Доступність посилання

ТОП новини
25 Квітень 2018, Київ 17:56

Сучасна Росія як Радянський Союз-2 


Президент Росії Володимир Путін піднімає тост за військових після вручення нагород, грудень 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

Під час війни з агресором Україні дуже важливо точно визначитися, з чим і ким саме вона має справу в особі ворога. Це питання для країни, що бореться за своє існування, є далеко не академічним. І тут не можна припускатися помилок. Вони надто дорого коштуватимуть і самій Україні, і всьому світу.

В цьому плані варто звернути увагу на те, що нещодавно, даючи інтерв’ю українським ЗМІ, кандидатка у президенти Росії Ксенія Собчак, визнавши, що окупація і анексія Криму були злочином, порушенням міжнародного права, водночас заявила, що в умовах демократичної країни повернути Крим Україні не можна, бо то буде супроти волі російського народу. Чому Собчак нинішню Росію вважає демократичною, залишається загадкою. Адже йдеться про типово диктаторську країну, де можна вольовим шляхом забрати Крим чи повернути Крим, і маси ніяк не зможуть конвертувати свої настрої в ті чи інші реальні зміни. Принаймні, допоки диктатор контролює армію і спецслужби.

Російський народ у цьому сенсі мало відрізняється від північно-корейського. Північні корейці можуть відчувати будь-що, але це аж ніяк ні на що не вплине, допоки «товстий Кім» контролює апарат насильства.

Сучасна РФ дедалі більш набуває рис дещо зменшеної і в дечому погіршеної копії Радянського Союзу

Важко не визнати, що сучасна РФ дедалі більш набуває рис дещо зменшеної і в дечому погіршеної копії Радянського Союзу. В чомусь це регенерація його брежнєвських особливостей, а в чомусь сталінських. Що в цьому контексті впадає в око в нинішній Росії? Безумовний політичний деспотизм і принцип вождізму (в СРСР цей принцип потроху деградував по смерті Сталіна), відсутність будь-якої політичної конкуренції і зміни влади, тотальне всевладдя спецслужб (тут навіть перевершили Радянський Союз), абсолютна пропаганда (і тут перевершили!), гранична мілітаризація (в цьому впевнено перебувають на шляху до перевершення) і повне безправ’я суспільства щодо впливу на систему, яка панує в країні. Вектор руху – зрозумілий. Але чи вистачить на це ресурсів Російської Федерації, що помітно поступаються ресурсам колишнього Радянського Союзу?

На шляху неорадянської реставрації

Говорячи про спільні риси сучасної РФ та СРСР, не можна оминути й відмінності. Комунізм радянського зразка в ідеологічному плані був своєрідною «світською релігією», де була своя «свята трійця»: Маркс-Енгельс-Ленін, свої «святі мощі» -- мавзолей Леніна, свій «намісник трійці на землі» в особі генсека, своє «святе сімейство»: політбюро ЦК, свої єретики і своя «свята інквізиція» (ЧК, ВЧК, ГПУ, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, КГБ).

Нині ця доволі струнка ідеологічно-«релігійна» схема зруйнована добою «перебудови» і часами Єльцина, тому існує лише окремими фрагментами, деякі з яких набули гіпертрофованого розвитку. Приміром, майже повністю маргіналізована в СРСР Російська православна церква Московського патріархату тепер у РФ стає дедалі більш важливою і органічною частиною державно-політичного апарату РФ. Звісно, там поки що не називають Путіна «богоданим вождем», як називав Сталіна другий радянський патріарх РПЦ Алексій Перший (Сіманський), але все попереду.

Проте не можна не назвати й деякі очевидні новації нинішнього режиму. Зокрема, нечувано зросла вага спеціальних служб, навіть у порівнянні з часами Єжова та Берії. І тут можна говорити про світовий феномен. Ніколи раніше в історії, в авторитарних і тоталітарних державах, спецслужби, захищаючи владу, самі не ставали владою, перебуваючи під контролем інших сил і структур. У нацистській Німеччині над імперським управлінням безпеки (РСХА) стояла нацистська партія в особі її фюрера, в Радянському Союзі над ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ також стояла партія в особі її генсека, а самі спецслужби трактувалися як «озброєний загін» компартії. В Росії сьогодні спецслужби самі є владою, що контролює всіх, а сама не контролюється ніким. На рівні пропаганди це пояснюється суспільству так: Росія, що падала в прірву внаслідок розгулу лібералізму, в останній момент зачепилися за «чекістський гак» і повисла над урвищем, чекаючи на остаточний порятунок.

Нинішню РФ насправді можна вважати унікальною в світі державою спецслужб і «державою-спецслужбою». А це змушує Україну вживати екстраординарних заходів для докорінного реформування власної розвідки і контррозвідки

Враховуючи всі ці обставини, нинішню РФ насправді можна вважати унікальною в світі державою спецслужб і «державою-спецслужбою». А це змушує Україну вживати екстраординарних заходів для докорінного реформування власної розвідки і контррозвідки в ім’я ефективного протистояння всюдисущій діяльності на її території секретних структур країни-агресорки, що найближчим часом лише посилюватиметься.

Необхідні висновки

Насамперед Україна і Захід мають перестати де-факто ставитися до Російської Федерації як до демократичної і цивілізованої держави, адже така за визначенням не може вести очевидно недемократичну і нецивілізовану політику. Не можна ставитися до Росії і як до цивілізованої держави з нецивілізованою, авторитарною владою. РФ сьогодні відрізняється від Північної Кореї лише кількісно, а не якісно, не принципово. Та й держава «товстого Кіма» навряд чи могла б мати ядерну зброю і сучасні ракетні технології без допомоги Москви, якій вигідно використовувати КНДР для таких своїх акцій у світовій політиці, які їй незручно робити від власного імені.

Україна і Захід мають перестати де-факто ставитися до Російської Федерації як до демократичної і цивілізованої держави

Як і Радянський Союз, Російська Федерація реагує лише на конкретні прояви сили своїх опонентів, а не на декларації, дипломатичні демарші й таке інше. Як засвідчує досвід 1980-х років, сильна і принципова позиція президента США Рональда Рейгана зробила для краху світового комунізму більше, ніж усі детанти – розрядки міжнародної напруги, ніж усі конференції на кшталт Гельсінкської…

Україні, щоб мати право вимагати західну допомогу, необхідно вести принципову і чесну політику протистояння агресорові, а не сидіти на двох стільцях одночасно, намагаючись не воюючи воювати, не визнавати реальність і не називати речі їхніми власними іменами, бо нинішня Росія це така ж сама загроза людству, якою був колишній Радянський Союз.

А в деяких аспектах вона є ще більшою загрозою…

Коли після завершення громадянської війни більшовицькі дипломати в капелюхах-циліндрах, фраках і краватках-метеликах їхали на Генуезьку міжнародну конференцію налагоджувати взаємини з буржуазним світом, західні діячі щиро раділи, мовляв, ці радянські – такі ж як ми, наївно сприймаючи пристойний зовнішній вигляд більшовиків як доказ їхньої цивілізованості. Подіяло! Тоді чимало політиків та інтелектуалів Заходу щиро спіймалися на «більшовицький гак» і допомогти Кремлю будувати тоталітарну деспотію, забезпечивши СРСР найновітнішими технологіями військового призначення. А через десять років після Генуезької конференції Сталін проголосив себе головним «антифашистом» і «миротворцем», чим знов-таки «посадив на гак» значну частину західного суспільства – і знову одержав на пільгових умовах найновітніші військо-промислові технології, завдяки чому Червона армія наприкінці 1930-х мала танків і літаків більше, ніж у всьому світі. І весь цей час між «товаришами у фраках» і закривавленими чекістами у чоботах і шкірянках ніяка принципова різниця насправді не існувала…

Висновок простий: Україні та Заходу дуже важливо сьогодні не дурити самих себе, не живитися небезпечними ілюзіями щодо Росії.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG