Олександра Соколова
Правозахисники з України, Норвегії та Німеччини опублікували доповідь про становище незаконно позбавлених волі українців. Їм вдалося підтвердити, що з початку повномасштабного вторгнення кількість мирних громадян України, які перебувають в ув’язненні в Росії та на окупованих нею територіях, сягнула майже двох тисяч осіб. У реальності їх може бути значно більше – російська влада приховує такі дані, а силовики посилаються на засекречені закони.
Де і в яких умовах утримують полонених цивільних на півдні РФ та Кавказі, навіщо Чечня платить за військовополонених українців і чому бути бранцем у республіці краще, ніж у Таганрозі, – редакції «Кавказ.Реалии» (проєкт Радіо Свобода) розповів один із авторів доповіді, голова правління експертної групи «Сова» Михайло Савва.
Як зазначено в документі, правозахисники отримують інформацію про ув'язнених громадян України з відкритих джерел (прессрелізи російських силових структур і судів, журналістські розслідування, повідомлення в пропагандистських російських виданнях та на телеканалах, соцмережі) та з інтерв’ю з колишніми ув’язненими або їхніми родичами.
Затримання відбуваються як на окупованих територіях України, так і в Росії, зокрема серед українців, які вже тривалий час живуть в інших країнах, а в Росії опинилися проїздом.
Найбільшу складність становить той факт, що до порушення кримінальної справи та офіційного звинувачення людину можуть кілька місяців або навіть років утримувати в неофіційному ув'язненні. У такому разі встановити місцеперебування зниклого вкрай важко, оскільки йому не дають можливості зв'язатися з родичами, що порушує вимоги міжнародного гуманітарного права. Таких людей, які позбавлені волі й перебувають у повній ізоляції від зовнішнього світу, в доповіді називають «інкомунікадо» (перебування в ізоляції).
Якщо ж справа доходить до суду, українців найчастіше звинувачують у шпигунстві, державній зраді, терористичному акті, вбивстві або організації незаконного збройного формування.
Голова правління експертного центру «Сова» Михайло Савва – доктор політичних наук, експерт Центру громадянських свобод, кавказознавець, у минулому – професор Кубанського університету. Після арешту та умовного терміну за політично мотивованою справою про шахрайство виїхав до України, де отримав статус політичного біженця.
У жовтні 2023 року російська влада внесла Михайла Савву до списку «іноземних агентів» за «участь у створенні матеріалів іноземних агентів», «інтерв'ю на іноземних майданчиках», «участь в експертній раді української організації» та той факт, що він «виступав проти спеціальної воєнної операції» – так в РФ досі називають вторгнення в Україну. У лютому 2026 року за невиконання вимог до «іноагентів» суд у Краснодарі заочно засудив Михайла Савву до трьох років колонії.
– Доповідь, над якою працювали ви та ваші колеги, описує ситуацію із затриманими українцями без прив’язки до російських регіонів. Але чи відомо вам, у яких регіонах чи яких частинах Росії переважно вони перебувають?
– Цивільних українців, не комбатантів, утримують зараз приблизно у двох сотнях місць примусового тримання – це слідчі ізолятори (СІЗО), виправні колонії, в'язниці на всій території Росії, включно з Далеким Сходом.
Але найбільша концентрація – у південних регіонах, що зумовлено двома головними чинниками: по-перше, це найближчий регіон до зони бойових дій та окупованих територій України. У будь-якому разі перший час українців, яких незаконно позбавляють волі, тримають десь поруч.
А по-друге, кримінальні справи щодо українців порушують за статтями, які розглядає Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону. Тому в Ростовській області та в прилеглих районах концентрація українців дуже висока.
– Чи правильно говорити, що СІЗО-2 у Таганрозі – це найвідоміше місце ув'язнення цивільних українців на півдні Росії?
– Так було у 2022 році, коли це СІЗО використовували як транзитний пункт. Тобто значна частина затриманих українців проходила через таганрозьке СІЗО, потім людей відправляли далі.
Уже тоді цей слідчий ізолятор набув зловісної слави катівні, але наразі в ньому досить багато українців, які перебувають уже під слідством. Це ми теж розглядаємо як незаконне позбавлення волі, але іншого виду, за участю судових органів. Оскільки Таганрог розташований досить близько до Ростова-на-Дону, там тримають багатьох підсудних. Також вони перебувають і в Ростові – у першому та п'ятому слідчих ізоляторах.
– Але СІЗО-2 у Таганрозі – це найжорстокіше місце, правильно?
– Так, це дійсно дуже жорстоке місце, де людей катують і морять голодом, де ув'язнені за пару місяців втрачали чверть своєї ваги. Якщо весь раціон складається лише з вареної капусти, іншого очікувати важко.
Принаймні так було до останнього часу. Ми постійно спостерігаємо за цим місцем, фіксуємо будь-яку динаміку, це все ще катівня-СІЗО, але там є деякі зміни.
– Що ви маєте на увазі?
– Наприклад, ще відносно нещодавно до таганрозького слідчого ізолятора №2 не приймали передачі для підслідних. Коли починається кримінальна справа, людина вже не може бути «інкомунікадо» – у неї щонайменше з'являється адвокат, право на листування з рідними, право отримувати передачі.
Однак для українців у цьому СІЗО таке не було передбачено, передачі не приймали. Відносно нещодавно ситуація змінилася.
– Кілька співробітників, зокрема й начальник цього СІЗО Олександр Штода, потрапили під санкції Євросоюзу, в Україні проти них порушили кримінальну справу. Наскільки це унікальний прецедент?
– Не унікальний. Є й інші подібні страшні місця. Наприклад, Камишинський слідчий ізолятор у Волгоградській області та виправна колонія в Кізелі Пермського краю.
Українські правоохоронці встановлюють людей, які прямо причетні до катувань, знущань, створення нестерпних умов тримання і навіть до вбивств. Журналістка Вікторія Рощина загинула саме в одному з таких місць: її дуже довго тримали в Таганрозі, а потім перевели до Кізела, в Пермський край. Найімовірніше, вона загинула вже в Кізелі.
– Розумію, що на наступне питання немає відповіді, підкріпленої фактами, мене цікавить тут ваша особиста думка. Співробітники, які працюють у таких катівнях СІЗО в Таганрозі, в Пермському краї, вони вмотивовані якимись заохоченнями, особливими умовами роботи? Чому вони залишаються на своїх посадах?
– Це складна проблема насправді. Мені відомі випадки, коли, наприклад, родині, яка активно шукала свого зниклого родича, зателефонував співробітник одного з російських слідчих ізоляторів і сказав: «Ви не хвилюйтеся, він у нас. Хоча б живий».
Буває й протилежне – знущання, участь у катуваннях. Але головним знаряддям цих катувань є спецназ Федеральної служби виконання покарань (ФСВП), який є в кожному суб’єкті РФ. Вони називаються за назвами тварин – десь «Акула» (спецпідрозділ УФСВП Краснодарського краю – ред.), десь «Ягуар» (УФСВП Орловської області – ред.). І ось цих людей перекидають з одного місця в інше саме з метою бити та катувати ув'язнених.
Яка в них мотивація? Багато людей пішли на цю роботу для того, щоб мати право застосовувати насильство. Вони це люблять, вони цього хочуть, а щодо українців усі заборони та обмеження зняли. Є переконливі документальні підтвердження, а саме відеозапис наради у Федеральній службі виконання покарань, де представникам регіональних управлінь прямо кажуть, що з українцями можна робити все, що завгодно.
– Після атак на Чечню Рамзан Кадиров заявив, що в Чечні теж утримуються українські полонені. Що вам відомо взагалі про ув’язнення українців у Чечні?
– Поки що ми знаємо лише про українських військовополонених, які перебувають у Чечні. Їх утримують, зокрема, в установах, підпорядкованих поліції на території республіки, та у приміщеннях у такій собі академії спецназу в Гудермесі. І ось друге – це явний злочин, оскільки Кадиров відверто використовує військовополонених як «живий щит».
Уже був удар українськими дронами по цій так званій академії, після чого Кадиров зробив заяву, що там перебувають полонені. Їх або свого часу захопили кадировські підрозділи на фронті, або, що трапляється частіше, кадировці купили українських військовополонених у інших російських підрозділів, щоб поповнити обмінний фонд. Нам відомі конкретні такі випадки.
Річ у тім, що українці, які перебувають у Чечні – це окрема тема для переговорів. Тому що в усіх інших випадках питання вирішується з Москвою, але якщо мова йде про цих полонених, то питання має вирішуватися з Кадировим. Він вибудував для себе такий статус регіонального царька і відверто ігнорує якісь побажання федерального центру в цих обмінах.
– Чи умови тримання полонених у Чечні такі ж, як і в інших регіонах Росії?
– Українці, які повернулися з Чечні, кажуть, що там добре годують. І це аж ніяк не є загальним правилом для всіх таких місць тримання в Росії. Я вже згадував про СІЗО в Таганрозі, у багатьох інших закладах іноді просто внаслідок банальної корупції розкрадають гроші на їжу для українців. У Чечні цього немає, і, на мій погляд, це вплив патріархального середовища, яке все ще існує в регіоні.
Не секрет, що в Чечні зберігається традиція патріархального рабства, для якого характерна одна важлива риса: господарю не має бути соромно за те, що відбувається і який вигляд має його раб. Тут мова не про гуманізм. Мова про те, щоб кадировцям не дорікали, що раби голодують. І ця норма переноситься на українців, яких зараз там утримують.
– Чи катують їх у Чечні?
– Мені невідомо про такі випадки. Знущаються – так, хоча важко провести межу між знущаннями та катуваннями. Але, наприклад, гімн Росії в Чечні співати не змушують. Можливо, тому, що в самій республіці до цього гімну ставляться погано.
– Говорячи про українських громадян, яких тримають у полоні в поліції, ви мали на увазі підвали, так звані «секретні в’язниці»?
– Ну, «секретні в’язниці» – це в Чечні практично будь-яке приміщення. На цій території ніхто навіть не намагається імітувати дотримання убогого російського законодавства. Тому це можуть бути й офіційні камери, але от порядки там можуть бути зовсім неофіційними.
– Чи важко шукати адвокатів для українських громадян, яких усе-таки віддають під суд за різними звинуваченнями?
– Деякі родичі знаходять адвокатів. Це досить складно, тому що таких юристів російська влада щонайменше залякує, а іноді й переслідує.
Іноді буває так, що адвоката шукають місяцями, а в цей час із людиною перебуває адвокат за призначенням, який фактично працює на слідство. Російська репресивна система сьогодні вже дуже серйозно зруйнувала російську адвокатуру.
- У лютому 2026 року Росія та Україна провели обмін полоненими за формулою «157 на 157». 13% звільнених – уродженці Чечні, більшість із них служили в підрозділі «Ахмат». Саме їхнього першочергового звільнення вимагала російська сторона, відмовляючись забирати інших військових, що призводило до зриву планів обміну, повідомляє український проєкт «Хочу жить». Один зі звільнених – Роман Бібулатов. У 2010 році він був засуджений до 11 років колонії за звинуваченням у 20 епізодах зґвалтувань двох 8-річних дітей та однієї 12-річної дівчинки.
- Служба безпеки України оголосила заочні підозри Кадирову у воєнних злочинах через його заяви про полонених у жовтні 2024 року. Тоді глава Чечні закликав не брати в полон українських солдатів, а одразу вбивати їх – цей наказ він «скасував» через три дні.
- На початку 2024 року Кадиров запропонував звільнити 20 українських громадян, узятих у полон у Луганську та Донецьку, в обмін на зняття з його родини санкцій США. Пізніше, після критики навіть з боку провладних блогерів, він оголосив, що це був усього лише «товстий тролінг».
- Станом на травень 2026 року Росія утримує в полоні близько 7 тисяч українських військових та від 10 до 20 тисяч цивільних громадян, заявила заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк. За її даними, за весь час із неволі вдалося повернути трохи більше як 9 048 українців. Проте левову частину звільнених становлять військовослужбовці, тоді як цивільних серед них – усього 452 особи, згідно із заявою уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця. При цьому бранці, затримані у період 2014-2022 років, вимірюються лише ліченими десятками.
- Росія офіційно заперечує звинувачення у воєнних злочинах в Україні, причетність російських військовослужбовців до будь-яких протиправних дій проти мирного населення.
- У вересні 2025 року президент РФ Володимир Путін підписав закон про вихід Росії з Європейської конвенції щодо запобігання тортурам.
- Правозахисники з організації Truth Hounds дійшли висновку, що російські військові та силовики систематично застосовують сексуалізовані катування і насильство щодо цивільних чоловіків, які перебували в полоні.
- У серпні 2024 року голова Моніторингової місії ООН з прав людини у Києві Даніель Белл заявила, що більшість українських військовополонених – 95% – зазнає тортур у Росії.
