В’ячеслав Чорновіл хотів будувати чесну Україну

25 березня виповнюється 13 років з дня загибелі В’ячеслава Чорновола. За цей час «його ідеї не знецінилися, а набули гострої актуальності»

Київ – 25 березня виповнюється 13 років з дня загибелі В’ячеслава Чорновола. Досі триває розслідування у кримінальній справі за фактом смерті у дорожньо-транспортній пригоді колишнього лідера Народного руху України. За цей час ідеї Чорновола не знецінилися, а набули гострої актуальності, вважає народний депутат IV скликання Валерій Лебедівський. Він працював із В’ячеславом Чорноволом з 1989 року.

– Час підтверджує правоту ідей В’ячеслава Чорновола. Його основне гасло «Державність і демократія», під яким він вів Народний рух України, – актуальне й зараз.

Розвиток подій вказує на існування зовнішніх і внутрішніх загроз для самого існування державності. А замість демократії ми маємо олігархократію. Тобто у нас є проблеми і з державністю, і з демократією.

Тож ідеї Чорновола були й залишаються найкращими для України. І В’ячеслав Чорновіл і його дружина Атена Пашко, яка пішла від нас цими днями, – це світлі романтики. Їх немає, але вони є прикладом того, якими мають бути політики, якщо справді хочуть процвітання України.

– Ви працювали з В’ячеславом Чорноволом?

Валерій Лебедівський

– Я прийшов у Народний рух України на етапі його створення – у 1989 році. В’ячеслав Чорновіл був людиною, яка запалювала інших. Його хотілося наслідувати, йому хотілося допомагати. Я почув його виступ на одному з мітингів, і це все вирішило. З тих пір я працював у радах різних рівнів – і в районній раді Києва, і в міській раді, і у Верховній Раді. Але людини такого рівня, як Чорновіл, я більше не зустрічав. В’ячеслав Чорновіл був моральною людиною і ставив мораль на перше місце. Для нього гроші нічого не означали. Для нього головними були ідеї.

Тепер ідеологію замінили технологією. Гречка або цукор перемагають ідеї на виборах. А після виборів політики роблять протилежне тому, що обіцяли виборцям. Партії не мають ідеології.

– Народний рух України будувався на ідеології, але розпався. Чому це сталося? Чи не сталося це через авторитаризм Чорновола?

– Такої атмосфери – довірливої й товариської, такої простоти спілкування, яку створив у Народному русі В’ячеслав Чорновіл, я не бачив більше ніде.

Пам’ятаю, як у 1996 році на довиборах до Верховної Ради В’ячеслав Максимович раптом приїхав до мене на округ у Шевченківському районі Києва. Приїхав не попередивши, просто щоб підтримати. У сучасній системі стосунків лідерів партій з її членами – це неможлива річ.

Якщо говорити про принципи партійного будівництва, то модель Чорновола – це найкращий зразок того, якою має бути партія. І розкол Руху якраз і відбувся через інше бачення цієї моделі прагматичним крилом, через конфлікт романтиків і прагматиків.

– Як ви оцінюєте хід розслідування справи про загибель В’ячеслава Чорновола?

– Ми все ще чекаємо правди від цього розслідування, правди про вбивство Чорновола. Якщо ж говорити про суспільство, про людей, то вони вже давно собі відповіли на запитання, що ж там трапилося. Очевидно, що смерть Чорновола була вигідна тим, хто брав участь тих виборах.

– Зараз Україна знову наближається до виборів. Чи є в громадян України шанси обрати тих, хто не ставитиметься до України як до колонії?

– Більшість сучасних політиків-прагматиків здатні будувати добробут тільки у власних маєтках та прагматичну економіку на своїх підприємствах.

А В’ячеслав Чорновіл хотів будувати чесну справедливу Україну. Для цього потрібні моральні люди.

Що ж робити? Як повернути моральність у політику? Ми маємо оцінювати людей не за їхніми словами, а за їхніми справами. Ми мусимо обирати моральних людей.

Таких я бачу серед тих, хто організував ініціативу «1 грудня». Це В’ячеслав Брюховецький, і Богдан Гаврилишин, і Євген Сверстюк, і Мирослав Попович… Треба дослухатися до думок цих людей. Вони можуть і мають право вказати на наші проблеми й показати шлях. Навколо цих людей має гуртуватися громадянське суспільство.

Ми не можемо втратити шанс так, як це сталося у 2005 році. Тоді не вистачило політичної волі у тогочасного керівництва поставити інтереси країни вище від власних сьогоденних інтересів. Тепер головне – зрозуміти, куди ж треба рухатися. Цілком очевидно, що найперше треба зміцнювати й розбудовувати громадянське суспільство.