Доступність посилання

ТОП новини
21 Квітень 2019, Київ 09:13

Репресували за сфабрикованими свідченнями. Історія Юліана Борисикевича


Особлива нарада НКВС СРСР засудила Борисикевича як «соціально небезпечного елемента» до 8 років виправно-трудових таборів

У 1939-му Юліана Борисикевича як laquo;соціально небезпечного елемента» заслали на вісім років до таборів, закидаючи йому таємну співпрацю з поліцією ще за часів польської влади на Західній Україні. А вже через 20 років виявилось, що свідчення, які стали головною підставою для його обвинувального вироку, були сфабриковані.

«У лютому 1939 року начальником міліції міста Чернелиця… я був арештований і взятий під варту. Причина арешту була для мене абсолютно невідома, і про неї я міг судити лише з питань, які мені ставили під час допитів».

Це уривок зі скарги Юліана Борисикевича. 30 липня 1940-го Особлива нарада НКВС СРСР засудила його як «соціально небезпечного елемента» до 8 років виправно-трудових таборів.

Вирок Юліанові Борисикевичу
Вирок Юліанові Борисикевичу

Підстава – свідчення трьох допитаних свідків, з яких слідчі зробили висновок, що він був «секретним агентом таємної поліції» за часів, коли на землях Західної України панувала польська влада.

«За період своєї роботи вів активну контрреволюційну діяльність, систематично інформував поліцію про революційно налаштованих осіб, чим давав можливість виявляти і репресувати революційно налаштований прошарок населення», – мовилося в обвинувальному висновку щодо Юліана Борисикевича від 18 грудня 1939 року.

Відбувати покарання засуджений «конфідент» поїхав до Печорлагу. І хоча вже у вересні 1941-го його амністували за «угодою Сікорського-Майського», утім, він вважав, що це не зняло з нього «незаслуженої плями судимої людини».

Як припускав пізніше Борисикевич у скарзі до генпрокурора СРСР, у 1939 році його репресували через неприязні стосунки з начальником місцевої поліції Чернелиці Василем Гудьком і його заступником Костянтином Костельницьким.

Скарга Юліана Борисикевича
Скарга Юліана Борисикевича

Утім, останні запевняли, що спілкувались із Борисикевичем нормально і арештували його свого часу через вказівку місцевого НКВС, а також на підставі особистих здогадок про те, що чоловік міг бути таємним агентом польської поліції.

«Про те, що Борисикевич був пов’язаний з поліцією, я здогадувався, …бо поліція арештувала і судила священика Чернелиці Милимука Юрія, …на якого міг донести Борисикевич. Інших фактів того, щоб Борисикевич доносив про когось із жителів села у поліцію, …а потім би ця особа була арештована, я не знаю і мені про це ніхто не говорив», – свідчив на допиті у 1960 році Василь Гудько.

«Я не пам’ятаю таких випадків, щоб хтось із моїх односельців під час панської Польщі арештовувався поліцією за доносом Борисикевича, і мені про такі факти ніхто нічого не розповідав. Чи був пов’язаний Борисикевич з поліцією, я не знаю», – додавав тоді ж колишній міліціонер Костянтин Костельницький.

Юліан Борисикевич, 1939 рік
Юліан Борисикевич, 1939 рік

Але ким же були три свідки, на основі допитів яких у 1939-му Борисикевичу дали 8 років таборів?

Одна з них – Марія Юзик. «Конфідентом» польської поліції вона називала Борисикевича через те, що він свого часу повідомив: вона незаконно продовжувала отримувати пенсію, передбачену для дочки, яку їй призначили колись після смерті чоловіка.

«Коли виповнились роки моїй доньці, я віддала її заміж, а допомогу на її виховання ще отримувала певний час, а Борисикевич, дізнавшись про це, заявив про це поліції, через що мене арештували і кинули до в’язниці», – свідчила Юзик у 1939-му.

Утім, сам Борисикевич зазначав, що насправді був лише свідком у її справі і під час допитів «нічого не дав» поліції.

Фрагменти допитів Марії Юзик і Юліана Борисикевича, 1939 рік
Фрагменти допитів Марії Юзик і Юліана Борисикевича, 1939 рік

Проти Борисикевича у 1939 році свідчив й Іван Пасічник. І хоча конкретних фактів він не наводив, утім, він переконував слідчих, нібито чоловік мав «міцний зв’язок із поліцією».

«Одного разу мене тимчасово голова волосного управління найняв збирати у селян картки на коней… При роздачі виявилось, що у чотирьох селян коні зникли, і вони відмовились взяти картки, оскільки вони були їм непотрібні. Ці картки були у мене… Борисикевич заявив поліції, …після чого я був арештований і посаджений до в’язниці на три дні та заплатив ще штраф у 25 рублів», – розповідав Пасічник.

Борисикевич визнавав, що такий випадок справді був, але запевняв, що ці свідчення він дав під натиском поліції.

Фрагменти допитів Івана Пасічника та Юліана Борисикевича, 1939 рік
Фрагменти допитів Івана Пасічника та Юліана Борисикевича, 1939 рік

Третім свідком у справі Борисикевича у 1939 році став «таємний агент Рампал Є.». Утім, він говорив, що про зв’язок Борисикевича з поліцією він знає лише з переказів інших.

Як важливий доказ, який мав підсилити обвинувачення, до справи долучили «список конфідентів поліції», у якому фігурувало прізвище арештанта.

«Список конфідентів» поліції
«Список конфідентів» поліції

Сам він під час допитів намагався довести слідчим, що якби справді був таємним агентом польської поліції, то його б на початку 1939-го не засудила до річного ув’язнення польська влада через конфлікт під час волосних виборів, у якому він брав участь.

«23 лютого 1938 року я готував списки виборців, коли прийшов комендант поліції Чернелиць і привселюдно спровокував, що нібито я колись був його конфідентом і був поліцаєм. Я почав через це з ним сваритися» – так описував Борисикевич цей конфлікт.

Пізніше, під час перерозгляду його справи у 1960 році, про роль Борисикевича у волосних виборах 1939-го розповість іще один учасник тих подій Дмитро Волянський. За його словами, вони з ним брали участь у бійці, аби «навести порядок», бо «поляки робили махінації, щоб отримати більше місць».

«Взагалі я сумніваюсь, щоб Борисикевич був пов’язаний з польською поліцією, тоді б його не посадили до в’язниці», – резюмував Волянський.

Фрагмент допиту Дмитра Волянського, 1960 рік
Фрагмент допиту Дмитра Волянського, 1960 рік

Цікаво, що сам репресований як під час «слідства» 1939 року, так і під час повторного перерозгляду справи у 1960-му зазначав, що наміри влаштуватись до польської поліції таки мав і навіть подавав документи, утім, його не взяли як через переповнений штат, так і через його національність і віру.

12 липня 1960 року Станіславський обласний суд під головуванням судді Кузьменка виправдав Юліана Борисикевича.

Виправдальний висновок у справі Юліана Борисикевича
Виправдальний висновок у справі Юліана Борисикевича

Повторне слідство встановило низку деталей, які вказували на те, що справа 1939 року проти нього була сфабрикованою.

Зокрема, протоколи допитів Марії Юзик і «таємного агента Рампала Є.» були складені з порушеннями: у них відсутня інформація оперативника, який їх проводив, а також його роз’яснення про правові наслідки за неправдиві свідчення.

Фрагменти допитів свідків у справі Юліана Борисикевича
Фрагменти допитів свідків у справі Юліана Борисикевича

До того ж у справі щодо самого Рампала Є. Юліан Борисикевич не фігурував.

Загалом свідчення всіх трьох свідків у справі були визнані недійсними, адже вони ґрунтувались на припущеннях, а не на фактах.

Не можна було вважати доказом вини чоловіка і «список агентів», адже документ не містив відомостей про поліцейського, який його завіряв.

А ще у справі був відсутній протокол допиту арештованого після висунення йому звинувачення.

Розписка Юліана Борисикевича про отримання ним копії виправдального вироку
Розписка Юліана Борисикевича про отримання ним копії виправдального вироку

Копію цього виправдального вироку Юліан Борисикевич отримав, уже мешкаючи в Казахстані у місті Кустанай, куди він перебрався з родиною після життя у Семипалатинську і Петропавловську.

«Звільнившись із таборів, він розшукав маму та мою бабусю, яких одразу після його арешту вислали з України до Казахстану, де вони дуже бідно жили і тяжко працювали. Якими шляхами він їх знайшов, я не знаю», – розповідає дочка репресованого Марія.

Юліан Борисикевич, 1947 рік, Петропавловськ (Казахстан)
Юліан Борисикевич, 1947 рік, Петропавловськ (Казахстан)

Вона також згадує, що, опинившись на волі, її батько став втілювати свою давню мрію – стати священиком, – адже ще до арешту певний час служив у церкві.

Зрештою Юліан Борисикевич отримав сан благочинного і почав правити служби у кустанайській Костянтино-Єленівській церкві.

25 лютого 1954-го до нього з України приїхав із родиною Зиновій Карась, якого через три роки, у 1957-му, радянська влада засудила за спротив комунізмові, любов до української мови та культури і прагнення незалежності.

Юліан Борисикевич (нижній ряд, у центрі) і Зиновій Карась (праворуч від нього), 1954 рік
Юліан Борисикевич (нижній ряд, у центрі) і Зиновій Карась (праворуч від нього), 1954 рік

«Тато пригадував, що Карась був здібний, і він його взяв спочатку до себе дяком, потім вивчив на диякона, а потім вже висвятив у священики», – розповідає дочка Борисикевича Марія.

За її спогадами, батько дуже довго домагався того, аби з родиною повернутися до України. Зрештою, коли дозвіл таки вдалося отримати, він спочатку змушений був жити рік сам, і лише у 1966-му родина змогла возз’єднатись і у повному складі оселитись на Івано-Франківщині.

ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ

У рамках реформи декомунізації Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років».

До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн є понад 24 000 архівних документів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG