У російській столиці дуже багато місць, які пов’язані з Україною та українцями. Що поробиш! Бо щоб не вигадували там імперські історики, а не було б України, то і не було б сучасної Росії, бо занадто багато увібрала в себе Росія від України, починаючи від князівських часів, коли вихідці з Дніпра та Дністра розчищали хащі та заселяли дикі фінські ліси у міжріччі Оки та Волги, засновуючи тут численні нові Переяслави та Галичі, і закінчуючи минулим століттям, коли українські хлопці та дівчата у зелених гімнастьорках рясно проливали свою кров, не допускаючи нацистів до Москви та Ленінграда.
Велика українська спадщина залишилася і в російській столиці. А серед іншого і спадщина державницька – тих часів, коли Україна намагалася постати як незалежна держава, тобто в часи Гетьманщини 17–18 століть, і в часи Гетьманату 1918 року. Саме в ті часи намагалася Україна налагодити й політичні стосунки з тодішньою Росією, і серед іншого, мала в Москві й своє дипломатичне представництво – Подвір’я у часи Гетьманщини, і Консульство в часи Гетьманату. Про те, що збереглося в сучасній Москві від тієї епохи, я й хочу розповісти та показати читачам у трьох публікаціях. Сьогодні – прогулянка українською Москвою часів наших славних гетьманів.
Виходимо з метро «Китай-город». Саме тут, неподалік від московського кремля, розпочинається вулиця Маросєйка, на якій в часи Гетьманщини і було розташоване українське дипломатичне представництво, так зване «Малоросійське подвір’я». Про це повідомляє й інформаційний знак, на будинку біля виходу з метро: «Вулиця Маросєйка. Назва ХVІІ ст. Дана за Малоросійським подвір’ям, де у ХVІІ–ХVІІІ ст. зупинялись офіційні особи, які приїжджали з України».
Спочатку вулиця називалася «Малоросійка», але згодом в устах москвичів перекрутилася на «Маросєйку». У 1953–1994 роках на честь українського гетьмана називалася вулицею Богдана Хмельницького. Але в незалежній Росії вулиці була повернута старовинна назва.
На початку вулиці розташований храм Миколи Чудотворця. Побудований він 1657 року, саме в рік смерті Богдана Хмельницького.
Стиль – московське бароко, яке розвинулося в Росії саме завдяки культурному впливу з української Гетьманщини. Природно припустити, що саме цю церкву відвідували українські гетьмани та посли, коли відвідували російську столицю.
Сам будинок, у якому було розташоване «Малоросійське подвір’я», у первісному вигляді не зберігся. Перебудови його, які розпочалися ще у 18-му столітті, продовжувалися й у столітті наступному. І зараз ця будівля перебуває знову в стані ремонту. Тільки зайшовши у двір можна побачити невелику частину відреставрованого будинку.
На самій же Маросєйці відкритими для огляду перехожими залишаються тільки верхні поверхи колишнього Подвір’я.
На тому ж самому боці, де розташований і храм і будівля Подвір’я, наприкінці вулиці Маросєйка розташований зараз будинок посольства Республіки Білорусь у Росії.
Саме біля цього будинку літом минулого, 2020 року, відбувалися мирні демонстрації проти безчинств режиму Лукашенка в Білорусі. Ось так, дивним чином, на вулиці, назва якої пішла від колишнього українського посольства, зараз розташоване посольство іншої, сусідньої з Україною держави – Білорусі.
Природно, що й українські дипломати часів Гетьманщини, й українські купці, та й взагалі українці, що приїжджали у 17–18 століттях до Москви, селилися неподалік від свого дипломатичного представництва. Через це й найближча площа до Маросєйки отримала в тодішніх москвичів назву Хохловської площі. Ця назва збереглася й до наших днів.
Недавно археологами на цій площі були розкопані рештки кам’яних мурів, які в часи середньовіччя огороджували місто.
На місці розкопу вирішено було зробити «культурний простір»: поставити амфітеатром лави, аби тут можна було відпочивати та насолоджуватися видами середньовічної Москви. На жаль, проіснував цей «культурний простір», який робив Москву дещо подібною до стародавнього Риму з його відкритими для огляду публіки артефактами, недовго. Московська молодь, яка прозвала це місце «ямою», влаштовувала тут цілодобові посиденьки з алкогольними напоями, і владі, яка не любить таких проявів громадянської «самодіяльності», довелося місце від громадян огородити. Та при бажанні, потрапити через огорожу, відсунувши її трохи в бік, все-таки можна.
З Хохловської площі ми потрапляємо у Хохловський провулок. Відомо, що саме тут був розташований двір Івана Мазепи, коли він приїжджав у державних справах до Москви.
Будинок українського гетьмана до наших часів не зберігся, але існує храм Трійці Живоначальної у Хохлах.
Перша згадка про цей храм у документах – знов таки 1657 рік, як і в храму Миколи Чудотворця на Маросєйці. Треба думати, що обидва вони були збудовані саме на потребу українців, які тут оселялися. Беззаперечно, що цей храм, збудований теж у стилі московського бароко, відвідував і гетьман Іван Мазепа й інші видатні діячі української Гетьманщини, яких доля заносила до цього міста.
Цікаво, що коли я був біля цього храму, на його огорожі можна було побачити фотовиставку відомого російського журналіста демократичного напряму Юрія Роста, уродженця Києва. Серед фотографій тут можна було побачити й фото київської комуналки, в якій жила мати журналіста, і фотопортрет «геніальної», як її називає автор, української художниці Марії Приймаченко.
Здається, український дух, яким просякнуте це місце, живе тут вічно і не збирається покидати обжитого простору.
З Хохловського провулку не довго дістатися й іншого, освяченого духом великого українського гетьмана місця – так званого «будинку Мазепи».
Істориками доведено, що Мазепа в цьому будинку ніколи не жив, але народні московські легенди уперто заселяють гетьмана Івана Мазепу саме сюди. Можливо тому, що цей будинок 17-го століття справді красивий, і в нього є відповідний романтичний ореол.
Цікаво, що у дворі «будинку Мазепи» розташована зараз лютеранська кірха, що може символізувати зв’язок України з Європою. Відомо ж, що і король Швеції Карл ХІІ, якого доля так трагічно пов’язала з Іваном Мазепою та Україною, був лютеранином.
Отак ми з вами прогулялися гетьманською Москвою. Вся наша подорож зайняла часу не більше години. Наступного разу відвідаємо українську Москву 1918 року, побачимо, що дожило до нашого часу від тодішніх дипломатичних установ Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Тут уже нам доведеться ноги побити по всій Москві. Готуйтеся!
Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
