Із російськими військами їх розділяє лише річка Дніпро. Це прифронтове місто Херсон. Кількість дронових атак тут може сягати до 800 дронів на добу, більшість з яких летить саме на місто. На Херсон скидають керовані авіабомби, обстрілюють з артилерії. Щодня є поранені та загиблі цивільні. Чому неможливо створити захисний купол над містом? Хто контролює островні ділянки? Та які завдання ЗСУ виконують на лівому березі Дніпра? Про все це проєкт Радіо Свобода Крим.Реалії в ексклюзивному інтерв’ю розпитав Дмитра Пулінця, командира 34-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ, яка тримає оборону в місті Херсоні.
Підполковник Дмитро Пулінець – один із наймолодших комбригів в Україні. Майже рік тому його призначили командиром 34-ї бригади берегової оборони морської піхоти. В березні цього року бригаду реформували в 34-ту окрему бригаду морської піхоти «Борисфен».
Мені було 17 років, я тільки закінчував школу, коли почалась анексія Криму
– Ви підполковник у 29 років і зараз маєте таку посаду, ви командир бригади. Як вам вдалося досягнути цього?
– Та як. Банальна історія піхотного командира, курсант 4 роки, потім командир взводу, замком роти, командир роти, заступник командира батальйону, командир батальйону, заступник командира бригади, командир бригади.
Війна, зрозуміло, що внесла свої корективи трішки. Деякі посади були відмічені прапорцями, скажімо так, недовго часу їх займав. А весь основний час – це все ж таки керівні командирські посади. Так воно і вийшло.
Дмитро Пулінець, командир 34 окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ
Дмитро Пулінець родом з Херсонщини. Після закінчення школи в 2014 році він вступив до Військової академії в місті Одеса. До цього кроку його підштовхнула його мати.
– Чому ви вирішити стати військовим?
Я ж не здамся, що я слабак чи що? Додому поїду? Ні
– На той час, це був 2014 рік, якраз все це почалось. Перші події по анексії Криму, «зелені чоловічки», як тоді їх назвали, обстріли блокпостів, всі ці події, воно все тільки заварювалося, вся ця каша, а мені на той період було 17 років, я саме закінчував школу. Тут внесла свої корективи, лепту, скажімо так, моя мама. Вона задалась питанням, а які є вищі військові навчальні заклади у нас в Україні? Куди можна вступити? Де навчаються кадрові військові? І ми натрапили на сайт Військової академії міста Одеса. Там був такий факультет, спеціальність високомобільних десантних військ та розвідки. І відповідний банер: тельняшка, берет, патрони, значки. Десь, мабуть, в мені зіграв юнацький максималізм. Я це все побачив і говорю, все, стоп, ми знайшли. Я хочу бути таким самим, ми поступаємо тепер сюди.
– Але вона ж розуміла ризики, які перед вами постануть?
– Мені, здається, вона як людина цивільна не розуміла цього, вона потім вже багато разів пошкодувала, що рекомендувала, запропонувала. Я і сам пожалкував вже через місяць, після того, як я вступив. Думаю, куди я потрапив, господи.
– Чому?
– Я потрапив до списків, якраз на той факультет, на який хотів, був щасливий, задоволений. Дзвоню всім додому, кажу, все, я поступив, задоволений, тільки відкриваються двері казарми і перше, що я там чую: «Слон, до бою, на…й». І всі, хто стояв переді мною в черзі, вчорашні школярі, вони вже всі чомусь повзають по землі, з протигазами. А що таке, команда «до бою» для школяра, який тільки закінчив 11-й клас, мені було невідомо, мені дуже швидко пояснили, і через секунду я вже також, як і всі, повзав там.
Повномасштабна війна почалась у мене на ротному опорному пункті
– Зараз не шкодуєте?
– Ні, ні, в жодному разі не шкодую. Це така гарна школа життя, в першу чергу. Я ж кажу, до всіх таких складнощів в своєму житті я ставлюсь як до виклику. Все, погнали. Я ж не здамся, що я слабак чи що? Додому поїду? Ні.
Одразу після закінчення військової академії Дмитро приєднався до легендарного 503 окремого батальйону морської піхоти, який виконував завдання на Маріупольському напрямку. В 2018 році розпочався його бойовий шлях на посаді командира десантно-штурмового взводу.
– Коли розпочався ваш бойовий шлях?
– Тоді це були часи АТО/ООС, трошки була інша війна, більш така позиційна. Трішки інші були завдання і вимоги, і виклики, які ставив перед нами противник. Там якраз відбулось дві, три напевно ротації. Я вже змінив посаду на заступника командира роти, вже зашли на інший напрямок – Верхньоторецьке, такий населений пункт був. І повномасштабна війна почалась у мене саме там, на ротному опорному пункті.
З особистого архіву Дмитра Пулінця
У перші дні повномасштабного вторгнення, згадує Дмитро, батальйон отримав завдання здійснити рейд у напрямку Маріуполя. Проте ситуація стрімко змінювалась, тож підрозділу поспішно довелося займати оборону в населених пунктах на межі Запорізької та Донецької областей.
– Де саме ви тоді тримали оборону?
Мені просто дали радіостанцію, сказали: «На, все, ми на евакуацію поїхали»
– Спочатку батальйон займав оборону в трьох селах: Зачатівка, Зачатівка жд і Червона Поляна, здається, поротно були там розставлені по трьох селах, займали оборону, і вже зустрічали противника на рубежі. Це якраз такий був такий перший бойовий досвід повномасштабної війни, ці колони, які їхали, танки Т-90, БМП-3, які виїжджали, якраз таки, на наші позиції, це все відбувалося в цих населених пунктах. По одній з крайніх вулиць в селі, і ти бачиш, що виїжджає з посадки БМП-3, просто в шоці, ти просто в шоці. Але це таке секундне затемнення, що це відбувається в тебе наяву, секундне затемнення, і далі вже команди пішли, вже всі дістають протитанкові засоби, дістають РПГ, вже всі були напоготові, перші постріли, БМП підбита, вибігають якісь таджики, узбеки звідти, як зараз пам'ятаю.
9 березня 2022 року механізовані колони російських військ у складі 5 батальйонно-тактичних груп, це до 2 тисяч осіб, розпочали наступ на Зачатівку неподалік Волновахи на Донеччині. Згодом батальон відступив до Євгенівки. На той момент Дмитро був заступником командира 2-ї роти.
– Як вам передали командування ротою?
– Я перебував біля командира роти, в одному з підвалів. Потім так склалося, що він отримав поранення, командир роти, і заступник командира роти з психологічної підтримки персоналу також отримав поранення, і, виходить так, що з управління роти залишився один я. Це не те, що мене хтось призначив, або ще щось. Мені просто дали радіостанцію, сказали: «На, все, ми на евакуацію поїхали». Це так відбувалося, щохвилини хтось отримував поранення, сержанти, матроси, офіцери, командири рот. Втрат на той час було достатньо, скажімо так, в тих же боях загинув командир батальйону, так просто склалися обставини. Ти не думаєш, я командир роти. Треба зібрати все до купи, що тут відбувається взагалі, хто де перебуває на позиціях. Де перший взвод, другий, де третій? Хто є, кого немає, кого вивезли на евакуацію? Що є з сил і засобів і готуватися до наступного дня.
Майже не спали, ти завжди перебуваєш на чергуванні, навіть якщо не на виконанні завдання
Батальйон ніс втрати. Дмитро каже, згодом їх перевели в загальновійськовий резерв командувача Оперативно-тактичного угруповання «Донецьк». Це була так би мовити пожежна команда, яка їздила по всій лінії фронту і зупиняла противника, якому вдавалось проривати оборону Збройних сил України.
– Скільки часу ви були в складі цього резерву?
– Так ми катались майже до кінця 23-го року, скажімо так, гасили такі пожежі, де противнику вдавалося прорвати оборону, просунутись вперед стрімко, туди приїжджала ротна-тактична група 503 батальйону і на місці вже там вирішували ці питання.
– Яким цей період був?
– Він був досить таким важким, майже не спали, ти завжди перебуваєш на чергуванні, навіть якщо не на виконанні завдання, а інтенсивність ведення бойових дій була така, що ми постійно десь були, тільки вивели з одного напрямку, не встигли дозаправити техніку, дозарядити, обслужити озброєння, уже ми їдемо в Авдіївку, тільки приїхали з Авдіївки, вже їдемо в Піски, тільки закінчились Піски, їдемо в Мар'янку, тільки закінчилась Мар'янка, їдемо у Велику Новосілку, і так от це постійно. І стійкість піхоти звичайної, скажімо так, була не дуже, часто залишали позиції, часто кидали позиції, треба було відновити положення по передньому краю, зайняти ці позицій, і потім ще завести піхоту суміжних підрозділів назад, і організувати якось там оборону, щоб не повертатися туди через день.
Саме на базі 503-й батальйону в 2023 році створили 38-му окрему бригаду морської піхоти. Дмитро Пулінець очолив один із батальйонів бригади, ним командував понад два роки.
Морські піхотинці 34 бригади морської піхоти ЗСУ
Річка Дніпро, розгалужена острівна зона, протоки та дачні масиви. Така географія робить Херсонську ділянку фронту однією з найскладніших. Довгий час російським військовим вдавалось займати острови, каже Дмитро Пулінець, проте нині їх контролює морська піхота Збройних сил України.
Вони там жили на острівній ділянці, варили супи, черепах
– Як вам вдалося відтіснити противника?
– Я просто починав з того, що ми виявляли, розвідка приносила донесення звідти, як вони там жили на острівній ділянці, варили супи, черепах, тобто, столи, цілі кухні на острівній зоні.
– Це які саме? Яка саме острівна зона?
– Між Олешками і Херсоном, там низка островів: Олексіївській, Круглик, Корабелів, Потьомкінський, частина. Тобто вони там собі жили, їх ніхто не чіпав, вони собі могли дозволяти спокійно ротуватися, прийшов, пішов, одні прийшли, інші пішли, і, скажімо так, це все було відносно безнаказанно, відносно. То зараз противник такої змоги, наприклад, немає.
– Хто все ж таки зараз контролює острови?
– Зараз дуже складно їм перебувати на острівній ділянці, в них це основне завдання. Напрямок головних зусиль противника зосереджений саме тут. Йому дуже так поперек горла стоїть той факт, що підрозділи 34-їбригади перебувають саме на острівній ділянці, це не для кого не секрет. І завдання їхнє в тому, щоб зіштовхнути нас у води, якщо буквально. І от вони не полишають спроб це робити, намагаються це робити.
Я починав з того, що давайте поступово все це діло відтісняти. Спочатку з острівної ділянки, потім уже з Олешок
ЗСУ вдалося відтіснити російські війська від острівної ділянки та навіть з міста Олешки, додає командир. Морпіхи перерізали логістику противника в цьому районі та розширили так звану кіл-зону.
– Як відбувались ротації російських військ на цій ділянці?
– Раніше можна було спокійно приїхати в Олешки на машині, тебе ніхто не вражає, тебе ніхто не чіпає. Ти приїжджаєш на машині, вивантажуєш речі, причому такі уазики, як верблюди, каравани, з матрацами, якимись каністрами, бочками, і ще з чимось там вивантажуються, займають якийсь підвал, ночують, на ранок прокидаються, переправляються через річку Конку і направляються в напрямок Антонівського автомобільного моста, дач в районі Антонівського автомобільного моста, дач навпроти Херсону, і все в пішому порядку, собі спокійно йдуть на ці позиції, займають там спостережні пости. І я починав з того, що давайте поступово все це діло відтісняти. Спочатку з острівної ділянки, потім уже з Олешок. Тобто зараз звичайний день російського солдата в тому, що він пішки йде з Костогризового і не завжди навіть доходить до самих Олешок.
– Там скільки кілометрів?
– О, та я навіть не рахував, 20-30 кілометрів, вони там з мішком на плечі йдуть.
– Тобто кіл-зона розширилась і логістика перерізана тут?
– Звісно, звісно. І логістика перерізалась, і кіл-зона розширилась, у них такий опорний пункт був Конківській автомобільні міст, вони там завжди на ньому накопичувались, і завжди там перебували, але щось якраз сьогодні і вчора стало не виходити.
Ротація морських піхотинців 34 бригади
Морпіхи 34-ї бригади наразі утримують позиції і на лівому березі Дніпра, каже командир бригади. Але деталей не розголошує. Каже, спостережні пости там розташовані, щоби не допустити форсування противником річки Дніпро. Провізію та боєкомплект на позиції морпіхам доправляють виключно повітрям. Спускати човен на воду зайвий раз не ризикують.
Живучість човна на воді дуже обмежена по часу
– Як відбувається тоді логістика?
– Живучість човна на воді, вона дуже обмежена по часу. Тому човен зайвий раз, він на воду не спускається без необхідності проведення евакуації, або проведення ротаційних заходів. А що стосується логістики? То так, логістика – це все по повітрю. Також нічого надскладного. Так, за цим треба слідкувати, слідкувати, як часто вона здійснюється, контролювати своїх командирів, скільки в ніч зробили, скільки було доставлено, що було доставлено, і спостерігаєш, щоб там десь хтось випадково не підзабив на те, що треба погодувати підлеглий особовий склад.
