Родини безвісти зниклих військовослужбовців зареєстрували 30 вересня цього року на сайті Кабінету міністрів України петицію №41/011030-26еп. Вони просять передбачити можливість включення безвісти зниклих військових до списків на обмін, якщо є підстави вважати, що вони могли потрапити в полон, навіть за відсутності офіційного підтвердження цього факту.
Також вимагають, щоб військові частини надавали родинам детальну інформацію про те, як і за яких обставин зник військовослужбовець. А ще вважають, що необхідно покращити взаємодію між державними структурами – Координаційним штабом, Нацполіцією, СБУ щодо пришвидшення пошуку.
Рідні безвісти зниклих військових говорять, що перебувають у стані очікування і невідомості місяцями, а дехто й роками.
Радіо Свобода поспілкувалося з рідними військовослужбовців, які вважаються безвісти зниклими і проходили службу в 53-й окремій механізованій бригаді. Вони мають окрему групу в соціальних мережах, щоб обмінюватись інформацією.
Три історії чекання
48-річний Дмитро Оверченко, розповідає його дружина Ірина з Дніпра, у березні 2025 року був мобілізований, коли їхав у таксі. Пройшов тримісячну військову підготовку і прибув у військовий підрозділ 53-ї окремої механізованої бригади. За словами дружини, під час військової підготовки скаржився на свій стан здоров’я, зокрема постійний головний біль.
8 червня його відправили на «нуль», а 8 липня він безвісти зникІрина Оверченко
«У нього діагноз енцефалопатія і є всі висновки, підтверджений діагноз. 11 червня його мали відправити на «нуль» з іншими хлопцями, які проходили підготовку. У цей день він попросив переглянути всі медичні документи і подав рапорт на невідкладну потребу лікування. Медик сказав, він все вигадує. Дали знеболювальні і сказали готуватися на вихід. 18 червня його відправили на «нуль», а 8 липня він безвісти зник», – каже Ірина.
Жінка діяла за вказівками, які оприлюднені Координаційним штабом. Зверталась у поліцію, спілкувалася з військовою частиною, де проходив службу Дмитро Оверченко. Їй ніяких деталей не повідомили. Знає лише, що по укриттю, в якому перебував її чоловік, вдарив дрон.
Кожна державна структура діє відповідно, зауважує Ірина.
Загальна система так створена, щоб людей тримати у страху, щоб люди недовіряли один одномуІрина Оверченко
«Мені ніде нічого поганого не казали, ані в ТЦК, ані в бригаді, ані в поліції. Скрізь ідуть назустріч і стараються співпрацювати. Але загальна система так створена, щоб людей тримати у страху, щоб люди недовіряли один одному, щоб інформація не поширювалась. Зараз заборонено рідним надавали відео і фотоматеріали.
Суди, коли є сповіщення про безвісти зниклого, намагаються не підтверджувати смерть, доки не знайдуть тіло. Але ж багато тіл не знаходять. Така система ставить людей в умови, щоб визнавати людей не загиблими, а безвісти зниклими. Краще б людям говорили правду, бо тримати роками людей в очікуванні – просто нелюдяно», – розповіла дружина безвісти зниклого військовослужбовця Дмитра Оверченка.
Рідний брат Ніни Романчук із Дніпропетровської області Максим Лижов – теж військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади пропав 4 липня 2026 року поблизу Озерного.
Як розповіла Ніна Романчук, 3 липня рідні отримали дивне голосове повідомлення, в якому нібито брат передав вітання мамі і синові, що з ним все добре. Але в Максима Лижова є донька, а його мама померла ще 17 років тому. На цьому голосовому повідомленні чути, як інший голос вказує, що людина має говорити.
Ніхто нічого не пояснивНіна Романчук
«Я подзвонила до бригади і мені військовослужбовиця пояснила, що запис був по рації, щоб ми не хвилювались. 13 липня принесли нам сповіщення, що він – безвісти зниклий. Ніхто нічого не пояснив, я лиш трішки інформації дізналась від побратима», – каже Ніна Романчук.
40-річний Іван Кіценко почав військову службу 25 серпня 2025 року. З лютого 2026 року його перевели у 53-тю окрему механізовану бригаду. Цивільна дружина востаннє з ним спілкувалась 12 березня цього року. Тоді чоловік їй повідомив, що його переводять у піхоту. Він вийшов на позицію 13 березня 2026 року.
Пройшли 2-3 місяці і нам кажуть, що ще на позиціїІрина Ільїна
«Пройшли 2-3 місяці і нам кажуть, що ще на позиції. Ми написали адвокатський запит зі скаргою на військову частину. 4 серпня отримали відповідь, що його не могли вивезти з зони бойових дій. У червні написали заяву на Міноборони. Прийшла відповідь 19 липня, що він представлений до нагороди. Дізнались, що він поблизу населеного пункту Ямпіль. Більше нічого нам не сказали», – говорить про нареченого доньки Ірина Ільїна.
Ми до сьогодні нічого детально не знаємо, що з ним сталосяІрина Ільїна
17 липня прийшло голосове повідомлення по рації нібито від Івана Кіценка, але вже 15 серпня рідні дізнались, що він безвісти зник ще 8 серпня.
«Ми до сьогодні нічого детально не знаємо, що з ним сталося. Ми писали скаргу у Міноборони, що не проводять ротацію. З відповіді Міноборони дізнались, де Іван був на позиції, що він представлений до державної нагороди. Знову писали до Міноборони 3 серпня і 15 вересня. Таке замкнене коло», – говорить Ірина Ільїна.
Серед безвісти зниклих військовослужбовців є й громадяни інших країн. Інформацію про свого нареченого шукає протягом кількох місяців львів’янка Ірина Пшеничка. 31-річний бразилець Сантос де Оліверо Родріго (позивний «Брушу») у січні 2026 року добровільно приїхав в Україну і приєднався до 53-ї бригади. Пройшов військову підготовку. За словами Ірини, у червні вони планували одружитись.
З середини травня почала шукати і бити на сполохІрина Пшеничка
«Ще командир пообіцяв його відпустити на розписку. 7 квітня Родріго виїхав на донецький напрямок зі ще трьома бразильцями. 21 квітня він повідомив, що їх викликали і вони йдуть на 2-3 тижнів на позицію, що буде без зв’язку, телефон буде у режимі польоту. 22 квітня зранку вони пішли на позицію. О 7:30 це був останній момент нашого спілкування. Він мені приблизно сказав, що це буде Ямпіль, Озерне. З середини травня почала шукати і бити на сполох», – каже Ірина Пшеничка.
На сьогодні є різні версії: накрив дрон і він загинув або ж десь на позиціїІрина Пшеничка
3 липня цього року Ірина отримала голосове повідомлення від Родріго, що в нього все добре і через 2-3 місяці він повернеться. Але цей час минув.
«Шукала скрізь інформацію. Мені командир нічого не сказав. Писала в поліцію, звернення подала на гарячу лінію. На сьогодні є різні версії: накрив дрон і він загинув або ж десь на позиції. Рідним Родріго у Бразилії нічого ніхто не повідомив», – говорить Ірина.
Радіо Свобода надіслало офіційний запит на адресу новоствореного угруповання військ «Центр» із проханням надати інформацію про зниклих бійців і пояснити, як загалом налагоджена цивільно-військова комунікація, що стосується безвісти зниклих воїнів.
На час публікації матеріалу відповіді ще не надійшло.
Рік невідомості
19 жовтня минає рік, як киянка Тетяна Чорнодід живе у невідомості, але з надією у серці. Її син Наум Чорнодід, військовослужбовець-контрактник Третьої штурмої бригади, безвісти зник біля Шандриголового Донецької області. Дізналась про це мама з повідомлення ТЦК та СП.
Мені пояснили, що був сильний обстріл. Може, його у полон забралиТетяна Чорнодід
«Ні одна військова частина не зв’язується з рідними безвісти зниклими. Зі мною контактує патронатна служба Третьої штурмової і мені сказали алгоритм дій. Досі не знаю, що з сином. На позиції був поранений його побратим у шию і Наум йому надав першу медичну допомогу. Мені розповіли, що почався наступ. Позицію було розбито. Він сказав побратиму йти і той поповз і таки дібрався до пункту призначення. А за моїм сином «прийшли» дрони і весь удар на нього. Два скиди ще були і він отримав поранення, мені не сказали, які саме, і він перестав виходити на зв'язок. З дронів його не було видно. Мені пояснили, що був сильний обстріл. Може, його у полон забрали чи там залишився, але територію звільнили…» – розповідає Тетяна Чорнодід.
Вона їздить з іншими матерями та дружинами зустрічати українських воїнів з російського полону. Жінки тримають фотографії рідних із надією, що хтось зі звільнених бійців впізнає і бодай щось скаже.
У нас незавершена втрата і нам набагато важчеТетягна Чорнодід
«Вони підходять і розглядають світлини. Про героїв, які прийшли на щиті, говорять і це правильно. А у нас незавершена втрата і нам набагато важче. Ніхто не цікавиться нашим станом, що ми переживаємо і відчуваємо. На всі запитання кажуть, що це військова чи державна таємниці», – каже Тетяна Чорнодід.
Петиція
Петиція, яка зареєстрована 30 вересня рідними безвісти зниклих, вже не перша. Їх не беруть до уваги. Але рідні дуже хочуть, щоб їх не ігнорували військові частини, надавали правдиву інформацію, якою б вона не була важка, щоб з ними спілкувались представники державних структур не мовою «хамства», а людяності.
Адвокат зі Львова Наталія Савчук допомагає багатьом рідним у справі безвісти зниклих чоловіків, синів, батьків. Вона наголошує, що військові частини мають інструкції і накази, якими оперують і на які посилаються, але, попри все, мала б бути ще людяність.
Не повідомляти рідним це недбалістьНаталія Савчук
«Немає ротації і військові на позицію заходять на 50-60 днів, а то й пів року. Військова частина повинна розуміти, що є цивільно-військове співробітництво і якісь уповноважені люди, які б раз у тиждень чи два мали б повідомляти родині, що вона на позиції і передає вітання. Не повідомляти рідним – це недбалість. Бо у такому випадку мали б призупинити його виплати, зняти з продовольчого забезпечення. Бо ж його родина також на щось розраховує, хвилюється. Є патронатна служба і дуже потрібно налагодити цивільно-військове співробітництва», – говорить Наталія Савчук.
Виникає чимало проблем і питань, зокрема пов’язаних із виплатами, тому що панує бюрократія. Війна без втрат неможлива, зауважує адвокат, але налагодити соціальний пакет, соціальні гарантії і допомогти рідним безвісти зниклого, то мало б виконуватись.
Скільки на сьогодні воїнів вважаються безвісти зниклими – точної цифри немає. За останніми даними МВС та Нацполіції на кінець літа цього року було понад 114 тисяч цивільних і військових. Більшість – це військовослужбовці. Однак реальна цифра, зауважують військові експерти, є вищою.
Пошуком безвісти зниклих воїнів займається спеціальна група, яку формує Центральне управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ за погодженням із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. До пошуку залучають також представників Нацполіції, ДСНС та міжнародних організацій.
Але навіть, коли відоме місце зникнення, група часто не може виїхати через постійні обстріли території, наближення до лінії бойового зіткнення. А навіть якщо пошукова група може дістатись до цього місця, це не означає, що тіло бійця лежить там, якщо він загинув…
Форум