ВАШИНГТОН – Партнерство Росії та Ірану стало одним із найвпливовіших стратегічних союзів у сучасній геополітиці.
Хоча Москва і Тегеран так і не уклали формального військового союзу, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну їхня співпраця у сферах безпілотників, розвідки, обходу санкцій і внутрішньої безпеки значно поглибилася.
В інтерв’ю Радіо Свобода експертка з російсько-іранських відносин у Паризькому інституті політичних досліджень Sciences Po та Фонді Карнегі за міжнародний мир Ніколь Ґраєвскі пояснила, як війна проти України та конфлікт у Перській затоці дедалі тісніше переплітаються і наскільки далеко Росія готова зайти у підтримці Ірану.
Дві війни, пов’язані технологіями
Радіо Свобода: На тлі посилення ударів і морського протистояння в Перській затоці як поглиблення партнерства між Москвою і Тегераном змінює війну проти України та ширшу безпекову кризу на Близькому Сході?
Ніколь Ґраєвскі: Нинішня війна та війна проти України доволі чітко показують, наскільки взаємопов’язаними стали російсько-іранські відносини і як сильно вони змінилися.
Наприклад, Іран надав Росії дрони Shahed, які вона дуже активно застосовувала в Україні. Натомість Росія надає Ірану критично важливу підтримку, зокрема супутникові знімки, потенційну допомогу у визначенні цілей, а також навчання, оперативну підтримку й обмін даними.
Таким чином, виникла своєрідна синергія, сформована війною проти України, яку ми тепер бачимо і в нинішньому конфлікті. Крім того, багато загроз, із якими українці стикаються щодня, тепер постали і перед союзниками США у Перській затоці. Під час війни Україна зверталася до партнерів у регіоні щодо протидії безпілотникам.
Між цими двома війнами існує багато зв’язків. Думаю, було б помилкою не аналізувати їх разом, оскільки вони нерозривно пов’язані як через залучених учасників, так і через однакові технології та обмін ресурсами.
Чи передає Росія Ірану озброєння
Радіо Свобода: Іранські технології виробництва дронів і ракет відіграли критично важливу роль у російській війні проти України. Але тепер, коли сам Тегеран стикається з дедалі більшими загрозами у Перській затоці, чи відповідає Москва взаємністю, чи зберігає власні військові ресурси для українського фронту?
Ґраєвскі: Незрозуміло, які саме російські технології були передані Ірану і які з них з’явилися в іранських безпілотниках. Однак цілком очевидно, що іранська стратегія, тактика і навіть оперативні методи покращилися. У них є певна схожість із тим, як Росія застосовує ці системи в Україні.
Водночас ми не бачимо, щоб Росія передавала Ірану будь-яку велику завершену систему озброєння. Останнє повідомлення про можливе постачання стосувалося публікації Financial Times про угоду щодо ПЗРК «Верба» – домовленість, укладену, за повідомленнями, у грудні 2025 року, за якою Іран мав отримати російські переносні зенітні ракетні комплекси. Від початку нинішньої війни не було прямих поставок повноцінних систем озброєння.
Однак Іран має – або принаймні до війни мав – доволі потужну оборонну промисловість і військово-промисловий комплекс. Тому Росія може постачати компоненти та окремі вузли, які дозволяють Ірану поступово вдосконалювати свої безпілотники.
З того, що нам наразі відомо про нинішню кампанію, є певні ознаки того, що це відбувається. Проте беззаперечних доказів, які дозволяли б точно визначити передані компоненти, поки немає.
Протиповітряна оборона і радіоелектронна боротьба
Радіо Свобода: Тегеран давно розраховує отримати від Москви сучасні системи протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби. З огляду на потреби війни проти України, чи має Росія можливості й політичну готовність посилювати оборону Ірану?
Ґраєвскі: Це залежить від того, про які саме системи йдеться, адже Росія краще виробляє одні види озброєння, ніж інші.
Неправильно говорити, що Росія настільки завантажена війною проти України, що взагалі не здатна нічого надати Ірану
Наприклад, значна частина оборонних засобів радіоелектронної боротьби Ірану походить із Росії. Водночас ми не знаємо, чи передавала Москва наступальні засоби РЕБ, про які просто не повідомляли публічно.
Також незрозуміло, чи допомагала Росія Ірану відновлювати знищені радіолокаційні системи, хоча це ще один напрямок, у якому вона могла б надати допомогу.
Найбільша проблема – і тут ми знову повертаємося до війни проти України – полягає в системах протиповітряної оборони. Росія перебуває у складному становищі, оскільки сама потребує цих систем, а Іран не має достатніх фінансових ресурсів для їх придбання.
Проте Росія може поступово покращувати іранські можливості іншими способами. Це можуть бути стрілецька зброя або окремі компоненти для дронів. Тому неправильно говорити, що Росія настільки завантажена війною проти України, що взагалі не здатна нічого надати Ірану. Навпаки, вона досі може підтримувати Тегеран саме в тих сферах, де він найбільше цього потребує.
Чи втрутиться Москва у разі падіння іранського режиму
Радіо Свобода: Ви стверджували, що після подій у Сирії та Венесуелі Росія ризикує набути репутації партнера, який підтримує союзників лише за сприятливих обставин. Якби Іран зіткнувся з екзистенційною військовою кризою, Москва втрутилася б чи залишила Тегеран напризволяще?
Ґраєвскі: Це дуже цікаве питання. У нинішній війні ми поки не побачили такого втручання, хоча в окремі моменти здавалося, що Ісламська Республіка Іран справді зіткнулася з екзистенційною кризою.
Для Росії Іран суттєво відрізняється від Сирії. Він значною мірою самостійний, має власні можливості й здатний безпосередньо протистояти американській силі у спосіб, який був недоступний Сирії чи Венесуелі. Іран також має сильно бюрократизовану і відносно сучасну військову структуру, розосереджену по всій країні. Тому потреби в Росії як у силі, необхідній для виживання держави, поки не було.
Однак якби ситуація дійшла до межі громадянської війни або масштабного хаосу, режим розпався, а в країні утворився вакуум, подібний до того, який ми бачили в Сирії, тоді, на мою думку, Росія втрутилася б. Це могло б передбачати участь сил спеціальних операцій або приватних військових підрядників.
Не думаю, що ми побачили б велике розгортання російських військ або повітряну кампанію, подібну до сирійської. Втручання було б значно обмеженішим і зосереджувалося б на оперативній підтримці тих залишків іранської влади, які Москва вирішила б підтримувати.
Конкуренція на нафтовому ринку
Радіо Свобода: Нестабільність у Перській затоці підвищує світові ціни на нафту, що приносить користь російській воєнній економіці. Водночас дешева російська нафта безпосередньо конкурує з іранськими поставками в Азії. Чи заважає енергетична конкуренція Москві й Тегерану стати справжніми економічними союзниками?
Ґраєвскі: Проблема полягає в тому, що економічні відносини Росії та Ірану ніколи не були особливо розвиненими. Обсяг торгівлі між двома країнами насправді доволі скромний, хоча після початку війни проти України він суттєво зріс.
Росія вийшла на чорні ринки нафтф, де Іран традиційно продавав свою нафту
Однією з причин є те, що обидві держави імпортують та експортують схожі товари. Зрештою, вони обидві є експортерами енергоресурсів, тому їхні торговельні системи не доповнюють одна одну.
Конкуренція на енергетичних ринках стала болючим питанням для Ірану після початку війни проти України. Росія вийшла на чорні ринки, де Іран традиційно продавав свою нафту. Вона також почала активно працювати з так званими незалежними малими нафтопереробними заводами в Китаї, відомими як "чайники", які тривалий час були важливим напрямком іранського експорту. Крім того, Росія перебрала на себе частину танкерних потужностей, якими користувався Іран, розширивши власний тіньовий флот.
Це, безумовно, спричинило напруження. На мою думку, економічний вимір завжди був найслабшою частиною російсько-іранських відносин.
Водночас обхід санкцій створив абсолютно нові форми співпраці. У цьому полягає одна із суперечностей їхніх відносин.
Китай між Росією та Іраном
Радіо Свобода: Китай купує великі обсяги як російської, так і іранської нафти. Як перебої з постачанням енергоресурсів із Перської затоки впливають на важелі Пекіна щодо Москви та Тегерана? Чи виступає Китай стримувальною силою?
Ґраєвскі: Відносини з Китаєм мають критично важливе значення для виживання обох держав. Він постачає важливі компоненти й надає фінансову підтримку, які допомагають Росії та Ірану витримувати відповідні конфлікти.
Однак Китай не отримує від нестабільності в Ормузькій протоці такої самої вигоди, як Росія. Пекін має широкі торговельні відносини з монархіями Перської затоки і значною мірою залежить від постачання енергоносіїв із регіону.
Тому в деяких питаннях Китай поводиться стриманіше і намагається шукати способи знизити напруженість. Росія не змогла відігравати таку роль, зокрема тому, що після початку війни втратила значну частину прихильності, якою раніше користувалася у країнах Перської затоки.
На мою думку, у державах затоки тепер цілком чітко сприймають Росію як значно ближчу до Ірану, хоча ці країни й надалі прагнуть підтримувати з Москвою практичні відносини. Тому картина залишається складною.
Водночас Китай створює конкуренцію, оскільки і Росія, і Іран прагнуть зберегти вигідний доступ до китайського ринку. Однак загалом Пекін займає значно поміркованішу позицію щодо подальшої ескалації.
Російський досвід репресій
Радіо Свобода: У своїх нещодавніх дослідженнях ви описували, як Москва допомагає підтримувати політичну систему Ірану під час внутрішніх заворушень. Наскільки важливими для виживання Ісламської Республіки є російські знання у сферах інформаційного контролю і внутрішніх репресій?
Ґраєвскі: Іранці багато чого навчилися у Росії ще з часів "кольорових революцій" і внутрішніх російських протестів, особливо у сфері авторитарного контролю. Вони також багато запозичили у Китаю щодо відключення інтернету.
Росія відігравала дуже важливу роль. Водночас не варто недооцінювати власний репресивний апарат Ірану
Під час останньої хвилі протестів Іран пішов значно далі, ніж раніше. Влада запроваджувала набагато вибірковіші відключення інтернету, водночас зберігаючи роботу критично важливих внутрішніх служб – раніше їй було складно це поєднувати.
У цьому можна помітити ознаки російської або китайської допомоги. Приблизно з 2014 року між Росією та Іраном також діють домовленості про співпрацю між органами внутрішньої безпеки, які згодом розширювалися. Угода про інформаційну безпеку – російсько-іранська домовленість 2021 року про співпрацю у сфері кібербезпеки – передбачає надання підтримки й обмін даними.
Отже, Росія відігравала дуже важливу роль. Водночас не варто недооцінювати власний репресивний апарат Ірану. Він спроможний діяти самостійно, хоча й очевидно отримав користь від підтримки інших авторитарних держав зі схожими поглядами.
Допомога, яку можна заперечувати
Радіо Свобода: За повідомленнями, Росія передавала Ірану супутникові дані для визначення цілей. Наскільки далеко Кремль готовий зайти у посиленні іранських військових можливостей, не провокуючи прямого протистояння із Заходом?
Ґраєвскі: Більша частина російської підтримки Ірану надається так, щоб Москва могла правдоподібно заперечувати свою причетність. Росія відкидала звинувачення щодо супутникової допомоги або жартувала, що вона нічим не відрізняється від підтримки, яку Сполучені Штати надають Україні.
Москва не була готова відкрито оголосити про свою участь у цьому конфлікті. Це цілком логічно з огляду на її відносини з державами Перської затоки.
Водночас російська риторика щодо монархій затоки стала помітно критичнішою, особливо у питанні розміщення американських військових баз, навіть порівняно з 12-денною війною.
Я б не називала Росію пасивною. Вона радше надає підтримку у спосіб, який дозволяє заперечувати свою причетність. Супутникові знімки й обмін даними – не те саме, що прямі поставки озброєння. Російських військових на місці ми не бачимо.
Натомість Росія поступово вдосконалює можливості Ірану, особливо у таких сферах, як космічна розвідка, де Тегеран має серйозні прогалини. Проте Москва не готується вступати у конфлікт як учасниця військової коаліції.
Санкції як стимул до співпраці
Радіо Свобода: І наостанок: чи справді західні санкції та спроби ізолювати Росію й Іран стримують ці дві держави, чи, навпаки, зміцнюють їхнє довгострокове стратегічне партнерство?
Ґраєвскі: Одне цілком очевидно: після запровадження санкції дуже складно скасувати, особливо у Сполучених Штатах. Для Росії існували окремі винятки, наприклад певні послаблення щодо нафтових операцій, пов’язані з війною з Іраном, але загалом санкції залишаються чинними.
Іран перебуває під значно ширшими санкціями, ніж Росія, однак тепер обидві держави опинилися у схожому міжнародному становищі.
Певною мірою вони справді стали ізольованими. Проте водночас знайшли нові способи співпрацювати. Їхня взаємодія в обході санкцій значно розширилася і перетворилася на важливу частину відносин.
Складно сказати, чи санкції безпосередньо штовхають їх назустріч одна одній. Однак вони безперечно створили нові сфери співпраці. Зокрема, Росія багато чого навчилася завдяки тривалому досвіду Ірану у пристосуванні до санкцій та їх обході.
Форум