Доступність посилання

ТОП новини
12 серпня 2020, Київ 01:46

«Збирав сиріт під тинами, мив і годував»: історії розкуркулення і виживання у Голодомор родів Стороженків, Божків, Бершадських


Можливо, дівочий хор. Перед розкуркуленням. Полтавщина

Радіо Свобода продовжує публікувати листи із редакційної пошти, які надходять у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту«Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Цього разу злочинний характер організованих Сталіним та компартією репресій проти працьовитих та заможних хліборобів підтверджують історії із Полтавщини та Кіровоградщини.

Від: Iryna Bozhko
Надіслано: 29 червня 2020 р.
Кому: Radiosvoboda <Radiosvoboda@rferl.org>
Тема: про розкуркулення

Мамина сім’я жила в селі Хомутець Миргородського району Полтавської області. Родина пережила і розкуркулення, і голод, і війну.

Є лист написаний тіткою моєї мами – Грищук (Стороженко) Ганною Іванівною, яка народилася в Хомутці. Цей лист – це суцільна трагедія, спричинена комуністичним режимом.

Лист Ганни Іванівни Грищук (Стороженко), яка народилася в Хомутці. 1-й аркуш
Лист Ганни Іванівни Грищук (Стороженко), яка народилася в Хомутці. 1-й аркуш

Наприкінці цього першого аркуша Ганна Іванівна пише, що мій прадід Іван Семенович Стороженко пропав без вісти в 1943 році.

Мама досі відмовляється у це вірити. Каже, що дід був відчайдухом. Міг утекти з полону й емігрувати. Принаймні це те, у що ми вибрали вірити.

Трохи вище написано, що у 32-33 роках він збирав сиріт попід тинами, чиї батьки померли з голоду. Тітка казала, що грів хату, купав і годував тих дітей.

Він працював на молочарні, сам не помер з голоду і інших рятував. Прив’язували на пояс грілки, які ховали під одягом. Туди зливали сироватку і виносили.

Лист Ганни Іванівни Грищук (Стороженко), яка народилася в Хомутці. 2-й аркуш
Лист Ганни Іванівни Грищук (Стороженко), яка народилася в Хомутці. 2-й аркуш

Ще одна гілка роду – Семеренки.

Варвара і Настя Семеренки
Варвара і Настя Семеренки

Щодо батькової лінії. Історія, яку розповідав мій батько, Сергій Миколайович Божко, дещо чула від діда, Миколи Миколайовича Божка.

Мій прадід, Микола Петрович Божко, жив у Харківцях Лохвицького району Полтавської області (здається, саме це село фігурувало в документах, але знаю, що родичі їздили чи то на кладовище, чи ще куди і в Безсали, і в Западинці, це сусідні села).

Прадід був небідним, роботящим селянином. Мав і землю, і сад, і кіз, і овець…

До доньки мого прадіда, а дідової сестри Марії Миколаївни, сватався хтось із новоявлених начальників-комуністів-гопників того часу. Батько різко йому відмовив, сказавши, що ледарів у сім’ї йому не потрібно. Власне, це і стало причиною розкуркулення.

Дівчата, Марія Миколаївна Божко третя у верхньому ряду, якщо рахувати зліва
Дівчата, Марія Миколаївна Божко третя у верхньому ряду, якщо рахувати зліва

У прадіда забрали все, включно з хатою.

Сім’я втекла в Лохвицю, де мій прадід працював де тільки міг, був і різноробом, і конюхом, і ким він тільки не був.

Мій дід (1912 року народження) у віці сімнадцяти років виїхав у Донецьк, там працював, прокладав трамвайні колії.

У Голодомор десь діставав качани кукурудзи, виминав із них зерно і надсилав бандеролями батькам у Лохвицю.

Варвара Семеренко
Варвара Семеренко

Від: Юрій БУБЛИК
Надіслано: 15 червня 2020 р.
Кому: UKRWebMaster <ukrwebmaster@rferl.org>
Тема: Розкуркулення - Голодомор

Родина моєї бабусі Марії, яка на той час була 8-річною дитиною, мала восьмеро дітей – четверо синів та четверо доньок.

Родина мала прізвище Бершадські, пращури яких, утікаючи від польського гніту із Вінниччини, ще у XVII столітті, осіли на козацькому хуторі на Кіровоградщині. Оскільки були вони вихідцями із Бершаді (нині райцентр Вінницької області), то хуторяни дали їм прізвище Бершадські.

За умовами НЕПу, кожній родині надавалася земля з розрахунку один гектар на одну людину, як тоді говорили – на одного їдця.

Поряд зі своїми десятьма гектарами, родина Бершадських додатково взяла в оренду у своїх односельців ще землю. А точніше – у свого сусіда, який також мав багатодітну родину, але не хотів працювати на землі, бо цьому заважала горілка.

Тож сусід, віддавши свою землю в оренду, як тоді говорили, «в половину», за пів урожаю, сидів на призьбі і разом із такими ж як він чаркував та співав пісень.

Із 1922 по 1929 рік родина Бершадських наполегливою працею усієї родини побудувала гарний дім, підготувала всім дівчатам скрині (так тоді називали придане) і вже планувала разом із родичами придбати трактора для обробітку землі.

Але цьому не судилося статися.

Вже на початку 1930 року розпочалася масова прискорена колективізація. Родина Бершадських підпала під категорію «куркулів». Розпочалося розкуркулювання, яке мало дві мети: знищити заможних селян, які не хотіли іти у колгоспи і залякати усіх інших.

Розкуркулена родина Бершадських. В центрі сидить глава родини Тихін Бершадський
Розкуркулена родина Бершадських. В центрі сидить глава родини Тихін Бершадський

Як розповідала бабуся, розкуркулення у селі проводив той самий сусід-пияк разом зі своїми товаришами при підтримці озброєного загону російських червоноармійців.

Бабуся згадувала, що той сусід одягнув шкірянку, причепив на пояс нагана, взяв палицю, до якої причепив червону білизну, бо іншої матерії не знайшлося, і вирушив селом.

А чому ж ти, падлюко, раніше не їв пшеничного хліба? Адже ми були в рівних умовах

Зайшовши із собі подібними до хати Бершадських, сусід голосно заявив: «Тепер наш час прийшов!...»

На що мій прадід Тихін відповів: «А чому ж ти, падлюко, раніше не їв пшеничного хліба? Адже ми були в рівних умовах».

У Бершадських забрали землю, житло та все майно. І лише через те, що родина не мала найманих працівників, їх не заслали до Сибіру. Трохи пізніше повернули частину будинку, а у другій частині зробили колгоспну комору. Це пізніше врятувало родину від голодної смерті.

Почалося життя під керівництвом комуністичної партії більшовиків: із села нікуди не можна було виїздити, зігнані у колгосп силою люди працювали погано.

Про ставлення до радянської влади свідчать частівки, які тоді поширювалися між людьми: «Ні корови, ні свині – тільки Сталін на стіні», «Серп і молот – смерть і голод!»

Але для сталінського керівництва така ситуація була неприйнятною, тому взимку 1931-1932 років влада вирішила показати селянам, що жодних поступок не буде: під час хлібозаготівель було забрано все продовольче зерно. Проте, справжньою катастрофою стали події, пов’язані з діяльністю хлібозаготівельної комісії Молотова (жовтень 1932 – січень 1933 років), яка вилучила весь хліб в українських села.

Як розповідала бабуся, озброєні російські загони заходили до двору і проводили повний обшук. За допомогою загострених металевих пік обшукували хату та весь двір, шукаючи заховане зерно. Забирали все до останньої зернини.

Сестри Марія та Анна Бершадські, які пережили розкуркулення і Голодомор 1932–33 років
Сестри Марія та Анна Бершадські, які пережили розкуркулення і Голодомор 1932–33 років

Розпочинався голод... У колгоспній коморі, що була за стіною оселі Бершадських, зберігали соняшникове насіння.

Щоб не вмерти з голоду старші брати вигадали, як можна дістати трохи насіння. Вони просвердлили отвір у стіні, вставили туди очеретину і через неї у глечик трохи насипалося насіння. Це було тільки уночі, а на ранок отвір заліплювали глиною, а лушпайки від соняшника закопували.

Лише завдячуючи сусідству з колгоспною коморою, жоден із родини Бершадських взимку 1933-го не помер голодною смертю.

Це дуже дивувало місцевих і приїжджих комуністів, які після кожного обшуку запитували: «Чем вы, суки, живете, что до сих пор не сдохли?».

Бабуся мені про це розповіла. І, як я думаю, розповіла для того, щоб прийдешні покоління ніколи не допустили помилок своїх пращурів.

Дослідники репресій проти селянства наголошують, що після розсекречення архівів МВС стало можливим дослідити десятки тисяч справ про розкуркулення.

Нащадки розкуркулених родів можуть подавати запити до місцевих галузевих архівів МВС і отримувати доступ до документів.

У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти нам усе, що ви знаєте про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, й емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.

Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org

Читайте ще:

«Був тесля від Бога, забрали за доносом і розстріляли»: історії розкуркулених родів із Чернігівщини, Київщини та Криму ​

Розкуркулення на Одещині: пограбування, виселення у Сибір, «червоний терор»​

Терор проти селянства під час сталінського «розкуркулення»: кіровоградські хроніки​

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG