Доступність посилання

ТОП новини
05 квітня 2020, Київ 05:50

Російська опозиція і Крим: ілюзія «чесного референдуму»


(Рубрика «Точка зору»)

Представники російської опозиції в питанні анексованого Криму розділилися на три умовні групи: прихильники беззастережного повернення півострова Україні, політичні кон’юнктурники і приховані прихильники анексії.

Відомий російський опозиціонер Олексій Навальний оголосив про намір провести перший «чесний референдум» про статус анексованого Криму, якщо він коли-небудь займе керівну державну посаду у Росії. Він повторив свої колишні думки про те, нібито Москва не може просто так повернути Києву контроль над півостровом, адже жителям Криму роздали приблизно два мільйони російських паспортів.

«Безумовно, те, що сталося (у Криму ‒ ред.) у 2014 році, ‒ це були незаконні речі. Але ми зайшли вже в ту частину політики, коли простих рішень не буває. Там є два мільйони людей із російськими паспортами. Тобто вже якийсь незрозумілий фарш, який назад не провернеш. Тому не існує ніякого простого вирішення кримської проблеми ‒ мабуть, не існує ніякого. Як не існує вирішення проблеми японських островів. Я кажу: якщо займу посаду лідера в Росії, то проведу в Криму ще один ‒ абсолютно чесний ‒ референдум. Навіть не ще один, а перший. Тому що той «референдум» не можна вважати референдумом», ‒ сказав Олексій Навальний.

Політик також пояснив, чому він ухиляється від відповідей на запитання, які стосуються анексованого півострова: «Усіх нас дуже нудить від питань Криму та України. І я їх дійсно уникаю, тому що не хочу слідувати путінському порядку денному. Путін (президент Росії Володимир Путінред.) хотів би, щоб усі в Росії, й опозиція тим більше, щодня, щогодини обговорювали Крим, лаялися в соцмережах з українцями, які набігають туди тощо. Я не збираюся цього робити».

«Кримське питання» розділило супротивників політики президента Путіна (або тих, хто себе такими вважає) на три табори. Перша, найменш численна група визнає, що Москва у 2014 році здійснила злочин, розв’язавши війну і захопивши суверенну територію України. На їхню думку, Кремль має негайно повернути вкрадене.

Представники такої опозиції вкрай рідко виступають із такими заявами у ЗМІ з очевидної причини. Згідно зі змінами, внесеними до російського Кримінального кодексу (стаття 280.1), після анексії півострова заперечення «російського Криму» є злочином. Є прецеденти, коли проти кримчан і жителів сусідньої Росії фабрикувались справи за цією статтею.

На захопленій території, де населення перебуває під тотальним контролем кремлівських спецслужб, демократичне волевиявлення неможливе в принципі

Другий табір російських опозиціонерів ‒ умовні кон’юнктурники. Вони також визнають, що Крим був анексований незаконно, що Москва зобов’язана його повернути в якомусь віддаленому майбутньому. Як саме відбудеться відновлення законності, вони не говорять, перекладаючи вирішення питання на наступне покоління державних керівників.

Найбільш яскравий представник такої групи ‒ відома російська тележурналістка й екскандидат у президенти Росії Ксенія Собчак. Вона не соромиться говорити, що Крим ‒ це Україна, чим постійно дратує російську владу Криму.

Третя група опозиціонерів ‒ приховані прихильники «Кримнашу». Вони виступають проти політики Кремля, викривають корупціонерів у вищих ешелонах влади, закликають припинити конфлікт на Донбасі, у Сирії й відновити стосунки із Заходом, але без повернення півострова Україні. Адже, як висловився пан Олексій Навальний, «Крим ‒ це не бутерброд».

Цього разу він запропонував залишити півострів Росії, вигадавши якусь схему легалізації вкраденого за допомогою «чесного референдуму». На захопленій території, де населення перебуває під тотальним контролем кремлівських спецслужб, демократичне волевиявлення неможливе в принципі.

Абсолютно немає значення, наскільки щиро він усе це говорив. Відмінність пана Навального від тієї ж Ксенії Собчак полягає в тому, що він реально претендує на владу. Відповідно, йому доводиться рахуватися з настроями в російському суспільстві.

У кремлівському телевізорі Росія виглядає зовсім уже крихітною країною, з усіх боків оточеною Україною

І тут є один тонкий момент. Річ не в тім, що росіяни поголовно підтримують захоплення українських територій і заради цього готові терпіти економічні труднощі, зростання курсу долара, агресивне «імпортозаміщення», що б’є по їхніх кишенях, згортання свободи в інтернеті й інші «принади» життя в режимі обложеної фортеці.

Кремлівська пропаганда приблизно двадцять років переконувала російських громадян, нібито, починаючи з кінця 80-х років, Захід їх невпинно «принижував», підтримуючи «русофобські» режими у країнах ближнього й далекого закордону, а також нав’язуючи Кремлю демократію, боротьбу з корупцією і досвід розбудови громадянського суспільства.

Градус пропаганди підскочив після Помаранчевої революції в Україні, яку кремлівські державні ЗМІ подавали як якусь антиросійську чи навіть анти-«руську» змову.

У цьому світлі окупація й подальша анексія Криму виглядали як помста за багаторічні «приниження». Російські ура-патріоти, перебуваючи під впливом телевізійних галюциногенів, були впевнені, що в Криму і на Донбасі Володимир Путін нібито відбивався від нападу з боку США. Відповідно, якщо Крим став «нашим», то значить, американці ніби програли.

Олексій Навальний справедливо вказав, що його співгромадянам набридла тема Криму, та й України взагалі. Вони втомилися від того, що їм про українські події повідомляють частіше й більше, ніж про ситуацію у власній державі. У кремлівському телевізорі Росія виглядає зовсім уже крихітною країною, з усіх боків оточеною Україною.

Разом із тим є одне «але». Натхнення з приводу «Кримнашу» вивітрилося, а почуття національної образи залишилося. Росіян досі «утискають» в Україні, Грузії, Латвії, Великій Британії, США й інших країнах, де кремлівський МЗС встиг нарахувати велику кількість «русофобів».

Натхнення з приводу «Кримнашу» вивітрилося, а почуття національної образи залишилося. Росіян досі «утискають» в Україні, Грузії, Латвії, Великій Британії, США й інших країнах, де кремлівський МЗС встиг нарахувати велику кількість «русофобів»

Політики, які реально претендують на владу в Росії, не говоритимуть, що Крим потрібно повернути Україні, щоб не дратувати постійно «принижену» більшість. Середньостатистичному російському ура-патріотові потрібний не сам півострів, а впевненість у тому, що його країна здатна хоч комусь «дати по морді». Поки що сил у ядерної держави вистачило тільки на Україну, Грузію і знекровлену війною Сирію.

Із точки зору піару і політичних технологій пан Навальний усе робить грамотно. Журналістські розслідування й гучні викриття корупціонерів консолідують електорат, який і так його підтримує. Для виходу на загальноросійський рівень політики потрібні голоси провінції, яка дивиться кремлівський телевізор.

Олексій Навальний намагається як мінімум не дратувати цю публіку, але він випускає важливий нюанс. За роки правління Володимира Путіна в Росії створена система, яка не передбачає ротацію політичних еліт за допомогою виборів. І навіть якщо пан Навальний займе «посаду лідера» в державі, то це, найімовірніше, відбудеться в ситуації, коли Москві й російській еліті взагалі буде не до Криму.

Сергій Стельмах ‒ кримський політоглядач (ім’я і прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації ‒ на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG