Уже восьмий рік поспіль Росія веде гібридну війну проти України. Окупований і анексований Крим. Окупована частина Донбасу. Постійні інформаційні атаки. А віднедавна – ще й розмови про підготовку до повномасштабного нападу.
При цьому в оточенні президента Володимира Зеленського шукають «кротів», що могли зливати деталі таємної операції щодо російських найманців. А в людини, що два роки пропрацювала заступником міністра внутрішніх справ, знаходять російський паспорт. Утім, Олександр Гогілашвілі – не єдиний громадянин Росії, який опинився нині у владі.
«Схеми» знайшли російський паспорт і в одного з чинних народних депутатів.
Хто він і яким чином бізнес, що пов’язують з цією людиною, вже тривалий час впливає на боєздатність української армії?
Це місто на північному узбережжі Азовського моря багатьом відоме як Бердянськ. Але місцеві мешканці інколи називають його інакше – «Пономарьовськ».
Той, кого мешканці називають «тіньовим господарем Бердянська» та «місцевим феодалом», – Олександр Пономарьов.
«Хто тендери, подивіться, які фірми виконують? Раз. Хто політичне життя контролює? Два. Скільки громадських діячів показали на комунальному телебаченні «ТБ Бердянськ» за останні 5 років і кого? Це і будуть відповіді на ті питання, чому називають «Пономарьовськ», – зазначає громадський активіст, ексдепутат Бердянської міськради Іван Харченко.
Останні 10 років Олександр Пономарьов – народний депутат. Раніше був регіоналом та членом депутатської групи «Воля народу». У цьому скликанні він – у фракції «Опозиційна платформа – За життя».
Не варто дивуватись, якщо зараз ви вперше почули про такого депутата. У Раді він майже не виступає і не раз потрапляв у рейтинги прогульників.
Увагу ЗМІ Олександр Пономарьов привертав лише кілька разів. Наприклад, коли кнопкодавив чи коли в кулуарах Ради напав на журналістів та силою відібрав у них телефони.
«Без бейджиків, без посвідчень, без якоїсь апаратури, вкрай неохайно одягнені. Я взагалі подумав, що це – люди з Майдану», – так пояснював пізніше свій вчинок депутат.
У липні 2019-го Національна поліція викликала Олександра Пономарьова як свідка у справі про вбивство бердянського активіста Віталія «Сармата» Олешка, але на допит він тоді не прийшов. Припущення про те, що до вбивства Олешка може бути причетний Пономарьов, висловлювали і рідні «Сармата».
«Наскільки мені відомо, за однією з версій слідства, Олександр Пономарьов разом зі ще одним народним депутатом Сергієм Валентировим (БПП) можуть підозрюватися в причетності до замовлення вбивства Віталія Олешка», – повідомляв тоді народний депутат Мустафа Найєм.
Ще одного разу Олександр Пономарьов потрапив у поле зору журналістів через своє депутатське звернення: у ньому побачили ознаки лобіювання інтересів монопольного постачальника харчів для Міноборони.
«Депутат Пономарьов скористався можливістю написати листи до податківців і отримати від них інформацію про конкурентів монополіста на харчових підрядах в Міноборони. Він надав цю інформацію в тендерний комітет Міністерства оборони і Міноборони подивилось і сказало: «Це – серйозна інформація. Зносимо тих конкурентів». Пономарьов сам особисто ніколи не потрапляв на радари як людина, яка причетна саме до харчових історій, але в цій історії він зіграв повністю на руку покровителям цієї компанії з Офісу президента», – каже редактор сайту «Наші гроші» Юрій Ніколов.
У деклараціях Олександра Пономарьова немає жодної згадки про його бізнес. Офіційно всі компанії та підприємства, які з ним пов’язують, контролюють його родичі та знайомі.
Згідно з даними YouControl, так звана «бізнес-група Олександра Пономарьова» налічує близько 35 компаній.
Деякі з них уже багато років мають суттєвий вплив на боєздатність української армії.
І це при тому, що СБУ перевіряє їхню причетність до псування понад 20 танків через постачання нібито неякісного мастила, а сам Пономарьов, як встановили «Схеми», – громадянин Росії і вже, як мінімум, 18 років має російський паспорт.
Але про все по порядку.
Господар Бердянська
Прикладів впливу Олександра Пономарьова на життя Бердянська мешканці міста, з якими «Схеми» поспілкувались під час підготовки цього сюжету, наводять чимало. Один із останніх – нещодавня відставка мера Валерія Баранова.
«Увесь цей рік мені довелось працювати в умовах агресії та деструктиву… Фактично я один у щільному оточенні змагаюсь з командою, яка працювала у минулому… Розумію, що переробити більшість міськради неможливо», – сказав Валерій Баранов у своєму прощальному слові на посаді міського голови.
Більшість, про яку він згадав, це – люди, яких пов’язують з Олександром Пономарьовим. Фактично це – дві третини Бердянської міськради.
«Коли Баранов прийшов до влади, то він отримав 26 депутатів із 38, які контролюються, ну, так кажуть, афіліюються з Олександром Пономарьовим», – розповів громадський активіст, ексдепутат Бердянської міськради Іван Харченко.
Це – не лише його однопартійці, а й співзасновники, керівники та працівники фірм з його орбіти, а також ті, хто у різний час був помічником чи адвокатом Пономарьова.
Таких людей можна знайти як в «Опозиційній платформі – За життя», так і серед членів «Нашого краю» та навіть «Європейської солідарності».
«Олександр Пономарьов просто вимушений контролювати такі партії, якщо це дійсно так, і це пов'язано з тим, що треба захищати бізнес… На сьогоднішній день з ним пов’язують «Азмол», «Бердянські жниварки», «Санаторій «Арктика», ряд дитячих таборів оздоровчих, «Райагропромпостач» і цілу низку інших підприємств. Фактично – це основна частина підприємств, що у нас працюють. І я не бачив би тут проблеми, якби вони працювали в рівних умовах, якби не створювались преференції», – каже Іван Харченко.
Офіційно Пономарьов не має стосунку до бізнесу. Але, схоже, це – лише в декларації.
Як зафіксували «Схеми», серед численних співрозмовників Пономарьова – і ексголова Запорізької області Костянтин Бриль, який називає його «добрим другом», і бізнесмен Леонід Крючков, і людина на ім’я Олександр Мігаль з позначкою «СБУ», і віднедавна виконувач обов’язків мера Бердянська Олександр Свідло, і представниця «Європейської солідарності» у Бердянській міськраді Ксенія Буханова.
Але найбільше Олександр Пономарьов спілкується з працівниками різних бердянських компаній.
«Добрий ранок! Я на роботі» – ось так звітує вранці Пономарьову Олег Будянський, керівник, контролер та співзасновник кількох фірм, які пов’язують з народним депутатом.
«Шеф, доброго ранку, я на роботі. Гарного дня!» – за хвилину по цьому пише Пономарьову вже Світлана Панькова, керівниця ще однієї фірми з орбіти парламентаря.
«Олександре Сергійовичу, доброго ранку. Ми на роботі. Пробачте. Забули написати», – звітує депутату і Ірина Мульченко, яку пов’язують з бердянським санаторієм «Фіона».
Коло інтересів бізнес-групи, яку асоціюють з Олександром Пономарьовим, – чимале. Це і виробництво та постачання сільськогосподарської техніки, і будівництво, і вантажні перевезення, і масмедіа, і послуги з відпочинку та оздоровлення.
Та особливе місце у цьому переліку посідає стратегічно важлива (не лише для бізнесу, що пов’язують з депутатом, а й для українських Збройних сил) галузь – виробництво та постачання моторних мастил.
«Здавна, ще ледь не з Радянського Союзу, в Запорізькій області були виробництва, які виготовляли оливи-мастила для великої частини Радянського Союзу, і так вже вийшло, що Пономарьов став власником цих підприємств, і в спадок отримав не тільки сам завод, який варить ту оливу, а й ще отримав радянські нормативи, які діяли у Міністерстві оборони і «Укрзалізниці». А в них було чорним по білому написано: що підходить саме ось таке мастило, яке виготовляється саме на цьому заводі, і жодне інше мастило не підходить», – каже редактор сайту «Наші гроші» Юрій Ніколов.
На виробництві мастил спеціалізується головний актив так званої «бізнес-групи Олександра Пономарьова» – створена у 2003 році компанія «Агрінол».
Окрім українського ринку, вона постачає свою мастильну продукцію в десятки країн світу. Серед них, наприклад, є такі екзотичні, як Лівія, Судан, Ірак, Гана, Ємен.
Торговельними партнерами компанії є також армія Азербайджану, невизнане Придністров’я, а також Мінський механічний завод імені Вавилова, який, серед іншого, виготовляє приціли, зокрема й для російських збройних сил.
Найбільше продукції «Агрінол» постачає до Росії. Переважно своєму офіційному дистриб’ютору «Енікс», а ще – компанії «Автоваз».
Із Росії фірма також товари імпортує. Здебільшого – оливу.
Дохід «Агрінолу» за 2020 рік склав майже півтора мільярда гривень.
Серед засновників компанії нині можна знайти двох племінників депутата – Руслана та Юрія Пономарьових. Вони мають у ній найбільші частки: кожен – по 19,4%. Стільки ж – і у колишнього помічника Олександра Пономарьова Ігоря Добичі.
У засновниках «Агрінолу» є також Михайло Какушадзе та В’ячеслав Поліщук. З усіма цими людьми депутат підтримує зв’язок і, судячи з того, як вони записані в його телефоні, має товариські відносини.
До травня 2018 року серед засновників фірми була і ще одна важлива для Олександра Пономарьова людина – Світлана Векленко. Як встановили «Схеми», із цією жінкою у нього є спільний син.
Нині Світлана Векленко має прямий вирішальний вплив у іншому великому активі з так званої «бізнес-групи Олександра Пономарьова» – компанії «Бердянськелектросервіс».
Але повернімось до «Агрінолу». Адже саме ця компанія втрапила у гучний скандал. Її перевіряють на причетність до навмисного псування понад 20 українських танків у 2017 році – через постачання нібито неякісних мастил.
Зламані танки, неякісні мастила і хабарі
Кінець листопада 2016-го. Міністерство оборони оголошує два тендери на закупівлю моторної оливи для української армії.
Уже на початку грудня відбувається аукціон. Перемогу в ньому здобувають пропозиції «Торгового дому «Агрінол». Із цією компанією Міноборони укладає два договори, а до них – ще дві додаткові угоди.
Переможець зобов’язувався поставити для потреб бронетехніки Збройних сил 350 тонн моторної оливи марки «Азмол Гарант».
Кожну партію цієї продукції мали супроводжувати копії технічних актів перевірки якості оливи та результатів її стендових випробувань, проведених «Харківським конструкторським бюро з двигунобудування».
У свою чергу, Міністерство оборони мало заплатити «Торговому дому «Агрінол» сукупно понад 21,5 мільйонів гривень.
Два платежі на рахунок компанії здійснили майже одразу після підписання з нею угод. Однак за пів року виявилося, що поставлена моторна олива виробництва «Російсько-українського спільного науково-виробничого підприємства «Агрінол» не відповідає вимогам якості, бо компанія нібито змінила рецептуру її виготовлення та, всупереч вимогам законодавства України, не провела її кваліфікаційні випробування. Через це під час експлуатації цієї оливи у двигунах танків утворилися зола та нагар і вони вийшли в ладу.
