Доступність посилання

ТОП новини

«Дженга», пісні та ютуб – як «вижити» з дітьми на карантині


Актор і сценарист Тарас Стадницький із дочками співає карантинну пісню

Розпорядок дня, онлайн-навчання, спільні розваги і ніякого роздратування. Або битва за комп’ютер, ванну чи за стіл, неможливість зосередитися на роботі і брак терпіння. Як насправді проходить карантин у родинах із дітьми? Правда, як завжди, десь посередині. Іноді навіть із піснями. Радіо Свобода зібрало історії батьків, щоб зрозуміти, як тепер виглядає їхнє карантинне життя.

«Для мам, які були в декреті, – карантин не страшний»

Наталія Борисова – сценаристка, редакторка і мати двох дівчат. Поліні – 9 років і вона третьокласниця, а Cофії – 11, вона навчається у п’ятому класі. Обидві також займаються з репетиторами. Наталія офіційно влаштувалася на роботу в день оголошення карантину в Києві, але роботодавець вирішив скоротити штат, і «під роздачу» потрапили працівники, які влаштувалися пізніше. Тож зараз вона фактично без роботи, хоча й продовжує розбиратися щодо юридичних тонкощів із роботодавцем і намагається домогтися офіційного законного звільнення. І продовжує шукати роботу, бо вона – єдина опора родини.

Наталія Борисова
Наталія Борисова

«Ми живемо втрьох – я і діти. Карантин проходить спокійно-тихо, жити можна. Можна багато цікавого дізнаватися один про одного. Але у зв’язку з тим, що навчання перейшло в онлайн, дітям складно поки що увійти в цей ритм. Хоча вони й з гаджетами на «ти», але я помічаю, що у порівнянні зі школою в них більше стомленості, емоцій, примх. Якщо щось не вдалося, реакція йде гостріша.

Ясно, що ми всі перебуваємо в одному просторі 24 години, але можна знайти якийсь куточок і годинку-дві виділити собі на серіал чи на спілкування з друзями – на щось, що тебе відволікає від цієї побутової круговерті. Рятують іще виходи в магазин, в аптеку, в якихсь важливих справах. Я намагаюся не виходити без потреби, але якщо я бачу, що немає людей, то можу собі трохи продовжити прогулянку, щоб трохи перезавантажити мозок.

Зараз найбільша проблема – це готувати
Наталія Борисова

Зараз найбільша проблема – це готувати. Спочатку все купити, потім приготувати і нагодувати. Це все в два рази збільшилося, як мінімум. Раніше була школа – у молодшої була група продовженого дня. Але це і коштувало менше, зараз на це витрачаєш набагато більше коштів і часу. Якби було можливо і безпечно замовляти їжу, а я побоююся замовляти їжу під час епідемії, то було б значно легше сидіти вдома. А так доводиться безперервно, конвеєрно годувати, годувати, годувати…

Для мам, які були в декреті – карантин не страшний
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:13 0:00

Прибирати квартиру доводиться трохи більше, тому що обробка поверхонь почастішала – продукти, все, що потрапляє в будинок, проходить мильні розчини, спирт, дезінфектори. Але найбільш «напряжно» для жінок, для мам – це приготувати, нагодувати, помити посуд, і потім все по колу.

(Посуд – ред.) уже миють потихеньку і старша, і молодша дочка… звісно, лінуються – мати поруч, мамі простіше іноді самій помити, ніж вмовити. Але я буду наполегливо щодня проводити політику щодо того, щоб діти самі прибирали, мили посуд – як обов’язок. Спробую призвичаїти».

«Їхня мрія – щоб це закінчилося і ми поїхали на море»

«Вони розуміють, що є небезпечне захворювання, яке змушує всіх сидіти вдома, не ходити до школи, нікуди не їздити. Це їх засмучує, але вони розуміють, що це треба пережити. В них є мрія – вони дуже хочуть поїхати на море. Я обіцяла вивезти їх на море, якщо все добре буде з оцінками – вони цим і живуть. Це їхня мрія – щоб це все закінчилося і ми поїхали на море.

Онлайн-навчання дочок Наталії:

Як відбувається онлайн-навчання: відео
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:08 0:00

Я думаю, що ще пару місяців спокійно можна прожити в карантині – з дітьми, в закритому приміщенні. Мене тільки турбує питання роботи і, звичайно, грошей, тому що двоє дітей – це «пристойні» гроші на їжу. Я спокійно переживу і два місяці, і три, і чотири. Багато мам, які сиділи в декреті, коли чоловіки працювали, – для них це приблизно те саме. Тому що в тебе коло обов’язків повторюються кожен день, як день бабака. І ти миришся з цим, тому що розумієш, що варіантів більше нема – тільки так. У мене стало більше терпіння. Тому що така ситуація – нічого не поробиш, тільки терпляче ставити умови, привчати до порядку, вибудовувати якісь рамки».

«Але найбільше їли ми… татові мізки, мамині мізки»

Тарас Стадницький – актор, сценарист і батько двох дівчат. Олесі – 9 років, а Любі – 5. Але вона рахує дні до дня народження, який буде у травні. Люба вірить, що у шість років станеться переломний момент у її житті. Подружжя Стадницьких же потроху намагається підготувати її до думки, що цей важливий день, можливо, доведеться святкувати у квартирі, в оточенні тільки своєї родини. Під час вимушеної ізоляції в Тараса Стадницького з дочками склалося творче тріо – вони випустили три пісні про карантинні будні дітей і батьків. Водночас сам він зараз майже не має роботи, бо немає зйомок і гастролей, а його дружина «намагається працювати» онлайн, каже Тарас. Тому що вдома з дітьми забагато обов’язків і активностей.

«Я намагаюся бути людиною порядку, а коли ти вдома з дітьми, то цей порядок автоматично перетворюється на хаос, і доводиться до нього звикати. Всюди треба домовлятися, всюди треба правильно комунікувати. Інколи необхідно, щоб діти робили те, що треба, інколи – те, що ти хочеш, а деколи – те, що вони дуже-дуже не хочуть. Більшим комунікатором все ж таки виступає дружина, я називаю її «мінським переговорником». Коли в мене не вистачає аргументів, я кличу її.

Тарас Стадницький
Тарас Стадницький
Я не дуже добре пам’ятаю ті п’ять стадій – гнів, депресія… От зараз вже, помаленьку, йде прийняття
Тарас Стадницький

Я вже не пам’ятаю, які в мене були відчуття на першому тижні. Ми думали – перші закінчаться, дотягнути б до кінця, ще тиждень-два… А тепер розумієш, що це відтягується на невизначений термін. Я не дуже добре пам’ятаю ті п’ять стадій – гнів, депресія… От зараз вже, помаленьку, йде прийняття. Ти розумієш, що від цього нікуди не дінешся і треба пристосуватися до нової реальності – і ми намагаємося всі.

Я почав трошки розуміти вчителів наших доньок. Тому що ми от приходили, забирали з садочка, школи і нам казали – «Знаєте, Люба дуже активна». Але я думав, що активна – це одна стадія активності, а там воно в енну кількість разів (більше – ред.). Вона там вчиться, колесо робить, їсть щось там. Коли ти забираєш дитину з садочку о сьомій вечора, вона вже трошки змучена і менше проявляє свою активність. А коли ти розумієш, що з цим треба жити цілий день… воно трошки по-іншому на тебе впливає, і ти розумієш – ого…

Ідея (записувати пісні – ред.) з’явилася дуже спонтанно. В перший тиждень (карантину – ред.) ми записали першу пісню. Якщо старша, Леся, більш посидюча, вона розуміє, що це треба зробити два-три рази, то Люба, якщо їй не подобається, каже – «всьо, я пішла і записуйте без мене». Бо треба, по-перше, пісню вивчити, а це важко, коли дитина під час вивчення стрибає, робить комбо, лізе на драбину, і цим всім займається. Такі відео треба записувати швидко, два-три дублі максимум, вже з цього що вийшло, ми вибираємо.

Будь-яка пісня, нами складена, має бути наболіла і вистраждана
Тарас Стадницький

Будь-яка пісня, нами складена, має бути наболіла і вистраждана. Якщо пісня буде така собі, то вона не буде рідна ні нам, ні тим людям, які це дивляться. По тих відео, які є зараз в інтернеті, багато людей зараз переживають нове виявлення своїх дітей та інші «радощі» карантину, саме тому ці пісні розійшлися так інтернетом.

Дітям самі намагаємося пояснювати (про вірус – ред.), а по-друге, в них у школі започаткували таку штуку, як «Вечірні казки». Там більш зрозумілою дітям мовою пояснюють, чому це все відбувається і чому небезпечно торкатися різних речей у громадських місцях, чому не можна йти на майданчики. Принаймні, в них (у дітях – ред.) я не бачу незрозумілості і бажання порушувати ці норми.

Карантин – це не щось таке, через що треба рвати на собі волосся
Тарас Стадницький

У сина мого колеги виявили онкозахворювання, і вони зараз лікуються в Ізраїлі. І, з одного боку, ти розумієш, що тут тяжко, не виходячи з чотирьох стін, але порівнюючи з такими ситуаціями, зовсім якісь мізерні у нас проблеми. Карантин – це не щось таке, через що треба рвати на собі волосся».

«Класні помічники зараз – це робот-пилосос і посудомийна машина»

Наталія Меленна – представниця школи підприємництва і бізнесу MBA Kids. Вона з чоловіком живе у приватному будинку в Києві, і обидва переформатувалися для роботі в онлайні. У подружжя троє дітей – десятимісячна Олівія, одинадцятирічна Зоряна і дев’ятирічний Захар. Останній уже встиг завести канал на ютубі, де публікує відео про хобі, яке здобув на карантині.

Наталія Меленна з наймолодшою дочкою Олівією
Наталія Меленна з наймолодшою дочкою Олівією

Прокидаємось, паралельно всі щось хочуть з’їсти, пити… Діти починають своє навчання, ми з чоловіком починаємо працювати. Через те, що наймолодша дитина, Олівія, досить маленька, я під неї підлаштовуюся. Це денні сни і вечір. Основний час, коли я можу працювати, – це день, або з нею онлайн-зустрічі проводжу. Всі вже знають, їй теж дуже подобається брати участь разом із колегами, вона до когось уже залицяється.

Хочеться всюди мати 100% ефективність, але не виходить
Наталія Меленна

Часу не вистачає на все, хочеться всюди мати стовідсоткову ефективність, але не виходить, і це дратує. Але мені здається, що це те, до чого треба призвичаїтися – всієї роботи не переробиш. Треба мати якийсь мінімум, який буде тебе задовольняти. Тобто зниження критеріїв того, що тобі достатньо.

Добре, що немає потреби рано вставати – Наталія Меленна
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:11 0:00

Фізичної втоми менше, тому що зараз немає такого графіку, коли тобі потрібно вставати о 6.30, о десятій-одинадцятій вечора ти «вижатий», як лимон. Зараз те, що добре, – немає цієї потреби вставати так рано, і більш-менш всі висипляються. В цьому плані не те щоб комфортніше, але дає більше ресурсів.

Останнім часом зловила себе на думці, що зранку до вечора – це приготування їжі. Раніше діти в школі, чоловік – на роботі, ти поїхав по зустрічах, на обід кудись заїхав. А зараз це постійно, всі зустрічаються на кухні, тому треба набагато більше часу проводити саме з такими обов’язками. Є дуже класні зараз помічники – це робот-пилосос і посудомийна машина. Це речі, які ми зараз використовуємо найбільше.

«Малим дітям, котам і собакам карантин – за щастя»

У сина з’явилося хобі – він почав готувати їжу і нас балував
Наталія Меленна

Із дітьми в нас є певна домовленість – з початку дня в нас іде навчання, потім вже можна робити якісь речі. У старшої доньки навчання – щодня, є заняття, вони починаються з десятої, і три-чотири уроки в них є. Це дуже стимулює і мотивує, вони просинаються навіть раніше, щоб усе зробити, щось здати. А от у середнього сина немає такої організації, їм просто надсилають завдання, вони мають його виконувати. Мотивації у нього немає, щоб це виконувати… Потрібно з ним бути, або домовлятись: ти робиш це, а потім якісь ігри комп’ютерні.

Зараз що змінилося – ми почали разом щось робити. Наприклад, у сина з’явилося хобі – він почав готувати їжу і нас балував. Минулого тижня щодня було щось смачненьке. Він почав бігати, наприклад. Він у нас футболіст, зазвичай часу на це не було, щоб самостійно цим займатися, але зараз є час – він два рази на день бігає. Я з Олівією гуляю, а він бігає навколо нас. Кілометри три-чотири пробігає. (Ми живемо в дачному масиві, тут взагалі немає нікого. В нас або вулиця така, що нікого немає, або всі просто в своїх подвір’ях сидять).

Кулінарний відеоблог сина Наталії Захара:

У часи, коли ми працювали і навчалися, тоді просто не вистачало часу. В сім-вісім вечора всі приїжджали, поїли, навчання, уроки і все – треба вже йти спати. Зараз є час. Ми, наприклад, щодня дивимося якесь сімейне кіно, готуємо разом, проводимо спортивні заходи. Тим більше, діти більше між собою спілкуються. Олівії взагалі на щастя. Мені здається, малим дітям, котам і собакам карантин – за щастя, тому що всі вдома.

Спочатку це було роздратування, бо не зрозуміло, наскільки це. Три тижні – це дуже-дуже довго. Було не те щоб складно… Ти не можеш на це вплинути, і потрібно просто це три тижні потерпіти. А зараз… Мені здається, що зараз це – спокій і розуміння того, що те, що ми робимо, можна робити і вдома або в дистанційному форматі.

Потім всі почнуть працювати 24/7, і будемо згадувати, як це було чудово
Наталія Меленна

Якось немає такого вже, «О Боже мій»! Вже всі розуміють, як ми це робимо, є дуже багато позитивних речей, тому насолоджуємося, поки є такий час. Потім всі почнуть працювати 24/7, і будемо згадувати, як це було чудово – провести набагато більше часу з дітьми. Мені здається, що ми зрозуміли, як треба налаштувати своє життя, щоб бути ефективним і в цьому випадку».

«Діти у нас – свідомий вибір, ми знали, на що йдемо»

Олексій Ткачук, культурний і громадський діяч, батько трьох дітей. Це четвертокласник Остап, другокласник Устим і маленька трирічна Христина. Окрім дистанційних занять у школі, старші діти займаються в музичній школі і малюють – теж онлайн. Онлайн працює і сам Олексій Ткачук із дружиною. Всі п’ятеро живуть в однокімнатній квартирі.

«У нас одна квартира, але «кімнати» дві – це спальня і кухня. Трошки, може, потеплішає, то й на балконі зможемо використовувати простір, а так тут поки прохолодно.

Більще часу не з'явилося, раціонально його розподіляємо
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:43 0:00

Ми от старшим можемо пояснити, чому на вулицю не можна виходити, і вони розуміють, вони слідкують за новинами. Хто не може зрозуміти, пояснюємо – от уяви, ти захворієш, що далі? В яку лікарню нас повезуть? Нас роз’єднають, ти вже не зможеш гратися з братиком чи з сестричкою, ти не зможеш займатися своїми улюбленими справами. В лікарні тебе закриють, ти не зможеш дивитися мультики, користуватися інтернетом. Тут варіантів небагато лишається. А от мала Христинка взагалі не розуміє – як це так, не можна піти на гойдалки, на гірку – а це її улюблені речі.

Ми намагаємося виходити щодалі від людей. Я з ними ходжу, бо мама працює в цей час. Коли я їх забираю, вона може нормально попрацювати. Коли діти займаються, домашнє завдання роблять – вони з мамою, я в цей час роблю щось своє. Потім домашня робота – треба ж дітей нагодувати, прибрати та інше.

Остап, Устим і Христина – діти Олексія Ткачука
Остап, Устим і Христина – діти Олексія Ткачука

Робота ж нікуди не зникла, ми не сидимо без діла. Більше часу для дітей як такого у нас не з’явилося. Намагаємося раціонально якось час розподіляти – коротенькі паузи, зміна роботи – тут я попрацював, зробив паузу, в мене є час, щоб зробити щось інше по дому. Є ще діти – може, я зараз їм приділю увагу – погратися, книжку почитати, в «Дженгу» пограти, позбирати іграшки, щоб нові порозкидати. Потім я йду займатися своїми справами, і діти вже розуміють, що татові теж треба щось своє робити. Якщо в них якісь відбуваються конфлікти на «іграшковому» рівні – хтось щось забрав, не дає чимось гратися, – то доводиться все кидати і приходити розбиратися.

Діти у нас – свідомий вибір, ми знали, на що йдемо. Якщо хтось не усвідомлював, для чого вони і як з ними жити – то тут, мабуть, будуть труднощі. Навіть таку ситуацію ми сприймаємо – це час, який можна разом провести з дітьми, пережити ці складні часи для країни, для сім’ї, для держави. З іншого боку, ми це будемо через певний час згадувати як цікавий досвід у житті. Ми не відокремлюємося від дітей, їхнє і наше життя – спільні. В нас така собі держава маленька у нашій квартирі.

Немає втоми – ні емоційної, ні фізичної. Хотілося б, звичайно, бувати на вулиці, ходити на якісь розваги. Але треба розуміти: якщо ти цього не можеш в даний момент зробити – на це є об’єктивні причини. То для чого думати про це, сидіти і страждати? Життя ж не закінчується, треба знайти якісь варіанти».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG