Дженана Карабегович, Мілорад Мілоєвич
Відсутність одного підпису під ухваленою в Києві цього тижня міжнародною декларацією знову привернула увагу до позиції Сербії щодо Європейського Союзу, Росії та України.
Йдеться про рішення президента Сербії Александра Вучича не підписувати спільну декларацію саміту Україна–Південно-Східна Європа. Документ підтверджує продовження політичної, військової, фінансової та безпекової підтримки Києва, а також необхідність подальшого тиску на Росію. Більше про це – в матеріалі Балканської служби Радіо Свобода.
П’ятий саміт Україна–Південно-Східна Європа відбувся в Києві 15 липня. Київська декларація продовжила серію домовленостей, ухвалених на попередніх зустрічах, і підтвердила курс на політичну співпрацю та спільну безпеку.
Візит Вучича став першим приїздом сербського лідера до української столиці за понад 10 років, хоча роком раніше він уже відвідував Україну для участі в саміті в Одесі.
Офіційний Київ поки не коментував рішення Вучича. Однак український аналітик Євген Магда вважає його крок цілком передбачуваним.
«Президент Вучич поводиться так не вперше. Він уже відмовлявся підписувати схожу декларацію. Очевидно, що він думає про майбутні вибори, які мають відбутися в Сербії найближчим часом», – сказав Магда, директор «Інституту світової політики».
Український публіцист Віталій Портников, коментуючи аналогічну відмову Вучича після саміту в Одесі у 2025 році, розцінив його поведінку як спробу використати візит до України для власних політичних цілей. Свою оцінку він сформулював як «Вучич використав Зеленського».
У Європейському Союзі заявили, що не коментуватимуть рішення Сербії не підписувати спільну декларацію, ухвалену на саміті Україна – Південно-Східна Європа.
«Наша позиція щодо російської агресії проти України зрозуміла: ми єдині у своїй непохитній підтримці України перед обличчям агресивної війни Росії та незаконних спроб Росії анексувати українську територію», – йдеться у відповіді пресслужби Європейської комісії Радіо Свобода.
Як пояснили європейські посадовці, ухвалена на саміті декларація не є офіційною позицією Європейського Союзу, оскільки її підписали учасники зустрічі, серед яких були окремі лідери держав-членів ЄС.
Тому, як неофіційно пояснили в Брюсселі, її підписання не розглядають як питання узгодження зі Спільною зовнішньою та безпековою політикою Європейського Союзу.
Упродовж 2025 року Сербія збільшила рівень узгодженості з політикою ЄС приблизно до 60%, однак залишилася єдиною державою Західних Балкан, яка не повністю узгоджує свою позицію з європейською.
Однак, за словами Магди, це навряд чи суттєво вплине на ставлення Європейського Союзу до Сербії.
«Не думаю, що на Сербію чинитимуть якийсь тиск, адже це дало б їй можливість повністю сховатися під парасолькою Росії. Думаю, ЄС цього побоюється», – зазначив він.
«Політика балансування»
Через чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сербія не відмовляється від так званої політики балансування.
З одного боку, вона підтримує частину позицій Європейського Союзу, але водночас уникає рішень, які означали б чіткіший розрив відносин із Москвою.
Дослідник аналітичного центру Carnegie Europe Димитар Бечев застерігає від спрощеного уявлення про Белград як про союзника, повністю залежного від Москви. За його словами, Сербія радше намагається одночасно зберігати зв’язки з Росією та рухатися до ЄС.
Експерт Белградського центру безпекової політики Вук Вуксанович описує цю модель як спробу «маніпулювати суперництвом великих держав», щоб отримувати від них економічні ресурси та зберігати стратегічну автономію Сербії.
Белградський зовнішньополітичний оглядач Бошко Якшич вважає, що саме ця політика поставила Вучича у становище, коли він намагається одночасно підтримувати відносини з протилежними сторонами.
«Він намагається зберігати добрі відносини і з Росією, і з Україною, ігноруючи той факт, що вони є непримиренними противниками й перебувають у стані війни», – сказав Якшич Радіо Свобода.
На думку політолога, відмова підписати декларацію не принесла Вучичу політичної вигоди, а лише послабила міжнародні позиції Сербії.
«Він отримає певні бали в Москві, але цього буде недостатньо, щоб виправити зіпсовані відносини з Росією. Водночас він втратить бали в Європейському Союзі, а найбільше – у відносинах з Україною, яка приймала саміт. Можливість зміцнити міжнародні позиції Сербії зрештою принесла їй лише шкоду», – наголосив він.
Межі балансування
Для Марка Савковича, професора міжнародних відносин факультету політичних наук Белградського університету, рішення Вучича в Києві відповідає попередньому курсу Белграда.
«Сам факт його поїздки туди й участі у зустрічі – це максимум», – зазначив він.
На відміну від інших держав Західних Балкан, які майже повністю узгодили свою зовнішню та безпекову політику з позиціями ЄС, Сербія цього не зробила.
«Було ухвалено 20 пакетів санкцій, але ми не підтримали жодного. Звичайно, влада пояснює це економічними інтересами. Думаю, поки що це спрацьовує. Ніхто, так би мовити, не грюкнув кулаком по столу і не сказав: «Усе, ви мусите це зробити, інакше ми розриваємо відносини». Звісно, тут багато лицемірства, але це політика, це міжнародні відносини», – сказав Савкович.
За його словами, Белград користується тим, що Європейський Союз не хоче остаточного віддалення Сербії.
Сербія має статус кандидата на вступ до Європейського Союзу з 2012 року. Однією з умов членства є узгодження її зовнішньої політики з політикою Брюсселя.
Тому відмова Вучича є не зміною сербського курсу, а демонстрацією його межі: Белград готовий підтримувати Україну там, де це не вимагає відкритого політичного конфлікту з Москвою.
Форум