ВАШИНГТОН – Провідні автократії світу – Китай, Росія, Іран і Північна Корея – дедалі активніше використовують ресурси, військові можливості та геополітичний вплив одна одної, щоб протистояти тиску Заходу.
Для Вашингтона стратегічна дилема тепер полягає вже не просто в тому, чи співпрацюють ці чотири країни, а в тому, наскільки їхнє зближення змінює баланс сил одразу на кількох театрах воєнних дій.
Нагальність цього питання особливо чітко проявилася на полі бою в Україні.
Президент України Володимир Зеленський 11 серпня заявив, що внаслідок російського повітряного удару із застосуванням північнокорейських балістичних ракет загинули щонайменше шестеро людей, а майже два десятки були поранені. Атака відбулася на тлі повідомлень про те, що північнокорейський ракетний підрозділ, який може мати до 120 балістичних ракет, почав розгортатися на заході Росії.
Тим часом 11 серпня Пхеньян здійснив черговий випробувальний запуск балістичної ракети – лише за кілька днів до великих американсько-південнокорейських військових навчань. Це спричинило спільну реакцію США та ще 40 країн і вкотре підкреслило подвійний безпековий тиск, з яким Вашингтон та його партнери стикаються одночасно в Європі й Індо-Тихоокеанському регіоні.
Девід Дж. Крамер, виконавчий директор Інституту Джорджа Буша і колишній високопоставлений американський дипломат, сказав Радіо Свобода, що співпраця між цими чотирма державами, яку дедалі частіше позначають абревіатурою CRINK, уже працює на практиці, однак поки що не є формальним союзом на зразок НАТО.
«Вона працює на практиці й має вибірковий характер», – сказав Крамер Радіо Свобода.
Його оцінка відображає більш нюансоване бачення, яке дедалі частіше поділяють у Вашингтоні: CRINK – це не ані тісно інтегрований військовий блок, ані просто зручний риторичний термін. Радше це гнучка мережа, учасники якої співпрацюють там, де їхні інтереси збігаються, дозволяючи кожному режиму частково компенсувати власні стратегічні слабкості.
Війна в Україні стала одним із головних майданчиків для обміну військовими спроможностями між країнами CRINK.
Розроблені в Ірані дрони Shahed відіграли важливу роль у російській наступальній кампанії на ранніх етапах повномасштабного вторгнення, яке Москва розпочала в лютому 2022 року.
Участь Північної Кореї у війні тим часом значно розширилася. Пхеньян направив військових для підтримки російської воєнної кампанії – початкові оцінки становили від 12 до 15 тисяч військовослужбовців, тоді як у деяких повідомленнях ішлося вже про можливу кількість до 50 тисяч, а також постачав Росії балістичні ракети.
Практична співпраця
Роль Китаю залишається менш очевидною безпосередньо у військовому вимірі, але водночас є значною.
Пекін допомагає фінансувати російську війну, купуючи російські енергоносії, а також постачаючи Москві технології подвійного призначення.
«Усі ці країни підтримують і посилюють одна одну», – сказав Крамер.
Ця співпраця також створює можливості для засвоєння військового досвіду й передання технологій. Крамер зазначив, що Росія розробила власну версію іранських дронів Shahed, тоді як Північна Корея отримала вигоду від направлення військових і постачання ракет та, схоже, натомість отримує технології від Росії.
Чотири країни не мають договору про взаємну оборону, єдиного командування чи обов’язкової стратегічної доктрини. Аналітики також зазначають, що, схоже, їх не об’єднує спільна ідеологія, окрім протистояння Заходу, передусім очолюваному США міжнародному порядку.
«Ця співпраця вже принесла результати – допомогла підтримувати воєнні кампанії, утримувати при владі режими, які перебувають під тиском, і поступово підривати демократичні норми. Водночас її можливості обмежені: ця група має транзакційний характер, не має лідера, роздирається суперечливими інтересами й не має спільного плану альтернативного світового порядку», – зазначають аналітики Lowy Institute, незалежного міжнародного аналітичного центру в Сіднеї (Австралія).
Китай залишається домінантним партнером у відносинах із Москвою, через що Росія значно більше залежить від Пекіна, ніж Пекін від Москви.
Китай досі утримувався від надання Кремлю такого рівня прямої підтримки, на який Москва, можливо, розраховувала після того, як у 2022 році дві держави оголосили про свою дружбу «без обмежень».
Пекін також уважно стежить за поглибленням відносин Росії з Північною Кореєю – розвитком подій, який, за словами Крамера, Китай особливо не тішить.
Водночас ці розбіжності не завадили практичній співпраці.
«Думаю, це створює більший виклик, тому що там, де вони справді виглядають єдиними, – це у прагненні послабити сусідні держави, демократію або роль і надійність Сполучених Штатів зокрема», – сказав він.
Це не робить CRINK єдиним геополітичним блоком. Натомість його учасники продемонстрували здатність знаходити сфери спільних інтересів і підтримувати одне одного тоді, коли це допомагає реалізовувати їхні власні стратегічні цілі.