Такий висновок зробили експерти Науково-дослідного інституту нафтопереробної та нафтохімічної промисловості «МАСМА» на початку червня 2017-го – вже після того, як оливу почали використовувати для бронетехніки Збройних сил України, і понад 20 танкових двигунів були пошкоджені.
Зламані танки та неналежна якість оливи привернули увагу СБУ. Наприкінці липня 2017-го з’явилося кримінальне провадження. У його рамках слідчі СБУ звертались до слідчих суддів з численними клопотаннями про тимчасовий доступ до речей та документів.
Вони обґрунтовували це так: «Службові особи Міністерства оборони України, діючи з відома та за попередньою змовою з представниками спеціальних і розвідувальних органів Російської Федерації та суб’єктами господарювання, починаючи з 2016 року вчиняють дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності та державній безпеці України шляхом закупівлі для потреб Збройних сил України моторної олії для танкових двигунів з моторно-експлуатаційними властивостями неналежної якості, використання якої може призвести до виходу з ладу бронетехніки та нанести шкоду обороноздатності безпеці держави».
Окрім «державної зради», кримінальне провадження стосувалося ще двох статей – «давання та одержання хабара». Йшлося про перемоги мастил виробництва «Російсько-українського науково-виробничого підприємства «Агрінол» у ще одному тендері, коли отримувачами їхньої оливи, згідно з підписаними договорами, виявились саме ті військові частини, до яких вона була передана на відповідальне зберігання за пів року до цього.
В отриманні неправомірної вигоди від «Агрінолу» слідство підозрювало начальника служби пального та пальних матеріалів Тилу Командування Сухопутних військ Збройних сил та начальника 10-го Хіммотологічного центру Міноборони України.
За версією слідства, перший нібито надавав незаконні переваги «Агрінолу» під час проведення держзакупівель, другий нібито організовував видачу неправдивих протоколів про якість оливи цієї компанії.
Менш ніж за пів року в історії з виведеними з ладу танками, неякісними мастилами і хабарями з назви «Російсько-українське науково-виробниче підприємство «Агрінол» зникли слова «російсько-українське».
А на початку лютого 2018-го компанія оприлюднила лист – нібито відповідь Міноборони на свій запит щодо якості мастил. У ньому йшлося про те, що причина поломки танків – не олива.
«…проблем з експлуатацією масел поставки 2015–2017 років виробництва ТОВ НВП «Агрінол» не було. Крім того, згідно актів розбирання на ХКБМ м. Харків, результат виходу з ладу танків – польовий знос», – йшлося у тому документі.
Захищати компанію в інформаційному просторі взявся тоді і сам Олександр Пономарьов, хоча, згідно з деклараціями та реєстрами, не мав до неї жодного стосунку.
За майже шість місяців суд виніс понад десяток ухвал у справі зламаних танків, неякісних мастил і хабарів, надавши слідчим СБУ тимчасовий доступ до цілої низки речей і рахунків фігурантів. Однак після серпня 2018-го в Єдиному державному реєстрі судових рішень жодних згадок про цю справу не знайти.
Відтоді минуло вже майже чотири роки.
Що з нею зараз, яких висновків вдалося дійти слідству та чи були в її рамках складені та скеровані до суду будь-які обвинувальні акти?
У СБУ «Схемам» повідомили, що від вересня цього року справою почало займатись Державне бюро розслідувань (ДБР).
У Міноборони «Схемам» відповіли, що їхніх представників не запрошували до участі у процесуальних діях у рамках розслідування.
Постачальник-монополіст?
Тим часом Науково-виробниче підприємство «Агрінол» продовжує постачати мастильні засоби для української армії. Як напряму, так і, наприклад, через свого дилера – компанію «Міроіл», одноосібною засновницею якої є Юлія Павріанідіс – ймовірно, близька родичка жінки, з якою у Олександра Пономарьова є спільна дитина.
«У нас фактично всі бронетанкові війська, вся бронетехніка залежить від одного-єдиного постачальника, що не є нормальним з точки зору національної безпеки, загроз. І щонайменше два рази, за моєю інформацією, це питання було на розгляді у Раді національної безпеки і оборони, коли на РНБО звертали увагу Міністерства оборони на те, що фактично закупівля мастил залежить від одного-єдиного постачальника, що створює відповідні ризики», – розповідає член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін.
У тендерному комітеті Міністерства оборони «Схемам» не під запис теж підтвердили: у сфері закупівлі танкових мастил справді є ознаки монополізму:
«Із танковою оливою дійсно була створена монополія на користь оливи «Азмол» по такій саме схемі, як і по вертолітній оливі: допуск до використання у Збройних силах мастила лише одного виробника», – зазначив співрозмовник «Схем».
Цього року питання закупівлі мастил для української бронетехніки стоїть гостро.
Лише за останні кілька місяців представники Міністерства оборони неодноразово зверталися до парламентського комітету з питань нацбезпеки та оборони з проханням погодити придбання моторної оливи «Азмол Гарант».
«Вони говорили про те, що позаяк, останнім часом це мастило не закуповувалось, то є ризик того, що починаючи з нового року бронетехніка (зокрема, танки) можуть бути знерухомлені за рахунок того, що цього мастила немає», – розповідає Сергій Рахманін.
Але, зважаючи на танковий скандал та можливі ознаки монополії у сфері закупівель танкових мастил, комітет щоразу відмовляв Міноборони у погодженні цих закупівель.
«Ми так і не почули притомних відповідей від тих структур, які займаються закупівлями.
Формально відповідь була наступною: є певний держстандарт, є певні технічні умови, є певні висновки, є певна формула і чомусь тільки цій формулі відповідає одна єдина структура, що виглядає трохи дивно. Мастило – це не якась така складна річ, яка є абсолютно унікальною. Більше того: бронетехніка, яка використовується ЗСУ, вона експлуатується іншими державами і чомусь якось вони обходяться без конкретного мастила під назвою «Азмол», – сказав Сергій Рахманін.
Вищезгадані технічні умови щодо моторної оливи «Азмол Гарант» були вперше введені в дію у серпні 2006 року. Їхнім власником став бердянський завод «Азмол», який на той момент був державним.
Через 10 років – у 2016-му – збанкрутіле підприємство перейшло під контроль компанії «Ультра ойл» з орбіти вже знайомого нам Олександра Пономарьова. І саме ця компанія стала новим власником технічних умов моторної оливи «Азмол Гарант».
Завдяки цьому увесь мастильний бізнес, який пов’язують з народним депутатом, отримав особливі позиції у сфері закупівель олив для танків української армії.
Чому ці технічні умови досі ніхто не переглянув?
«Схеми» запитали про це в конструкторського бюро, яке їх обґрунтовувало. Утім, конкретної інформації там не надали.
«Інформація, запитувана у листі Київського бюро Радіо Свобода, має ознаки такої, що належить до таємниці досудового розслідування і може бути розкрита виключно з письмового дозволу слідчого або прокурора. Для з’ясування статусу запитуваної інформації та можливості її розголошення відповідний запит може бути направлено до слідчого відділу Управління СБУ у Дніпропетровській області», – повідомив «Схемам» директор з правових питань ДК «Укроборонпром» Даніїл Федорчук.
Ось як «Схемам» не під запис пояснили це у тендерному комітеті Міністерства оборони: «Вимоги у вигляді 300 годин стендових випробувань для олив інших виробників на заводі Малишева – це дуже дорого, і потрібно купити новий танковий двигун та дуже довго чекати вивільнення стенду».
Але це могла бути не єдина причина.
«Є неофіційна інформація про те, що Міноборони робила все, щоб відповідні випробування не проводилися, що не зацікавлено було Міноборони, щоби кількість постачальників була збільшена. Виникають певні питання щодо коректності таких стосунків конкретного виробника і офіційних осіб Міністерства оборони», – розповів «Схемам» член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін.
Наразі питання закупівлі моторної оливи «Азмол Гарант» для українських танків не лише тимчасово відклали, а й навіть заговорили про можливість перегляду технічних умов, які дозволили б у майбутньому розглядати пропозиції з іншими марками мастил.
«Під час останнього засідання представники Міноборони запевнили нас, що вони знайшли на складах відповідну кількість мастила і критичної загрози немає.
Вони запевнили, що в разі гострої потреби це питання буде розв’язано без жодних негативних наслідків для боєздатності Збройних сил. А наступного року Міністерство оборони знайде формулу, щоб постачання мастил для бронетанкової техніки відбувалося за допомогою кількох учасників, а не одного, який фактично є монополістом і достатньо тривалий термін. Нам обіцяли, що якась пропозиція конкретна, реалістична буде не пізніше лютого», – каже Сергій Рахманін.
У Міноборони «Схемам» повідомили, що звернулись до Харківського конструкторського бюро двигунобудування та «Укроборонпрому» з пропозиціями прискорити роботи по визначенню нових марок моторних олив та включення їх до конструкторсько-технічної документації танкових двигунів.
«Між Міністерством оборони України, заводом виробником двигунів та ДК «Укроборонпром» відпрацьовується спільне рішення щодо розширення номенклатури олив, допущених до використання на двигунах української бронетехніки», – наголосили у відомстві.
І в цій історії можна було б тимчасово поставити крапку, якби не одне «але».
Російський паспорт українського депутата
Народний депутат, з яким пов’язують компанії, що стали фігурантами мастильного скандалу та мають особливі умови у сфері закупівель танкових олив, – громадянин Росії.
Підтвердження цієї інформації «Схеми» отримали одразу з двох, незалежних одне від одного, джерел, у яких є доступ до системи «Роспаспорт».
Згідно з цими даними, вперше документ громадянина Росії Олександру Пономарьову видали у 2003 році у Рибновському районі Рязанської області.
Саме там, згідно з наявними даними, він того дня зареєстрував і місце свого проживання.
Російський паспорт Пономарьову видали на підставі «обміну». У супровідній заяві, підписаній його іменем, у пункті про наявність іноземного громадянства вказано: «Стаття 13 розділ 1». Йдеться про положення Федерального закону Російської Федерації щодо громадянства. Згідно з ним, для отримання громадянства Росії Олександр Пономарьов мав безперервно проживати на її території не менше від 5 років.
У 2007-му Олександру Пономарьову виповнилось 45 років, тож, згідно з законодавством Росії, він отримав у тому ж Рибновському районі Рязанської області нові російські документи.
Факт отримання ним нового російського паспорту підтверджує не лише інформація, отримана «Схемами» від власних джерел, але й інформація із сайту Головного управління з питань міграції МВС Росії, де дані попереднього паспорту Пономарьова відображаються як недійсні через заміну цього паспорту на новий, а дані нового документа серед недійсних не значаться.
Отже, схоже, що цей російський паспорт, виданий на ім’я Пономарьова, наразі є чинним.
– Це було ще в радянський час, він був анульований ще тоді, – сказав Олександр Пономарьов, коментуючи цю інформацію.
– Добре, коли ви вперше мали російський паспорт? – уточнила у нього журналістка «Схем» Софія Середа.
– Я ж кажу: ще в радянський час. По-моєму, 1986 рік, якщо не помиляюсь. Це ще було до розподілу країни.
– Яким чином паспорт з вашими повними прізвищем, ім’ям, по-батькові, повною датою народження, вашою реєстрацією може бути дійсний?
– Не можу сказати.
– Тобто ви не знаєте, чи є у вас зараз російський паспорт?
– Я не знаю, чи дійсний він.
– Він дійсний. Той паспорт, який ви обмінювали у 2007 році.
– Я останній раз цього торкався більше 20 років тому точно.
– Просто дуже дивно, що ви не знаєте, що у вас є російський паспорт, якщо є такі дані і вони є офіційні.
– Якщо десь вони не анульовані… Ну, я був впевнений, що він – анульований, якщо чесно.
– Але там є заява. Дивіться: ось – дві заяви.
– Якого року?
– 2003 і 2007 року.
– Ну, 18 років тому, а я сказав 20. Ну, значить 18 років назад тому було.
– Ви отримували цей російський паспорт у 2003 році?
– Ні. Особисто я, по-моєму, не забирав.
– А хто отримував його?
– Може, і забирав. Не пам’ятаю, якщо чесно. Я навіть не знаю: є він чи немає.
– Ну, як так може бути?
– Ви всі документи пам’ятаєте?
– Ну, звичайно.
– Я не пам’ятаю.
– У вас так багато паспортів, що ви не пам’ятаєте?
– Ні, небагато.
– Ну так, але це паспорт, я так розумію, важливої для вашого бізнесу (який пов’язують з вами) країни.
– Я з того часу туди практично… За 15 років я один раз там був на будівельній виставці.
Насправді за 15 років Олександр Пономарьов відвідував Росію не один раз, а, як мінімум, чотири. Востаннє – на початку лютого 2017-го. Про це свідчать офіційні дані про перетин ним російського кордону, які є у розпорядженні «Схем».
– Так от: я вас запитую не про те, що ви літали, а про паспорт, – сказала журналістка Софія Середа.
– І що? І що? – відповів Олександр Пономарьов.
– Тому що це – важливо.
– Ви до мене приліпились, як…
– Тому що я не отримала відповіді від вас.
– Я зобов’язаний вам давати відповіді?
– Ви – народний депутат.
– Вам особисто я зобов’язаний давати?
– Я – журналіст.
– І що?
– І я вас офіційно запитую як народного депутата.
– Ну, разберусь, тоді скажу.
– Тобто ви не готові зараз сказати, чи є у вас це паспорт, чи ні?
– У мене його немає. А якщо десь на нього документи 20-річної давнини залишились, то треба уточнювати.
– Тобто ви не користуєтесь цим паспортом?
– Ні разу не користувався.
– А для чого ви тоді його оформлювали 18 років тому, як ви кажете? Ви ж підтвердили, що 18 років тому у вас був цей паспорт.
– Ну я знайшов якусь об’яву (оновлення) і зараз я не пам’ятаю, якщо чесно.
– Ви не пам’ятаєте, чи міняли цей паспорт у 2007 році? Коли Вам виповнилося 45 років і, згідно з законодавством Росії, Ви були зобов’язані поміняти той паспорт, який у вас був, на новий, і цей паспорт до сих пір є чинним. Він не деактивований.
– Мабуть, швидше за все, так.
– Ну і? Ви не знаєте про цей паспорт?
– Я ж вам сказав: за останні 15 років я був там всього лише раз і те: зі своїм паспортом і на будівельній виставці.
Множинне громадянство в Україні
В українському законодавстві питання множинного громадянства не має чіткого регулювання. Воно його не забороняє, але й не дозволяє. Саме тому відповідне положення Конституції України трактується двояко.
«Одні говорять, що «єдине громадянство» визначається виключно тим, що у нас може бути лише українське громадянство і громадянство інших країн не допускається. Інші говорять, що «єдине громадянство» означає те тлумачення, яке передбачено на законному рівні: тобто громадянство лише України. Рішення Конституційного суду, яке б давало відповідь на це питання, немає. Деталізації на рівні Конституції немає», – каже експерт з конституційного права Богдан Бондаренко.
Але є і винятки, коли множинне громадянство може бути підставою для втрати українського.
«Є конкретні випадки, в яких це – пряма підстава для втрати українського. Тобто вважаєш, що тобі потрібне громадянство іншої держави, але тобі 18 років, і ти добровільно набув іншого громадянства, ну тоді втрачаєш українське», – каже Богдан Бондаренко.
Ситуацію з множинним громадянством народних депутатів і загалом посадовців певною мірою може врегулювати запропонований президентом Зеленським пакет законопроєктів, які він подав до парламенту на початку грудня.
«Там є чітке обмеження по множинному громадянству для народних депутатів. Крім того, є обов’язок задекларувати своє друге громадянство. У разі недекларації на нього покладається відповідальність, а також ціла низка інших санкцій. Крім того, там є обмеження по громадянству країни, яка є агресором по відношенню для України», – сказав спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук.
Однак є нюанс.
«У випадку встановлення факту наявності громадянства, це – підстава для втрати цієї посади. Пропонуються прямі запобіжники (тобто заборона наявності множинного громадянства з країною-агресором і таке подібне). Питання полягає в тому, що перевірити повною мірою це досить складно. Тобто загальний фільтр такий: ми забороняємо це, перевірити реально повністю ми не можемо, але якщо ви попадетеся, то ми будемо вас (притягати – ред.) до дисциплінарної відповідальності у вигляді втрати посади або там далі втрати чогось іншого», – пояснює Богдан Бондаренко.
Наскільки швидко запропоновані президентом законодавчі зміни щодо множинного громадянства депутатів і у посадовців можуть бути затверджені і набути чинності?
«Я думаю, що після того, як воно буде проведене через відповідні комітети, ми подивимося зауваження, які прийшли від комітетів, воно буде проголосовано в першому читанні і після цього, через 14 днів мінімально, воно може бути проголосовано в другому читанні. Але я думаю, що тут займе трохи більше часу, тому що питання таке дуже важливе для України, щоб десь не дати хиби. Тому дуже важливо подивитися, щоб ми поставили всі запобіжники, які є нагальними і необхідними для того, щоб ми десь не внесли якийсь дисбаланс по громадянству України», – каже Руслан Стефанчук.
Чи готовий буде Олександр Пономарьов задекларувати своє російське громадянство, якщо така вимога буде офіційно закріплена на законодавчому рівні?
«Якщо знайду (паспорт – ред.), переконаюсь, тоді буду, звісно, звітувати», – сказав він журналістці «Схем».
*****
Отже, у Верховній Раді є депутат з російським паспортом. Це – представник ОПЗЖ Олександр Пономарьов.
У рідному Бердянську його називають «місцевим господарем», який має суттєвий вплив на політичне та бізнесове життя міста. Міста, яке є одним з ключових у разі спроби Росії пробити так званий «південний коридор» між окупованою частиною Донбасу і окупованим Кримом.
З іменем Пономарьова пов’язують цілу низку місцевих підприємств. І хоч офіційно прямого зв’язку з ними у Пономарьова немає, на те, що він може контролювати цей бізнес, вказує низка деталей: його близькі родичі та друзі опинились серед співзасновників, контролерів чи керівників цих компаній; сам він регулярно комунікує з ними з робочих питань; а коли потрібно – публічно стає на захист самих підприємств.
Узявши під контроль збанкрутілий «Азмол», який до цього належав державі, компанії з орбіти Олександра Пономарьова отримали технічні умови для виробництва мастил, які в подальшому забезпечили їм привілейовані позиції під час державних закупівель для «Укрзалізниці» та української армії.
Після пошкодження двигунів понад 20 танків Збройних сил України, ймовірно, внаслідок використання неякісних мастил виробництва компанії з так званої «групи Пономарьова», вони опинилися в полі зору СБУ.
Однак за чотири роки це кримінальне провадження про державну зраду та хабарі досі нічим не завершилось.
А фірми з його орбіти і надалі продовжують брати участь у тендерах на закупівлі мастил для української армії у критичний для неї момент – коли від якості їхньої продукції може залежати, чи зможе бронетехніка ЗСУ захищати Україну від агресії.
