Доступність посилання

ТОП новини

«Культ Жукова – це одна з головних опор нинішнього російського неототалітаризму» – Сергій Грабовський


Учасник пікетування сесії Харківської міської ради, на якій депутати проголосували за повернення проспекту імені Петра Григоренка імені маршала Жукова. Харків, 19 червня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Коли у програмі «Говорить великий Львів» мер Одеси Геннадій Труханов вимагає, щоб проспекту Небесної Сотні була повернута попередня назва – проспект маршала Жукова, це не дивує. Не дивує і те, що Андрій Лесик, голова харківської організації ОПЗЖ, гордо описує покладання квітів до відновленого бюсту «великого полководця маршала Жукова» і заявляє: «Жуков – найдостойніший». Бо ж ідеться про політиків і політичні сили, які, як виглядає, ненавидять не лише український, а і російський народи, й люблять тільки владу, бажано – тотальну і тоталітарну. А тому неправі ті, хто вважає культ Жукова питомим для росіян.

Він і Сталін спалили у вогні війни російський народ і Росію
Віктор Астафьєв

Іще в 1987 році російський письменник-фронтовик Віктор Астафьєв писав про «маршала перемоги» Георгія Жукова: «Ох, який це вигодованець «батька і вчителя»! Який браконьєр російського народу. Він, він і товариш Сталін спалили у вогні війни російський народ і Росію». І ще: «Тільки злочинці могли так розкидатися своїм народом!»

Він не вміє воювати не кількістю і на крові будує свою кар’єру
Андрій Єрьоменко

А от оцінка не солдата, а маршала, зроблена на початку 1943-го: «Це людина страшна і недалека. Вищої марки кар’єрист…» Так написав майбутній маршал, а тоді генерал-полковник Андрій Єрьоменко. І далі: «…Жуковське оперативне мистецтво – це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю і на крові будує свою кар’єру».

Дивує інше: що в Україні знаходяться історики та публіцисти, які вважають Жукова лише одним зі сталінських маршалів, не гіршим і не кращим з них. А тим часом Жуков – не «один з». Він був єдиним заступником Сталіна як Верховного головнокомандувача й одним з двох перших заступників Сталіна як наркома оборони.

  • Жуков 1 лютого 1941 року очолив Генштаб Червоної армії, і здійснене під його керівництвом планування майбутньої війни мало наслідком страхітливу трагедію 1941 року.
  • Жуков по війні очолив совєтську окупаційну адміністрацію у Східній Німеччині й організував її масштабний грабунок в інтересах військово-політичної еліти, не забуваючи, звісно, й себе.
  • У 1954 році Жуков організував і провів навчання на Тоцькому полігоні з реальним використанням ядерної зброї, наслідком чого стало опромінення до 60 тисяч військовиків.
Росія. Пам’ятний знак щодо проведення 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні в Оренбургській області військового навчання з використанням ядерної зброї, яким керував маршал Георгій Жуков
Росія. Пам’ятний знак щодо проведення 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні в Оренбургській області військового навчання з використанням ядерної зброї, яким керував маршал Георгій Жуков
  • У 1956 році Жуков уже як міністр оборони СССР організував придушення Угорської революції.
  • Нарешті, Жуков написав (чи від його імені були написані) унікально брехливі мемуари, які офіційна пропаганда як в СССР, так і в Росії оголосила каноном правди про війну.
Виплеканий культ Жукова – одна з головних опор нинішнього російського неототалітаризму. А в Україні цей культ підхоплюють ті, хто орієнтується на Кремль

Ні, не був Жуков «одним із». Відтак виплеканий культ Жукова – це одна з головних опор нинішнього російського неототалітаризму, який веде Росію і її народ до катастрофи. А в Україні цей культ підхоплюють ті, хто за будь-яких обставин орієнтується на «зоресяйний Кремль».

Не можна ставити невірний діагноз, применшуючи роль Жукова у війні та після неї; це заважає лікувати суспільну недугу, одну з опор і складових російського «міфу ХХІ століття».

Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков (праворуч) позує скульптору Віктору Думаняну. Москва, 1966 рік
Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков (праворуч) позує скульптору Віктору Думаняну. Москва, 1966 рік

«Геній Жукова»: лише один сюжет 1941-го

Погляньмо на один із найважливіших аспектів діяльності Жукова на чолі Генштабу Червоної армії. Танкові з’єднання зарекомендували себе як головна наземна ударна сила Другої світової. СССР мав 8 механізованих корпусів (танки, мотопіхота, мотоциклісти), створених у липні 1940 року, ще один був створений у грудні.

В кожному за штатом – близько 1100 танків і 150 гарматних броньовиків. Загалом у них мало бути новітніх 5670 середніх Т-34 і важких КВ-1, а до того 2700 легких швидкісних БТ-7 та понад 1200 легких танків підтримки піхоти Т-26 (переважно вогнеметних). Основна маса – 6500 БТ-7 і Т-34 могли рухатися зі швидкістю 50-55 км/год по шосе, а інші – КВ-1 і Т-26 – 30 км/год. Украй не вистачало нових важких і середніх танків (станом на кінець 1940 року випустили лише 117 Т-34 та 140 КВ-1), але ж Червона армія мала близько 5000 БТ-7 і 500 середніх Т-28. 400 БТ-7 в корпусі (ще були окремі моторизовані дивізії з БТ-7) при вмілому використанні – страшна сила, тим більше, якщо підкріпити її півсотнею Т-28. А число Т-34 і КВ-1 тим часом би нарощувалося: розгортався їхній масовий випуск (станом на 22 червня 1941 року в Червоній армії було вже 2100 Т-34 і КВ).

Відтак улітку 1941 року СССР мав би 9 добре навчених і «зіграних» мехкорпусів (мк), нехай й укомплектованих на 2/3, а ще – кілька окремих танкових і моторизованих дивізій плюс важку танкову бригаду (півтори сотні Т-35 і КВ-2) плюс танкові батальйони (54 Т-26) у 200 стрілецьких дивізіях плюс батальйони БТ-5 у кавалерійських дивізіях. І це не рахуючи розвідувальних рот на легких плаваючих Т-37, Т-38 і Т-40 у кожній дивізії. Загалом лише БТ-7 було стільки, скільки всіх танків у Німеччини на всіх ТВД, а їхні гармати пробивали броню всіх німецьких танків, в тому числі й 1400 середніх.

Що за цих обставин роблять нарком оборони Тимошенко і начальник Генштабу Жуков? З їхньої ініціативи починається формування ще 20 (!) мк. Щоб дати їм хоч якісь танки, їх забирали звідусіль – зі стрілецьких і кавалерійських дивізій, з окремих танкових бригад. Жуков заявив: потрібні ще 32 тисячі танків, із них 16 тисяч танків нових типів.

22 червня у цілому ряді мехкорпусів нові танки не мали жодного бронебійного снаряду

Якби «великий полководець» умів рахувати, він би знав – загалом потрібно понад 1 млн підготовлених танкістів і ще 3 млн бійців допоміжних формувань (в усій Червоній армії було тоді 5 млн військовиків). При цьому план випуску боєприпасів на 1941 рік, підписаний Тимошенком і Жуковим, містив рядок про 2,3 млн бронебійних 45-мм снарядів (їх уже було 12,1 млн). А про бронебійні снаряди для 76-мм гармат, озброєними якими були середні та важкі танки (за винятком КВ-2), «великий полководець», схоже, згадав лише на початку травня і похопився, затребувавши 600 000 пострілів. Та було пізно. Підсумок: 22 червня у цілому ряді мехкорпусів нові танки не мали жодного бронебійного снаряду.

Ось як оцінив жуковське планування командир 9-го механізованого корпусу, майбутній маршал (тоді генерал-майор) Костянтин Рокосовський: «Корпус лише звався механізованим. З гіркотою дивився я на поході на наші старенькі Т-26, БТ-5 и нечисленні БТ-7, розуміючи, що тривалих бойових дій вони не витримають. Не кажу вже про те, що і цих танків у нас було не більше від третини належних за штатом». Справді, 9-й механізований корпус мав 300 легких танків Т-26 перших моделей, БТ та Т-37/38.

«Те, що сталося 22 червня, не передбачалося жодними планами, тому війська були захоплені зненацька у повному сенсі цього слова (інакше кажучи, планів оборони не було – ред.), – писав Рокосовський. – Можу про це судити хоча б по змісту оперативного пакета, який був мною відкритий у перший день війни. Зміст його підганявся під механізований корпус, який закінчив період формування… Про що думали ті, хто складав такі директиви, вкладаючи їх в оперативні пакети і зберігаючи за сімома замками? Адже їхні розпорядження були явно нереальними.

Знаючи про це, вони все ж їх віддавали, переслідуючи, впевнений, мету виправдати себе в майбутньому, пославшись на те, що наказ для «рішучих» дій таким-от військам (з’єднанням) ними був відданий. Їх не турбувало, що такий наказ – посилка мехкорпусів на винищення. Гинули в нерівному бою хороші танкістський кадри, самовіддано виконуючи в боях роль піхоти», – написав Костянтин Рокосовський.

Жуков завжди був Жуковим

У підсумку «геніальне» планування війни Жуковим, а також керування ним Генштабом, а потім фронтами, призвели до втрати Червоною армією понад 28 тисяч танків (це втричі більше, ніж було в усіх інших державах на 22 червня 1941 року).

В 1942-43 роках Жуков спалив іще кілька тисяч совєтських танків, безуспішно намагаючись узяти Вязьму та Ржев, а в квітні 1945-го він приніс у жертву дві танкові армії, прагнучи до 1 травня взяти Берлін.

За все маршал Жуков багато разів заслужив суд військового трибуналу та суворий вирок, натомість путінська Росія та її пахолки в Україні його обожнюють.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG