Доступність посилання

ТОП новини

Кремль в Україні має дві п’яті колони. Вони об'єднуються – Казарін (огляд преси)


Під час акції «Зупинимо капітуляцію!». Київ, 6 жовтня 2019 року

Кремль в Україні має одразу дві п’яті колони, стверджує в тижневику «Новое время» журналіст Павло Казарін. Одна з них торгує ностальгією, пише автор: «Їхні гасла звернені в минуле. Їхнє завтра пахне вчорашнім. Ось уже тридцять років вони муміфікують колоніальну пам’ять, аби щоразу вигравати тендер на роль «коханої дружини Кремля».

Окупація територій позбавила їх кількох мільйонів голосів і забрала можливість контролювати український парламент. Їхній електорат залишився у Криму і на Донбасі, і вони вже не здатні сформувати самостійну більшість, тому змушені шукати союзників, і вони знайшли їх, стверджує автор.

Це – друга п'ята колона Кремля, до якої, за спостереженнями дописувача, входять ті, хто звик сприймати Україну як офіс: «Ті, хто заробляє на монополії та нечесній конкуренції, і ті, хто заробив капітал на політичній корупції. Їхнє життєве кредо – «Техас мають грабувати техасці», і тому ситуативно у 2014-му вони могли опинитися на українському боці. Бо прихід російських прапорів обіцяв підконтрольним їм бізнесам глобальний переділ. Лишився один бізнес-партнер – Захід. Однак там вимагають чесних правил бізнесу. Прозорих держзакупівель. Ринкових зарплат для держслужбовців. Європа почала вчити Україну правилам гігієни і гарним манерам. Основ економіки та права. Кожен засвоєний урок винагороджувався фінансовим траншем, пише Казарін.

«Але в тому й особливість, що вся ця нова реальність найменше вигідна тим, хто звик заробляти на колишніх правилах гри», – зазначає журналіст. Якщо перша п’ята колона складається із тих, хто мріє бачити Україну в російській орбіті, то друга – сформувалася з тих, хто не хоче бачити її на європейській, зазначає автор.

І тепер вони уклали ситуативний союз, головне завданням якого – зберегти Україну в колишній буферній зоні, продовжує він. І зазначає: одні хочуть реваншу, інші не хочуть прогресу.

Війна йде на два фронти: адепти минулого і сьогодення об’єднали зусилля для боротьби з майбутнім, пише Казарін. І тепер вже у країні не лише одна п’ята колона, відтепер їх дві, наголошує автор статті «Друга п’ята колона».

Білоруські опозиціонери, зокрема члени Координаційної ради, усіляко демонструють Росії своє хороше ставлення, сподіваючись на лояльність Кремля до їхньої боротьби. І це, на думку дописувача «Українського тижня» Ігоря Лосєва, робиться абсолютно щиро. Зокрема, лауреатка Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич, яка залишається єдиною учасницею президії Координаційної ради на волі і в Білорусі, навіть запропонувала просити російського президента Володимира Путіна стати посередником у діалозі білоруського народу з Олександром Лукашенком. Автор статті стверджує, що ці діячі, як і багато хто в Білорусі, досі не збагнули, що боротьба проти Лукашенка неминуче є боротьбою проти Росії, а боротьба проти Росії – це також боротьба проти Лукашенка.

Багато років офіційний Мінськ усіляко пригноблював білоруську національну ідентичність на користь ідентичності російсько-радянської, пише далі автор. І переконує: москвофільство, росієцентризм завжди мають однаковий фінал – розчинення в російській державності чи васальна залежність. Етап васальної залежності Білорусь уже пройшла, нині Москва має значно серйозніший апетит. На цьому наголошується в публікації «Білорусь чи «Западный край»?».

У Білорусі з 9 серпня тривають масові протести проти переобрання Олександра Лукашенка. Демонстранти вважають голосування сфальсифікованим і вимагають проведення чесних виборів та покарання силовиків, причетних до насильства.

«Український тиждень» пише, що тривалий період затишшя на Донбасі може стати випробуванням і для влади, і для опозиції, і для громадянського суспільства. Автор статті «Спокуса тишею» Максим Віхров вважає, що вже понад рік команда українського президента Володимира Зеленського безуспішно намагається показати суспільству обіцяну історію успіху на Донбасі. «Фактично влада опинилася в подвійній залежності: з одного боку – від власних обіцянок, а з іншого – від Москви, яка маніпулює ситуацією на Донбасі у своїх інтересах. Усе це підбиває владу до різких рухів», – зазначає автор.

Утім, різкі рухи не обов’язково мають стосуватися суто військової площини, зазначає далі дописувач. На його думку, перерізання стрічок, на якому в останні місяці зосередився Зеленський, свідчить про те, що головні передвиборчі козирі закінчилися: мир на Донбасі не настав, «епоха бідності» не закінчилася, корупцію не подолано. Тож заради порятунку рейтингів Зеленський змінив амплуа реформатора-миротворця на образ «міцного господарника». Але й це навряд чи принесе бажаний результат, прогнозує дописувач. Тому ймовірно, що влада рано чи пізно зверне увагу на гуманітарну площину, пише він.

Автор нагадує, що на старті команда Зеленського була заряджена ідеєю ревізії попереднього курсу. Тут і обіцянки «ретельно вивчити» чинний закон про мову, і міркування про те, що «забагато» вулиць названо на честь Бандери, і так далі. Разом зі зменшенням бюджетних видатків на культуру, науку й освіту це породило масу побоювань. Ці побоювання значною мірою не справдились, але ніщо не гарантує, що так буде й надалі. Бо в суспільстві достатньо тих, хто щиро впевнений: війна війною, а російські серіали – за розкладом. І щоб почати рух їм назустріч, владі потрібне достатньо тривале перемир’я, щоб апеляції до війни почали втрачати свою силу, пише автор статті.

Президент України Володимир Зеленський сподівається, що збройний конфлікт на Донбасі закінчиться уже в 2020 році. В інтерв’ю телеканалу Euronews він заявив, що «ніхто не зробив так багато з точки зору прискорення процесу».

«Усе просувається, але не так швидко, як я очікував. Але зараз перемир’я. Буде зустріч в «нормандському форматі». По-третє, був обмін полоненими. Ми домовилися про лінію розмежування і 20 точках розмінування. Це дуже важливо. Скільки ще часу знадобиться? Я не знаю. Думаю, за результатами другої «нормандської зустрічі» високий шанс завершення війни», – сказав Зеленський.

Збройний конфлікт на Донбасі триває від 2014 року після російської окупації Криму. Україна і Захід звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків. Кремль відкидає ці звинувачення і заявляє, що на Донбасі можуть перебувати хіба що російські «добровольці».

За даними ООН, від квітня 2014-го до 31 липня 2020 року внаслідок збройного конфлікту на Донбасі загинули від 13 100 до 13 300 людей.

«Дзеркало тижня» пише про необхідність Києву планувати трансформацію вугільних регіонів країни.

Видання інформує, що сьогодні в Україні є 65 міст, життєдіяльність яких цілком залежить від роботи підприємств видобутку вугілля. Тож питання не тільки в економічній трансформації галузі. Йдеться про сотні тисяч людей, які мають і надалі жити і працювати, попри значне скорочення видобутку і зрештою закриття шахт, мовиться у статті.

«У січні 2020-го уряд презентував проєкт Концепції зеленого енергетичного переходу України до 2050 року. Документ і досі залишається у статусі проєкту, однак саме у ньому міститься важливий пункт про повну відмову від вугілля до 2050-го та закриття всіх вугільних електростанцій і шахт. У травні 2020 року було зроблено наступний крок: Кабмін створив Координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів України, куди увійдуть профільні урядовці, голови обласних державних адміністрацій, народні депутати, представники вугледобувних підприємств, профспілок, асоціацій органів місцевого самоврядування. Зокрема, члени Координаційного центру проаналізують реальний стан економіки та соціального забезпечення у шахтарських містах, запропонують варіанти нових напрямів для розвитку місцевої економіки та створення робочих місць, дослідять різноманіття і долю фахівців різних професій. У результаті спільної роботи має з’явитися Державна програма трансформації вугільних регіонів України. Місцеві громади розроблять ініціативи та концепції проєктів, що допоможуть зменшити залежність від видобутку вугілля», – зазначає автор.

Утім, як наголошує видання, активні громади деяких шахтарських міст не чекають, поки згори їм спустять рішення про їхню долю. Вони розуміють, що закриття шахт є тільки справою часу, який варто використати на поступову справедливу трансформацію міст, життя яких залежить від індустрії. А саме: планувати розвиток регіонів, на які вплине відмова від викопного палива, перш за все враховуючи людей, які втратять роботу через зупинку шахт. Докладніше про те, на чому варто сфокусуватись, йдеться в статті «Ціна відмови від вугілля».

  • Зображення 16x9

    Ірина Біла

    На Радіо Свобода працюю з кінця 1990-х. Закінчила Київський університет культури і мистецтв – інформаційна, бібліотечна та архівна справа.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG