Кінець «мандрівних батальйонів»: чому Інтернаціональні легіони інтегрують у штурмові полки та чи зупинить це СЗЧ?

• Інтернаціональні легіони ліквідовують чи реорганізовують?
• Яка мотивація іноземців була у 2022 році?
• Що змінилося зараз та чому вони йдуть у СЗЧ?

У лютому 2026 року Сухопутні війська ЗСУ повідомили, що Інтернаціональні легіони як окремі військові частини будуть ліквідовані, а особовий склад інтегрований у штурмові полки. У цей час розпочали широке обговорення про те, яка доля у Інтернаціональних легіонів.

Радіо Свобода поспілкувалося із засновником та першим командиром 2-го Інтернаціонального легіону, полковником у відставці Русланом Мирошниченком.

– Чи буде існувати поняття Інтернаціонального легіону в Україні? Чи зможуть іноземці працювати на підтримку українського війська і як це працюватиме?

– Одразу скажу, що розпуску не відбувається. Наратив про ліквідацію – це фейк, він не відповідає дійсності. Розпуску не відбувається.

Отже, пояснюю наступне. Інтернаціональні легіони не тільки як явище, не тільки як проєкт, який розвивається з 2022 року, з березня, а як підрозділи під такою назвою «Інтернаціональні легіони оборони України», вони продовжують свій розвиток, своє існування у складі бойових полків.

31 грудня 2025 року інтернаціональні легіони у вигляді окремих батальйонів у складі Сухопутних військ припинили своє існування як окремі військові частини і трансформувалися як лінійні батальйони зі збереженням особового та командного складу. Вони увійшли у склад бойових полків, штурмових військ. Наразі в Сухопутних військах ЗСУ розвивається новий рід військ, штурмові війська, з відповідними оперативно-тактичними завданнями на відповідних оперативних напрямках.

Звісно, що коли було ухвалене рішення нашим військово-політичним керівництвом про створення цього роду військ, необхідно було ухвалити рішення, за рахунок чого його формувати. Чи було доцільно його формувати за рахунок існуючих механізованих бригад? Напевно, ні. Це нелогічно, бо вся лінія оборони тримається силами саме механізованих бригад, які відповідають кожен за свою смугу оборони.

Руслан Мирошниченко

Бригади відповідають за смугу оборони за рахунок яких підрозділів? Не тільки за рахунок своїх батальйонів лінійних, рідних, а й за рахунок приданих підрозділів. Як правило, це окремі стрілецькі батальйони Сухопутних військ. Це також батальйони територіальної оборони, які придаються до механізованих бригад Сухопутних військ, і таким чином формується смуга оборони. Тобто, це відстань від п'яти до десяти кілометрів, і ця смуга розподіляється, відповідно, на батальйоні районної оборони, там кілометр-два, умовно кажучи.

Легіони як окремі батальйони додавалися до механізованих бригад. Тобто були приданими підрозділами. Кожного разу після того, як ці батальйони втрачали боєздатність, вони відправлялися на відновлення боєздатності, на доукомплектування. Відповідно, після завершення процесу відновлення боєздатності ці батальйони придавалися до іншої бригади. І це, скажімо так, мандри такі.

Це викликає певні складнощі. Організація взаємодії. Притирка між командним складом, бригадою. Відповідно, у цьому контексті, я вважаю, рішення щодо розвитку Інтернаціональних легіонів у складі бойових полків – це логічне рішення. За таких умов у Інтернаціонального легіону, особового складу, з'являється можливість розвиватися, оснащуватись, проходити злагодження в межах свого рідного полку.

Мій рідний другий Інтернаціональний легіон оборони України, який я формував з 2022-го по 2024 рік, він зараз називається третій піхотний батальйон – Інтернаціональний легіон оборони України. Тобто він навіть назву і свій статус як інтернаціональний підрозділ не втратив. Хлопці, які обіймали посади начальника логістики, наприклад, чи командира інженерно-саперного взводу, чи командира підрозділу безпілотних систем – вони зберегли свої посади.

– 27 лютого 2022 року президент України Володимир Зеленський закликав іноземців долучитися до Сил оборони. Тисячі іноземців зголосилися допомогти воювати на боці України. Яке завдання покладали на іноземців: це штурмові війська чи, можливо, піхотинці, артилеристи? І з якою мотивацією вони їхали в Україну?

– Почнемо з ідеї. Ідея була – продемонструвати всьому світові, що це війна не тільки екзистенційна для України, війна за збереження нашої ідентичності, нашої незалежності, а це ще і цивілізаційна війна. Йдеться про боротьбу за спосіб життя, за цінності демократії, за свободу, волю. Тому президент Зеленський і виступив тоді із запрошенням до добровольців всього світу долучитися. Логічно, що перша хвиля – це добровольці, ідеалісти. До речі, ця мотивація і залишилась.

Тобто здебільшого лігенери – це ідеалісти. Це не про гроші, не про вирішення своїх матеріальних питань. Це були хлопці з бойовим досвідом, це були і добровольці взагалі без військового досвіду, без військової спеціальності. Категорія, яка має військовий досвід, категорія, яка мала відповідні військові спеціальності, вона одразу ж отримувала можливість себе реалізувати. Особливо це стосувалося ветеранів спеціальних підрозділів.

Це хлопці і дівчата, які потрапляли в наші підрозділи Головного управління розвідки, Сил спеціальних операцій. Тобто це був такий селективний точковий відбір людей певних спеціальностей. Снайпери, оператори спеціальних операцій і таке інше.

В одному з навчальних центрів почався процес формування чотирьох окремих батальйонів (Інтернаціонального легіону). Логічно, що почали формування з першого легіону. Тоді в нього був вкладений, в принципі, весь ресурс, який можна було.

Дуже важко знайти офіцерів, які б і володіли мовою, і водночас були б військовими фахівцями, бо поєднання лінгвістичних здібностей і, скажімо, знань оперативно-тактичного мистецтва, командного досвіду, розуміння поля бою… Талановитий командир, досвідчений, але мовою не володіє, чи, навпаки, офіцер може володіти англійською мовою, але не бути військовим фахівцем. Необхідно було знайти таких офіцерів.

Структура батальйонів, окремих батальйонів Інтернаціональних легіонів – це була структура, розроблена для стрілецьких батальйонів. Тобто легка піхота. На тому етапі Головне управління розвідки забирало собі відповідних фахівців.

Інтернаціональні легіони переважно формувалися на базі Сил територіальної оборони. Утім, там забракло ресурсів для формування таких підрозділів і тоді їх віддали у підпорядкування Сухопутних військ, де є матеріальна база.

В деяких підрозділах територіальної оборони з'являлися хлопці-добровольці (іноземці). На тому етапі вони були без контракту. Тобто просто, скажімо, відомі доброю волею: «покажи мені ворога, дай мені зброю – і я буду воювати».

Перший легіон, окремо. Він готувався як стрілецький батальйон, піхотний стрілецький батальйон з відповідними завданнями. Хлопці мали вміти воювати в обороні, переходити з оборони в наступ – класика. Але передбачалося, що вони будуть придані до відповідних бригад. Але як така от легка піхота.

Виходячи з того, що це здебільшого були бійці вже з досвідом військовим: Ірак, Афганістан, інші локальні конфлікти, виходячи з того, що вони вже мали відповідну підготовку, передбачалося, що вони можуть, вони мають потенціал для виконання розвідувальних дій, штурмових дій та диверсійних дій. Але нагадую, що на все, що має наголос «спеціальний», було накладено руку… Відчувалася рука Кирила Буданова (очільник ГУР МО в 2020-2026 роках, нині керівник Офісу президента України – ред.).

– Чи правильно розумію, що іноземців задіюватимуть як піхоту? Чи такий задум був?

– Давайте спростимо. Давайте повернемось в реалії 2022 року. Нагадаємо собі, де ми були. Період березень і до кінця весни регулярні бригади Сухопутних військ, ДШБ, морської піхоти – вели виснажливі бої для того, щоб вибудувати і структурувати оборону. Точилися бої за «Азовсталь», здійснювалися заходи щодо стабілізації і формування, по суті, самого фронту, як такого. В цих умовах було ухвалене рішення в травні, щоб підрозділи територіальної оборони, батальйони, бригади територіальної оборони, які за своєю суттю та філософією не призначені для ведення оборонного бою, – а для захисту об'єктів критичної інфраструктури. В умовах, коли механізовані бригади несли великі втрати, коли потрібно було відновити їхню боєздатність, їхнє місце на певному етапі зайняли бригади територіальної оборони.

Не ставилась така мета, щоб зробити, вибачте, «спецназовський спецназ» з іноземців. Виходячи з простих реалій, що вся важка броньована техніка, все оснащення, пріоритетом цього користувалися механізовані бригади. Легіон озброювався легким стрілецьким озброєнням: автомати, кулемети, гранатомети. Декілька «Гаммерів». Решта – волонтерські позашляховики».

– У суспільстві є запит зрозуміти, чи будуть здатні підрозділи, чи буде мотивація легіонерів виконувати ті можливі завдання, які можуть їм поставити саме в штурмових військах?

– Штурмувати – це спроможність. Є такий термін – спроможність. Це здатність. І штурмувати – це одна із здатностей або спроможностей будь-якого сучасного піхотинця. Не може піхотинець перебувати на передньому краї. Не буває піхотинців, які здатні тільки сидіти в окопі і бути в окопі. Потрібно до окопа дійти, а потім з окопу вийти.

Будь-який піхотинець і психологічно, і фізично, і тактично має бути навчений і готовий до виконання будь-яких завдань на землі. Піхотинець – по суті, це універсальний солдат. У нашого суспільства з'явилася уява, що піхотинець – це людина, яка перебуває у межах ями, і по ньому падають снаряди. Розумієте, коли ви бачите, як хлопці «тактикульно» заходять в будівлю, ведуть бій за перший-другий поверх, то суспільство уявляє, що це якісь спецпризначенці. Ні, це підготовка звичайного піхотного відділення або звичайного піхотного взводу.

Будь-який піхотний підрозділ має бути здатний вийти з «зеленки», вийти в урбанізовану місцевість, провести відповідну попередню розвідку, визначити, зрозуміти побудову оборони противника і здійснити дії по захопленню, по штурму тієї чи іншої будівлі. Потім бути готовим її утримувати, за необхідності.

Щодо готовності або бажання іноземців виконувати такі завдання – це з'ясовується на етапі рекрутингу людини до Інтернаціонального легіону, – говорить Руслан Мирошниченко.

Рішення про трансформацію Інтернаціональних легіонів до штурмових військ не вплинуло на характер завдань. За словами Руслана Мирошниченка, за цим і йшли легіонери. ЗМІ озвучували бажання іноземців розривати контракт із Силами оборони як найбільшою проблему.

Формально іноземці у Силах оборони України мають ті ж права та обов’язки, що і громадяни України. Але головна відмінність: вони можуть покинути Україну через пів року служби.

«Я знаю, що станом на 7 січня цього року було щонайменше 40 розривів контрактів. Ще 20 хотіли розривати контракт. На цей час в легіоні близько сотні особового складу військовослужбовців перебувають у СЗЧ. До цього іноземці ніколи не ходили в СЗЧ. Зараз щонайменше 10 іноземців – у СЗЧ. Чому? Тому що вони прийшли в Інтернаціональний легіон, вони підписали контракти добровільно. Замість цього їх механічно перемістили в штурмові підрозділи», – розповідає колишній заступник командира 2-го Інтернаціонального легіону Андрій Співак у коментарі Радіо Свобода.

Руслан Мирошниченко вважає, що першопричиною такого бажання у іноземців розривати контракт є недостатнє інформування бійців.

– От що вибило з колії, що створило ситуацію? Неінформування особового складу, куди вони йдуть, яке їхнє майбутнє, хто буде їх командирами. Спекулювали на цьому.

Тобто люди, які це робили, вони, ну не знаю, я не хочу перейти на особистості, я лише скажу, що люди боялися, напевно, втратити владу, вплив на людей, бо вони втрачають статус окремої військової частини, це своє господарство, свій організм, скажімо, невідомість їх лякає, що вони йдуть до нового полку, буде командир полку, певний дискомфорт і таке інше. Але цей настрій – це прояв непрофесіоналізму.

Не всі підрозділи штурмового полку є штурмовими. Це важливо розуміти. Легіонери, я про це вже казав, зараз це третій піхотний батальйон інтернаціонального легіону оборони України у складі полку «Арея». Їхнє завдання буде закріплення. Тобто є штурмові батальйони, які будуть виконувати штурмові завдання. Завдання легіонерів – це зайти в позиції, які вибиті штурмовиками, і утримання цих позицій. А штурмовики пішли далі забезпечувати відповідну смугу, відповідні маневри. Командир полку зацікавлений в розвитку рекрутингу.

Ті люди, які в другому легіоні займалися рекрутингом, вони ж тим самим і займаються. І це буде нарощуватись, це вже нарощується. Збережена символіка, збережена традиція і таке інше.

– Якщо все-таки вдалося створити окрему військову частину, створити підрозділ: чи не доцільно було би масштабувати його на базі цієї військової частини?

– Ніколи за весь час повномасштабного вторгнення Росії ці легіони так і не набули повного стану укомплектованості. На етапі жовтень-листопад минулого року ці батальйони не перевищували, скажімо, 50% своєї укомплектованості. В мережі представник командування Другого легіону, пан Співак, наголошує на тому, що у них там 70% боєздатності. Ні, це різні речі. Є поняття 70% укомплектованості – це те, що він має на увазі. Але є поняття 70% боєздатності.

Я поясню, що це таке. Боєздатність будь-якого підрозділу визначається станом укомплектованості, навченості і оснащеності основних бойових підрозділів. Тобто, у тебе може бути сотні штабістів, логістів, підрозділів забезпечення. За рахунок цього ти там вважаєш, що у тебе 70% укомплектованості. Але у тебе там, наприклад, 60 чи 70 піхотинців. Така ситуація була у другому легіоні. За рік, з осені, з жовтня, по кінець 2025 року піхотна складова другого легіону не перевищувала 70 людей.

Тобто, що відбувалося? Вони талановито, несамовито готують 70 людей. Для штурмів готують. Вчать хлопців діяти при підтримці дронів. Готують 70 людей, 60-70, отримують бойове розпорядження, відправляють їх для виконання завдань. За два тижні вони втрачають боєздатність через втрати, зниклих безвісти, поранення. Їх відправляють на відновлення. А потім ще пару місяців ти втрачаєш на що? На укомплектування, навченість і оснащення. І оцей процес, замість того, щоб вкласти всі зусилля в те, щоб сформувати повноцінні роти, тоді у тебе є резерви.

– Питання мови і порозуміння. Я пригадую, як у червні 2022 року мав можливість заїжджати у Сіверськодонецьк разом із представниками Іноземного легіону. В складі групи були англомовні, іспаномовні військові і ще декілька іноземців говорили іншими мовами. Тоді ситуація була динамічна, кожна хвилина була на вагу золота. Втім, через мовне непорозуміння хлопці згаяли час на те, аби визначитись, хто яке озброєння бере. Цього було достатньо, аби групу помітили російські окупаційні війська і нанесли удар. В результаті були поранені декілька бійців. Чи вирішене це питання у нових підрозділах?

– Мовне питання важливе і ключове при управлінні боєм. Ти завжди маєш дефіцит перекладачів. Ти завжди перебуваєш в умовах, коли у тебе або немає, або недостатньо командирів, які володіють іноземною мовою. Тобто тобі потрібно завжди знаходити рішення для того, щоб максимально підвищити ефективність і не втрачати час, коли це дуже важливо.

Ті перекладачі або ті сержанти, які володіють іспанською, англійською мовами – вони перейшли у складі Другого легіону до складу «Арея» (253-й окремий штурмовий полк).

З ким легіонери: колумбійці, бразильці, з ким вони служили і виконували завдання в рамках Другого легіону, з тими ж хлопцями вони перейшли до складу «Арея».

Управління боєм здійснюється з командного пункту, і голос в радіостанції легіонери чують іспанською мовою. Навіть якщо командир, який ухвалює рішення, не володіє іспанською або англійською – він має поруч з собою перекладача. Він з досвідом, зі знанням термінології, бо пройшов вже бої, вже навчився правильно, лаконічно ставити завдання англійською або іспанською мовами.

Скажімо так, лінгвістичне питання будь-якого іноземця, який перебуває на території України, воно було, є і воно буде.

Створити абсолютно умови Бразилії чи Іспанії, чи що там, з точки зору лінгвістичної, ми не ставимо перед собою такі завдання. Це робилося, я маю на увазі, ми знаходили фахівців, знаходили спеціалістів, знаходили волонтерів, які здатні виконувати функції перекладача.

– Днями ви були в гостях у підрозділу, який перейшов до 253-го окремого штурмового полку «Арей». Якщо говорити про людей – які настрої?

– Щирість, вона ж не може бути показовою. Обличчя не брешуть. По-перше, раді. Зраділи побачити одне одного. По-друге, я знаю, що вони б не брехали. Я – вже давно не їхній командир, а чого брехати «Санті»? Люди відверто сказали, що командири на першому етапі нас ввели в оману. Ми не знали, куди ми їдемо, яке наше майбутнє, інформація взагалі не надавалася. Коли ми, хлопці кажуть, приїхали до «Арея», ми побачили людяність. Людяне ставлення, забезпечення в рази краще, умови, як побутові, так і умови організації бойової підготовки. А головне, тут найбільш ключове – впевненість в тому, що коли отримаємо бойове розпорядження і будемо виконувати бойові завдання – ми будемо їх виконувати в складі нашого рідного полку, який ми вже знаємо.

Це не те, що я вигадав, десь в мережі прочитав. У мене вчора була можливість із «Македонцем» (Олександр Грищук), командиром полку, поговорити і з новим командиром батальйону. Я мав можливість побачити, як він спілкується із моїми лігенерами. І це не було показово. Це нормальний робочий процес. Я зрозумів, що хлопці в гарних руках.

Руслан Мирошниченко з побратимами під час зустрічі у полку «Арей»

Руслан Мирошниченко з побратимами під час зустрічі у полку «Арей»

– Питання самовільного залишення військової частини. Раніше йшлося про те, що частина легіонерів намагалfся покинути службу: хтось намагався перевестись до інших підрозділів. А були й такі, хто пішов у СЗЧ. Із ними як?

– Сарафанне радіо працює. Ті люди, ті легіонери, які працюють зараз і бачать нормальні людяні умови роботи – спілкуються із своїми колегами. Я зустрічався вчора з хлопцями, які були в СЗЧ, які повернулися. Я більше того скажу. Я спілкувався з офіцерами, які, ну, нижчої ланки, скажімо так, які були введені в оману попереднім командуванням. Які не хотіли служити в полку «Арей», навіть отримали відношення на переведення з іншої військової частини, були однією ногою на переміщення, переведення в іншу військову частину, але після того, як переконалися в нормальних умовах – відмовились переводитись.