Доступність посилання

ТОП новини

#ЖіночаСправа: «Виборці оцінюють політиків не за статтю, а за діями» – Ірина Костенко


Ірина Костенко

В рамках висвітлення місцевих виборів 2020 року Радіо Свобода розповідає історії жінок, які будують кар’єру в місцевих органах влади. Цей матеріал – про депутатку Запорізької міської ради Ірину Костенко. Вона – одна зі «старожилів» міськради, її тричі обирали депутатом. Наразі Ірина Костенко – також єдина жінка-голова депутатської фракції у Запорізькій міськраді. Із 2015-го до 2020 року також очолювала міську парторганізацію ВО «Батьківщина». Суспільну діяльність починала ще у 1980-х роках. Має досвід роботи помічником народних депутатів України.

Коротка довідка:

  • Ірина Борисівна Костенко – депутат Запорізької міської ради від 58-го округу.
  • Народилася в м. Алі-Байрамли (Азербайджан), переїхала до Запоріжжя (Україна) у 17 років.
  • Закінчила Запорізький машинобудівний інститут (нині – «Запорізька політехніка»). Згодом також здобула юридичну освіту.
  • Тричі, починаючи з 2006 року, обиралася депутатом Запорізької міської ради від «Батьківщини».
  • Із 2009 року працює заступником директора торговельно-промислової компанії «Прімекс» у Запоріжжі.

Зустрічаємося з Іриною Костенко наступного дня після серпневої сесії Запорізької міськради в одному з партійних офісів «Батьківщини» у Запоріжжі. За сумісництвом це й депутатська приймальня Ірини Костенко. Спілкуємося з нею у проміжку вільного часу між партійною нарадою і зустріччю з виборцям. Цікавлюсь, з якими проблемами звертаються до неї містяни. Розповідає, що найчастіше запоріжці приходять до неї зі скаргами на роботу житлово-комунальних служб та звертаються по допомогу у лікуванні.

– На жаль, онкохворих все більше і більше. Депутатського фонду іноді просто не вистачає – навіть не даси людині тисячу гривень, бо вона – онкохвора, її одна процедура коштує 6-7 тисяч. У мене була жінка – педагог. Чомусь запам’ятала її – не пам’ятаю вже прізвища. Вона вибачається, а я її заспокоюю, що прийшли на прийом до депутата, це нормальне явище. Вона каже: «Я ніколи ні в кого нічого не просила. Вперше…». Тобто обставини змушують людей звертатися до депутатів по цю матеріальну допомогу.

На мій погляд, це не зовсім правильно. Скажу далі своє бачення. У місті має бути або якийсь фонд підтримки онкохворих, або необов’язково онкохворих, а людей з важкими операціями, що потребують великих коштів. Ми сьогодні чудово знаємо, що в медицині не вистачає коштів і люди платять за багато речей самі. А ходити для людей – це приниження… Так, є люди дуже різні. Є такі, що щороку до мне приходять по матеріальну допомогу – просто у них маленька пенсія. А є люди, що приходять дуже рідко і їм соромно…

Формується громадянське суспільство: люди спочатку намагаються вирішити проблему; якщо не виходить, то йдуть до керуючої компанії, далі йдуть до виконавчої влади і потім лише до мене

А друга тема – це ЖКГ. Минулі вибори, у 2015 році, і якраз прийом у мене був. Це жовтень місяць, час подачі тепла. Була присутня моя сестра на цьому прийомі – чекала на мене. Вона була в шоці: «А ти ким працюєш?». Кажу: «Тобто?». Вона: «Начальник ЖЕКу? Люди до тебе приходять: ось там – холодні батареї, там – дах тече…».

Раніше була певна категорія людей, що одразу йде до депутатів. Зараз це змінилося. Люди стали більш активними. Вважаю, що формується громадянське суспільство: люди спочатку намагаються вирішити проблему; якщо не виходить, то йдуть до керуючої компанії, далі йдуть до виконавчої влади і потім лише до мене. Якщо бачу, що люди дійсно самі активні, щось роблять у своєму домі, навіть вкладають свої кошти, то в першу чергу таким людям віддаю фінансування, коли розподіляємо депутатський фонд, тому що бачу, що вони небайдужі, у них не споживче ставлення, вони дійсно хочуть жити краще і самі докладають до цього сили.

– Змінилися містяни, а чи змінилися політики? Чи стало більше жінок серед запорізьких політиків?

– Не можу сказати, що жінок стало більше. Я зараз можу помилитися. Треба рахувати, скільки жінок було в кожній каденції. Ось я – три каденції міської ради, і завжди жінки були, але в меншій кількості від загального складу депутатського.

Загалом скажу, що коли ми прийшли вже у 2015 році, в останнє скликання міської ради, дуже багато зайшло молодих людей. Зайшли нові політичні партії. І вони переважно з молодими людьми. Мене це дуже радувало. У нас теж зайшли молоді люди. Із 6 депутатів 4 були нові депутати міської ради; зі «старожилів» – я і Максимов Володимир (Максимов також був депутатом міської ради попереднього скликання – ред.).

Що змінилось? Молоді депутати почали готувати проєкти рішень, більш активно почали вникати у програми. Радувало те, що прийшли більш креативні та небайдужі люди, на мій погляд. Минулі каденції – переважно це були головний лікар, бізнесмени, директори шкіл. Я не можу сказати, що це були не грамотні люди, але такої активності у плані депутатської діяльності не було.

Я б поділила депутатську діяльність на дві складові. Перша – це коли ти працюєш з населенням: твої прийоми, зустрічі з населенням тощо. А друге і основне – це формування бюджету, його наповнення, розподіл і контроль за витратами. На жаль, цією основною місію, яку маємо виконувати ми, що безпосередньо спрямовано на задоволення потреб містян, раніше менш займалися депутати. Але не можу сказати, що ця тема стало основною темою у цій каденції. На жаль, нам, шістьом депутатам фракції «Батьківщина», не вдалося змінити систему роботи влади, зробити її прозорою.

2015 року кандидатуру Ірини Костенко пропонували на посаду секретаря міської ради, втім, досягнути домовленостей між так званими «демократичними» партіями у міськраді щодо спільного голосування за неї тоді не вдалося. Тому це питання навіть не виносилось на голосування, хоча і активно обговорювалось серед місцевого політикуму.

Втім, по закінченню п’яти років молодь у нашій міській раді просто почала дивувати (навесні 2020 року в міськраді була створена промерська міжфракційна група «Єднання», основу якої склали вперше обранні до міськради депутати від «УКРОПу» та «Самопомічі», до яких згодом приєднались окремі представники від фракції «Опоблоку» та «ЄС» – ред.). Вік не має значення – значення має сама людина, її особисті якості, характеристики. Коли люди змінюють політичні погляди, коли в першу чергу стають особисті інтереси, і це серед молодих людей, то мене як людину у віці це дуже насторожує.

Я – прихильниця того, що молоді люди мають заходити (до міської ради – ред.), це їхнє майбутнє, і вони мають його формувати з точки зору, як вони вважають, як мають жити, але хотілось, щоб заходили люди більш щирі. А цинізм, що домінує у міськраді, і це спостерігається останні 3 роки, мене лякає, хоча хочу сподіватися, що майбутні вибори цю ситуацію змінять, бо наші виборці стали іншими, стали більш перебірливими. Вітаю це.

– У цій каденції міськради було досить багато жінок молодого віку…

– Теж про це думала. Так, зайшли молоді дівчата – депутати з «демократичного» табору, не буду назвати прізвища, за освітою юристи. Дуже сподобались мені. Дуже активні. Грамотні, витримані. Дивилась на них, думала, що ось гарний молодий політик-жінка.

Зайшли молоді дівчата – депутати з «демократичного» табору. Дуже активні. Але сама система влади, мабуть, викликала у них якесь відторгнення. Зараз такої активності немає, бо вони бачать, що всі ідеї, які пропонують, пропозиції, що є конструктивними, не приймаються більшістю міської ради

Але сама система влади, яка вибудована роками і яка, на жаль, за мера Буряка не змінилась, а, навпаки, здається, обросла тим негативом, якого не повинно бути при владі, мабуть, викликала у них якесь відторгнення. Зараз такої активності немає, бо вони бачать, що всі ідеї, які пропонують, пропозиції, що є конструктивними, не приймаються більшістю міської ради. Мені як старому політику це важко перенести, коли якісь проєкти не приймаються на користь містян лише тому, що це пропонує не та політична партія. А це молоді жінки… Думаю, що у них просто розчарування настало. Але це моя суб’єктивна думка.

Чи доводилось вам стикатися з упередженістю з боку чоловіків-політиків чи пересічних виборців через те, що ви – жінка-політика?

– Моє життя так склалось, що я з 21 року займаюсь суспільно-політичним життям. Багато років була у керівному складі політичної партії, до мене не було такого ставлення, чесно скажу. Можливо, через те, що є досвід, мої якісь особисті характеристики. Не можу сказати, що я – жінка-«чоловік». Зовні мене сприймають як жінку, а вже в процесі спілкування, роботи в мене склався певний образ, мабуть, прямолінійного і щирого політика, і я задоволена цим і, авжеж, вдячна мамі, що виховала мене такою.

Ірина Костенко разом з іншими депутатами Запорізької міської ради на першій сесії ради, листопад 2015 року
Ірина Костенко разом з іншими депутатами Запорізької міської ради на першій сесії ради, листопад 2015 року

Чи доводилось спостерігати ситуації з проявами сексизму щодо інших жінок-депутатів? Як на подібне реагувати? Зокрема, у нас була ситуація, коли щодо висловлювань мера скаржилася Олена Сидельникова

– Це було на самому початку каденції, коли депутати-жінки були невдоволені таким ставлення. Але останній час таке не спостерігається. Думаю, що їхні жорсткі відповіді на такі вчинки змусили наших чоловіків задуматися. Знаєте, чоловіки-політики не сприймають нас як жінок. Вони сприймають нас як політиків. Але у чоловіків іноді пробивається таке. Всі жінки-політики досить гострі на язик, і тому відсіч кожна з нас може дати. Такого сильного негативу не було. Можливо, в якихось нюансах щось було, але чоловіки теж міняються, розуміють, з ким мають справу.

Чоловіки-політики не сприймають нас як жінок. Вони сприймають нас як політиків

Ви на сьогодні є єдиною жінкою-головою фракції у міськраді. Це допомагає чи, навпаки, в якихось моментах заважає у спілкуванні з іншими фракціями?

– Я цього не відчуваю, бо я – дипломатична людина, але в той же час можу бути і досить жорсткою. Не можу сказати, що всі чоловіки-голови фракцій мене люблять; кожен з них ставиться до мене по-різному.

– Чи змінюється ставлення до жінок в політиці у суспільстві в цілому?

– Я вважаю, що не лише новий кодекс, що підтверджує, що не менш ніж 30% жінок має бути у списках, а й закон, що був ухвалений раніше, дає можливість політичним партіям знаходити у своєму колі активних жінок, жінок з громадянською позицією, які могли би стати депутатами. І це правильно.

Якщо ви подивитесь, наприклад, на сам виборчий процес, ви побачите, що жінки – всюди: члени комісій – це ж жінки, агітатори – це жінки. А коли ми дивимось склад кандидатів – це чомусь чоловіки. Так, мабуть, склалось, хоча зараз суспільство дуже змінюється, з’являється дуже багато активних жінок з громадських організацій, політичних партій.

Якщо ви подивитесь на сам виборчий процес, ви побачите, що жінки – всюди: члени комісій – це ж жінки, агітатори – це жінки. А коли ми дивимось склад кандидатів – це чомусь чоловіки

Моя суб’єктивна точка зору, що самі жителі оцінюють людей не за статтю, а за діями, тобто наскільки політики чесні, наскільки обіцяне їм виконується. І таким чином люди оцінюють політиків. Працюю з виборцями, і до мене різні люди приходять – і чоловіки, і жінки, – і я не відчуваю цього, розмовляю з людьми як з рівними. Мабуть, вони це почувають, і ми разом з ними знаходимо виходи з будь-яких ситуацій.

Зараз партії формують списки кандидатів до міської ради. І всі розуміють, що дві жінки у «п’ятірці» має бути. І хто ці жінки? Думаю, що кожна політична сила хоче залучити ту жінку – якщо вона не є членом партії, – яка дійсно має певну вагу в суспільстві, що є сама по собі лідером тощо. Вважаю, що з боку законодавця це зроблено правильно. А містяни, самі громадяни України мають це вітати.

Ірина Костенко – єдина жінка-депутат у власній фракції. Упродовж попередніх п’яти років вона також очолювала Запорізьку міську парторганізацію ВО «Батьківщина».

Єдине, щоб я назвала проблемою – це те, що жінці бути політиком складніше. Не в силу того, що вона є політиком, а в силу обставин побутових, родинних, бо жінка все одно мати, має багато приділяти уваги власній дитині. Знову ж таки, такі справи, як у квартирі прибрати, приготувати поїсти, завжди лягають на плечі жінок.

Але дивлюсь на молоді родинні пари, з якими спілкуюсь, стосунки у родині почали мінятися. Чоловіки, що розуміють, що дружина може стати політиком або вона вже є лідером у громадському рухові, допомагають їм. Жінка-політик щаслива – та, в якої є підтримка в родині. Тоді те, що сприймається як функції дружини, виконує її чоловік – і це компенсує ситуацію. Жінка розуміє, що брак її уваги дитині за її відсутності компенсує чоловік, якщо щось не доробила, то чоловік допоможе.

Коли є таке взаєморозуміння і підтримка в родині, тоді жінки можуть реалізувати себе як політики. Якщо цього нема, то буде дуже складно, бо бути політиком – це не просто прийти на сесію, поговорити, натиснути кнопку, а це постійне спілкування з людьми, владою. Приходять люди різні – доброзичливі, агресивні, невдоволені всім, що би ти не зробив для них, тому вміти пробачити, зрозуміти цих людей, дуже складно. Якщо жінка готова до цього і в неї в родині все добре, то в неї все буде гладко. Якщо ні, то не знаю, як вона зможе впоратися. Чоловікам у цьому сенсі набагато легше.

Ірина Костенко на засіданні депутатської комісії, січень 2016 року
Ірина Костенко на засіданні депутатської комісії, січень 2016 року

– У вас – доросла донька. В інтерв’ю місцевим ЗМІ казали, що не хотіли б бачити її у політиці. Чому б не хотіли, щоб вона повторила ваш шлях?

– Я заздрю жінкам-політикам, які самореалізувалися як професіонали своєї справи. У моєму житті, на жаль, склалося так, що тим, чим мені хотілося займатися, у мене не вийшло. Щодо політики – це моє, я займаюсь цим давно, але мені хотілось реалізуватися і в професійній діяльності.

Щодо дочки, то вона росла тоді, коли 2002-й – вибори до Верховної Ради України, 2003-й рік – позачергові вибори мера міста, потім 2004-2005 рік і… Вона просто не бачила маму вдома, бо постійно до пізньої години працювали. Ці вибори постійно – то позачергові, то місцеві. Все швидко і ледве не щороку виборчий процес. І донька ці вибори, мабуть, просто ненавиділа, бо мами вдома не було. Я вже розповідала у інтерв’ю, що о 23-й приходжу додому, а моя дитина не спить і чекає, бо їй треба з мамою поділитися. У нас в родині так прийнято, скалились такі дружні стосунки з донькою – вона мамі завжди все розповідати має. І вона ходить за мною, у мене болить голова, хочеться сказати «Донечко, помовчи», а я не можу цього зробити. Тому, мабуть, і у доньки склалось таке негативне ставлення до того, що мама в неї політик.

У доньки склалось негативне ставлення до того, що мама в неї політик

До того ж, я – людина вразлива, все одно людина радянського часу. Іноді хочеться виглядати, що ти ліпше, ніж є. Завжди намагаюсь тримати себе у рамках. Хочеться інколи когось насварити, але тримаю себе в руках, бо розумію, що я – політик. Моя ж донька – зовсім інша людина, хоч вона і працює у німецькій компанії по темі комунікацій, що десь споріднено з політикою.

Політична діяльність не завжди приносить щасливі хвилини у твоєму житті. Є більше хвилювань, нервозності. Я вважаю, що третє скликання – це досить. Я не піду цього року на вибори, хоч навіть опоненти здивовані. Іноді час жити і для себе. Знаєте, коли в 2015 році Рекалов (запорізький політик Геннадій Рекалов – ред.) не пішов до міської ради, я була дуже здивована. Незважаючи на різні політичні погляди з ним, але це був професіонал, дійсно сильний керівник комісії з життєзабезпечення. Зараз його розумію.

До влади мають йти 40-річні – це вже досвідчені, грамотні люди, що розуміють, що хочуть, що мають більше сил, енергії, більш «безбашенні»

Приходить колись момент, коли маєш поставити крапку. І одна з причин – це вік. Вважаю, що до влади мають йти 40-річні – це вже досвідчені, грамотні люди, що розуміють, що хочуть, що мають більше сил, енергії, більш «безбашенні». Я теж такою у 40 років була. Зараз більш аналізуєш все – іноді такі моменти твоєї досвідченості заважають в роботі. Окрім того, якщо людина приходить до міської ради, аби лише тиснути на кнопки, то можна і у 80 років йти у депутати з такою точкою зору.

Як люди нас приймають? Десь в чомусь помилився депутат цілеспрямовано чи випадково, неважливо, люди одразу оцінюють всіх однаково. На жаль, зараз суспільство агресивне до всіх політиків – всіх вважає крадіями, заробітчанами тощо. Це іноді чіпляє, хоч і розумію людей. І це дуже складно сприймати, тому не хочу, щоб моя донька йшла у політику, бо це займає велику кількість твого особистого часу. В якійсь мірі ти навіть деградуєш, бо розумієш, що хочеш книжку почитати, а тобі треба якісь документи вивчити, тому треба у них розібратися у певні терміни. Отож це велика і складна робота, хоча вона мені подобалась. Це мій шлях, а в доньки буде свій, нехай в неї політика йде десь паралельно, нехай вона буде людиною з нормальною громадянською позицією.

– Не балотуєтесь. А чи плануєте завершити з політичною діяльністю?

– Розумію, що піти повністю – це дуже складно, особливо коли донька доросла, живе самостійно. Потрібно все одно, крім роботи, займатися чимось. Перш, ніж визначитися, чим, я все ж таки залишусь у політиці – мене обрали до складу міського бюро і до складу обласного бюро. Думаю, що на першому етапі, рік-два, з точки зору, що я – досвідчений партійний працівник і депутат, то в мені буде потреба. Але я – така людина, що чітко інтуїтивно відчуває, де потрібна, а де ні. Тому дозволяю собі поступово відходити від справ.

– Чи вдалося реалізувати у цій каденції все, що планувалось?

– Ні. На жаль, ні. Ми неправильно працювали. У якому напряму? Основне завдання депутата – створювати умови для того, щоб наш міський бюджет наповнювався і з кожним роком наповнювався все більше і більше. Як має працювати влада? Головне, щоб до нас не ходили люди на прийоми? Ні! Нам не потрібні ці депутатські фонди. Ми закриваємо які питання? Переважно ЖКГ, систему освіти і охорони здоров’я. Має бути відкрите і прозоре фінансування відповідних програм. Мер каже, що все – на сайті, все прозоро, але по факту – ні.

Якщо говоримо про житлово-комунальне господарство, то має бути графік вирішення всіх проблемних питань, і люди мають розуміти, коли вони будуть вирішені. А якщо люди не знають цього, то будуть постійно ходити до мерії, до нас, до керуючих компаній. І це тому, що не розуміють, коли їх проблеми будуть вирішені. Те саме і в системі освіти. Якщо говоримо про батьківські фонди, то кажемо: «Батьки, не платіть гроші». Але чудово розуміємо, що повністю систему освіти не тягнемо. А чому?

Щороку казала одне і те саме: «Зберіть нас, депутатів, і покажіть нам, як формується бюджет. Покажіть нам «дірки». В аналітичних довідках в цілому все є, але потрібна конкретика, чому не наповнюється бюджет, що потрібно. Потрібні робочі місця? Які? У нас – не лише заводи. Ми ж бачимо, що заводи теж, на жаль, буксують сьогодні, люди опиняються на вулиці. Треба розвивати малий і середній бізнес. Одразу кричать, що це сфера центральної влади, податки… Та почекайте, давайте тиснути на центральну владу, давайте створювати умови у Запоріжжі. Мало комунальної власності вільної? Досить. Давайте наддамо підприємцям пільги, які хочуть почати справу. Це наше право – встановлювати їх для того, щоб вони розвивали свою справу, щоб наймали людей на роботу, і ті отримували офіційну зарплатню і, відповідно, наповнювався бюджет.

Всі депутати допомагають людям, вирішують їхні проблеми. Я людям допомагаю, люди до мене ставляться добре. Цю частину депутатської діяльності я максимально виконала. А ось добитися, щоб все було прозоро, чесно і відкрито, нам не вдалося. Не з нашої вини. Нас (фракція, яку очолює Ірина Костенко – ред.) було шестеро осіб із 64 депутатів міської ради. Це єдина команда, яка в міській раді не розсипалась. Прийшли 6 людей зі своєю позицією – захищати інтереси наших жителів, з цією позицією і залишились. Це не означає, що якщо ми в опозиції до мера, то ми за якісь проєкти на корись містян не голосуємо. Ми голосуємо.

Ми не здаємося. Завдання наше – добитися того, щоб влада врешті-решт працювала за законом, щоб бізнес міг працювати відкрито, діяльність всієї структури міської влади була прозорою і ясною для містян. Для цього наша політична партія іде знову на вибори до міської влади та щоб втілити у життя основні принципи місцевого самоврядування.

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG