Доступність посилання

ТОП новини

«Бо тут тепер Україна»: Богородичне знищили російські війська, але люди –​​​​​​​ повертаються


Село Богородичне Донецької області постраждало від окупації та обстрілів російської армії, 12 січня 2023 року
Село Богородичне Донецької області постраждало від окупації та обстрілів російської армії, 12 січня 2023 року

Жодної вцілілої хати, розбомблена школа, магазини й монастир, згоріла російська військова техніка. Село Богородичне на Донеччині пережило кількамісячну окупацію. До війни тут було майже 800 жителів. Сюди також приїздили відпочивальники й прочани. Зараз у Богородичному – лише п’ятеро людей. Попри відсутність світла, газу й зв’язку троє з них повернулися нещодавно, аби бути, як вони кажуть, хоч на руїнах, але вдома.

«Розбили, розбомбили, бродили, гусей ловили»

58-річний Микола Гончар живе в Богородичному разом з 92-річною матір’ю. Розповідає: евакуюватися з села не зміг через стареньку, та й не знав куди їхати. Під час обстрілів мати з сином ховалися в погребі.

Микола Гончар, житель села Богородичного Донецької області
Микола Гончар, житель села Богородичного Донецької області

Їхня хата знищена. Зараз мешкають в одній вцілілій кімнаті. Топлять – деревиною зі зруйнованих будинків, вода – з криниці, зв’язку – немає.

Обірвані дроти в Богородичному
Обірвані дроти в Богородичному
Росіяни тут два місяці були. Ходили тут, бродили, гусей ловили. І в полон мене брали, і чого тільки не було
Микола Гончар

Микола каже: у рідному селі він з матір’ю пережив кілька місяців окупації. Улітку через обстріли загинув його брат з родиною. Рідних він поховав сам – на городі.

«Розбили, розбомбили. Росіяни тут два місяці були. Ходили тут, бродили, гусей ловили. Вони в монастирі були. І в полон мене брали, і чого тільки не було. Мамка їсти готувала, а мене під дулами водили в сарай», – розповів Радіо Свобода чоловік.

Мати Миколи Гочара
Мати Миколи Гочара

Його старенька мати гріється біля пічки. Вони із сином якраз збираються посмажити млинці. Борошно, олія і дріжджі є – привезли волонтери.

– Як вас звати?

– Баба Ніна, – каже літня жінка.

– Як виживаєте тут?

– Отак і виживаємо. У погребі були. А тепер тут крутимося. Що робити… Це мука. Все побито, все розбито. Сина вбили… Дітки, а де тепер війна, бої, в якому місті?

– В Соледарі.

– А чи скоро вона скінчиться, не знаєте?..

Виїздити з села мати з сином не збираються. Цього дня волонтери передали їм передали трохи харчів і теплі речі.

Зруйноване село Богородичне
Зруйноване село Богородичне

«Куди виїздити? Вже таке пережили… Куди?.. Доїжджають волонтери. Привозять хліба. Нічого такого поки не треба. От тільки якби радіоприймач» – каже Микола.

Повернулися, щоб перепоховати родича й бути вдома

Обійстя Ольги та Євгена – поряд з розбитим російським військами жіночим монастирем. Армія РФ не пожаліла і його, хоча він належить до УПЦ Московського патріархату.

Розбитий монастир
Розбитий монастир

Жінка й чоловік повернулися жити в рідне село недавно.

Волонтери біля двору Ольги і Євгена
Волонтери біля двору Ольги і Євгена

До того вони кілька місяців пробули в евакуації. Залишили домівку ще на весні, виїздили під обстрілами, згадує Ольга.

Ольга
Ольга
Росіяни вже були за пагорбом. Стріляли вони просто по людях
Ольга

«Ми покинули село 18 травня. Якраз після того, як був ракетний удар по монастирю. Сусіди горіли. Ми виходили з села самі, під обстрілами. Потім нас забрали волонтери. Росіяни вже були за пагорбом. Стріляли вони просто по людях. Не знаю, з якої зброї. Таке відчуття було, що з гармат», – говорить жінка.

Подружжя жило на Дніпропетровщині, але з осені – почали навідуватися до своєї хати, трохи лагодити, аби можна було жити. Підлампічили дах, закрили дошками побиті осколками двері. У своєму домі зустрічали Новий рік і планують зимувати.

«У будинку нашому впав дах, упала труба. Але ми повернулися – і більш-менш», – говорить Ольга.

Євген
Євген

Її чоловік показує руйнування.

«Вибуховою хвилею й уламками побило дах. Частину сараю вивалило. Машина лишилася під завалами. У дворі вирва. Добре, що нас не було вже тут. Чотири місяці бомбили.. Відбудується чи не відбудується село – не знаю. Але головне зараз, щоб усе це закінчилося, щоб настав мир», – говорить Євген.

Ольга розказує: під час боїв у селі Ярова загинув її брат, поховали на городі сусіди. Вона повернулася додому передусім для того, щоб перепоховати його, як належить, а ще – щоб жити на рідній землі.

Садиба Ольги та Євгена
Садиба Ольги та Євгена

До війни Ольга і Євген працювали на місцевій електропідстанції. Зараз – вона розбита. Лінії електропередач обірвані. Світла в селі немає.

«Заряджаємо телефони від автомобільного акумулятора. Тут, на горі, іноді пробивається зв'язок. Добре, що є машина, – можна виїздити за продуктами. Дещо привозять і волонтери, дають, коли бачать нас у дворі. Будемо тут, ми тут народилися, виросли й живемо», – кажуть жінка й чоловік.

Юрій: Повернувся, бо тут тепер Україна

Наразі центр села нагадує декорації з апокаліптичного фільму. Будівля місцевої школи зруйнована майже вщент.

Біля школи
Біля школи

Стіни попадали, вікна вибиті, парти й дошки понівечені.

У школі
У школі

Тут знайшли собі притулок бездомні пси. В одному з класів вціліла шафа з новенькими україномовними книжками.

На руїнах школи.

Від магазину лишились руїна й понівечений холодильник для пива.

Стіни вцілілих хат побиті осколками.

Колись село було заможним.

Тепер у напівзруйнованих хатах гуляє вітер. Скрізь – вирви від снарядів.

Юрій і те, що лишилося від його хати
Юрій і те, що лишилося від його хати
Рідне село тягне. Є ліхтарик – заряджається від сонця. Газу поки немає. Є дрова й вугілля
Юрій

А втім, у селі майорять синьо-жовті прапори, і це гріє душу, каже місцевий житель Юрій. Йому 56 років. Розповідає: повернувся в село місяць тому, аби бути хоч на згарищі, але вдома.

Його хата – суцільна руїна. Мешкає поки що в будинку сусідів. Готує їжу на вулиці, на пічці.

Так Юрій готує собі їжу
Так Юрій готує собі їжу

«Уже місяць я вдома. Рідне село тягне. Є ліхтарик – заряджається від сонця. Газу поки немає. Є дрова й вугілля. Сам собі готую. І готую собакам, підгодовую», – розказує він.

Згоріла російська БМП
Згоріла російська БМП

Біля двору в Юрія – згоріла російська БМП.

– Це Вам такий «подарунок» росіяни лишили?

– Так. Це Росія. Я думаю, що її підбили, уламки полетіли й за рахунок цього був зруйнований мій дім.

Юрій каже: у нього є родина, але вона зараз в евакуації, за кордоном. У теплу пору чоловік сподівається розпочати відновлювати своє господарство.

«Треба буде все розбирати й все по-новому робити. Влітку буде видно. Серце обливається кров’ю. Для всіх, хто приїздить, – шок: яким стало село. Але радує, що Україна. Не будемо тепер звідси тікати. Бо якщо Росія знову буде наступати, доведеться виїздити», – говорить житель Богородичного.

Село Богородичне Донецької області деокуповане у вересні 2022 року
Село Богородичне Донецької області деокуповане у вересні 2022 року

«Відбудується, тільки потрібна допомога держави»

Волонтери приїздять у це село щотижня. Волонтер з Хмельницького Віктор Левицький в Богородичному вперше. Привіз харчі, зібрані земляками, для людей на Донбасі й спальники, виділені іноземними доброчинниками.

Волонер Віктор Левицький
Волонер Віктор Левицький
Повертатися людям фактично нема куди. В холодну пору тут не виживеш
Віктор Левицький

«Фактично села нема. Чотири хати, де живуть люди. Повертатися людям фактично нема куди, та і не потрібно – зима. В холодну пору тут не виживеш. Після перемоги все це можна відновити. Але – люди, сили. Своїм коштом люди не відновлять, тут має держава допомагати», – каже волонтер.

А втім, місцеві жителі починають потроху навідуватися в село. Дехто навіть лишається на кілька днів – розбирати завали, збирати вцілілі речі.

Село Богородичне Донецької області, вид на школу
Село Богородичне Донецької області, вид на школу

Богородичне – село в Краматорському районі Донецької області. Було засноване у ХVII столітті як поселення біля Святогірської лаври. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну тут жило майже 800 людей.

Влітку 2022 року під час наступу на Святогірськ село захопили російські війська. 11 вересня воно звільнене Збройними силами України. Під час окупації Богородичне було повністю знищене – не лишилося жодної цілої будівлі.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

  • Зображення 16x9

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

  • Зображення 16x9

    Донбас.Реалії

    Донбас.Реалії – проєкт для Донбасу та про Донбас по обидва боки лінії розмежування. З 2014 року ми створюємо та добуваємо унікальний контент – ексклюзиви з окупованих міст і лінії фронту, відео й фото, мультимедійні репортажі, розслідування, радіо та телепрограми. 

    У соцмережах:

    – Facebook

    – Telegram

    – Instagram

    – Twitter

    – Телепроєкт Донбас Реалії на YouTube

    – Радіо Донбас Реалії на YouTube

XS
SM
MD
LG