Христина Закурдаєва

Сексуалізоване насильство під час конфлікту – воєнний злочин, про який часто й публічно почали говорити не так давно. Багато хто з тих, хто пережив цей вид насильства, не розповідають про те, що з ними сталося, через суспільну стигму, сором і тяжкість психологічних травм.

За чотири роки повномасштабної війни Росії проти України сотні людей пережили сексуалізоване насильство з боку російських військових. Його зазнають як мирні громадяни, так і військовополонені, як жінки, так і чоловіки, і ЛГБТК-люди. Українські та міжнародні слідчі називають це частиною систематичної політики армії Росії та кваліфікують ці дії як злочин проти людяності.

Створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії телевізійна та онлайн-мережа «Настоящее время» розповідає, як сексуалізоване насильство з боку російських військових по-різному впливає на жінок, чоловіків та квір-людей, а також як тим, хто вижив, допомагають упоратися з наслідками фізичних і психологічних травм.

Попередження: у тексті містяться описи сцен насильства.

«Злочини проти людяності». Як російські військові застосовують сексуалізоване насильство

«Я тремтіла від сорому», – так згадує свій стан 50-річна жителька Запоріжжя, яка пережила викрадення та насильство з боку російських військових.

У жовтні 2022 року до неї додому прийшли з обшуком – через те, що її чоловік служив у ЗСУ. Жінку відвезли спочатку до поліцейського відділку на допит. Там її били, душили шнуром та за допомогою пластикового пакета, а згодом зґвалтували. Після цього її перевозили спочатку до в’язниці в інше місто, а в січні 2023-го – до лінії фронту, де змусили рити окопи. Як вона згадує, за цей час її кілька разів зґвалтували начальник в’язниці та двоє російських військових.

Про те, що сталося, жінка розповіла після звільнення слідчим Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень під час війни в Україні. У своїх звітах вони регулярно публікують свідчення про злочини, вчинені військовими та представниками силових відомств. Комісарка Незалежної комісії ООН та юристка Врінда Гровер, яка багато років працює з темою гендерного насильства, розповіла мережі «Настоящее время», що російські військові систематично використовують сексуалізоване насильство щодо українок та українців.

«[Сексуальне насильство] є частиною ширшої скоординованої політики систематичних катувань з боку російської влади, яку ми в цьому контексті кваліфікували як злочин проти людяності», – каже Гровер.

За чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні офіційно зареєстрували 393 справи про сексуалізоване насильство з боку російських військових щодо мирних громадян. Про це мережі «Настоящее время» повідомили в Офісі генпрокурора України. За їхніми даними, від цього виду насильства постраждали щонайменше 23 дитини, 22 з них – дівчатка. Організації, що допомагають тим, хто пережив сексуалізоване насильство з боку російських військових, повідомили мережі «Настоящее время», що кількість постраждалих, за їхніми підрахунками, перевищує 2000.

Однак дізнатися точну кількість людей, які пережили насильство, неможливо. Дехто воліє не повідомляти владі про пережите або не може цього зробити. Це пов’язано з тяжкими психологічними наслідками, суспільною стигмою, загибеллю або міграцією постраждалих. Більше того, Офіс генпрокурора не враховує в офіційну статистику дані про військовополонених, а вони, як розповідають правозахисники, стикаються із сексуальним насильством в ув’язненні постійно.

У Незалежній комісії ООН, Офісі генпрокурора України та в організації Truth Hounds, яка допомагає розслідувати злочини російських військових в Україні, кажуть, що постраждалі найчастіше повідомляють про зґвалтування, погрози зґвалтуванням, калічення статевих органів, примусове оголення, примус дивитися на сексуальне знущання з близьких, а в деяких випадках і про кастрацію.

Подібне насильство має чітко виражений гендерний характер, каже Гровер, а отже, воно проявляється і впливає по-різному на людей різної гендерної ідентичності.

«Тіло жінки розглядається як втілення честі суспільства»

«Я відчувала тільки біль. Я не могла навіть дихати. Я не могла зрозуміти, чому вони роблять це зі мною, як вони взагалі можуть робити таке з кимось» , – це слова колишньої військовополоненої українки. Вона розповіла про пережитий досвід сексуалізованого насильства в російському полоні слідчим Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень під час війни в Україні. У в'язниці на території Росії вона провела майже два роки, у 2024 році її звільнили в результаті обміну.

Коли вона здалася у полон, їй було 24 роки. Вона розповідає, що співробітники ФСВП (Федеральної служби виконання покарань РФ) регулярно застосовували до неї тортури. Під час одного з допитів їй зав’язали очі, роздягли, зв’язали руки та щиколотки й зґвалтували дубинкою. «У цей час співробітники говорили, що вона заслуговує на все, що з нею відбувається», – йдеться у звіті комісії. Внаслідок отриманих травм у жінки розвинулися тяжкі захворювання, після повернення в Україну їй знадобилися дві операції та тривала реабілітація.

Також безліч українок зіткнулися із сексуалізованим насильством з боку військових РФ у своїх домівках під час окупації або у фільтраційних таборах, каже Андрій Лациба, юрисконсульт організації Truth Hounds.

«Мені здається, що сексуальне насильство щодо жінок було більш поширеним явищем, наприклад, у їхніх домівках або за межами місць несвободи. [У перші місяці повномасштабного вторгнення] чоловіків переважно вбивали на місці, а жінок після цього ґвалтували », – каже він.

Про подібну тенденцію також свідчать численні звіти Незалежної комісії ООН. В одному з них описується випадок, коли двоє російських військових увірвалися в будинок до 42-річної жительки Київської області під час окупації в березні 2022 року. Жінка була на третьому місяці вагітності, разом із нею вдома був її син та його 17-річна дівчина. Військові кілька разів зґвалтували їх обох, змушували сина дивитися на те, що відбувається, стріляли в його бік і погрожували вбивством.

Багато дослідників та постраждалих кажуть, що сексуалізоване насильство часто використовується як ще одна зброя війни. У цих обставинах, вважає комісарка Незалежної комісії ООН Врінда Гровер, подібні дії щодо жінок безпосередньо пов’язані з уявленнями про їхню роль у суспільстві.

« Мета, звісно ж, полягає в приниженні. Але на тіло жінки, як ми знаємо з інших конфліктів, зазіхають особливо, оскільки воно розглядається як частина втілення суспільства та його честі. [Цей вид насильства] несе за собою стигму. У більшості суспільств жінки не розповідають про це», – каже вона.

У цих умовах щодо жінок також вчиняються групові зґвалтування, йдеться у звітах ООН. Постраждалі діляться, що під час зґвалтувань російські військові нерідко ображали їх за гендерними та національними ознаками.

На окупованих українських територіях військові РФ викрадають деяких жінок через їхню активну проукраїнську позицію чи допомогу ЗСУ і поміщають їх до в’язниць. Когось переміщують окупованою територією, когось депортують до Росії. У місцях несвободи сексуалізоване насильство – повсюдне, розповідала раніше мережі «Настоящее время» правозахисниця Людмила Гусейнова, яка провела в російському полоні кілька років. Зараз вона очолює громадську організацію «Нумо, сестри», яка допомагає тим, хто пережив насильство.

« Через примус до оголення 100% на «Ізоляції» (в’язниці в Донецьку – ред.) пройшли всі , просто всі, – розповідала Гусейнова. – А далі – не можна сказати, кому як пощастило, бо це звучатиме цинічно, – далі [насильству піддавали] багатьох людей. Жінок шантажували, так би мовити, можливістю побачити чи почути дітей. Це так цинічно і низько, це огидно».

В ув’язненні жінки також стикаються і з іншими видами гендерного насильства. Наприклад, під час менструації деяким і цивільним, і військовим українкам відмовлялися надавати засоби особистої гігієни. Замість цього, ймовірно, співробітники ФСВП, йдеться в останньому звіті комісії ООН, «глузливо пропонували рвати простирадла та матраци, щоб використовувати їх як прокладки». Неможливість дотримуватися особистої гігієни, своєю чергою, призводить до тяжких наслідків для репродуктивного здоров’я.

Колишні військовополонені українки також розповіли Незалежній комісії ООН, що в ув’язненні їх регулярно змушували оголюватися і присідати або приймати душ у присутності чоловіків-конвоїрів та інших ув’язнених. Після душу жінкам не давали одягнутися і змушували їх іти голими до своїх камер.

Комісія також описує випадок, коли у вагітної на ранньому терміні жінки стався викидень через знущання та відмову в наданні медичної допомоги. Одного разу вона знепритомніла і прийшла до тями вже в лікарні. Конвоїр заявив, що вона сама винна в тому, що сталося.

Кастрації, катування та приниження. Що відбувається з чоловіками в російському полоні

Через чотири роки після повномасштабного вторгнення офіційна кількість судових справ про сексуалізоване насильство з боку військових РФ щодо чоловіків – майже вдвічі менша, ніж щодо жінок. В Офісі генпрокурора ведуть 146 справ про насильство щодо чоловіків та 247 – щодо жінок. Однак, як розповіли мережі «Настоящее время» у Truth Hounds, Global Survivors Fund та ООН, кількість чоловіків, які звернулися по допомогу через сексуалізоване насильство, значно перевищує кількість постраждалих жінок, але вони не хочуть говорити про це публічно.

Здебільшого, як випливає з доступних даних, до чоловіків застосовують цей вид насильства як катування в місцях несвободи на окупованих територіях України та в Росії. З насильством стикаються як військовополонені, так і викрадені та неправомірно засуджені цивільні. Свідчення надходять із офіційних колоній, секретних в’язниць та фільтраційних таборів.

Серед найтяжчих випадків, які задокументували Truth Hounds, – кастрація. За словами Андрія Лациби, це сталося з менш ніж 10 чоловіками, які надали свідчення їхній організації, але набагато частіше в полоні кастрацією погрожують.

«Погрози спрямовані на те, щоб принизити людину і змусити її щось зробити. Це спроба вплинути на мужність, самосприйняття людини, її самоідентифікацію. Наприклад, сказати [полоненому], що ти більше не будеш чоловіком, або якщо ти цього не зробиш чи нічого нам не розкажеш, то в тебе не буде дітей. І тут ми можемо висунути різні кваліфікаційні критерії в судах. Це може бути катування, це може бути сама кастрація як неправомірне діяння. Це також може бути частиною ширшої кваліфікації геноциду», – каже юрист.

Незалежна комісія ООН називає сексуалізоване насильство однією з форм катувань українців, яких російські військові тримають у місцях несвободи або у фільтраційних таборах.

«Комісія розслідувала та задокументувала вкрай тривожну практику неодноразового та систематичного застосування російською владою сексуального насильства, а також сексуальної наруги, сексуального насильства, яке можна прирівняти до катувань, – каже Врінда Гровер. – Це зґвалтування, примусове оголення, калічення статевих органів, погрози кастрації ».

Найпоширеніша форма цього насильства – катування струмом статевих органів, кажуть у Truth Hounds. За даними організації, близько 80% чоловіків, які пройшли крізь російський полон, розповіли про це.

«Йдеться про старий радянський польовий телефон, який називається ТА-57 («тапік»). У ньому є динамо-машина, яку ви обертаєте, і вона генерує електрику, і ці дроти приєднують до зони статевих органів, анального отвору, пеніса та інших частин тіла. І це справді дуже поширена тактика», – каже Андрій Лациба.

Чоловіки також стикаються зі зґвалтуваннями предметами з боку російських військових та співробітників місць позбавлення волі, випливає зі свідчень, зібраних Truth Hounds. Багато чоловіків розповідають, що погрози зґвалтуванням також широко розповсюджені. Це раніше в інтерв'ю мережі «Настоящее время» підтверджував український правозахисник Максим Буткевич, який пробув у російському полоні понад два роки.

На відміну від цивільних, кажуть у Truth Hounds та ООН, у багатьох випадках сексуалізовані катування застосовуються до військовополонених, щоб вибити з них зізнання у вчиненні злочинів. У деяких випадках їх утримують без контакту із зовнішнім світом, і зізнання стає єдиною можливістю отримати адвоката або зв’язатися з рідними, каже Лациба:

«Військовополонених зазвичай змушують визнати вчинення певних видів злочинів. Наприклад, наказ про вбивство мирних жителів чи щось подібне. Можна побачити безліч судових процесів , «трибуналів» (угруповання – ред.)«ДНР» Підтримуване Росією угруповання, визнаного в Україні терористичним. Тому що, коли [військовополонені] зізнаються у цьому, починається національна процедура в Росії, і вони мають певні процесуальні гарантії російського кримінально-процесуального права. А деякі люди під катуваннями зізнаються. Таким чином у них принаймні з’являється час і право зателефонувати своїм рідним або зв’язатися з адвокатом, бо інакше в них немає нічого».

Водночас, зазначає Лациба, через суспільну стигму та консервативні установки щодо мужності багато чоловіків, які пережили сексуалізоване насильство, не готові розповідати про те, що сталося, владі. І хоча система роботи з постраждалими від цього виду насильства в Україні змінюється в бік травма-інформованого підходу, деякі люди або бояться повторно проживати емоції, або не хочуть проходити крізь публічні судові процеси.

