Андрій Мельниченко – засновник компаній «Єврохім» і СУЕК та один із найбагатших російських бізнесменів. За оцінкою The Economist, його підприємства забезпечують майже 1% російського ВВП. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він потрапив під санкції ЄС, США та інших західних країн.
Як Мельниченко пропонує Заходу «зберегти Росію»
У колонці «Чому роздроблена Росія погана для всього світу» Мельниченко описує чотири небезпечні, на його думку, сценарії майбутнього країни:
- принижена та ізольована Росія, у якій зростатимуть реваншистські настрої;
- залежність Москви від Китаю;
- розпад держави та боротьба за контроль над ядерним арсеналом;
- перетворення Росії на закриту мілітаризовану «фортецю».
Альтернативою він називає збереження суверенної, передбачуваної Росії, інтегрованої в майбутню систему міжнародної безпеки. Мельниченко стверджує, що спроби Заходу послабити російську державу лише створять нові загрози. Водночас він не засуджує російське вторгнення, не говорить про окупацію українських територій і представляє війну переважно як наслідок конфлікту між Росією та Заходом.
Один із головних закидів на адресу Мельниченка полягає в тому, що в його статті немає ні слова про те, хто розпочав війну проти України і що вона принесла українському народові. На це звертають увагу і українські, і антивоєнні російські коментатори.
«Набір логічних маніпуляцій»
Голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук вважає, що через текст Мельниченка президент Росії Володимир Путін фактично закликає демократичні країни припинити тиск на Москву.
«Зі сторінок The Economist Путін звертається до лідерів демократичних країн із простим посланням: тиснути на Росію неправильно», – написала Матвійчук.
Правозахисниця наголосила, що в тексті немає вимоги до самої Росії змінити свою політику: припинити війну, звільнити політичних в’язнів та перестати вбивати людей в Україні. На її думку, висновок має бути протилежним до запропонованого Мельниченком: «Вартість війни для Путіна має стати вищою за вартість миру».
Український філософ Олександр Кулик, професор Дніпровського національного університету та запрошений професор University College Cork, назвав текст Мельниченка набором логічних маніпуляцій. На його думку, бізнесмен приховує факт російської агресії проти України та підміняє її «конфліктом Росії із Заходом». Кулик також розкритикував тезу про «передбачувану» Росію. «Передбачувана поведінка може бути стабільно агресивною», – зазначив він, а згадки про ядерну загрозу назвав апеляцією до страху.
Арсеній Яценюк, колишній прем’єр-міністр, міністр закордонних справ і голова Верховної Ради України, написав у X:
«У всьому матеріалі практично немає місця найбільшій трагедії сучасної Європи – злочинній війні Росії проти України. Немає розмови про мільйони зламаних доль, про пролиту кров, про зруйновані міста, про відповідальність. Немає морального виміру. Немає навіть натяку на каяття чи докори сумління.
Те, що там майже немає критики Путіна, ще можна пояснити. Страхом. Та й навряд чи подібне інтерв’ю взагалі було б можливим без мовчазної згоди російської влади [...] Найбільше ж розчаровує інше – чергове нерозуміння природи сучасної Росії».
Український публіцист Леонід Швець написав: «У контексті відносин Андрія Мельниченка з Кремлем легко припустити, що текст був там якщо не написаний, то ініційований, вичитаний і схвалений [...] Перед нами приклад особистого звернення й водночас послання Заходу від товаришів, які його уповноважили: поговоримо? [...] У певному сенсі такою справді є позиція великого російського бізнесу: попереду прірва, давайте щось робити».
Як статтю сприйняли в Росії
Подібні закиди лунали і від російських опонентів Кремля. Водночас прихильні до російської влади коментатори побачили в колонці спробу донести до Заходу позицію російської еліти, зазначає Російська редакція Радіо Свобода.
Російська журналістка та політична оглядачка Юлія Латиніна написала в X: «Колонка Андрія Мельниченка в The Economist показує, що Захід припустився великої помилки, розглядаючи Росію як збунтовану колонію, а Україну – як колонію, що зберегла вірність [...] Російська еліта усвідомила, що відновлення національного суверенітету Росії є питанням її виживання. [...] Небезпечно бути противником Заходу, але бути його союзником – смертельно».
Російська журналістка, засновниця видання Daily Storm і провоєнна блогерка Анастасія Кашеварова заявила: «Андрій Мельниченко – власник «Єврохіму» і СУЕК. Це величезні заводи на території Росії, по яких летять ворожі безпілотники. Мельниченко зрозумів формулу: безпека Росії = безпека народу = безпека влади = безпека капіталу = безпека економіки. [...] Реального суверенітету можна досягти лише за повного злиття бізнесу, влади й суспільства. Спиратися потрібно на народ».
Телеведуча та медіаменеджерка Ксенія Собчак, яка похвалилася у своєму телеграм-каналі, що їй нещодавно «пощастило повечеряти з Андрієм особисто», бачить у виступі Мельниченка «високу місію»:
«Оскільки санкції йому ніхто не скасує, жодних глобальних перспектив немає. А просто продовжувати торгувати добривами – так собі мета. А от «переговорник миру» – це велика мета. Навіть місія, можна сказати. [...] У Путіна місія – зберегти Росію, а в Мельниченка – зупинити війну і знайти образ майбутнього. Що більше таких голосів, то краще».
Є й ті, в кого стаття Мельниченка викликала обережний оптимізм у дусі: «а чому б не спробувати». Вони вважають, що в олігарха можуть бути й певні політичні перспективи в гіпотетичній постпутінській Росії.
Російський підприємець Кирило Лятс написав: «Мельниченко – цілком непоганий кандидат на посаду перехідного керівника Росії. З одного боку, він надзвичайно близький до Путіна і, можливо, його інтерв’ю – це узгоджений захід. З іншого боку, він – західник, технократ і ліберал. [...] Тут можливий лише медведєвський варіант: «Посиди тут, я тебе прикрию, а ти мене потім не вбий».
«Бережіть Путіна, інакше буде гірше»
У соцмережах Росії було й чимало критичних відгуків.
Блогерка Олена Романова переконана: «Усе це – не що інше, як чергова страшилка для Заходу. Щось подібне Мельниченко вже говорив у 2022 році, коли під санкції потрапили російські азотні добрива і вугілля – основа його бізнес-імперії. [...] Втрачені через санкції доходи олігархи, природно, добирають, нишпорячи по кишенях податного населення».
Російський журналіст і політичний оглядач Сергій Пархоменко у фейсбуці написав: «Я вважаю, що це цілком путінське послання, задумане і створене всередині цього гнилого путінського «мозкового центру». Фараон шукає альтернативні канали зв’язку. [...] От тепер спробував нового гінця і передав через нього свої умови. [...] Суть проста: бережіть мене і погоджуйтеся зі мною, а то після мене невідомо хто прийде. Дуже примітивно, хоча довкола накручено безліч складних слів».
Публікація колонки Мельниченка у The Economist викликала дискусію не лише через її зміст, а й через саме рішення впливового британського тижневика надати майданчик російському бізнесмену, який перебуває під західними санкціями.
Статтю підготував Микола Шилін
Форум