Карпатська Україна: як постала і чому не встояла 

80 років тому, 15 березня 1939 року, Сейм Карпатської України проголосив незалежність краю. Про тодішні події Радіо Свобода спілкувалося з дослідником східноєвропейської історії Іваном Гоменюком.

Історична Свобода

– Перш ніж говорити про незалежність Карпатської України, згадаймо події сторічної давнини, коли в 1919 році Закарпаття опинилося в складі Чехословаччини. Чому і як це сталося?

– Закарпаття на момент Першої світової війни належало до Австро-Угорської імперії, до королівства Угорщина. Це накладало свій відбиток на розвиток краю, зокрема, посилена мадяризація, утиски національних меншин, брак національних шкіл для українців, брак національної еліти. Таке саме становище в цьому королівстві мали словаки, румуни, хорвати, серби.

Мапа Карпатської України з газети «Українські вісті», 21 листопада 1938 року

У 1918 році Австро-Угорщина розпадається, утворюється певний вакуум, в Угорщині починаються різноманітні хаотичні процеси: то оголошують радянську республіку, то починається громадянська війна. Національні меншини угорського королівства відколюються: словаки йдуть у спілку з чехами – утворюють Чехословаччину, Румунія приєднує до себе території, заселені румунами, сербські землі приєднує Сербія тощо.

На території Закарпаття короткий час була влада Угорської радянської республіки, а потім починається наступ чехословацьких військ із заходу, а зі сходу – румунських. За цю територію йде змагання між Чехословаччиною та Румунією.

Але водночас тут відбуваються й інші процеси. В селищі Ясенях проголошується Гуцульська республіка – владу беруть місцеві українці. Вони створюють свою Народну раду, свої збройні загони, виганяють угорських жандармів і декларують, що хочуть приєднатися до Української держави, яка за Карпатами. 21 січня 1919 року у Хусті збирається Всенародний з’їзд, його ще називали Всезакарпатський. Представники різних громад, яких не зупинили угорські чи чехословацькі чиновники й вони змогли доїхати – 420 делегатів – проголосили, що мають на меті приєднатися до Української держави.

​– До ЗУНР?

– Так, але йшлося про соборність. Це був неймовірний вибух національного піднесення, й було бажання возз’єднатися з братами з того боку Карпат. Але не склалося, тому що ЗУНР була занадто слабка і не хотіла входити в конфлікт ні з Угорщиною, ні з Румунією, тому що вона воювала з поляками. УНР також було не до того – вона воювала з червоними й білими росіянами і з поляками теж.

Закарпатські українці опиняються на роздоріжжі: повертатися під угорську владу, або йти до чехословаків, тим паче, чехословацькі та румунські війська вже тут. Чехословацькі керманичі – президент Масарик і міністр закордонних справ Бенеш – переконують місцевих політиків йти до них, бо вони нададуть автономію.

Також вони звернулися до потужної закарпатської діаспори у США і переконали тих емігрантів виступити він імені своїх братів на Закарпатті про приєднання до Чехословаччини. Таку саму комбінацію чехословацькі політики розіграли зі словаками: переконали словацьку діаспору в США, що словакам краще увійти до складу Чехословаччини, бо там їм гарантують автономію. Питання автономії ще 20 років залишалося в підвішеному стані.

Так чи інакше, Закарпаття входить до складу Чехословаччини.

Закарпатські селяни-українці, прибульці до Ужгорода. Квітень 1939 року

​– Чим Масарик і Бенеш були так переконливі до представників закарпатського політикуму?

– Вони говорили, що Україна надто слабка. Якщо ви не підете в демократичну Чехословаччину, де отримаєте автономію, то опинитеся в Угорщині, де у вас не буде ні своїх шкіл, ні преси, ні соціально-економічного розвитку.

Дуже важливу роль грала обіцянка автономії, для словаків – також. Закарпатські українці не були унікальними.

Іван Гоменюк

​– Чому так сталося, що питання про автономію знову постало на порядку денному в 1938 році?

– Воно стояло весь час на порядку денному. У цей час на Закарпатті було три політичні табори: українофільський – ті, хто вважали, що місцеве населення це українці; русофільський – адепти старих ідей, що закарпатці це частина великого російського народу від Карпат до Камчатки; і «мадярони» (як їх назвали українські політики) – які казали, що місцеве населення це угророси, які хоч і слов’яни, але є частиною угорської нації.

Представники усіх трьох політичних таборів так чи інакше вимагали автономію. Але Прага, маніпулюючи розбратом між цими політичними таборами, маніпулюючи бюджетними асигнуваннями, всі ці роки не давала автономії ні Закарпаттю, ні Словаччині. Постійно йшла мова, що вони не готові, не мають своїх урядовців. На Закарпатті урядова адміністрація від найнижчого рівня до верху була укомплектована чехами. Якщо до 1918 року на Закарпатті не було чехів, то після 1918 року йде накопичення в адміністрації чеського елементу. Так само і в Словаччині.

– Варто зазначити, що в міжвоєнній Чехословаччині була ще одна велика національна громада – судетські німці.

– Так, словаків було вдвічі менше, ніж етнічних німців. Якщо визнавати права словаків, то треба напевно якусь автономію, бодай культурно-освітню, для судетських німців, на що Прага не могла піти. Тому вона гальмувала прагнення автономії українців та словаків.

– Що змінилося у 1938 році? Як ці зміни зустріли закарпатські українці й русини? Як я зрозумів, кожен себе по-своєму там ідентифікував.

– Русини це була офіційна назва у королівстві Угорщина й у Чехословацькій республіці, край називався Підкарпатська Русь. Це офіційна чехословацька назва, яку урядовці придумали, щоб не казати Закарпатська Україна чи Карпатська Україна. Така назва вживалася вже навіть на початку 1920-х років.

Змінилося те, що Чехословаччина опинилася сам на сам із серйозними супротивниками, насамперед Третім Рейхом. У 1938 році він приєднує Австрію, відбувається аншлюс. Відтак і Угорщина відкинула мирні післявоєнні домовленості і стала нарощувати військовий потенціал. Польща постійно виказувала свої претензії на Тешинську Сілезію, а також на окремі райони на півночі Словаччини. Чехословаччина опинилася в ситуації, коли її гаранти – Британія та Франція – висловлюють глибоку стурбованість, але не поспішають робити дієвих кроків, щоб вгамувати апетити Гітлера.

Гітлер, не зумівши підняти повстання судетських німців, починає діяти гібридно. Він переконує віддати йому населені німцями території. Одночасно Угорщина та Польща так само вимагають віддати їм території, населені поляками та угорцями. Але якщо поляки претендували на Тешинську Сілезію, де дійсно проживала якась частина поляків, то Угорщина наполягала на територіях, які входили до складу королівства Угорщина, тобто – повністю Словаччина й повністю Закарпаття, а не лише заселені угорцями райони.

– Як на Закарпатті реагували на ситуацію?

– Місцеві політики порушили питання, що порятунок Чехословаччини тільки у наданні автономії й федеративному устрої трьох складових: Чехії, Словаччини та Карпатської України.

Перший автономний уряд очолив представник русофілів Андрій Бродій, але вже за кілька тижнів його заарештували – з’ясувалося, що він платний агент угорської розвідки, під псевдонімом «Барталон». Іншого очільника русофілів Степана Фенцика викрили як агента польської розвідки, який за гроші працює для розпаду Чехословаччини, постійно висуваючи нахабні вимоги.

Чехословаччина опиняється з тим, що її політика постійного розбрату на Закарпатті зіграла проти неї. Коли два потужних табори: угорськофільський та русофільський, грають проти неї на користь Угорщини, а український табір ще слабкий. Те, що весь час Чехословаччина грали проти нього, зіграло проти неї.

Керівники «Карпатської Січі» Хуст, березень 1939 року

​– А як українофільський табір перехопив ініціативу, якщо він був найслабшим?

– У нього було менше депутатів у чехословацькому парламенті. Хоча, якщо брати по чисельності громадських організацій, він не був найслабшим. А місцевого парламенту ще не було. На виборах до парламенту велику роль грав підкуп мешканців бідних сіл, бо Закарпаття було бідним краєм.

Українофіли перехопили ініціативу, коли сказали Празі, що готові захищати єдину демократичну державу, якщо їм гарантують нарешті ті права, які обіцяли 20 років поспіль. Прага побачила, що за українофілами, попри організаційну слабкість, йде велика частина населення. Так вони опинилися в крайовому уряді.

Пам’ятник героям, які воювали за Карпатську Україну, встановлений Закарпатською ОДА у 2009 році

​– Невдовзі відбуваються вибори до крайового Сейму, на яких доволі дивний результат – 92,4% отримує Українське національне об’єднання. Завдяки чому така однодумність?

– Вибори були 12 лютого. Прага їх довго відкладала і затягувала, не бажаючи створення цього автономного парламенту. Хоча крайовий уряд працював вже з жовтня 1938 року.

Такий результат легко пояснюється: вибори були не за кілька партій. Вибір полягав у тому, що або підтримати виборчий список Українського національного об’єднання, або голосувати «проти».

– Як це так?

– Уся Східна Європа на той час була тоталітарна або авторитарна, окрім Чехословаччини. Після того, як вона втратила Судети, Тешинську Сілезію та південні райони Закарпаття і Словаччини, в Чехословаччині встановили більш жорсткий політичний режим. Насамперед, на чеських землях були заборонені усі політичні партії, окрім урядової. У Словаччини так само заборонили усі партії, окрім урядової, яка підтримувала автономістський словацький уряд. Тобто, Закарпаття пленталося у хвості. Проголошення єдиної проурядової партії стало наслідком того, що так зробили у Чехії та Словаччині.

Крім того, такий високий відсоток зумовило те, що до об’єднання увійшли представники румунської та німецької меншин. Населені пункти із великою часткою угорського населення відпали восени 1938-го. Відтак був більш-менш моноетнічнтй склад населення і згода із більшістю національних меншин.

– За вашими словами, українська партія казала Празі, що буде захищати спільну батьківщину. Аж тут сформований українцями уряд проголошує незалежність.

– Українці до останнього тягнули з проголошенням незалежності. Попри те, що молоді українські політики вимагали швидше піти на широку автономію чи проголошення незалежності, старше покоління на чолі з главою крайового уряду Августином Волошиним, було прихильниками еволюції й стишували ці намагання до проголошення незалежності одразу. Закарпаття знову пленталося у хвості історичних подій.

Зображення президента Карпатської України Августина Волошина на поштовій марці

​13 березня 1939 року Гітлер викликає керівника словацького уряду Йозефа Тісу й попереджає: або Словаччина проголошує незалежність, або він віддає Словаччину Угорщині. Тоді ж Гітлер таємно дав згоду Угорщині на окупацію Закарпаття. Гітлер не підтримував існування окремої української державності у формі автономії чи незалежності. 14 березня він викликав до себе нового президента Чехословаччини Еміла Гаху і зажадав: або Чехія погоджується на німецький протекторат, або вони починають бомбардувати чеські міста і вводять армію. Врешті, Гаха в ніч на 15 березня підписує документи, що Чехія просить протекторат. На цей час німецькі війська вже почали вторгнення до Чехії.

Словацький крайовий парламент терміново збирається 14 березня і проголошує незалежність, тому що у них вибір: аби бути відданими угорцям, або проголосити незалежність.

Під впливом цих повідомлень Волошин 14 березня оголошує, що 15 березня він скликає Сейм для розгляду питання про незалежність. Він скликає сейм в Хусті, який з осені став столицею автономного краю. Але вторгнення угорських військ вже починається 14 березня. Інша справа, що попервах проти угорців на Карпатській Україні воює чехословацька армія й місцеві добровольці з «Карпатської Січі», української парамілітарної організації. 15 березня стає відомо, що Словаччина незалежна, а чеські землі – під протекторатом Німеччини. Тому чехословацька армія починає відходити без бою на території Словаччини чи Румунії. Відтак опір угорському 40-тисячному корпусу, який вдерся на Карпатську Україну без оголошення війни, чинили лише 1,5-2 тисячі «січовиків», які зуміли добути зброю.

У цей час керівництво Карпатської України звертається до сусідніх держав, до тієї ж Польщі, яка підтримувала угорське вторгнення, до Румунії про допомогу. Навіть до Британії, Франції та США, надсилаються телеграми. До Німеччини також надіслали телеграму – Берлін мовчав. Німецький консул у Хусті радив скласти зброю та здатися. На що, за легендою, Михайло Колодзінський, член ОУН зі штабу «Карпатської Січі», відповів, що у лексиконі українського націоналіста немає слова «капітуляція». І карпатці відмовляються, що відкликає невдоволення німецького консула, який каже, що їхній опір безнадійний.

Волошину часто закидають, що він звертався до Гітлера. Він звертався, тому що Німеччина на той час була найбільшою потугою Європи.

– Бачив карикатуру з якогось британського видання про тодішні події: два хулігани – в одного на спині написано «Угорщина», в іншого «Польща» – ображають меншого хлопця із написом «Рутенія», а Гітлер – здоровий дядько, цих хуліганів сварить. Тобто була така ілюзія, що Гітлер готовий захистити Карпатську Україну. А звідки вона взялася?

– Дуже хороше питання. Це показує тодішнє враження в Британії та Франції, що Гітлер хоче створити незалежну українську державу, до якої приєднає українські землі під владою Польщі, а згодом – Радянську Україну. Британська та французька преса писала, що Гітлер може використати цих українців як плацдарм для подальшого захоплення України, яка йому цікава ресурсами.

Між тим, у німецькій пресі звісток про Карпатську Україну було обмаль. Гітлер вів дипломатичну гру. Якщо незалежна Словаччина його цікавила як плацдарм для подальшого нападу на Польщу, то Карпатська Україна йому не була потрібна. Він розіграв цю карту для того, щоб прихилити на свій бік Угорщину. Також можна припустити, що, віддавши Карпатську Україну Угорщині, він дав сигнал Сталіну, що готовий домовлятися про поділ Європи. До речі, Сталін ще 10 березня на з’їзді партії більшовиків казав, що якась Карпатська Україна – це задум Британії та Франції, щоб посварити їх з Німеччиною.

– Як довго боронилася Карпатська Україна?

– Бої почалися після військового вторгнення – 14 березня, 15 березня Сейм у Хусті оголошує незалежність, 16 березня угорці захопили Хуст. Офіційно вони оголосили, що опанували територію Карпатської України 18 березня. Реально бої з окремими групами «січовиків» тривали до 21-22 березня, після чого встановився окупаційний військовий режим, почалися репресії проти захисників Карпатської України.

Тіла загиблих у запеклому бою бійців Організації народної оборони «Карпатська Січ», які обороняли від угорських окупантів місто Хуст. Карпатська Україна, неподалік Хуста, 16 березня 1939 року

Загиблі біля кукурудзяного поля бійці «Карпатської Січі». Неподалік Хуста, 16 березня 1939 року

Угорський солдат змиває кров зі свого штик-ножа після збройного протистояння з бійцями Організації народної оборони «Карпатська Січ», які обороняли від угорських окупантів місто Хуст. Карпатська Україна, неподалік Хуста, 16 березня 1939 року

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Про фашизм на Закарпатті справжній і надуманий

80 років Карпатської України. Проти неї велася гібридна війна, як і сьогодні проти цілої України – історик​

Україна в час війни і Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб

Угорський виклик: несиметрична відповідь України

Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт