Виповнюється 100 років від трагічного завершення Другого зимового походу добровольців армії УНР і злочину, вчиненого більшовиками – розстрілу полонених 22 листопада 1921 року в містечку Базар на Житомирщині.
Постанова про розстріл полонених від 22 листопада 1921 року, подаємо мовою оригіналу – російською:
«Зарублено в бою свыше 400 чел., захвачено 537 чел., в том числе и раненые. В момент боя некоторые из высшего командования, видя безвыходность положения, сами себя расстреливали и взрывали бомбами. Всего перед чрезвычайной комиссией (пятеркой) предстало 443 чел., остальные умерли от ран до прихода комиссии или находились в тяжелом состоянии и оставлены до излечения.
Руководствуясь велением революционной совести, основываясь на всем выше изложенном и дабы предупредить новые подобные преступления, при участии оставшихся на территории соседних с нами государств бандитов всех оттенков и показать всему капиталистическому миру и его наймитам, что власть Советов беспощадно карает всякого покушающегося нарушить ее мирную работу, Чрезвычайная Пятерка постановляет:
1. Лиц, перечисленных в придложенном к сему списке, в числе 359 человек, как злостных, активных бандитов – РАССТРЕЛЯТЬ.
2. Лиц высшего командного состава и гражданского правления, прибывшего со штабом армии Тютюнника в числе 41 чел., направить для дополнительного допроса следственными органами.
3. Бывших красноармейцев, попавших в плен в 20 году и примкнувших к банде с целью вырваться из плена в числе 42 чел. направить в особый отдел К.В.О. для проверки.
Председатель Ч. Ком. Гарькавый.
Члены: Лившиц, Иванов, Иванов, Котовский, Фриновский
Секретарь: Литвинов
м. Базар, 22 ноября 1921 года
Постановление подписали: Командующий Войск Округа Якир, Член Реввоенсовета Окр. Затонский Нач. Штаба Окр. Генштаба Паука»
Це постанова була опублікована у книзі Дмитра Герчанівського «Вигнати окупанта», виданої у Мюнхені 1963 року Крайовою управлю Братства кол. Вояків І-ї Української дивізії УНА в Німеччині.
Як розгорталися події?
У 1921 році диктатура більшовиків хиталася унаслідок повстань проти запроваджуваних новою владою порядків. Лише на Полтавщині діяло майже 15 тисяч повстанців, на Чернігівщині до 10 тисяч, на Київщині – приблизно 7 тисяч... Більшовики вдалися до репресій та силового придушення опору.
Раднаркомом УРСР видав «Коротку інструкцію по боротьбі з бандитизмом та куркульськими повстаннями». За нею розстріляти могли кожного, кого визнали «бандитом» або того, кого запідозрили у підтримці повстанського руху. Ще тоді більшовики почали практикувати те, що пізніше почали застосовувати нацисти, а саме повне знищення населених пунктів, які не хотіли підтримувати нову владу і переховували повстанців.
Так, в «Історії українського селянства» наведено дані, що «за підтримку повстанців у Васильківському повіті Київщини були знищені та зрівняні з землею села Ковалівка, Триліси, Сидори, Маринці та Дрозди», пише дослідник, краєзнавець і журналіст Віктор Шпак у своїй статті «Герої Базару» в «Урядовому кур'єрі».
Інтерновані в польських таборах старшини і вояки Армії УНР не змогли залишатись осторонь і почали набір добровольців у рейдову групи з метою повернутися в Україну, підтримати селянські повстання і спробувати вигнати більшовиків. На жаль, грошей на озброєння і спорядження війська не було.
«Взуття: 35% цілком роззуті (босі), а решта дуже в кепському стані. Одяг: 50% без шинелей. Для лагодження взуття вжито заходи: для босих закуповують постоли (липові)», – рапортував керівник походу генерал-хорунжий Юрко Тютюнник.
І головне – бракувало зброї. Так, 525 старшинам і воякам Подільської групи, очолюваної Михайлом Палієм та Сергієм Чорним, дісталось 200 гвинтівок, 3 кулемети і 100 ручних гранат. Зокрема через це та через ряд інших причин, запланований спочатку на кінець травня 1921 року похід в Україну відклали...
У цей час, наляканий розмахом повстань лідер російських більшовиків Ленін оголосив так звану «нову економічну політику НЕП», і зокрема замінив продовольчий податок на кожне село – ненависну «продрозкладку» на фіксований продподаток. Повстання почали згасати...
Лише у жовтні-листопаді 1921 року, з підконтрольних Польщі та Румунії територій групи інтернованих українських вояків змогли вирушити у рейд і зайшли на територію підконтрольної більшовикам України.
Першою виступала Бессарабська група, завданням якої було відвернути увагу червоних від двох основних місць переходу радянсько-польського кордону – на Поділлі неподалік Гусятина і на Волині під Рівним. А Подільська і Волинська групи перейшли кордон відповідно 26 жовтня і 4 листопада 1921 року. Це вже була пора холодних дощів, бездоріжжя і морозів.
Подільській групі вдалося провести рейд і роздобути зброю у ворога. У селі Новий Майдан бійці Подільської групи мало не взяли у полон червоного комдива Григорія Котовського.
Потім Подільська група, переслідувана червоними була вимушена повернутися і перейти кордон. Без особливих втрат 6 грудня 1921 року вони завершили свій 45-денний рейд.
Доля вояків інших груп склалася трагічно.
Загалом, ця відчайдушна спроба українських вояків розгромити більшовицькі війська та підняти загальноукраїнське повстання вийшла невдалою. Фактично це стало остаточною поразкою Української революції 1917–1921 років під час так званих Перших визвольних змагань. В історії ця подія відома під назвою Другого зимового походу чи то Листопадового рейду.
Читайте детально про це тут: Сподівалися на повстання. 100 років тому відбувся останній похід Армії УНР
Розстріл у Базарі
Знесилені вояки Волинської групи зупинилися на короткий перепочинок в селі Малі Миньки, тепер село Народицького району Житомирщини. Там їх оточили сили червоних, які переважали чисельно та озброєнням:
- вирватись із кільця пощастило лише невеликому загону із 94 осіб на чолі з Юрком Тютюнником.
- 537 – потрапили в полон;
- до так званого суду дожили 442;
- старшин (41) відправили у Київ для слідства;
- 42 особи зголосилися перейти на службу до більшовиків;
- 359 відмовилися і їх розстріляли 22 листопада 1921 року в містечку Базар на очах місцевих жителів та силоміць зігнаних із довколишніх сіл.
- розсекречені архіви СБУ додали до списку страчених ще одну людину.
Серед страчених полонених були уродженці Центральної України, «закордонної» на той час Львівщини (6 осіб), Донеччини (7), Запоріжжя (3), Дніпропетровщини (8).
Свідки розповідали, що перед смертю вояки співали гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Їхні тіла були засипані у глибоких ровах, які Котовський примусив викопати місцевих жителів.
Василь Овсієнко, радянський політв'язень, хронікер дисидентського руху, дослідник Визвольних змагань, написав про спогади Галини Василівни Єсипчук, яка пам’ятає, що базарці намагалися передавати полоненим харчі та одяг, якось допомогти пораненим. Ще вона згадувала, що у Базарі, через два тижні після розстрілу в подруги побачила одного дивом вцілілого українського вояка, який розповідав, що у війську було багато освічених людей. Котовці потім його таки упіймали і розстріляли…
Нацисти вчинили як і більшовики: 721 розстріляний
Після того, як у 1941 році у Базар прийшли нацисти, українські націоналісти-мельниківці організували «тут велелюдне відзначення 20-ї річниці базарської трагедії. Керував ним Олег Кандиба-Ольжич, закатований пізніше в німецькому концтаборі Закзенгаузен».
Тоді знову заспівали гімн і поставили меморіального хреста на місці розстрілу. У цій події взяло участь дуже багато людей. Наступного дня німецька окупаційна адміністрація видала наказ: «Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і таємно знищені як грабіжники».
Нацисти почали арештовувати учасників меморіального заходу у Базарі, розшукуючи їх у Коростені, Радомишлі, Житомирі, Києві. Більшість із арештованих утримували в Радомишльській тюрмі та в Житомирі.
Розстрілювати учасників вшанування пам'яті Героїв Базару нацисти почали у перших числах грудня на Мальованці в Житомирі. Усього, як показали розсекречені архіви радянських спецслужб і документи німецької окупаційної адміністрації, тоді на Житомирщині розстріляли 721 людину.
Про це зокрема розповідається у статті «Невідома війна» про діяльність ОУН на Житомирщині у роки Другої світової війни, опублікованій у чотиритомнику Віктора Шпака «Війна за правду на полі історії», виданому в 2016 році.
- Офіційне вшанування пам'яті Героїв Базару проводиться із 1991 року, ще рік до того усіх, хто хотів пом'янути пам'ять жертв розстрілу, розганяла міліція.
- Житомирська організація Народного руху України виготовила дубовий хрест і змогла його встановити лише напередодні референдуму 1991 року разом із табличкою, на якій було написано 359 прізвищ розстріляних
- У 2000 році на місці з ініціативи об'єднання колишніх українських вояків у Великій Британії, Автокефальної церкви у Великій Британії та Фундація імені Симона Петлюри, на кошти британських українців, був споруджений і відкритий Меморіал пам'яті Героїв Базару з іменами полеглих воїнів.
- Автором проєкту став житомирський архітектор Олександр Борис.
- У жовтні 2002 на території меморіалу були перепоховані з братської могили біля села Звіздаль останки полеглих у бою 46 воїнів Армії УНР, учасників Другого зимового походу.
- Після аварії на ЧАЕС Базар потрапив у зону обов'язкового відселення, тільки протягом останнього десятиліття туди повернулися люди.
- Щороку у листопаді у Базарі проводяться меморіальні заходи в пам'ять розстріляних більшовиками у 1921 році вояків УНР і розстріляних нацистами у 1941 році учасників організованого ОУН мітингу-вшанування Героїв Базару.
