Доступність посилання

ТОП новини

«Втрачена Європа»: якою побачили Україну чеські фотографи-документалісти


Село Народичі. Житомирська область. 2006 рік. Фото Мартіна Вагнера

Величезна країна, що розкинулася на окраї Європи – велике невідоме для більшості жителів континенту. Навіть ті, хто відважуються її відвідати, повертаються з трофеями на знак свого «героїчного вчинку» – вони побували на «дикому сході». У ХХ столітті її мешканцям випали на долю страждання, які іншим європейцям годі уявити. Вона досі бореться за своє виживання і за місце на мапі, де раніше в смертельному бою зустрічалися інтереси інших потуг. Якщо вона зможе скористатися своїм шансом, який дала незалежність у 1991 році, то такою потугою може стати і сама Україна. Так представляє сучасну Україну для західного читача відома чеська публіцистка Петра Прохазкова.

Її розповідь супроводжує новий альбом з майже 150-ма фотографіями, знятими в Україні трьома відомими чеськими фотографами-документалістами. Своє перше спільне 300-сторінкове видання вони назвали по-англійськи – Lost Europe, тобто «Втрачена Європа». Радіо Свобода зустрілося з трьома авторами фотографій – Яном Добровським, Карелом Цудліним та Мартіном Вагнером, щоб розпитати їх, чого шукали і що знайшли вони в Україні.

Фотографи Ян Добровський (зліва направо) Карел Цудлін, Мартін Вагнер. Автори фотоальбому «Втрачена Європа».
Фотографи Ян Добровський (зліва направо) Карел Цудлін, Мартін Вагнер. Автори фотоальбому «Втрачена Європа».

Селяни, що торгують на базарі молоком у пластикових пляшках, військовий у формі, який тримає свою кохану на руках на тлі прибитого до стіни ліжника, діти, що граються у сніжки на порозі сільської школи – ці чорно-білі фото могли бути зроблені вчора, а могли бути відзняті ще 30 років тому. Ця країна ніби застигла у часі.

Карел Цудлін, який працював і фотокореспондентом в газетах і художнім фотографом, і протягом шести років був офіційним фотографом президента Вацлава Гавела, побував в Україні під час її боротьби за незалежність у 1991 році в момент путчу в Москві, коли в Києві були демонстрації та проголошення незалежності.

«Я подумав, як би було цікаво повертатися в цю країну і документувати, як відбувається розпад радянської імперії, як змінюється життя людей, але не через політику. Ми хотіли фотографувати простих людей, тих, хто живе на селі та в малих містах», – розповідає Карел Цудлін.

Любешів. Волинська область. 2017 рік. Фото Яна Добровського
Любешів. Волинська область. 2017 рік. Фото Яна Добровського

Мартін Вагнер, побувавши там вперше ще підлітком у 1994 році, поїхав шукати нових вражень вже у новому тисячолітті. Він каже, що як більшість чехів, його вабила романтика Закарпаття – далекого краю, що під назвою Підкарпатська Русь у міжвоєнний період недовгих 20 років перебував у складі Чехословаччини, але залишився у літературі та народній пам’яті як місце, де природи і людей ще не торкнулася цивілізація.

Житомирська область. 2006 рік. Фото Мартіна Вагнера.
Житомирська область. 2006 рік. Фото Мартіна Вагнера.

Ян Добровський, колишній дисидент і член редколегії тоді ще підпільної газети Lidové noviny, познайомився з Україною вже у часи нових випробувань – у 2017 році, коли приєднався до колег, і разом вони побували не лише у Закарпатті, але і на півночі, на Волині, в центральній Україні, на півдні, біля Чорного моря.

Я називаю це «безчассям»
Ян Добровський

У книжці змінюються пейзажі – гори поступаються степам і морю, але життя людей виглядає незмінним. «Я називаю це «безчассям», – говорить Ян Добровський, для якого подорож на Волинь, де колись були численні чеські поселення, стала подорожжю в час власного дитинства і юності, коли комуністична влада Чехословаччини заборонила йому вступати в університет і замість того, щоб вивчати біологію, він годував і доїв корів, виносив гній, працював водієм, кухарем і меблярем.

«Це був той час, коли і ми жили в хаті, навколо якої був город, де родина вирощувала те, чим сама себе і мала прогодувати. Людина, звичайно, ідеалізує дитинство, але мені той час здавався простішим, чарівнішим і зрозумілішим водночас, ніж той час, в якому ми живемо нині. Ці спогади разом з тими рештками Радянського Союзу, які ще можна було відзняти, мене спонукали до дій. Я сказав колегам, треба негайно їхати і знімати те, чого тут уже давно немає, а там воно все ще живе. Так, це було таке відчуття, що потрапляєш у музей просто неба, тобі все ще виглядає дуже знайомим, але ти в цьому вже не зумів би жити», – говорить Ян Добровський.

Ясиня Закрапатська область. 2017 рік. Фото Карела Цудліна
Ясиня Закрапатська область. 2017 рік. Фото Карела Цудліна

Для багатьох українців, які рідко виїжджають за межі своїх мегаполісів з яскравими вітринами, модерними будинками, автомобілями останніх марок, такий погляд на Україну сіл та малих містечок може здаватися надміру похмурим. Але Ян Добровський говорить, що ці фотографії не слід сприймати як портрет України, вони не є репортажем, а швидше, є відображенням творчого пошуку і переживань самих фотографів.

«Мені не цікаво фотографувати міста – вони стають дедалі подібнішими одне на одне. А в малих містечках і селах в Україні все ще можна побачити життя – люди відкритіші, щиріші і щедріші. З ними можна розговоритися, вони запрошують до свого дому і свого життя так, як на Заході ви вже не зустрінете. Ця атмосфера малих міст і сіл надихає мене і колег фотографувати, так як колись 200 років тому художники ходили малювати до пленеру», – говорить Мартін Вагнер, наймолодший з авторів фотоальбому, який вже майже не застав старих комуністичних порядків у себе вдома.

Його подорожі простором і часом заносили його вглиб Сибірських лісів, де він фотографував російських старообрядців, на Чукотку, в місця сталінських ГУЛАГів, а фото, привезені звідти, отримували престижні міжнародні премії.

Житомирська область. 2006 рік. Фото Яна Добровського
Житомирська область. 2006 рік. Фото Яна Добровського

Ірина Забіяка, українська перекладачка, яка супроводжувала фотографів поїздкою по Україні, каже, що їй також сподобалася ідея побачити Україну не у великих містах, а там, де вона ще не така, можливо, як українцям би хотілося.

Чеські документалісти фіксують ці історії, ці сюжети, які незабаром зникнуть. Але хто знає, чи не будемо ми ностальгувати за ними?
Ірина Забіяка

«Київ, Львів, Одеса, Харків – це цілком європейські і сучасні міста, але десь далеко від них розказуються ще інші історії та вирішуються інші проблеми. Чеські документалісти фіксують ці історії, ці сюжети, які незабаром зникнуть. Їх не буде, як немає їх – саме таких – у Чехії. Але хто знає, чи не будемо ми ностальгувати за ними? Чи не стане чорно-біла фотографія способом подорожувати у часі? У цій книзі багато людей, багато їхніх мікро-історій та ситуацій щоденного життя: такими ми бачили їх під час подорожі. І я безмежно радію, що він зафіксований у цих кадрах», – говорить Ірина Забіяка.

На запитання про те, чи такий погляд на Україну не підтримує вже сталий стереотип у чеському суспільстві, що українці – лише бідні селяни, які приїжджають від своєї нужди працювати до Чехії і непоміченим залишається те, що в Україні є чимало освічених та успішних людей, Ян Добровський відповідає, що не бідність його цікавила в Україні, а справжність. Зрештою, бідність зустрінеш всюди. Навіть вернісаж, де зустрілися фотографи під час цієї розмови, відбувався для збору грошей на допомогу одиноким матерям у Чехії.

Славське. Львівська область. 1998 рік. Фото Мартіна Вагнера
Славське. Львівська область. 1998 рік. Фото Мартіна Вагнера

«Для нас ця природність, відкритість, яку ми там знайшли в людях, є набагато важливішою, ніж ті маски, які люди навчилися носити на Заході, де для людей стало важливо насолоджуватися життям. А в Україні життя все ще є таким, у якому потрібно виживати. Ми вважаємо, що ця книжка є прославленням справжнього життя, а не того позолоченого добробуту, який ми тут сприймаємо як життя», – говорить Ян Добровський.

Ми вважаємо, що ця книжка є прославленням справжнього життя, а не того позолоченого добробуту, який ми тут сприймаємо як життя
Ян Добровський

Книжка, видана асоціацією 400 ASA у співпраці з видавництвом Paseka, вийшла друком ще влітку, проте через карантин, її презентація була відкладена. Вона зустріла зацікавлення у чеській пресі, на телебаченні, її схвально привітали критики.

«Я вважаю книгу «Втрачена Європа» однією з найкращих чеських документальних публікацій. Вона чудово поєднує традиції гуманістичної фотографії з сучасним суб’єктивним поглядом на документалістику. На візуально сильних кадрах, з живописною композицією та світлом, багатозначно показано різні аспекти сучасного життя в Україні», – говорить фотограф, історик фотографії та педагог Владімір Біргус.

Минулого року деякі фотографії виставлялися в Національній галереї, а цього року в Галереї Праги. Нині фотоальбом, який було видано у понад 1 200 примірниках, продаються в Чехії та Словаччині. А восени, коли, як сподіваються автори, спокійнішою стане ситуація з коронавірусом і відбудуться американські вибори, книжка має вирушити на заокеанський ринок.

Фотограф Ян Добровський (зліва) показує фотоальбом «Втрачена Європа» разом з видавцем.
Фотограф Ян Добровський (зліва) показує фотоальбом «Втрачена Європа» разом з видавцем.

«Цей альбом є для тих, хто нічого не знає про Україну, чи про Східну Європу взагалі. А таких є більшість на земній кулі», – говорить Ян Добровський. ­

Коли кажуть «Україна», чи «колишній Радянський Союз», люди взагалі нічого не можуть собі уявити
Ян Добровський

«Коли кажуть «Україна», чи «колишній Радянський Союз», люди взагалі нічого не можуть собі уявити. Вони, може, уявлять собі якусь картинку з голлівудських фільмів, це у США, а в Європі – більшість італійців, французів, іспанців, частково і німців вже не пам’ятають, або і не знають як виглядало життя в їхніх власних країнах, коли були живі їхні батьки і діди. Ми кажемо, що це є втрачена Європа тому, що вона вже і в нас зникає з пам’яті. Ми також так жили колись – туалет був у дворі, була хата, де опалювалася одна кімната і всі там жили, і для нас це було нормально. Тому ми хочемо їм показати, як виглядало життя ще зовсім не так давно», – говорить Ян Добровський у розмові з Радіо Свобода.

  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG