Скандали з дзвінками угорського міністра закордонних справ російському та підозри у прослуховуванні розмов журналістів з чиновниками Єврокомісії знову привернули увагу до давньої проблеми Євросоюзу – нездатності зберігати внутрішні дискусії в таємниці.
Європейський редактор Радіо Свобода Рікард Йозвяк пояснює: в Брюсселі це вже давно не сприймають як виняток. «Витоки» тут стали частиною системи, де десятки учасників, політичні інтереси та конкуренція за інформацію роблять повну конфіденційність майже неможливою.
Останні витоки
Останніми днями у Брюсселі активно обговорюють Угорщину. Спочатку з’явилася стаття в The Washington Post про те, що глава МЗС Угорщини Петер Сійярто регулярно телефонував своєму російському колезі Сергію Лаврову під час перерв у щомісячних засіданнях Ради ЄС із закордонних справ.
Окремо в інтернет потрапили приватні телефонні розмови між журналістом Politico та посадовцем ЄС. Обговорення стосувалися угорсько-українських відносин і угорського журналіста-розслідувача Сабольча Пані, який неодноразово публікував матеріали про зв’язки правлячої партії «Фідес» із Москвою. Минулого тижня угорський уряд звинуватив Пані у шпигунстві на користь України.
Хоча невідомо, хто стоїть за витоком, багато хто в Брюсселі підозрює Угорщину. І хоча ймовірне прослуховування журналістів було широко засуджене в Брюсселі та, ймовірно, призведе до того, що більше європейських посадовців уникатимуть телефонних розмов, історія про контакти Сійярто з Лавровим не стала несподіванкою. Спочатку заперечивши це, міністр закордонних справ Угорщини згодом підтвердив, що він спілкується не лише з російськими колегами до і після зустрічей ЄС, а й із представниками Ізраїлю, Сербії, Туреччини та Сполучених Штатів.
Усе це підтверджує дві речі, які в Брюсселі знають уже багато років. По-перше, столицю ЄС не дарма називають «дірявим містом». По-друге, існують – і завжди існували – межі того, чим дипломати готові ділитися між 27 державами-членами.
Зліва направо: Петер Сійярто, міністр закордонних справ Угорщини та Ніколай Павлов, заступник міністра економіки та промисловості Болгарії під час Ради ЄС із закордонних справ 7 квітня 2025 року, Люксембург
Візьмімо, наприклад, різні засідання рад, у яких щомісяця беруть участь національні міністри країн-членів у Брюсселі, а іноді й у Люксембурзі – у випадку Сійярто це була Рада із закордонних справ.
Як відбуваються витоки?
Усі міністри зазвичай перебувають у залі разом із невеликою командою помічників зі своїх столиць, а також кількома посадовцями їхніх країн, що працюють у Брюсселі. Там також присутні чиновники з рад ЄС та Європейської комісії. Крім того, є кілька перекладачів. Загалом, включно з міністрами, у залі може бути близько 100 людей – і всі з мобільними телефонами.
Тож не варто дивуватися, що деякі з цих людей підтримують контакт із тими, хто перебуває поза залою засідання, часто у своїх столицях. Так само не варто дивуватися, що деякі учасники таких зустрічей контактують із іноземними столицями та журналістами, які шукають ексклюзиви.
Хоча європейські посадовці, з якими я спілкувався, зовсім не були здивовані тим, що Угорщина передає інформацію Москві, їх дещо шокувала відвертість – робити це безпосередньо під час засідання ради. Але вони нарікають, що майже нічого не можуть із цим зробити.
«Що ви хочете, щоб ми зробили? – запитав один посадовець, який говорив на умовах анонімності. – Прослуховували його телефон або супроводжували його до туалету щоразу, коли він виходить?»
Засідання лідерів 27 країн-членів ЄС за участю президента України Володимира Зеленського у форматі відеоконференції під час саміту 19 березня 2026 року, Брюссель, Бельгія
За такої кількості людей у залі більшість міністрів отримують інструктаж заздалегідь і їм радять бути обережними у тому, чим вони діляться. Часто вони обмежуються зачитуванням заздалегідь погоджених формулювань і відходять від тексту лише за крайньої необхідності. У Брюсселі існує неписане правило – обмінюватися чутливою інформацією під час двосторонніх зустрічей із надійними партнерами на полях заходів, а не фіксувати щось важливе на папері. Адже документи в столиці ЄС мають властивість опинятися в руках медіа – або й гірше.
Так працює Брюссель: система дірява, задіяно багато рук, відповідальність постійно перекладають, але винних рідко знаходятьДипломат
Публікація прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска в X підтвердила, що протягом років він обмежував себе у надмірній відвертості під час зустрічей у Брюсселі.
Цікаво, що саміти ЄС за участі глав урядів – у яких Туск неодноразово брав участь як прем’єр і як президент Європейської ради – значно менш «діряві» та більш закриті, ніж міністерські зустрічі. Там лідери зазвичай не беруть телефони до зали засідань, і є кілька посадовців ради, які передають узагальнену інфор,мацію із зали національним делегаціям. У свою чергу ті «зливають» версії, які вигідні їм у їхніх країнах. Це брюссельська версія гри «зіпсований телефон».
А як щодо документів? Законодавчі пропозиції широко поширюються, адже всі столиці мають у певний момент ухвалити рішення щодо них. Багато таких документів є публічними, тому передавати там особливо нічого.
Втім, деякі документи значно більш обмежені – наприклад, санкційні пакети щодо таких країн, як Білорусь, Росія та Іран. Такі матеріали не повинні вільно циркулювати, але вони часто опиняються в руках журналістів, лобістів та інших осіб уже за кілька годин після того, як Європейська комісія передає їх столицям країн ЄС.
Чому це відбувається?
«Так працює Брюссель: система дірява, задіяно багато рук, відповідальність постійно перекладають, але винних рідко знаходять», – сказав один досвідчений брюссельський дипломат на умовах анонімності.
Це не означає, що посадовців не дратують постійні витоки. Регулярно відбуваються обговорення на рівні послів щодо витоків, але зрештою зазвичай визнається, що система, у якій документи повинні циркулювати серед великої кількості людей – включно з державами-членами, ніколи не буде повністю захищеною від витоків.
Зліва направо: Емманюель Макрон, президент Франції, Фрідріх Мерц, канцлер Німеччини спілкуються з пресою перед початком саміту у Брюсселі 19 березня 2026 року
Ніхто в Брюсселі відкрито цього не визнає, але більшість політиків і посадовців добре розуміють, що тактичний і вчасний витік іноді може бути їм вигідний.
Можливо, ще більшою проблемою є поширення внутрішніх аналітичних записок. Це документи, підготовлені за підсумками закритих зустрічей на різних рівнях, зазвичай дипломатами держав-членів, і вони часто містять чутливу політичну та безпекову інформацію. Такі записки дипломати пишуть для своїх колег у столицях, тому цілком імовірно, що витоки походять саме з національних столиць, а не з Брюсселя.
Не вся інформація в ЄС доступна всім. Наприклад, у питаннях, що стосуються Туреччини, Грецію та Кіпр іноді не інформують інші держави-члени; у військових питаннях, які здебільшого координуються НАТО, деякі нейтральні країни не беруть участі.
Насправді найбільш чутлива інформація в Брюсселі поширюється лише в різних неформальних групах держав-однодумців, склад яких змінюється залежно від теми. І останні викриття щодо витоків цього не змінять.