Крамер наводить приклад Геополітичне об'єднання Бразилії, Росії, Індії, Китаю, ПАР та низки інших країн Глобального Півдня, яке позиціонує себе як противагу Заходу (G7) і прагне змінити світовий лад на користь багатополярності, зазначаючи, що спроби об’єднати ширшу групу держав навколо спільної позиції не були надто успішними. CRINK, навпаки, працює найефективніше тоді, коли його учасники визначають конкретні «можливості» та сфери, в яких можуть допомогти одне одному.
У Вашингтоні «з’єднують точки»
Таке ширше сприйняття загроз змінює дискусію у Вашингтоні, де законодавці й фахівці з національної безпеки дедалі частіше розглядають регіональні конфлікти як взаємопов’язані елементи однієї стратегічної картини.
Сенатор-республіканець від штату Юта Джон Кертіс, член Комітету Сенату США із закордонних справ, наголосив, що результати війни у Східній Європі матимуть прямі стратегічні наслідки для стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні.
«Якщо дозволити Путіну перемогти в Україні, це матиме величезний вплив на багато інших регіонів світу, – сказав Кертіс Радіо Свобода, окремо згадавши амбіції Пекіна щодо Тайваню. – Немає жодних сумнівів, що вони стежать за нашою реакцією».
Сенатор-республіканець від Флориди Рік Скотт висловив подібну думку, заявивши в нещодавньому інтерв’ю Радіо Свобода, що поразка російської агресії є невід’ємною частиною стримування ширшої мережі авторитарних держав.
Контрадмірал у відставці Марк Монтгомері, старший директор Центру кібернетичних і технологічних інновацій Фонду захисту демократій та співавтор книги Axis of Aggressors, сказав Радіо Свобода, що в межах його дослідження було задокументовано понад 600 випадків взаємної співпраці між чотирма країнами.
Монтгомері дав жорстку оцінку ситуації: Україна фактично одночасно протистоїть елементам усіх чотирьох супротивників. Тегеран надав можливості у сфері безпілотників; Пхеньян – військових і боєприпаси; Пекін – компоненти подвійного призначення; а Москва ділиться тактичним досвідом і, схоже, натомість пропонує військові технології.
Цей зворотний зв’язок створює адаптивну систему. Оскільки кожен учасник може допомогти компенсувати економічні, технологічні або військові слабкості іншого, тиск на одну країну частково нівелюється завдяки співпраці з рештою.
Тим часом Москва і Пекін використовували такі інструменти, як право вето в ООН та інші механізми, щоб блокувати міжнародні спроби чинити тиск на держави, які вони підтримують.
Як протидіяти цій мережі
Водночас, за словами аналітиків, CRINK не є невразливим.
Одним із джерел його слабкості є відсутність формальної союзницької структури.
Китай має власні інтереси й обмежує рівень прямої військової підтримки Росії. Пекін також занепокоєний поглибленням відносин між Москвою і Пхеньяном, а всі чотири країни не мають єдиної стратегічної доктрини.
Крамер вважає, що США та їхні союзники повинні відповідати на це тіснішою співпрацею між Європою, Азією та Близьким Сходом, а не розглядати загрози від чотирьох країн як окремі проблеми.
Він також закликав до активніших дій, зокрема використання Глобального закону Магнітського, який дозволяє Сполученим Штатам запроваджувати санкції проти посадовців та інших осіб, причетних до грубих порушень прав людини й корупції. За його словами, ширші санкції також можна активніше застосовувати проти чотирьох режимів.
Водночас Крамер наголосив, що військова допомога Україні залишається центральним елементом відповіді Заходу.
«Підтримка України військовою допомогою є абсолютно життєво необхідною», – сказав він, вказавши на постійні російські атаки крилатими й балістичними ракетами та нагальну потребу України в ракетах-перехоплювачах.
Найближче випробування рішучості Заходу залишається зосередженим в Україні, де нестача систем протиповітряної оборони робить цивільне населення та інфраструктуру вразливими до російських атак із застосуванням дронів іранської конструкції та північнокорейських ракет.
Наслідки виходять далеко за межі Європи. Крамер зазначив, що Тайвань є одним із найбільших прихильників України, оскільки Тайбей усвідомлює: те, як Захід реагує на війну Росії, матиме значення для розрахунків Китаю щодо Тайваню.
Це створює стратегічний зв’язок між європейським та Індо-Тихоокеанським театрами воєнних дій. Сполучені Штати та їхні союзники можуть зіткнутися з окремими кризами в різних географічних регіонах, але уряди, які стоять за цими викликами, дедалі більше здатні підтримувати одне одного.
Коли Вашингтон протистоїть загрозам у Європі, Індо-Тихоокеанському регіоні й на Близькому Сході, сприйняття кожного театру як ізольованої проблеми ризикує залишити поза увагою те, як Росія, Китай, Іран і Північна Корея можуть посилювати одне одного.
CRINK не обов’язково має перетворитися на формальний союз, щоб становити серйозний виклик інтересам Заходу. Як випливає з аналізу Крамера, його учасникам достатньо й надалі знаходити прагматичні сфери співпраці, які дозволяють кожному з них ставати сильнішим у протистоянні тому, що вони сприймають як тиск з боку Сполучених Штатів та їхніх союзників.
Форум