А от ротації морських піхотинців із та на лівий берег Дніпра – це міні-спецоперації. Бійці вичікують складних метеоумов – дощу, снігу або туману. Залучаються усі засоби для прикриття їхнього виходу та заходу. Річка ускладнює проведення ротацій, каже Пулінець, тому вони ретельно плануються заздалегідь.
– За яких умов проводяться ротації?
На війні без втрат не буває
– Вони завжди по-першому світку готові, щойно якесь погіршення погодних умов, або бачимо, що ситуація дозволяє, погнали. На човні є там спеціально для цього підготовлені засоби, підготовлені екіпажі цих човнів, які вміють правильно з ними поводитись, правильно і швидко найголовніше спускати на воду, заводити, провели ротацію, помінялися, повернулись назад.
– Несете втрати під час таких спецоперацій?
– Вони не носять системного характеру, випадки такі були, але для того воно все й планується завчасно, готується завчасно, також там готуються люди і на самому лівому березі, вони розуміють, яка позиція, і в який час, і звідки їм треба завантажуватися, також вони завчасно попереджені. Скажімо так, якщо завчасно планувати, завчасно готуватися і робити це правильно, то втрат їх, або не буде взагалі, або вони будуть мінімальні. Але давайте будемо говорити чесно, відверто, що на війні без втрат не буває, просто не буває. Немає таких війн без втрат.
Дмитро Пулінець, командир 34 окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ
Комбриг Дмитро Пулінець сам родом з лівобережжя Херсонщини. Його рідне село Великі Копані нині окуповане російською армією. Каже, саме боротьба за рідний край додає мотивації, але водночас і засмучує.
– Що особисто для вас означає воювати тут на Херсонщині, звідки ви родом?
– Знаєте, на своїй землі воювати трішки краще, ти розумієш, це твоя батьківщина, це твоя земля, ти знаєш всі ці вулички, в цій школі я здавав ЗНО, а сюди ходив у магазин. Скажімо так, це особисто на мене впливає, як більш такий мотивуючий фактор, він тебе більш підсилює, робити трішки більше, не допускати таких випадків, щоб противник собі дозволяв, якось себе тут нахабно поводити, стріляти, літати, а не дай бог там ще форсувати річку Дніпро, це взагалі. Я втрачу свідомість. Та я й так щоразу, коли човна бачу на стрімі, це всі посадові особи, які відповідають за ураження, вони там одразу перевертаються, якщо цей човен пливе більше ніж пару хвилин. І з іншого боку, прикро спостерігати за районами через дрон, через стрім, коли ти бачиш своє рідне село через об'єктив «мавіка». Це трошки, скажімо так, впливає, думаєш про це.
Унікального якогось одного засобу, або як говорять, парасолька, яка буде захищати все місто, такого не існує
– Ви бачили свій рідний дім?
– Так.
– Він цілий?
– Та я навіть кілька разів спеціально просив, це трошки далі, облетіти ці райони, подивитись, як там, що зараз відбувається.
– І як там?
– Слава Богу, стоїть.
Населені пункти в прибережній зоні та місто Херсон мають статус зони активних бойових дій. Попри це, тут залишається близько 60 тисяч людей. Дмитро Пулінець каже, як такого єдиного купола, який зможе закрити місто від щоденних обстрілів – не існує. Для протидії російським атакам вони використовують комплекс різних заходів: мобільні вогневі групи, радіоелектронну боротьбу, дрони-перехоплювачі, виявляють та знищують екіпажі противника.
– Чи можливо захистити місто?
– Унікального якогось одного засобу, або як говорять, парасолька, або стіна якась умовна із засобів РЕБ, або засобів БПЛА, яка буде захищати все місто, і не один дрон, і не один артилерійський снаряд не пролетить, такого не існує. Це комплекс заходів, які треба робити одночасно і паралельно. Плюс треба враховувати той факт, що війна не стоїть на місці, вона дуже стала технологічна. І технології розвиваються дуже швидко, також противник не стоїть на місці і засоби якісно у нього змінюються і ростуть. Тож, що було актуально рік тому, не актуально вже зараз зовсім.
Літали «шахеди» у великій кількості, почали збивати, стали «шахеди» літати на реактивних двигунах. Літали звичайні аналогові FPV спочатку, були там засоби РЕБ, які на них впливали досить ефективно. Противник перейшов на дрони на оптоволоконному з'єднанні і дальності також ростуть. І ця «червона зона», «кіл-зона», як прийнято говорити, вона все ж таки розширюється. Треба розуміти, що Херсон – це фронтове місто. Тут дістає артилерійський снаряд. Унікального рецепту немає ні в кого. Це багато паралельних напрямків, які треба розвивати, нарощувати – і перехоплювачі, і мобільновогневі групи, і піші вогневі групи, і засоби, які перерізають оптоволоконні кабелі, які треба встановлювати на напрямках прольоту.
Місто Херсон. Знищена російським дроном автівка в Дніпровському районі міста
Така система дає можливість збивати 90-95 відсотків дронів противника, які летять на місто. Масованість атак спостерігається особливо після поставок на передову нових партій дронів. Так після так званого перемир'я 9 травня лише за добу російські війська атакували Херсонщину більш ніж 800 дронами.
– Чому в певний період кількість атак на місто значно збільшуються?
У нас дуже багато експертів, всі знають, як треба зробити, але чогось ніхто не робить
– У противника як це відбувається. Накопичується поступово, реалізуються скачкообразно. Наприклад, може бути таке, що день взагалі 1, 2, 3, 5, а буває таке, що є якась поставка, на позиції завезли в загальній кількості 180 дронів на оптоволокні. Все, ми розуміємо, що наступні два-три дні це буде вакханалія. Якась поставка до них зайшла, на позиції завезли там 200 дронів на оптоволокні, вона ж вся сюди і полетить. Але, дві третіх сюди не долітає в цілому. Тобто частина, звісно, десь вона потрапляє, десь проривається, таке є.
Обстріли також, розуміємо, що 50, 60, 70, 100 обстрілів в день по місту і по його районах прилеглих. Все це також планомірна робота розвідки, виявлення цих гармат, знищення цих гармат, повибивали десяток гармат, раз, все, обстрілів стало кратно менше. Потім вони провели якісь ротації, поміняли ці гармати, нові з'явились і ще раз 12 гармат за тиждень, все, обстрілів стало менше. Кілька днів більш-менш, спокійніше.
І це такий процес, який йде кожен день. І так, як я сказав раніше, війна технологічніша, противник не стоїть на місці, нарощує ці засоби, також нарощує кількісні показники і так воно і відбувається. І нам треба дуже багато прикладати зусиль, щоб це все обороняти, відкривати нові якісь екіпажі, позаштатні екіпажі, шукати на це все ресурс, це ж все ж також коштує грошей, його треба десь закупити, його за щось треба закупити, якісь там субвенційні кошти і такий процес постійний, у нас дуже багато експертів, всі знають, як треба зробити, але чогось ніхто не робить.
На окупованому Лівобережжі Херсонщини зараз стоїть російська 126-та окрема Гвардійська бригада берегової оборони з Перевального, що в Криму, 404-й мотострілецький полк, 98-ма гвардійська повітряно-десантна дивізія РФ та 50-та окрема бригади «Варяг» – це підрозділ безпілотних систем Збройних сил Росії. Саме після появи останнього посилились атаки дронами на оптоволокні, каже командир 34 -ї бригади морської піхоти ЗСУ.
Ми тут очеретяні коти. Ми на цих островах живемо
– Це якраз з їхнім приїздом сюди з'явились дрони на оптоволокні, не «Рубікон», а саме 50-та бригада БПС «Варяг». Cаме вони часто намагаються долетіти в глубину міста Херсон, саме їхні дрони зустрічаємо на оптоволокні, катушки, які на 30-40 кілометрів розраховані, тобто, розумієте, глубину, де він може перебувати, і ще у нього запас 40 кілометрів летіти вперед. Намагались і намагаються зрізати якусь логістику у нас.
Морпіхи проходять психологічну смугу перешкод, яка дає право носити штормовий берет
Бійці новоствореної 34 окремої бригади морської піхоти уже пройшли перше випробування – психологічну смугу перешкод, яка дає право носити штормовий берет. На їхньому прапорі тепер замість краба, очеретяний кіт. Командир каже, така емблема їм ближча по духу, адже морпіхи буквально живуть в очеретах Дніпра.
– Хто автор ідеї?
– Дуже довгий шлях ми проходили з цим питанням, а хто ми, ким ми себе бачимо. І унікальніша відповідь була звичайних матросів, сержантів з батальйону. Бійці кажуть, який ми краб? Ми тут усі очеретяні коти. Ми тут у цьому Херсоні «обпісяли» кожен кут. Ми тут в цьому очереті вже стільки сидимо. І самі бійці себе так бачать: ми тут очеретяні коти. Ми на цих островах живемо. От така була приблизно відповідь і ми – очеретяний кіт. Геніально.