Через зупинку міжміських автобусів та електричок до лікарень у столиці й обласних центрах не можуть доїхати онкохворі, післяопераційні пацієнти та люди з нирковою недостатністю. Хворі на уремію вимушені тричі на тиждень робити гемодіаліз – життєво необхідну процедуру фільтрування крові. Саме ці люди першими постраждали від «транспортної блокади».
Радіо Свобода зв’язалось із заблокованими пацієнтами і тими, кому вдалось налагодити життєво важливу логістику.
Як підвозити пацієнтів до лікарень – має вирішувати влада на місцях. Головний санітарний лікар України Віктор Ляшко у відповіді на запитання Радіо Свобода дає зрозуміти – Міністерство охорони здоров’я буде лише координувати це питання.
«Наразі починається інтенсивне спілкування з областями, ми збираємо вичерпний перелік проблем», – заявив 19-го березня Віктор Ляшко і запевнив, що міністерство «активно реагуватиме, щоб жодна людина не постраждала від введення карантину».
Заблоковані
Поки у МОЗ лише збирають перелік проблем, у Бердянську вже заблокована Алла Зубко. Тричі на тиждень вона має їздити на процедуру гемодіалізу до Запоріжжя. Це – двісті кілометрів.
«Раніше нас трьох з Бердянського району возили «швидкою допомогою», а потім я залишилась одна і мені видавали гроші на маршрутку – 400 гривень в обидва кінці. Я прокидаюсь о третій ранку, о 4:40 вже сідаю в автобус і їду до Запоріжжя. Зберігаю усі квитки, створюю маршрутний лист, збираю підписи лікаря, ставлю печатки і приношу це все в район, де мені компенсують витрати на проїзд – це така процедура. А тепер навіть не знаю, як їздити, давати кошти на таксі мені не будуть», – розповідає Алла Зубко.
Жінці пропонують робити гемодіаліз у Бердянську, однак через проблеми з судинами жінка не готова міняти обласну клініку на районну.
«В мене немає вибору – ходити на гемодіаліз у Бердянську, чи їздити до Запоріжжя, в області мені видаляли тромб з вени і після всього пережитого кращій варіант клініки на гірший я не проміняю. Вчора мені хтось зателефонував і запитав, як я добираюся до лікарні. Я сказала, що останнього разу син привіз, але регулярно це робити він не може, тож я попросила про допомогу – я вже готова навіть на хлібовозці їхати, бо це життєво необхідна процедура», – ділиться пацієнтка з Бердянська.
В її лікарні у Запоріжжі на обліку – 191 пацієнт з нирковою недостатністю, 86 з них приїжджали автобусами та електричками з області. Такі цифри в медзакладі отримав Сергій Макаренко, місцевий активіст, який теж хворіє на уремію.
«Зараз це все залишається проблемою самих пацієнтів, допомагають лише одиниці громад, наприклад у Гуляйпільському районі, але більшість урядників не цікавляться цими людьми. Мені, приміром, гемодіаліз у Запоріжжі не підходить і я переїжджаю сьогодні до міста Енергодар, буду пересиджувати карантин там. Порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого, але частину провини я перекладаю і на самих пацієнтів, бо треба бути активнішими і заявляти про себе», – переконаний активіст і пацієнт.
Активні, але проігноровані
У Донецькій області Олександр Богославський з міста Дружківка тричі на тиждень возить на гемодіаліз дружину. Через зупинку міжміських автобусів у його автівці тепер додаткові пасажири до Краматорська – тут розташована обласна лікарня.
«От сьогодні везу двох пацієнтів, бо більше нема кому, таксі в один бік виходить 220 гривень. Ми з дружиною пенсіонери, у неї пенсія в районі двох тисяч, в мене – чотири, за місяць на бензин витрачаємо дві тисячі гривень, плюс купуємо різні медичні дрібниці – от і рахуйте. Минулого року я звернувся до мерії Дружківки і мені дали одноразову допомогу – 700 гривень, наступний раз зможу аж через два роки просити. У мене купа відмов від мерії про те, що вони не хочуть допомагати, а вчора на сесії там обговорювали питання підвозу пацієнтів і сказали, що грошей на це немає», – ділиться Богославський.
Ще один пацієнт з Донеччини Михайло Дуник каже, що люди тепер повністю залежать від волі місцевих урядників.
«Я знаю, що в Торезі й Костянтинівці, наче, вирішили це питання, ще я бачив людей з Покровська, яким компенсували витрати на проїзд, а ми у Дружківці самі таксі винаймаємо. Туди знайшли машину, а назад ще шукаємо, бо таксист не чекатиме під лікарнею чотири години. Коротше, постійного рішення поки в нас немає, ми намагались обговорити проблему з мером, але нас навіть не пустили на його поверх, сказали – «коронавірус», міська влада ніколи нам не давала коштів на проїзд до лікарні, а нещодавно нашому будинку культури подарували мікроавтобус», – розповідає чоловік.
За словами чоловіка, зараз автомобіль стоїть «без діла».
Тим часом, у Військово-цивільній адміністрації Донецької області, яка керує регіоном, запевняють – тут рахують пацієнтів.
«Лікарі медичних центрів вживають заходи з оптимізації пацієнтів, потім ці дані передадуть керівникам містечок та районів для того, щоб вони змогли організувати підвезення цих пацієнтів в конкретні дні на гемодіаліз», – повідомив кореспонденту Радіо Свобода Олександр Педенко, співробітник Департаменту охорони здоров’я Донецької області.
Обласні урядники пообіцяли зобов'язати міських керівників знайти транспорт для підвезення пацієнтів.
Місто, де на вказівку згори не чекали
Олександр Райко з Чернігівщини забив тривогу напередодні припинення міжміського автобусного сполучення. У Чернігові, куди він їздить на гемодіаліз, спочатку звернувся до місцевих журналістів. А потім ще й завітав до мерії свого містечка Новгород-Сіверський. На здивування Олександра, міський голова швидко погодився допомогти.
«Я зателефонував такому ж «діалізному» пацієнту і ми разом пішли до мера, місто нам і раніше давало по двісті гривень на проїзд до Чернігова, а тут ми кажемо: автобуси скасували і потрібно таксі, а це вже 1500 гривень. Мер Олег Бондаренко поговорив з нами, подзвонив до бухгалтерії і там сказали, що є резервні кошти, які нам виділятимуть під час карантину», – розповідає Олександр Райко.
Раніше про централізоване підвезення пацієнтів у лікарні заявляли в Кіровоградській області.
На Вінниччині хворим на ниркову недостатність пропонують на час карантину залишитись у стаціонарі.
