Іван Каргін
«Коли все починалося з «Київ за три дні», а тут уже бензину немає… Люди цю ситуацію чудово бачать»
На Північному Кавказі знову підвищують виплати за контракт із Міноборони РФ. Поки влада заманює новобранців мільйонами, правозахисники попереджають: обіцянки служби в тилу та демобілізації через рік – це обман. Редакція проєкту Радіо Свобода «Кавказ.Реалии» з’ясовувала, як відбувається вербування у національних республіках і чи вірять місцеві жителі в перемогу Росії у війні проти України.
У Дагестані ціну контракту за останні місяці переглядали тричі. У травні одноразову виплату підняли до 2,9 млн рублів (понад 35 тисяч доларів за поточним курсом) – ці умови діяли до кінця червня. Потім призначений тимчасовим виконувачем обов'язків глави республіки Федір Щукін підписав новий указ, збільшивши суму до рекордних 4,5 млн рублів (понад 55 тисяч доларів) – для тих, хто встигне укласти контракт до 31 серпня.
Утім, уже за два тижні розцінки знову скоригували. Тепер одноразова виплата в республіці варіюється від 3,6 до 4,1 млн рублів – залежно від конкретного міста чи району. Місцева влада запевняє, що тих, хто погодився, відправлять у підрозділи резерву, а їхній сумарний дохід за перший рік служби перевищить З урахуванням усіх виплат і щомісячного забезпечення у 210 тисяч.
- Навіть після невеликого зниження виплат Дагестан залишається лідером за їхнім розміром у Північно-Кавказькому федеральному окрузі (ПКФО).
- На другому місці – Ставропілля. У квітні суму там підняли до 3,5 млн рублів. При цьому губернатор Володимир Владіміров прямо заявив, що йдеться саме про відправку на війну.
- Третє місце у Карачаєво-Черкесії там із початку липня при укладанні контракту обіцяють заплатити до 3,1 млн.
- На четвертій сходинці – Північна Осетія з виплатою Місцевий військком Володимир Скоморох у лютому пояснював підвищення розцінок тим, що осетини воліли йти на фронт через інші регіони, де суми більші, пізніше вони намагалися перевестися в частини, дислоковані на батьківщині, але стикалися з бюрократичним глухим кутом. Навесні глава республіки Сергій Меняйло також підписав указ про виплати по 50 тисяч рублів тим, хто надасть «сприяння в залученні добровольців на військову службу за контрактом»..
- На п'ятому місці – Кабардино-Балкарія, де розмір регіонального «бонусу» навесні збільшили до 2,4 млн рублів.
- На останніх місцях у ПКФО – Інгушетія та Чечня, де на кожного контрактника з регіональних бюджетів виділяють по 400 тисяч. Причому в Інгушетії суму до цього рівня підвищили ще влітку 2024 року, а в Чечні – лише цієї весни.
Джерело «Новой газеты Европа» стверджує: « Чечня, можливо, єдиний регіон у Росії, де ви не побачите білбордів із рекламою мільйонних виплат за Так в Росії називають війну проти України, а ті чеченці, які дійсно хочуть заробити на війні, їдуть і підписують контракт в інших регіонах – у тій же Москві». Ще один співрозмовник журналістів заявив, що потік «добровольців» у Чечню за чотири роки знизився майже у десять разів, а для тих, кого відправляють на фронт зараз, це вже п'яте, шосте чи наступне «відрядження» в «Ахмат».
«Якби, як у багатьох інших добровольчих підрозділах, у «російському університеті спецназу» (у Гудермесі – ред.) перейшли на річний контракт із Міноборони, тобто, вважай, безстроковий, то потік добровольців у Чечню давно б зійшов нанівець», – зазначило джерело, обізнане з рекрутинговою системою в республіці.
Виплати за контракт із Міноборони РФ цього року збільшили і в сусідньому Південному федеральному окрузі. На Кубані та на Дону тепер обіцяють по 3,4 млн рублів, а в Калмикії, Адигеї, Астраханській та Волгоградській областях – по 3 млн.
За цією фінансовою гонкою стоїть дефіцит охочих їхати на фронт. Науковий співробітник Німецького інституту проблем міжнародної безпеки Яніс Клюге на основі даних російського Міністерства фінансів підрахував, що у першому кварталі 2026 року загальна кількість нових контрактів склала 71 216 (або близько 800 на день) – це найгірший показник з другого кварталу 2025 року.
Утім, називати ситуацію критичною для військ не можна, заявили Радіо Свобода у розслідувальній групі Conflict Intelligence Team (CIT): у квітні-травні темпи набору вийшли на рівень 30 тисяч контрактників на місяць – цього має вистачати для поповнення втрат. Але можливостей створювати стратегічні резерви чи розгортати нові дивізії у Міноборони РФ, як і раніше, немає, як немає й ресурсів, щоб компенсувати «нестачу» першого кварталу. І, швидше за все, загалом за рік набір буде на кілька десятків тисяч меншим, ніж у 2025 році.
« Раніше інструмент підвищення виплат працював досить ефективно . Є теорія, що в певний момент буде досягнуто межі, і подальше підвищення не даватиме зростання кількості охочих. Але в який момент це станеться і чи станеться взагалі, сказати неможливо», – зазначають у CIT.
У мобілізації, на думку аналітиків, зараз потреби немає: катастрофи при поточних темпах набору не станеться. Це питання стане актуальним для Кремля, лише якщо приплив новобранців впаде настільки, що армія почне стабільно скорочуватися на тисячі осіб на місяць. Але поки що до цього не дійшло.
Чоловік у пункті відбору на військову службу за контрактом, Московська область, Росія, 27 травня 2026 року
Директор правозахисної групи «Гражданин и армия» Сергій Кривенко вважає, що повністю виключати нову мобілізацію не можна. По-перше, вербування за гроші буксує – інакше не доводилося б підвищувати виплати. По-друге, цього року не лише на Північному Кавказі, а й в інших регіонах Росії чоловіків із метою вербування почали затримувати просто на вулицях.
« Тиск посилився . Людям підкидають наркотики і кажуть: «Або кримінальна справа, або контракт». Це також показує, що з добровільним вербуванням не все так добре , інакше б до таких заходів не вдавалися», – пояснює співрозмовник.
Обіцянки дагестанської влади відправляти новобранців у резерв Кривенко називає «димовою завісою». Він порівнює цю схему з методами, якими до армії набирають нових громадян із колишніх мігрантів та студентів. Першим у разі відмови підписувати контракт погрожують позбавленням паспортів усієї родини, а другим обіцяють службу в підрозділах безпілотних систем, хоча в реальності більшість опиняється у звичайних піхотних частинах.
« Теоретично, так, можна укласти контракт із Міноборони на перебування в резерві. Але в умовах війни це просто чергова замануха . Тому що, як тільки ти зараховуєшся до цього резерву, ти береш на себе зобов'язання за першим покликом прибути туди, куди необхідно військам», – вказує Кривенко.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Путін воює руками бідних». Що показують некрологи загиблих на війні проти УкраїниРізницю у виплатах по регіонах правозахисник пояснює боротьбою губернаторів за свої крісла. В умовах, коли керівників суб'єктів призначають із Кремля, а не обирають люди, вони повністю залежать від федерального центру.
«Згори спускають план, який вони мають виконати. А якщо губернатор не зміг, у Москві вирішать: «Давайте його замінимо». Згідно із законом, вони також залучені – всі ці призовні комісії створюються на рівні регіональної влади. Крім того, у всіх різні можливості фінансування: хтось може вилучати кошти із соціальних програм, із бізнесу, а хтось – ні», – зазначає Кривенко.
Наразі головні «претенденти» на вербування – навіть не ув'язнені, мігранти, студенти чи строковики, а люди у вразливому становищі – насамперед фінансовому, заявив Радіо Свобода Іван Чувіляєв із правозахисного проєкту «Идите лесом». Поки їх намагаються заманити на фронт грошима. Але якщо підвищення регіональних виплат не спрацює, саме вони опиняться під ударом першими, каже він:
« Навіть якщо у вас є невеликий борг, ви цілком можете зіткнутися з реальними проблемами . Треба подивитися, чи не набрав хтось «випадково» кредитів на ваш паспорт, чи немає у вас якихось заборгованостей по аліментах, податках, ЖКГ – за що завгодно насправді».
Ще одним важливим фактором зростання «вартості» контрактників він називає соціальні умови в кожному конкретному суб'єкті: « У нас регіоном із найвищими виплатами [за відправку на війну] завжди був Ханти-Мансійський автономний округ . Тому що там нафтові компанії, де високі зарплати. І у людей, які втрачають роботу в цих нафтових компаніях, є свої вимоги. Їх не заманиш на контракт виплатою, рівною тій, яка є в Тулі».
Чувіляєв також вказує на бажання регіональної влади вислужитися – узяти під козирок і доповісти: «Ось, Володимире Володимировичу, дивіться, ми вам п'ять мішків дагестанців принесли, беріть і їжте, свіженькі».
Жодних контрактів на рік, усупереч заявам чиновників, не існує, продовжує Чувіляєв. Усі контракти в умовах війни – безстрокові.
«Максимум, вони вам можуть дати папірець, у якому буде написано, що вам пропонується піти дроноводом. Жодної юридичної сили він не має. Цим папірцем військком підтиратиметься. Підписаний контракт – це квиток в один кінець , путівка у смерть, у шторми. Неважливо, з ким цей контракт – зі спецназом «АхматA, з БАРСом, із будь-яким іншим регіональним парамілітарним угрупованням, яке, мовляв, для пошуку людей існує, припустимо. Не треба цього робити, взагалі не зв'язуйтеся », – підсумував правозахисник.
Згідно з підрахунками «Кавказского Узла», до початку червня на війні в Україні загинули вже щонайменше 9 400 бійців із Південного та Північно-Кавказького федеральних округів. У ПКФО найбільше убитих – із Дагестану, у ПФО – з Волгоградської області. Це дані з відкритих джерел, у реальності втрати можуть бути в кілька разів вищими.
Військові РФ в пункті відбору на військову службу за контрактом, Московська область, 27 травня 2026 року
«Комерційна війна»
Джерело редакції «Кавказ.Реалии» у Дагестані (ми не розкриваємо його імені з міркувань безпеки) пояснює зростання виплат у республіці тим, що за колишнього очільника Сергія Мелікова місцеві жителі часто їхали підписувати контракти в інші регіони.
«Причина була в маленьких виплатах і клопотах, пов'язаних з іншими гарантіями та грошима від муніципалітетів. Наприклад, обіцяють землю учаснику «СВО», а коли він за нею приходить, виявляється, що потрібна якась нагорода. Це питання обговорювалося на торішній зустрічі Путіна та Мелікова, і навряд чи картина дуже змінилася. Підвищення розміру виплат можна пояснити бажанням покращити статистику», – каже співрозмовник.
Характеризуючи тих, хто останнім часом вирушає на фронт із Дагестану, джерело підтверджує висновки правозахисників: здебільшого це місцеві жителі у кредитах, чоловіки старшого віку з малозабезпечених сімей, а також ті, хто опинився під загрозою кримінального переслідування, і ще невеликий відсоток співробітників місцевих силових структур, які зобов'язані проходити «обкатку» в Україні.
У Махачкалі, 17 квітня 2022 року
Тих, хто керується «патріотичними» мотивами, за його спостереженнями, вкрай мало. Крім того, на бажанні підписувати контракти сильно позначається безлад у військах, пов'язаний з організацією штурмів і загальним свавіллям.
« Перемога чи поразка Росії в Україні вже не обговорюється – є просто бажання, щоб «СВО» закінчилася . У населення та у самих учасників [війни] накопичилася втома, присутнє відчуття – ще з 2022 року – що це «комерційна війна». Крім того, якщо раніше контрактник вважався людиною забезпеченою, з перспективною роботою, то тепер, незважаючи на його можливий статок, за учасників «СВО» дівчат заміж намагаються не віддавати . Сім'ї не хочуть, щоб доньки залишалися молодими вдовами», – резюмує джерело.
«Резервуар для чужої війни»
Аналогічним чином ситуацію в республіці описує представник «Національного руху Дагестану» Умар Хітінав. За його словами, однією з головних «мішеней» для вербування стали місцеві студенти: їм прямо заявляють, що при подальшому влаштуванні в державні органи чи просто на нормальну роботу пріоритет віддаватиметься тим, хто пройшов через контрактну службу.
«Є й інша категорія людей – яких просто «притиснуло» життя. Тут, як правило, немає жодної ідеології. Людина дивиться навколо: сусід з'їздив, повернувся, розрахувався з боргами, допоміг сім'ї. Значить, може, і в мене вийде. Це дуже зрозуміла людська логіка. Інша справа, що таких історій зараз уже менше, ніж було в перші роки війни. І це теж показник», – додає Хітінав.
Головну ж причину, з якої дагестанці погоджуються на контракти з Міноборони, він бачить у системній економічній кризі. Республіка десятиліттями залежала від федеральних дотацій, і власної сильної економіки, здатної дати людям гідні перспективи на батьківщині, тут так і не з'явилося.
«Формально вибір є. Але якщо придивитися, стає зрозуміло, наскільки він обмежений. Спочатку регіон опиняється економічно залежним, потім це починає використовуватися як джерело людського ресурсу. В історії колоніальних імперій подібну логіку можна зустріти не раз. Змінюються епохи, змінюються форми, але сам принцип залишається дивовижно схожим. По суті, молодь окраїни вилучають як живу силу для метрополії, просто тепер це оформлено контрактом і «правильними» словами . (...) На людське життя вішають цінник, а найбагатолюдніший регіон округу перетворюють на резервуар для чужої війни», – вказує співрозмовник.
За його словами, відкрито місцеві жителі воліють взагалі не говорити на тему війни – зі зрозумілої причини страху репресій. Але у приватних розмовах усе частіше можна почути міркування, що Україна вже не сприймається як гарантовано слабша сторона: «Багато хто вважає, що їй вдалося вийти щонайменше на співмірний рівень опору, і саме це сильно змінило уявлення про перспективи війни, порівняно з її початком ».
У Чечні, як стверджують у опозиційному русі NIYSO, сьогодні теж вкрай мало тих, хто підписує контракт за власним бажанням. Це поодинокі випадки, і найчастіше це люди, які мають зв'язки у місцевих силових структурах.
«На фронті існує купа корупційних схем, через які проходять тисячі людей. Жителі Чечні чують про них, і дехто намагається скористатися цим, щоб покращити своє фінансове становище. Але ускладнена ситуація на фронті, величезні втрати та постійна зрада з боку тих, хто обіцяє легку й комфортну службу в тилу, призвели до того, що навіть на величезні гори золота перестали масово вестися », – заявив редакції представник руху.
Він зазначає, що основну частину грошей, якими заманюють на фронт (у тому числі приїжджих), у Чечні, як і по всій Росії, відбирають командири або вербувальники. Ті ж, кого забрали на війну насильно, не отримують взагалі нічого.
Відповідаючи на запитання, чому в республіці «добровольцям» платять менше, ніж в інших регіонах Північного Кавказу, представник NIYSO наголошує, що розмір виплат тут ніколи не був головним важелем поповнення військ, якщо говорити про вербування місцевого населення: «Зі схвалення Кремля режим буквально влаштовував полювання на людей, викрадаючи та змушуючи підписувати контракти. Усім уже відома фраза «в Україну за непристебнутий ремінь». Чечня у цьому плані для Кремля – полігон найдикіших і найцинічніших випробувань над людьми».
«Ахматівці» в Україні, 5 квітня 2022 року
В Інгушетії, як стверджує керівник «Комітету інгушської незалежності» Ансар Гаркхо, помітного бажання йти на війну у населення як не було, так і немає. Ті, хто підписує контракти зараз, – це, знову ж таки, люди з фінансовими проблемами або з різних причин відірвані від суспільства та родичів.
«Або взяти, наприклад, [республіканський] батальйон «Ерзі». У них є відеоролики, які вони показують у телеграмі, і ми впізнаємо людей на них. Більшість – це «збиті льотчики», у тому числі колишні співробітники МВС, засуджені – хто за сфабриковані кримінальні справи, хто за застосування катувань... Тому про те, щоб місцеві жителі масово підписували контракти, мови не йде», – вказує Гаркхо.
За його словами, система рекрутингу з інших регіонів РФ у республіці не налагоджена і глибоко корумпована. Навпаки, охочі заробити на війні частенько самі їдуть до сусідньої Чечні та вирушають на фронт під кадировськими прапорами. Гаркхо пояснює таку ситуацію тим, що вербування в Інгушетії існує лише на папері: насправді місцева влада просто маніпулює списками «добровольців» заради звітності.
При цьому вже зараз, продовжує він, жителі готуються до поразки Росії.
«Люди усвідомлюють, що ситуація погіршується. Вони обговорюють: «Що робитимемо? А якщо газ відключать? А якщо бензину взагалі не стане?» Це обговорюється серед дорослого населення. Тому що це не вперше: цілі покоління пам'ятають Радянський Союз і те, що з ним сталося», – зазначає співрозмовник.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«У нас же реально йде війна». Як паливна криза змінила життя росіян і кого вони в цьому звинувачуютьМало чим відрізняється ситуація в Карачаєво-Черкесії та Кабардино-Балкарії, вказує у розмові з редакцією «Кавказ.Реалии» черкеський активіст Ібрагім Яганов. Він переконаний, що у війні зацікавлені лише місцеві так звані еліти та їхнє оточення, бенефіціари російського режиму. Однак замість чиновницьких дітей на фронт у першу чергу вирушили люди, доведені до відчаю – головним чином бідністю.
«Але цей період швидко минув, тому що була дуже велика смертність серед тих, хто добровільно підписав контракт і пішов на війну. Ті, хто вижив, зазнали важких поранень, і зараз вони, як це прийнято в Росії, кинуті напризволяще . Значних соціальних виплат вони не отримують, переважно їх підтримують родичі. І ця ситуація дуже багатьох протверезила », – каже Яганов.
Потім на фронт почали відправляти підозрюваних у «ваххабізмі» – випадкових молодих людей, які, наприклад, носять довгу бороду.
Наприкінці червня рух NIYSO повідомляв про рейди у Карачаєво-Черкесії з метою набору солдатів. За словами Яганова, схожий процес іде і в Кабардино-Балкарії. Він стверджує, що в цю та інші республіки ПКФО направили «десант» силовиків – загони чисельністю до 300 осіб, які займаються затриманнями.
«Просто по ночах проводять якісь «контртерористичні операції». Людей витягують із ліжка, з машин, знімають з автобусів, звинувачують в «ісламському екстремізмі» і пропонують два варіанти: піти на війну або ж сісти в тюрму. Ті, хто відмовляється, отримують великі терміни, а потім у тюрмах їм влаштовують такі умови, що зрештою вони цей контракт усе одно підписують. Зараз, за нашою інформацією, до осені ця «зондеркоманда» має зібрати [для відправки на фронт] в одній тільки Кабардино-Балкарії 3 500 осіб. При цьому туди знову потрапляє той самий контингент із сіл, із бідних верств. Така ось своєрідна прихована мобілізація», – вказує Яганов.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Шторм» проти «Шквалу»: ув’язнені на війні Росії проти УкраїниОголошувати мобілізацію офіційно Кремль боїться, вважає активіст, оскільки це може призвести до соціальних потрясінь: « Якщо тиша в один момент зірветься, зупинити протест на Кавказі буде вже практично неможливо ».
На думку Яганова, російський режим на Кавказі загалом тримається лише на страху перед силовими структурами та перед повторенням потрясінь часів розпаду СРСР: люди побоюються, що без Росії їм просто не вижити. Однак, переконаний активіст, навіть цей нарратив пропаганди тепер розвіюється.
« Коли все починалося з «Київ за три дні», а тут уже бензину немає… Люди цю ситуацію чудово бачать, погіршення наявне . Але забите терором кавказьке населення поки що глибокодумно мовчить», – підсумував співрозмовник.
У Владикавказі, 31 березня 2022 року
Найманці знайдуться завжди – інша справа, що їхній потік перетворився на струмочок, описує ситуацію у своєму регіоні осетинський журналіст Руслан Тотров. Як і на початку вторгнення, зазначає він, головна мотивація залишається фінансовою: таких грошей, які обіцяють за участь у війні проти України, «середньостатистичні осетини й близько в житті в руках ніколи не тримали» .
Водночас, визнає журналіст, не варто скидати з рахунків і людей, « абсолютно одурманених російською державною пропагандою » і тих, хто свято вірить у те, що вони є тим самим опором і останнім бар'єром на шляху до «натівського поневолення» Російської Федерації.
Ризики соціального бунту в разі оголошення нової, неприхованої мобілізації Тотров відкидає: « Я не думаю, що це сколихне суспільство в Північній Осетії. Народ заляканий, інертний . Він як пластилін – на превеликий жаль, із нього зараз можна ліпити що завгодно. Оголосять мобілізацію – з жодним лютим масовим народним майданним стоянням ми не зіткнемося».
- У Чечні, за інформацією критиків режиму Рамзана Кадирова, не припиняються викрадення місцевих жителів силовиками, з'ясував проєкт «Кавказ.Реалии» – неофіційні затримання з непередбачуваними наслідками. Є загиблі, серед них може бути колишній опозиційний блогер, який вирушив на війну, а потім поскаржився на вимагання в «Ахматі».
- На війні в Україні вбитий Артур Денісултанов, відомий спочатку як кримінальний авторитет, а згодом як «особистий кілер» глави Чечні Рамзана Кадирова. Уродженців республіки, причетних до політичних убивств, і раніше відправляли брати участь у вторгненні, зауважує проєкт «Кавказ.Реалии».