«Ах так! Ви вбили наших дітей, ми вб’ємо ваших дітей!»
Приводом для хвилі обговорень у російських соціальних мережах стали дописи колишньої муніципальної депутатки Юлії Галяміної та, меншою мірою, політолога Олександра Киньова. Обидвоє живуть у Росії й нерідко критикують як українську владу, так і росіян, що виїхали з країни.
Галяміна та Киньов висловили сум через нескінченний цикл, як вони назвали «ударів відплати» Росії та України, а критики звинувачують їх в ігноруванні причин війни та в аморальному зрівнюванні жертви та агресора.
Російська редакція Радіо Свобода зібрала реакції відомих росіян.
На тлі щоденних атак українських дронів по нафтопереробних заводах Росії – від Москви до Омська, та пов'язаних із цим гострого дефіциту пального, багатокілометрових черг на АЗС, подорожчання пального і продуктів, росіяни раптом усвідомили, що так зване «СВО» є реальною війною, і що є загрози для їхнього благополуччя і для їхніх життів.
Однак, мало хто з росіян у численних відео говорить про справжні причини цих проблем. А дехто взагалі називає масовані російські повітряні атаки по житлових будинках Харкова, Одеси. Запоріжжя, Краматорська, Дніпра, Києва «ударами відплати» на дії України.
Чи діє Україна так, як Росія? Чи можна прирівнювати агресора і жертву?
Навколо цього і розгорнулася дискусія.
Пости, які спровокували обговорення
– Ах так! Ви вбили наших дітей, ми вб’ємо ваших дітей!
– Ах так! Ви вбили наших дітей, ми вб’ємо ваших дітей!
– Ах так! Ви вбили наших дітей, ми вб’ємо ваших дітей!
– Ах так! Ви вбили наших дітей, ми вб’ємо ваших дітей!
– Ах так! Ви вбили наших дітей, ми вб’ємо ваших дітей!
Далі – знак нескінченності? Поки діти не закінчаться? І чи важливо було цим дітям, чиї вони? Чи важливішим було життя?
– Удар на удар, не складно припустити, що будь-який новий від будь-якої сторони веде до відповідного, і так до нескінченності. Кожна сторона при цьому вважає свій удар «справедливим», а відповідь – «несправедливим». Саме тому військові конфлікти так важко закінчувати.
Пости-реакції
Олена Філіна
– Путіну постійно пропонують зупинитися. Він відмовляється.
Андрій Волна
– Мене давно не цікавить питання, чи хворий Путін психічно, чи ні. Достатньо здоровий, щоб утримувати владу 26 років. Достатньо здоровий, щоб, дуже сподіваюся на це, постати перед судом.
А ось те, наскільки здорові люди, що нескінченно зрівнюють Росію та Україну в цій війні – це значуще питання.
Та ні. Здорові, звісно ж. Але глибина деградації, швидкість і наростаючий темп падіння – це те, що варте вивчення. Варті будуть пильного вивчення не з боку психіатрів, а з боку соціальних психологів насамперед.
Хіба не можна ПРОСТО ПОМОВЧАТИ? Хіба не можна нескінченно не зрівнювати всеруйнуючу і вбиваючу Росію і Україну, що захищає своє право на життя?
По суті, це і є інтелектуальний фундамент рашизму. Дугін, Путін, Стрєлков, Галяміна – за кожним іменем свої шанувальники. Шанувальники, які часто дуже навіть не люблять одне одного. Але працюють вони всі разом. Цей «кривавий стіл» страшної війни, стіл, на якому вони намагаються розчленувати Україну і стратити українців, має чотири ноги. І Галяміна з товаришами свою справу знають. Добре цей «стіл» підпирають.
Dima Zicer
– Кров і жах у Києві. Десятки убитих і поранених злочинцями з РФ. Траур. І страшно й дико на тлі цього трауру звучать заяви «найкращих людей міста». І пише «політик» Галяміна: «йде безглузда бійня, в якій ніхто не готовий зупинитися». Словами ось цими самими пише. Через кілька годин після смертоносної атаки РФ-покидьків на Київ пише. І карбує пафосно Явлінський звичну вже «яблучну» мантру про «вимогу негайного припинення вогню з обох сторін». І знову заявляє, що він єдиний, хто сміє цього вимагати... Як взагалі це може бути?
Невже вони просто пропустили численні пропозиції про припинення вогню, про обмеження бойових дій, про взаємну зупинку війни, що йдуть з України? Ми ось помітили, а вони ні? Так хіба можна було не помітити...
А якщо помітили, чому ж раз по раз, день за днем вони роблять одне й те саме – ставлять на один рівень агресора і жертву, вдають, що активно борються за мир (вимовляючи, втім, це слово без найменшої рефлексії)?
Ні-ні, вони, звісно, не хотіли цієї війни. І вони проти вбивств. І навіть, напевно, проти режиму. Але настали страшні часи. І в цих часах усім доводиться визначатися наново. Як казав герой фільму Рязанова: «Перевірка – вона всім перевірка». Сказати «Україна винна» – неможливо, залишки совісті поки не дадуть заснути. Вимовити ім’я Путіна – теж ніяк. З причин зрозумілих. А ось закликати сторони припинити вогонь, «закінчити війну», взагалі війну – саме те. Так і виникає ось ця гидотна формула, яка по суті – умисна брехня, така, втім, солодка для багатьох їхніх однодумців. «Це не ми винні, це всі винні, що війну не зупинили, ми ж за Явлінського, а він сказав...» А звичніше – «це великі дядьки винні, що розв’язали війну, а ми люди маленькі».
Віктор Шендерович
– Юлія Галяміна відключила коментарі під своїм пацифістським «зрівняльним» дописом, тому напишу тут.
Пригадалося, у зв’язку з її логікою, як після вбивства Нємцова друг убитого, держслужбовець Чубайс, сказав, що всім треба зупинитися. Ну, тобто, не ескалювати ненависть. УСІМ. О так. Ненависть – це ж недобре, правда? Ось, Путін і Нємцов ненавиділи одне одного – і подивіться, як погано це закінчилося!
І ось уже немає ні вбивці, ні вбитого – просто якась людська драма, чудовий фон для виходу пацифіста з проповіддю. «Хлопці, давайте жити дружно...»
Так, Юліє, всім треба зупинитися. Тільки саме Путін, як Ви, можливо, помітили, не зупиняється і продовжує наполегливо вбивати, цілячись саме в людей, і рахунок йде вже на сотні тисяч людських життів і десятки мільйонів розламаних і понівечених доль. Він продовжує вбивати, отримуючи, мабуть, окреме задоволення від підручних «пацифістів», що постійно і ретельно затирають межі між добром і злом.
Гаррі Каспаров
– Потрібно ще раз повторити для всіх цих киньових, галяміних та інших, хто намагається нав’язувати думку про те, що між Росією та Україною існує хоч якась моральна симетрія.
Україна не завдає свідомих ударів по російській цивільній інфраструктурі. Мені не відомий жоден випадок, коли Україна цілеспрямовано била б по цивільних об’єктах.
Україна, якби захотіла, могла б завалити Москву трупами. Можливості для вбивства росіян у неї величезні – особливо з урахуванням того, що російські ППО зосереджені на захисті диктатора. Росія ж, навпаки, свідомо вбиває цивільне населення.
Україна, якби захотіла, могла б завалити Москву трупами
Між Росією та Україною не просто не може бути знака рівності – тут взагалі немає простору для порівняння. Це країни, що живуть сьогодні в зовсім різних вимірах.
Росія – фашистська диктатура, країна середньовічного варварства, що не визнає ні закону, ні моралі. Україна – країна, яка в жахливій війні, під постійними ударами, все одно намагається дотримуватися правил.
І тому будь-який голос із Росії, який намагається розмивати цю очевидну межу, об’єктивно працює на Путіна. Коли в умовах тотальної фашистської диктатури хтось звідти намагається поставити в один ряд агресора і його жертву, потрібно розуміти очевидну річ: якщо людина, перебуваючи в Росії, може робити якісь заяви і при цьому залишатися на волі, значить, це комусь потрібно.
У диктатурі такого рівня опозиції не може бути за визначенням. Усе, що сьогодні там знаходиться, потрібно тільки для того, щоб підігравати Кремлю і виправдовувати його злочини.
Олексій Сокирко
– Юлю, чи це твій коментар і чи висловлює це твоє ставлення до війни зараз? Як мені здається, на відміну від твого допису про вбивство дітей, цей коментар: 1. Явно зрівнює агресора і жертву. 2. Ігнорує численні пропозиції президента Зеленського про перемир’я. 3. Ігнорує заяви Путіна про те, що зараз одна з цілей СВО – «звільнення Новоросії» і «всі цілі будуть досягнуті».
Andrei Agapov
– Юлія Галяміна не просто зрівняла жертву й агресора. Галяміна написала брехню.
Галяміна, прикриваючись пацифізмом, оббрехала українців. Галяміна своїм дописом стверджує, що Україна вбиває російських дітей з помсти. Це жахлива маніпуляція і брехня. Росія щодня протягом 4,5 років вчиняє акти тероризму проти цивільного населення.
Українці могли б із почуття помсти робити так само у відповідь, але вони так не роблять.
Росія кидає КАБи по житлових кварталах міст, влаштовує полювання дронами на цивільних у прифронтових територіях, Росія влаштувала гуманітарну катастрофу для цивільних в Олешках, Сумах і Харкові.
Українці могли б із почуття помсти робити так само у відповідь, але вони так не роблять.
Україна б’є по НПЗ і військових об’єктах, намагаючись послабити постачання армії агресора.
Жертви серед цивільних є, але вони справді випадкові, і їхню кількість Україна свідомо намагається мінімізувати. Вигуки помсти звучать в інтернеті, але не реалізуються на практиці.
Katia Margolis
– Не хотіла ще раз писати, але доведеться. Тому що поки путінці продовжують займатися демонстративним нічним міжнародним тероризмом, поки московська, відморожена літнім сонцем, публіка продовжує працювати глушником у ресторанах і на вернісажах, саме на явлінських і галяміних покладена функція підготовки відхідних шляхів. Вони і раді старатися.
Нерозрізнення добра і зла, ґвалтівника і жертви – це не мир, а безкарність і пособництво подальшим злочинам.
Поки кияни розбирають завали і рахують загиблих, вони не дивляться в той бік і переконують свій майбутній уявний електорат, що вони за мир, просто от біда – ніхто «не готовий зупинитися».
Тільки от маленька різниця. Якщо зупинять Росію і цій імперії прийде кінець – дійсно настане мир. Якщо зупиниться Україна – настане не мир, а перманентна війна, де не буде України, Європи, ні майбутнього вільного світу.
Нерозрізнення добра і зла, ґвалтівника і жертви – це не мир, а безкарність і значить, пособництво подальшим злочинам. Галяміна як лінгвіст прекрасно розуміє різницю семантики «безглузда бійня» і «злочинна війна».
В одному вона біла і пухнаста і нібито за мир у цьому жахливому несправедливому і страшному світі, і коли це «закінчиться» (для «антивоєнної/хорошеруської» аудиторії само – тому що десятки тисяч українських героїв для вас ніхто, ви й імен-то за майже п’ять років не спромоглися вивчити), ти, Юлю, будеш займатися маніпуляціями і політикою як ні в чому не бувало, а в другому – до кінця життя стояти на колінах, каятися, благати про прощення і виплачувати репарації. І буде саме друге – скільки б ти не маніпулювала.
Форум