В Україні через російські бомбардування один із популярних курортів – фактично відрізаний від країни: одна дорога до міста зруйнована внаслідок обстрілів, а інша пролягає через територію Молдови. До міста Вилкове, що на Одещині, до війни приїжджали тисячі туристів, його вважали «українською Венецією».
Телевізійна та онлайн-мережа «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) побувала в українському місті на воді й дослідила тамтешнє сьогодення.
Місто Вилкове, розташоване в дельті Дунаю, називають «українською Венецією»: замість класичних вулиць тут канали вздовж усього міста. Раніше це була туристична мекка України: сюди приїздили з усієї країни. Зараз усе змінилося.
Канали тут називають Штучні протоки та канали пронизують стару частину міста і відіграють роль повноцінних міських вулиць. Система почала формуватися в другій половині XVIII століття, коли ці землі освоювали старообрядці та козаки, які були змушені будувати штучні водотоки для осушення островів і створення транспортних шляхів. По всьому місту – безліч човнів, інакше до будинків не дістатися: доріг немає, місто розділене дельтою Дунаю на безліч частин. Замість гаража – причал біля хати. Замість тротуарів – містки.
Човен місцевого жителя Івана Максимовича з початком повномасштабної війни почав рідше виходити на воду з екскурсіями. І зараз кілька виїздів у вихідні – це вже удача.
«Раніше були кияни, – каже Іван Максимович. – Зараз кияни рідко з'являються. Переважно – Білгород-Дністровський район, Ізмаїльський район. Звідси, недалечко».
Вилкове – це крайній південь України. Сюди й раніше було нелегко дістатися, але тоді сюди вели дві дороги. Одна з них у воєнний час перекрита – внаслідок численних обстрілів був пошкоджений міст. Друга і, власне, єдина дорога зараз пролягає через територію Молдови. Тобто спочатку потрібно пройти прикордонний контроль в Одеській області, проїхати територією Молдови кілометрів 10–15 і знову заїхати в Одеську область. Вилкове – це прикордоння, і проїзд до населеного пункту є специфічним, кажуть місцеві жителі.
Складна логістика ще більше відлякує туристів, і Вилкове вимирає. Попри те, що війна місто практично не зачепила, люди виїжджають на «суходіл» – так тут називають решту України, і лише час від часу приїжджають до рідних країв.
«Тепер уже живемо в Одесі. Приїхали до родички в гості. Звісно, усе занедбано тут. Проїхати човном уже не можна», – розповідає один із місцевих жителів.
Уздовж вулиць можна побачити човни, які припали пилом, які давно ніхто не заводив, та замулені канали.
«Людей уже мало, хто копає. Раніше з єриків ґрунт діставали і мостили. Під час війни позабирали [людей], і літні люди залишилися, за 60, у кого бронь є. Час важкий», – каже один із жителів Вилкового.
«У світі дуже багато венецій, 100 венецій. Але Україна теж має Венецію», – керівник місцевого туристичного агентства Михайло Жмут каже, що населення Вилкового скоротилося вчетверо.
До війни до невеликого містечка приїздило понад 20 тисяч туристів на рік. Почати відновлювати туристичний потік удалося лише минулого року.
«Ми досягли десь 20 відсотків довоєнного стану. Більше проблем буде в цих приморських частинах, вони заміновані. Щойно їх відкриють, то рік-два – і все це відновиться. На щастя, війна не зачепила ці території», – розповідає Михайло.
Екскурсія Івана Максимовича триває годину. За цей час він розповідає, як процвітало Вилкове, і додає, що за останні роки змінилося не лише його рідне місто: «Раніше люди були розкутішими. Може, зараз вони й хочуть це зробити, але намагаються приховати це все. А раніше люди вільними були. Бояться зайве слово сказати. В душі, може, й є щось, але намагаються не говорити. Усі чекають на кращі часи».
Сьогодні над Вилковим небо затягнуте хмарами, іде невеликий дощ. І місцеві дуже сподіваються, що найближчим часом хмари над Вилковим і в прямому, і в переносному сенсі розсіються, і у Вилкове повернеться звичне «сонячне» туристичне життя.
