Відкриття в Україні архівів радянських репресивних органів дозволило усім охочим дізнатися більше про долі своїх рідних. Чимало хто зміг це успішно зробити і навіть поділитися досвідом з Радіо Свобода. Водночас є і ті, хто попри бажання, досі не ознайомився з документами. Головним чином через брак донедавна інформації про те, як правильно це зробити.
Вже у 2013-му Революція гідності продемонструвала, що Україна більше не може і не хоче залишатися в системі пострадянських координат. Курс на декомунізацію було взято ще під час активної фази протестів на Майдані. коли почався «ленінопад».
Утім, прибрати пам’ятники кривавому комуністичному минулому виявилось недостатнім кроком, тож у 2015-му було ухвалено цілий пакет законів, за допомогою яких Україна сказала рішуче «Ні!» усьому радянському.
Одним із них став Закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Він зірвав таємничу завісу, за якою СРСР так довго намагався приховати сліди своїх нелюдських злочинів, і відтоді вони стали відкритими для всіх (навіть для не громадян України) і особливо для тих, хто давно мріяв знайти більше інформації про своїх репресованих рідних.
За час функціонування вищезгаданого закону пошуки чималої кількості зацікавлених стали успішними: хтось вперше побачив своїх прадідів, хтось (хай і через 75 років) дізнався, що його предка було розстріляно, а хтось довів брехню радянської влади, яка свого часу прикривала скоєне нею вбивство неіснуючими причинами смерті.
Багатьох ці історії надихнули на те, щоб розпочати власні пошуки. Утім, сам механізм виявився зрозумілим не для всіх .
- То з чого починати?
Насамперед визначитись з тим, про кого саме ви хочете знайти інформацію, та звернутись із запитом на її отримання до відповідної установи, де вона може зберігатись. Це можна зробити як усно, так і письмово під час особистого прийому чи за допомогою електронної пошти.
Не маєте змоги займатись цим особисто? Тоді за вас це може здійснити уповноважена через довіреність особа або ж адвокат.
- Куди саме можна звертатись?
Варіантів чимало. Це можуть бути як архіви, так і органи влади чи самоврядування, які фактично володіють такою інформацією. Їх детальний перелік можна знайти тут.
- Що має бути в моєму запиті?
Своє звернення ви можете писати у довільній формі. Головне, щоб у ньому була зазначена контактна інформація про вас та назва і адреса установи, до якої звертаєтесь.
У запиті вам варто викласти усі наявні у вас дані про особу, яка вас цікавить, адже це значно спростить та пришвидшить пошук інформації. Якщо ви знаєте не лише прізвище, ім’я та по батькові і дату народження людини, чудово! Дані про місця і дати арешту, суду та відбування покарання вам зіграють лише на руку.
Хочете, щоб не лише повідомили про наявність документів, але і надіслали їхні копії? Обов’язково про це напишіть. Хоча прийти ознайомитись особисто з цими матеріалами ви також зможете. Головне не забути про це теж додати у зверненні.
Тепер вам залишається додати лише поточну дату та поставити свій підпис. Після цього можете сміливо передавати свій запит за допомогою зручного для вас способу, описаного вище.
- А чекати на відповідь довго?
Максимально – 30 робочих днів (від моменту, коли установа отримає та зареєструє ваше звернення). Хоча можуть бути і винятки. Навіть за найдовшого варіанту розвитку подій, час очікування не має перевищити 45 днів. Утім, не лякайтесь. Часто установи відповідають набагато швидше, особливо це стосується Галузевого державного архіву СБУ, де з такими запитами працюють максимально оперативно.
- Що робити якщо я написав запит неправильно?
Цей запит повернеться до вас. Однак вам обов’язково пояснять, чому саме його не змогли задовольнити. Тож шанс на його коректне переоформлення завжди є.
- Що робити, якщо все правильно, але я написав не туди?
Так трапляється, але не поспішайте панікувати. За такої ситуації протягом п’яти робочих днів ваше звернення переспрямують до правильної установи, про що вас повідомлять.
- Документи знайшли і я іду до архіву. Що взяти?
Обов’язково паспорт. Про час і дату вас повідомлять попередньо самі представники установи.
Якщо на місці у вас почнуть вимагати такі речі, як клопотання від навчального закладу, підтвердження родинних зв’язків із особою, яка проходить за справою, нотаріально завірений дозвіл від родичів або спадкоємців тощо, – це незаконно.
- Як працювати в самому архіві?
Спершу ви маєте підписати заяву користувача. Далі вас поінформують про правила. Після цього ви можете розпочати ваше знайомство з документами.
Хочете зробити їхню копію? Будь ласка. Вона може бути у вигляді виписок, нотаток, копій окремих фрагментів або ж і всієї справи. Копіювати можна за допомогою власних технічних засобів і з вас за це ніхто не в праві вимагати кошти, як і за надання потрібних матеріалів зі сховища.
Заплатити доведеться лише у випадку, якщо попросите зробити копію сам архів. Але запам’ятайте: витяг із документа або архівна довідка про репресованого видається безкоштовно
- У справі є оригінали особистих речей мого родича. Можна я їх заберу?
На жаль, ні. Лише копії.
- А мені відмовили у наданні запитуваної інформації. Так буває?
Буває. Але статися це може лише у двох випадках.
У першому жертва репресивних органів, члени її сім’ї та родичі до 20 травня 2016 року включно скористалася правом на обмеження доступу до особистих даних про себе на строк до двадцяти п'яти років. Але і у такому разі справа закривається не вся, а лише конкретні згадки про цю людину.
До речі, цим правом встигли скористатися лише дві особи: Федірко Олексій Олексійович – жертва репресивних органів та Стекляр Ірина Борисівна – член родини, яка не була представником радянських репресивних органів.
У наданні інформації можуть відмовити і тоді, коли носії архівної інформації репресивних органів містять грифи секретності відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю». Більш детально про це можна прочитати тут.
- Мені відмовили, але я підозрюю, що це безпідставно. Що робити?
Писати скаргу. Про її оформлення знайдете тут.
Більш детальні відповіді на ці та інші питання є на сайті Українського інституту національної пам'яті.
А про те, чи можна в архівах репресивних органів СРСР відшукати інформацію не лише про жертв, але і про катів радянського режиму, дізнатися можна тут.
