Вайра Віке-Фрейберґа вісім років була президентом Латвії – з 1999 по 2007 рік. Саме при ній країна вступила в НАТО і Євросоюз (у 2004 році на референдумі про вступ за приєднання до ЄС проголосували 67% жителів Латвії). Також вона обірвала багато зв’язків із Росією, але зміцнила їх із західним світом.
У 1944 році родина майбутнього президента Латвії втекла до Німеччини від радянських військ, а коли Вайрі виповнилося 16 років, її батьки переселилися до Канади. Там Віке-Фрейберґа стала психологом, викладала в університеті, а в 1997 році повернулася на батьківщину, щоб зайнятися політикою.
Телеканал «Настоящее время», проект Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», розпитав колишнього президента:
- як приєднання Латвії до ЄС стало особистим проектом усього її життя,
- що б сталося з Латвією, якби вона залишилася частиною «русского мира»,
- і чи зможе Україна колись приєднатися до ЄС.
«Я розуміла, що закон про мову треба відправляти назад у Сейм і виправляти»
– Цього року виповнюється 15 років із моменту вступу Латвії до Євросоюзу. Скажіть, що тоді, під час підготовки цього процесу, було для вас найскладнішим?
– Для мене найскладнішим був момент, коли я тільки стала президентом. Я тоді отримала повідомлення, що Європейський союз, хоч і з великою обережністю, але починає велике розширення. Але були висунуті дуже суворі вимоги до тих, хто хоче вступити в ЄС.
Одна з вимог була пов’язана зі становищем національних меншин у країні. У Латвії щойно відбулися зміни в законі про мову (закон запровадив латиську як єдину державну мову і прирівняв російську фактично до іноземної, зобов’язавши посадовців, військових і працівників різних сфер володіти латиською і використовувати її в роботі – ред.).
Із Брюсселя надійшла критика цього закону. У той час у президента було сім днів на те, щоб повернути закон назад до парламенту, якщо президент був не готовий його підписати. Для мене це була дуже напружена ситуація. Я тільки-но вступила на посаду, в мене ще не було своєї команди. Я розуміла, що це дуже важливе рішення, що цей закон треба відправляти назад у Сейм, треба виправляти. І я в цей момент можу стати дуже непопулярним президентом.
Якби ЄС розширився, прийняв наших сусідів, а ми б дивилися на все це збоку… Сама думка, що ми могли б відстати – мені це здавалося жахливим!
До того моменту пройшло вісім місяців, як я репатріювалася в Латвію, і я, як директор Латвійського інституту, стежила за всіма дебатами з приводу цього закону. Юристи мені допомогли все правильно сформулювати. І це було моїм першим завданням: ризикуючи своєю популярністю, врахувати вимоги Євросоюзу, які нам усе одно довелося б виконати, якщо ми не хотіли залишитися за бортом. А цього я точно не хотіла – щоб Латвія залишилася за бортом Європи. Тоді для мене Євросоюз був дуже успішним проектом! Якби ЄС розширився, прийняв наших сусідів, а ми б дивилися на все це збоку… Сама думка, що ми могли б відстати – мені це здавалося жахливим!
«Зараз ми відстаємо від Литви і Естонії, і цьому немає виправдання»
– Ви сказали, Євросоюз був успішним проектом. Зараз ваше ставлення до ЄС змінилося?
– Євросоюз тоді ми сприймали як щось абсолютно ідеальне. Нічого схожого у світі не було і немає. Є федерації, конфедерації, альянси та інше, але така унія, як Євросоюз, – це щось нове і унікальне.
Мені особисто ЄС як проект завжди був близький, тому що в своєму дитинстві я бачила зруйновану Європу, якою вона була. Бачила програла війну і знищену Німеччину, якою вона була. І який вигляд потім, через 25 років, завдяки новому мисленню мала Європа, коли я повернулася туди з Канади. Я побачила, як прогресувала Європа. У мене був особистий досвід: я бачила Європу до і після Євросоюзу, і їх не можна було порівнювати. Я бачила, якою була Європа за залізною завісою, в Латвії. І яка вона на Заході. Ця була величезна різниця! Моїм найбільш заповітним бажанням було, щоб Латвія стала частиною цього проекту.
– Що, на ваш погляд, Латвія отримала за ці 15 років від ЄС?
Мені з самого початку було страшно, що щось схоже на те, що сталося в Україні, може статися і у нас. Мене дуже лякала думка, що може статися з Латвією, якщо вона не стане частиною європейського проекту
– Латвія зібралася з силами і провела дуже багато болісних реформ, навіть тоді, коли в народі ці реформи не мали великої підтримки. Були сумніви, були дебати, були суперечки. Був політичний інтерес нас зупинити, були сили, які намагалися загальмувати наш рух до Європи.
Зараз ми можемо порівняти ситуацію в Україні і ситуацію в Латвії. Мені з самого початку було страшно, що щось схоже на те, що сталося в Україні, може статися і у нас. Мене дуже лякала думка, що може статися з Латвією, якщо вона не стане частиною європейського проекту. Адже цей проект почався відразу після війни з ідеєю про те, що досить проливати кров на цьому маленькому континенті за ресурси і території – адже можна все об’єднати і розвиватися всім разом. Це була головна думка.
Зараз якщо Брюссель щось вирішив, ми можемо кричати у відповідь. Але, знаєте, був час, коли в бік Москви ніякі крики не допускалися
Будьмо чесні: після 50 років комунізму Латвія була настільки відсталою! Вся Східна Європа значно відстала від Західної Європи. Я бачила приєднання до ЄС як можливість акселерації, прискорення після 50 років стагнації, ізоляції, страху. Коли людина не може говорити те, що думає. Зараз якщо Брюссель щось вирішив, ми можемо кричати у відповідь. Але, знаєте, був час, коли в бік Москви ніякі крики не допускалися.
Тому проект Євросоюзу мені ідеологічно здавався дуже привабливим. І так я його сприймаю досі. Тоді нам здавалося, що ми швидко надолужимо згаяне, але це було неможливо. 50 років – це 50 років. Ми досі відстаємо від перших шести країн ЄС. Але мене більше турбує те, що ми відстаємо і від тих, із ким разом рухалися вперед. Колись ми могли змагатися з естонцями і литовцями, але зараз ми відстаємо. І цьому немає виправдання!
«Українці частково продали свою душу за російський газ»
– Що ви думаєте про подальше розширення ЄС? Чи можуть до союзу приєднатися Грузія, Україна й інші країни?
– Одні країни хочуть цього, а інші не дуже. Наприклад, Сербія, наскільки я розумію, відчуває духовний зв’язок із Росією. І якби в неї була можливість, вона б стала частиною Росії.
Україна, на мій погляд, – це приклад того, як країна не була готова докласти зусиль, зціпити зуби і йти в бік Західної Європи
А Україна, на мій погляд, – це приклад того, як країна не була готова докласти зусиль, зціпити зуби і йти в бік Західної Європи.
Свого часу на саміті в Ялті в мене була розмова з президентом Кучмою. Він мені прямо сказав: ми перебуваємо посередині, і ми настільки тісно пов’язані з Москвою, що ми не можемо різко перерізати цей зв’язок. Так, ми будемо повільно рухатися в бік Заходу, розуміємо, що це майбутнє. Але від дружби з Росією є своя користь: торгівля, нафта і газ. Вони продають нам дешевше, ми продаємо дорожче. Ми заробляємо. Хоча, звичайно, там в основному українські олігархи заробляють. По суті, їх підкупили цією економічною вигодою.
Українці, мені здається, частково продали свою душу за цей (російський) газ
Нехай пробачать мене мої друзі українці, але мені здається, частково вони продали свою душу за цей газ. У нас, у Латвії, на щастя, не було таких спокус. Ми просто зціпили зуби і гребли вперед щосили. Слава богу, що ми це зробили. Уявляєте, де б ми були зараз, якби все сталося по-іншому? У мене волосся стає дибки від однієї думки про це.
«Необов’язково бути вічно в Євросоюзі»
– Що ви думаєте з приводу «брекзиту»? Великобританія хоче вийти з Євросоюзу. Як ви думаєте, її приклад можуть наслідувати інші країни?
– У будь-який момент можуть піти слідом. П’ятнадцять років тому в Латвії треба було провести референдум, щоб стати частиною Євросоюзу. У той час я їздила по всій країні і розповідала людям про те, що ЄС – це чудовий союз, такий клуб, у який усі хочуть вступити. Знаєте, як про шлюб говорять? Що ті, хто ще не вступив, мріють про це, а ті, хто вступив, мріють його розірвати.
Євросоюз – це добровільна модель співпраці різних країн. Євросоюз – не тюрма народів!
Тепер уже не можна говорити про Євросоюз, що з цього клубу ніхто не хоче вийти. Але по суті це добровільна модель співпраці різних країн. І якщо в якийсь момент якась країна вирішила, що хоче повернути незалежність, честь, славу і велич часів королеви Вікторії, коли Англія була величезною імперією, і вважає, що Європа тільки затискає цей процес і тягне назад, – бог з ними. Добре! У будь-який момент із союзу можна вийти, це не в’язниця. Я ще раз хочу підкреслити це: Євросоюз – не тюрма народів! Необов’язково вічно бути в цьому союзі. Є 50-а стаття (вона описує процес виходу з ЄС – ред.). Якщо хтось вирішив, що йому поодинці буде краще, можна піти, заради бога.
– Скоро в Латвії відбудуться вибори в Європарламент. Цього року в Латвії передвиборча кампанія ведеться дуже активно, раніше такого не було. Але є певні побоювання, що на вибори в Латвії можуть вплинути ззовні, як це було на виборах президента США в 2016 році або під час референдуму щодо «брекзиту». Як ви вважаєте, чи можлива спроба вплинути на вибори зараз?
– Вплинути можна завжди, і люди, на жаль, легко піддаються впливу. Але моя відповідь одна. Дорогі співвітчизники! Це буде гарний травневий день, подумайте про гарне майбутнє для Латвії. Не залишайтеся осторонь, поки інші сидять у Брюсселі і ухвалюють рішення про наше майбутнє.
Число наших євродепутатів пропорційне до кількості жителів. До цього моменту вони дуже активно працювали. Може, не завжди в правильному напрямку, але це демократія. І я маю сказати, що ніхто за нас нічого не вирішить. Ми самі повинні виконувати свій громадянський обов’язок і голосувати за депутатів, які готові в Європарламенті представляти Латвію і інтереси Латвії, а не чиїсь іще.
