«Перед тим як увімкнути струм, казали: «Можеш зателефонувати Зеленському». Ця фраза передує підключенню струму до геніталій під час катувань у різних російських місцях несвободи, де утримують українських цивільних і військових. «Складалося враження, що вони проходили якесь навчання чи тренування, як нас катувати», – кажуть ті, кому пощастило вижити і повернутися з полону. А правозахисники констатують: Росія створила спеціальну систему катування для українських громадян. Головна її мета: зламати дух людини.
Розповідаємо, як правозахисники дійшли такого висновку і хто допомагає українцям, які повернулися з полону, пережити травму і повернути здатність жити нормальним життям.
Попередження: у матеріалі є описи сцен насильства
Російські військові та силовики систематично застосовують тортури, що супроводжуються зґвалтуваннями або погрозами сексуалізованого насильства, щодо українських чоловіків. Про це йдеться в новій доповіді правозахисних організацій Truth Hounds та Міжнародного партнерства з прав людини (IPHR).
«У мене викрали моє життя», – каже Олександр Максименко.
Одна фраза і ТАПи
Навесні 2022 року його рідний Херсон окупували російські військові. Влітку вони викрали Олександра та його дружину – журналістку Анжелу Максименко (Слободян). У полоні вони провели понад місяць. Олександра, якому на той момент було 68 років, звинуватили у шпигунстві і катували. Він свідчить: багато інших цивільних полонених також зазнавали катувань, зокрема сексуалізованих.
«До знущань і катувань чоловіків [російські] військові ставилися по-особливому, – розповідає Олександр. – І ми дійшли висновку, що це система, що це психологічна зброя, розроблена спецслужбами та військовими Росії, – витончено знущатися, застосовувати сексуалізовані катування, щоб зламати чоловічий дух, зламати особистість, придушити дух спротиву. Адже вони несподівано для себе зіткнулися у нас на Херсонщині з потужним опором».
Правозахисники з організації «Truth Hounds» дійшли висновку, що російські військові та силовики систематично застосовують сексуалізовані катування і насильство щодо цивільних чоловіків, які перебували в полоні. Вони детально задокументували історії 212 чоловіків зі східних і південних областей України, які пережили сексуалізоване насильство, пов'язане з конфліктом (СНПК). Дехто з постраждалих особисто дав свідчення, про інших розповіли очевидці. Понад половина тих, хто пережив таке насильство, – з Херсонської області.
«Ми можемо спостерігати дуже чіткі закономірності, – каже юрисконсульт Truth Hounds і один із авторів доповіді Еван Харарі. – Наприклад, у Харківській і Херсонській областях, які розташовані за сотні кілометрів одна від одної, ми фіксували використання однакових термінів для позначення певних форм сексуалізованого насильства. На нашу думку, це свідчить про існування певного спільного набору знань – чи то формалізованих, чи неформальних, – яким володіють російські військові».
Найпоширенішою формою насильства, яку задокументували правозахисники, було ураження електричним струмом геніталій, анального отвору, сосків та інших чутливих частин тіла.
«Людину прив'язували до стільця, приєднували контакти до найбільш вразливих частин тіла: мочок вух, мізинців, геніталій. І перед тим як увімкнути струм, казали: «А зараз ти можеш зателефонувати Зеленському». Це був «дзвінок Зеленському», Байдену або Трампу, – розповідає Олександр Максименко. – І ці фрази звучали одночасно в різних місцях ув'язнення, у різних населених пунктах – складалося враження, що вони проходили якесь навчання чи тренування, як нас катувати».
Зараз Олександр є речником громадської організації «Alumni» – обʼєднання чоловіків з України, які пережили полон і катування.
Від моменту створення мережі у 2024 році до неї звернулися близько 400 чоловіків. За словами Олександра, приблизно 90% із них пережили сексуалізовані катування із застосуванням електричного струму.
І в «Truth Hounds», і в «Alumni» наголошують, що для таких катувань використовували радянський польовий телефон ТА-57 («тапік»), випущений у 1950-х роках.
Це також може свідчити про те, що до застосування таких катувань російські військові та силовики готувалися заздалегідь.
«Польові телефонні апарати вже пів століття не використовуються, – каже Максименко. – Зараз інша техніка, інші гаджети. І тут раптом у всіх місцях, де вони утримували й катували людей, одночасно з'являються ці ТАПи. Це свідчить про те, що вони десь лежали й чекали свого часу, щоб їх використовували для катувань».
Зґвалтування
Другою найпоширенішою формою сексуалізованого насильства щодо чоловіків були погрози зґвалтуванням і самі зґвалтування.
У своїй доповіді правозахисники описують випадок чоловіка, якого зґвалтували держаком від лопати.
«Командир був присутній під час зґвалтування. Пізніше [чоловіка] залишили на кладовищі з тяжкою внутрішньою кровотечею. Йому знадобилася операція та кілька переливань плазми», – ідеться у звіті.
Колишні полонені розповіли правозахисникам, що в Херсонському ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) російські військові та силовики облаштували спеціальну камеру, яку називали «п*дорською».
Саме там відбувалися зґвалтування, а погрозами відправити до цієї камери залякували чоловіків, які перебували в полоні. Як ідеться у звіті, російські військові також змушували одних полонених вчиняти сексуалізоване насильство щодо інших або бути свідками того, що відбувалося.
«Таким чином ми розглядаємо це не просто як спосіб зловживання щодо окремої людини, а й як спосіб розірвати зв'язки між людьми, зруйнувати колективний спротив», – каже юрист.
Дослідники «Truth Hounds» розповідають, що українських полонених утримують як у підвалах, гаражах та інших неофіційних місцях несвободи, так і в офіційних – ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), слідчих ізоляторах (СІЗО) та в'язницях.
У цих місцях перебувають не лише російські військові, а й співробітники силових структур: ФСБ, Росгвардії та Федеральної служби виконання покарань (ФСВП). На думку правозахисників, це є додатковим свідченням того, що сексуалізоване насильство схвалюється найвищим силовим і політичним керівництвом Росії.
«Співробітники ФСБ присутні в місцях утримання, вони перебувають під час допитів, іноді віддають накази щодо застосування сексуалізованого насильства, а іноді й самі беруть у ньому участь, – каже Еван Харарі. – За допомогою відкритих джерел ми змогли задокументувати, що офіцери ФСБ керували цими місцями несвободи та знали, що сексуалізоване насильство там відбувалося щодня».
Схожого висновку дійшли й слідчі Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень під час війни Росії проти України.
Комісарка ООН і юристка, яка багато років працює з темою гендерно зумовленого насильства, Врінда Гровер раніше говорила, що російські військові систематично застосовують сексуалізоване насильство щодо українок і українців.
«[Сексуальне насильство] є частиною ширшої скоординованої політики систематичних катувань з боку російської влади, яку ми в цьому контексті кваліфікували як злочин проти людяності», – сказала Гровер.
«Тавро, яке може пекти роками». Реабілітація тих, хто пережив полон
Через суспільну стигму, тяжку психологічну травму та страх знову пережити цей досвід, багато людей, які повернулися з полону, не хочуть розповідати про пережите.
Олександр Максименко каже, що масштаби цього явища, власний досвід і розуміння того, що сексуалізоване насильство по-різному впливає на людей різної статі, спонукали його допомагати іншим чоловікам.
«Останні 30 років свого життя я активно займався різною громадською діяльністю. Очолював різні організації, громадські ради. Очевидно, у мене такий характер – завжди працювати для когось. Я не бачив себе інакше, – ділиться він. – Тому цілком природно, що коли я побачив, де можу бути корисним, коли побачив хлопців, які об'єднуються, людей, що пережили полон, катування, отримали жахливий життєвий досвід і перебувають у тяжкому психологічному стані, а також мають серйозні проблеми зі здоров'ям, тоді й виникла ідея створити громадський рух».
Максименко каже, що головне завдання «Alumni» – допомогти людині пройти реабілітацію, щоб вона змогла повернутися до нормального життя та отримати кваліфіковану допомогу.
«Для багатьох постраждалих навіть сам факт фіксації пережитого – щось десь написати, підписати якусь заяву – є психологічно непереборним, – каже він. – Кожна людина переживає це по-своєму, тому багато наших хлопців повністю замкнулися в собі, відгородилися від суспільства і не хочуть нічого ні бачити, ні чути: ні до слідчого, ні до лікаря – нікуди йти не хочуть. Їм потрібно лише, щоб їх ніхто не чіпав».
Сексуалізовані катування й насильство негативно позначаються на фізичному і психічному здоров'ї. Їхні наслідки супроводжують людей усе життя. Це проблеми із зубами, серцем, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), у чоловіків – також порушення репродуктивного здоров'я, розповідають в «Alumni» та «Truth Hounds».
...спермограма у 30-річного чоловіка абсолютно порожня – це жах
«Мене виписали після медичного обстеження з таким товстим епікризом, де були записані серйозні захворювання. До цього я вже пережив інфаркт та інсульт. Потім – втрата зубів, – каже Максименко. – У тих, хто пройшов полон, майже в усіх проблеми із зубами, очима й не тільки. У молодих хлопців, 30–40 років, після катувань струмом страждає репродуктивна функція. Коли спермограма у 30-річного чоловіка абсолютно порожня – це жах. Це вже наша демографічна проблема».
Пережитий досвід сексуалізованого насильства також має тяжкі наслідки для партнерських і сімейних стосунків, що своєю чергою впливає і на суспільство загалом, каже юрисконсульт «Truth Hounds» Еван Харарі.
«У людей, які пережили насильство, можуть виникнути труднощі в статевому житті, а їхні стосунки із сексуальністю можуть серйозно постраждати в майбутньому. Стосунки із самими собою, із власним тілом можуть зазнати серйозної шкоди через те, що хтось у найгрубіший спосіб порушив їхню фізичну автономію, – каже Харарі. – Ми хочемо підкреслити, що сексуалізоване насильство – це форма насильства, яка насправді спрямована на руйнування соціальної згуртованості, тому що вона віддаляє людей від самих себе, від їхніх родин. Це своєрідне тавро, яке може пекти роками й розділяти суспільство».
Водночас, зазначають в «Alumni» та «Truth Hounds», колишнім цивільним полоненим необхідна спеціалізована й тривала реабілітація.
Хоча президент України Володимир Зеленський ще наприкінці 2024 року підписав закон, який запроваджує додаткову державну підтримку для постраждалих від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (СНПК), він досі не запрацював. Тому наразі отримати допомогу від державних структур майже неможливо.
«Зараз медичними, реабілітаційними, зокрема психологічними послугами, переважно займаються недержавні організації. І здебільшого за кошти міжнародних донорів, – каже Максименко. – Для колишніх військовополонених існують спеціально розроблені програми та спеціалізовані заклади. Для цивільних [полонених] практично нічого немає. Ми об'єднуємо зусилля і разом намагаємося пробити цю бетонну стіну, щоб усе ж домогтися створення програм реабілітації, медичної допомоги та інших необхідних послуг».
Як отримати статус потерпілого?
Окремою перешкодою на шляху до отримання допомоги та підтримки для цивільних полонених, які пережили сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом (СНПК), є процедура отримання статусу потерпілого.
Як раніше розповідали українські правозахисники та уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, у російському полоні або на окупованих територіях можуть перебувати від 16 до 17 тисяч українських цивільних.
Про них відомо небагато, а під час офіційних обмінів їх звільняють лише в поодиноких випадках.
постраждав за свою країну, а потім тут якийсь чиновник каже тобі: тепер доведи це
Олександра Максименка та його дружину окупаційна влада відпустила без жодних пояснень. Вони самостійно дісталися до Києва. Там, як і багатьом іншим людям із подібною історією, їм довелося доводити, що вони справді постраждали від дій російських військових і силовиків та мають право на статус потерпілих.
«Шляхом голосування комісія вирішила, що доказової бази недостатньо. Хоча на той момент уже вийшло велике інтерв'ю зі мною для «BBC», про мене вже писала газета «The New York Times». Я надав ці посилання. Не кажучи вже про місцеві медіа. Але мені сказали: цього недостатньо. І ми «образилися», було дуже неприємно, – згадує він. – Це психологічно важко, коли ти постраждав за свою країну, боровся з ворогом, а потім тут якийсь чиновник каже тобі: «Тепер доведи це».
Отримати цей статус подружжю вдалося лише з другої спроби – завдяки додатковим свідченням людей, які перебували в російському полоні разом з Олександром.
Тепер мережа «Alumni» також допомагає знаходити свідків і колишніх полонених, яких утримували в тих самих місцях.
Допомогти може той, хто розуміє
«Ми всі – випускники одного й того самого закладу», – жартує Олександр.
Досвід пережитого дозволив учасникам «Alumni» розробити власні методи реабілітації, які відповідають їхнім потребам на різних рівнях. Зокрема, в межах ініціативи «Рівний – рівному» з людьми, які звертаються по допомогу, працюють не психологи, які просто перекваліфікувалися, а чоловіки, які самі пережили полон і катування з боку російських військових.
«Людина сама пройшла через усе це, здобула відповідну освіту, стала фасилітатором і тепер допомагає іншому повернутися до життя», – каже Максименко.
Учасники мережі також самостійно розробили комплекс тілесно-психологічних практик, які допомагають їм у фізичній реабілітації.
«У нас є дуже висококваліфікований банщик-масажист. Завдяки впливу води, пари, добрих слів і роботі масажиста розслабляються тіла, і, зрештою, душі».
За словами Максименка, з часом багато тих, хто звернувся по допомогу, також знаходять себе в допомозі іншим. Наприклад, один з учасників мережі заснував благодійну організацію для дітей.
«Він зараз активно займається волонтерством. Організовує для дітей заходи, дарує подарунки, вдягає костюм Святого Миколая на новорічні свята. Хлопець буквально ожив. І кожна така історія – це маленька перемога і це радість», – ділиться Максименко.
Як розслідують ці справи?
- Від початку повномасштабного вторгнення і станом на червень 2026 року Офіс Генерального прокурора відкрив 401 кримінальне провадження щодо сексуалізованого насильства, вчиненого російськими військовими стосовно цивільних українок та українців.
- Найбільше таких випадків зафіксовано в Херсонській, Донецькій та Київській областях.
- Прокурори розслідують 151 справу щодо насильства, вчиненого російськими військовими стосовно чоловіків, і 250 – щодо жінок.
- У 23 випадках потерпілими є діти.
Водночас в Офісі Генерального прокурора та правозахисних організаціях наголошують, що реальна кількість постраждалих значно більша. Через суспільну стигму, тяжку психологічну травму та страх знову пережити цей досвід багато людей не хочуть розповідати про те, що з ними сталося, а отже – звертатися по допомогу.
У «Truth Hounds» підкреслюють, що більшість свідчень, які лягли в основу доповіді, походять від людей, які зазнали сексуалізованого насильства й катувань з боку російських військових у 2022–2023 роках. Правозахисники очікують, що з часом більше постраждалих наважаться розповісти про пережите.
«Документування таких злочинів потребує багато часу, адже людям, які пережили сексуалізоване насильство, можуть знадобитися роки, щоб відчути готовність говорити про те, що сталося. Це надзвичайно травматичний досвід. Те, що ми робимо зараз, – лише початок шляху до відновлення справедливості», – каже Еван Харарі.
Розмови зі слідчими самі по собі ставали для людей, які пережили сексуалізоване насильство, травматичним досвідом, розповідає речник «Alumni» Олександр Максименко. На початку повномасштабного вторгнення більшість працівників державних органів не знали, як працювати з такими чутливими справами.
Могли допитувати потерпілого просто у спільному кабінеті
«Вони взагалі не вміли спілкуватися, – ділиться Олександр. – Могли допитувати потерпілого просто у спільному кабінеті, де перебували ще десятеро поліцейських, кожен займався своїми справами, щось обговорював, а потім ставити прямі запитання, після яких людину просто накривало. Через такі запитання постраждалі не могли відкритися, не були готові говорити про найболючіше. Слідчі не знали, що запитувати і як це документувати. А постраждалі – що розповідати. Тому не було жодної мотивації звертатися, до того ж була недовіра».
Утім, ситуація поступово змінюється, каже Максименко.
Мережа «Alumni» та інші українські й міжнародні організації об'єднуються, спільно займаються адвокацією та допомагають навчати працівників держорганів травма-інформованому підходу. Вони також розробили посібник із розслідування випадків сексуалізованого насильства, пов'язаного з конфліктом.
«Зараз, після того як працівники поліції та прокуратури, які безпосередньо працюють із постраждалими від СНПК, пройшли спеціальне навчання, вони спілкуються зовсім іншою мовою. Відповідно, зовсім інші результати слідства», – каже Олександр.
- Від 2022 року українські суди ухвалили 19 вироків щодо 26 російських військових. Усіх їх заочно засудили до позбавлення волі.
- На розгляді судів перебувають ще 64 обвинувальні акти стосовно 81 російського військового.
Водночас правозахисники та прокурори активно працюють над тим, щоб ці справи стали частиною масштабного міжнародного розслідування воєнних злочинів Росії.
Юрисконсульт «Truth Hounds» Еван Харарі наголошує, що важливим кроком у цьому напрямку стало нещодавнє рішення ООН. У червні 2026 року Росію внесли до «чорного списку» за сексуалізоване насильство, вчинене військовими щодо українок та українців. ООН верифікувала 310 таких випадків щодо військовополонених і незаконно затриманих цивільних жінок і чоловіків.
- Постійний представник Росії при ООН Василь Небензя, коментуючи це рішення, заявив, що нібито «ці випадки не піддаються верифікації» і не доводять системного характеру насильства.
- Свідчення слідчих, правозахисників і людей, які пережили насильство, свідчать протилежне.
Однією з організацій, які безпосередньо співпрацювали з ООН, була й мережа «Alumni». Олександр Максименко називає це важливою політичною перемогою:
«По-перше, я не соромлюся говорити, що саме ми дали старт цьому процесу…Є кілька напрямів діяльності, у яких ООН має велике значення для Росії. Зокрема, це миротворчі місії в інших державах. Країна з «чорного списку» не може направляти туди своїх військових. А це вже питання економіки й політики. По-друге, це моральний бік справи. І, по-третє, це велика допомога для нас, адже це частина доказової бази, яка використовуватиметься вже під час реальних судових процесів. Зокрема, ми дуже активно співпрацюємо з Міжнародним кримінальним судом. І для нього цей факт також має велике значення».
«Справедливість плюс компенсація, і не через 30 років». Чого добиваються постраждалі?
Хоча рідний Херсон Олександра звільнили, російські військові й надалі обстрілюють місто, а більша частина області досі окупована. Росія позбавила Олександра та його родину не лише дому й планів на майбутнє, а й минулого.
«Вони забрали створене мною життя. Навіть такий маленький елемент. Наступного дня після звільнення з полону я переночував удома і вранці, за звичкою, сів за свій робочий стіл. Але вони забрали в мене всі гаджети, усі носії інформації: телефони, планшети, комп'ютери. Адже останніми роками все наше життя зберігається в цифровому форматі: усе, що ми пишемо, знімаємо, фотографії, відео. І тоді я усвідомив, що все, що було в моєму житті за останні 10–15 років, просто зникло. Це страшна порожнеча, величезний шматок життя. Це просто жах», – ділиться Олександр.
Воєнні злочини не мають строку давності. Серед основних принципів репарацій жертвам порушень міжнародного права – компенсація, реабілітація, гарантії неповторення злочинів, а також покарання винних. Саме цього домагаються учасники мережі «Alumni».
«Світова спільнота має визнати дії Росії в Україні злочином. Світова спільнота має визнати злочинцем Путіна та його підлеглих. На мою думку, кожен злочинець має сидіти у в'язниці й понести покарання за скоєні злочини», – каже Олександр Максименко.
У зв'язку з воєнними злочинами Росії в Україні особливо гостро стоїть питання відшкодування завданої шкоди. Повноцінний міжнародний механізм репарацій, які Росія має виплатити Україні, У ЄС лише в грудні 2025 року підписали декларацію про створення комісії, яка розглядатиме заяви про шкоду, заподіяну Росією. Це другий із трьох кроків для встановлення повноцінного репараційного механізму. Раніше було створено Реєстр збитків. Наступний крок – створення компенсаційного фонду..
Намагаючись допомогти постраждалим від СНПК в Україні, «Global Survivors Fund» запустив механізм проміжних репарацій – одноразову виплату розміром 3000 євро. Однак цього недостатньо. Багато постраждалих сподіваються на якнайшвидший початок судових процесів, адже підтримка та реабілітація потрібні їм уже зараз.
«[Потрібні] справедливість плюс компенсація. І компенсація не через 30 років. Я до цього не доживу. Я хочу жити зараз. Мені потрібно лікуватися. Мені потрібно хоча б трохи відчути радість життя», – каже Олександр.
Звертаючись до людей, які пережили сексуалізоване насильство та катування з боку російських військових і силовиків, Олександр Максименко закликає не залишатися наодинці зі своєю травмою та звертатися по допомогу:
«Хлопці, не замикайтеся в собі, не відгороджуйтеся від інших. Це шлях у глухий кут. Там немає виходу. Людина – істота соціальна, і врятувати її можуть лише інші люди. У нас зібралися ті, хто пройшов через те саме, тому ми можемо говорити однією мовою. Тут не буде нерозуміння, осуду чи упередженого ставлення. Приходьте зі своїм болем, зі своїми проблемами. Допоможемо в будь-якому напрямку».
Якщо ви пережили сексуалізоване насильство та катування з боку російських військових, ви можете звернутися по допомогу до таких організацій:
- Мережа чоловіків України, які пережили полон і тортури «Alumni»
- ГО «29 December»
- JurFem,
- SEMA Ukraine,
- «Нумо, Сестри»,
- La Strada Ukraine,
- «Марш Жінок»
Форум