«Їм простіше сказати: «А, мене просто катували». Сказати, що тебе десь зґвалтували – це надзвичайно болісно для багатьох чоловіків , і вони просто не хочуть про це говорити. Ці чоловіки об’єднуються, вони спілкуються, підтримують один одного, – каже юрист. – Але вони не хочуть взаємодіяти з представниками влади. Вони хочуть бути в цій групі тих, хто вижив, бо відчувають себе там у безпеці. Вони можуть говорити, можуть робити все що завгодно, але не хочуть виходити за межі й говорити з владою».

Гомофобія та переслідування ЛГБТК-людей

« Вони витягнули сукню червону в зелений горошок і змусили мене її вдягнути . Де вони її взяли, я не знаю, але, ймовірно, це з особистих речей колишніх в’язнів, бо це був поліцейський відділок. На вдягання сукні вони мені дали 5 хвилин. Потім вони мені сказали покружляти. Я покружляв», – так описував своє затримання херсонський ЛГБТ-активіст і партизан Олексій Полухін.

Російські військові викрали його на блокпосту під час окупації навесні 2022 року. Під час затримання його також роздягли, щоб оглянути на наявність «проукраїнських» татуювань – це часта практика і у фільтраційних пунктах. Полухін провів у полоні два місяці, його регулярно ображали та пригнічували морально, але жорстоких фізичних катувань до нього не застосовували – на момент викрадення йому був лише 21 рік.

Структурованих даних про насильство щодо ЛГБТК-людей з боку російських військових в Україні дуже мало. Однак слідчим ООН вдалося задокументувати кілька випадків, коли люди зазнавали насильства через свою сексуальну та гендерну ідентичність.

У доповіді, опублікованій у 2023 році, йдеться, що до них надійшли повідомлення прорейди У Росії вже багато років переслідують ЛГБТК+ людей за звинуваченнями у так званій «пропаганді гомосексуалізму». У грудні 2023 року Верховний суд визнав неіснуючий «міжнародний рух ЛГБТ» «екстремістською організацією». Проте ще до цього визнання російські силовики влаштовували рейди у квір-просторах. Тепер вони відбуваються і на окупованих територіях України, і по всій Росіївійськових у штаб-квартирах ЛГБТК-організацій на територіях, окупованих армією РФ.

У звіті також повідомляється про кілька випадків таких рейдів у Київській, Херсонській та Донецькій областях, коли вони перебували під російською окупацією. Російські військові дізнавалися про сексуальну орієнтацію людей під час оглядів їхніх телефонів та особистих речей.

«Вони ображали їх через їхню сексуальну орієнтацію та ВІЛ-статус, погрожували зґвалтувати та вбити їх. Також [військові] вкрали їхні гроші», – йдеться у звіті комісії.

Прояви гомофобії часто присутні й під час катувань неквір-людей, каже юрисконсульт Truth Hounds Андрій Лациба.

« Погрози зґвалтуванням дуже поширені . Мені здається, це сягає корінням глибоко в гомофобну та сексуалізовану культуру в Росії. Навіть під час несексуалізованих катувань військові використовують образи, щоб принизити людину та асоціювати її з гомосексуальністю, посилюючи стигму щодо квір-людей».

За словами джерел Truth Hounds, у Херсонській області в одній із в’язниць російські військові облаштували камеру, в якій виключно ґвалтували чоловіків.

«Вони її називали «п*дорською камерою», – каже Лациба. – Цивільним полоненим погрожували, що їх кинуть у цю «п*дорську камеру», якщо вони не виконуватимуть їхні вимоги».

«Ми робимо все можливе, щоб нейтралізувати шкоду». Репарації та допомога тим, хто пережив насильство

Сексуалізоване насильство значно впливає на здоров’я. Воно призводить до серйозних хронічних захворювань, зокрема ІПСШ (інфекцій, що передаються статевим шляхом), каліцтв не лише статевих органів, а й до психологічних травм. Часто тим, хто вижив, необхідна тривала й важка реабілітація, розповідає Ольга Опаленко, голова відділу доказів Truth Hounds та голова технічного секретаріату Global Survivors Fund в Україні.

«По-перше, це проблеми із зубами. Майже 100% людей потребують такої допомоги, а також багатьох інших видів медичної допомоги, починаючи від діагностики й закінчуючи специфічними операціями. Тож усі 100% людей потребують різних видів медичної допомоги. З точки зору реабілітації, багатьом необхідне санаторне лікування, тому що лікарі їм про це сказали», – розповідає Опаленко.

У зв’язку з цими та іншими злочинами Росії в Україні гостро стоїть питання про відшкодування збитків. Повноцінний міжнародний механізм репарацій, які Росія повинна буде виплатити Україні,поки що не встановлений У ЄС лише в грудні 2025 року підписали декларацію про створення комісії, яка розглядатиме заяви про шкоду, завдану Росією. Це другий із трьох кроків для встановлення повноцінного репараційного механізму. Раніше був створений Реєстр збитків. Наступний крок – створення компенсаційного фонду.

.

Наприкінці 2024 року президент України Володимир Зеленський підписав закон, який впроваджує додаткову державну допомогу постраждалим від сексуалізованого насильства з боку російських військових. Його ініціювала депутатка Верховної Ради Марина Бардіна. Хоча закон ухвалили понад рік тому, з багатьох причин на практиці він досі не запрацював, розповідає Опаленко. Але допомога постраждалим потрібна прямо зараз. Хоча влада активно співпрацює з правозахисниками для розробки ефективної системи підтримки, основну допомогу – юридичну, психологічну та медичну – надають НУО (неурядові організації). Серед них:

• JurFem,
• SEMA Ukraine,
• «Нумо, сестри»,
• La Strada Ukraine,
• «Марш жінок»,
• мережа «Випускники» (ALUMNI) та інші.

Навесні 2024 року міжнародна організація Global Survivors Fund (GSF) запустила програму виплати так званих проміжних репарацій для людей, які постраждали від сексуалізованого насильства з боку російських військових в Україні. Тим людям, чиї випадки вдалося підтвердити, фонд виплачує одноразово 3000 євро.

«Держава та організації надають не просто якусь допомогу, а саме є закладене розуміння, що це відшкодування тих збитків, які їм були завдані агресором. Але за неможливості поки що здійснити трибунал і забезпечити тривалі репарації, ми робимо все можливе для того, щоб цю шкоду якось нейтралізувати», – каже Ольга Опаленко.

Як розповіли мережі «Настоящее время» в організації, до кінця лютого 2026 року понад 1200 осіб звернулися за виплатами, трохи більше 1000 з них отримали кошти. Як розповідає Ольга Опаленко, кожен випадок у GSF перевіряють у кілька етапів за допомогою експертів та партнерських організацій, які працюють із тими, хто пережив насильство. Truth Hounds – одна з них.

За роки своєї роботи Truth Hounds вдалося зібрати велику базу даних, у якій є інформація про постраждалих, імовірних злочинців, бойові дії, а також свідчення інших людей. Найчастіше, за її словами, у НУО є більше доказів того, що сталося, ніж у самих постраждалих.

«Truth Hounds керує цією базою даних, аналізує інформацію та розділяє її на логічні кластери. Таким чином для кожного, хто пережив насильство, у нас був дуже великий кластер із доказами злочинів, вчинених проти кожного з них. Саме тому в нас з’явилася можливість стати частиною цього тимчасового проєкту з репарацій», – каже Опаленко.

Разом із цим Global Survivors Fund надавав можливість тим, хто звернувся за виплатами, також передати інформацію до Офісу генпрокурора, де існує спеціальний підрозділ, що займається цими справами. Але головне в програмі GSF, розповідає Опаленко, – можливість отримати офіційний статус потерпілого.

«У проєкті окремо йшлося про те, що вас визнають потерпілими, і держава цей статус також визнає, тому що взяла на себе ці зобов’язання. І здається, менеджмент проєкту більше робив ставку не стільки навіть на гроші, а скільки на визнання, щоб прибрати сором, прибрати, можливо, частину тієї великої травми, яка є в людини, і спробувати цим, зокрема, реінтегрувати її в суспільство», – каже вона.

Однак, кажуть правозахисники, вони стикаються зі ще однією проблемою. Більшість міжнародних механізмів із розслідування воєнних злочинів Росії в Україні починають відлік від повномасштабного вторгнення у 2022 році. Зараз правозахисники борються за те, щоб домогтися правосуддя і для тих, кого воєнні дії Росії в Україні зачепили від самого початку війни – з 2014 року.

«Амністія за воєнні злочини стане катастрофою». Чи понесуть військові Росії покарання

Досвід інших конфліктів та міжнародних воєнних трибуналів показує, що воєнні злочини, особливо сексуалізоване насильство, розслідувати важко й довго, а ще важче – покарати конкретних виконавців. Іноді на це йдуть десятиліття.

Через активні бойові дії майже неможливо фізично знайти та судити підозрюваних у воєнних злочинах: хтось був убитий, хтось усе ще воює на фронті, а хтось переховується на території РФ. І це ще одна перепона на шляху до правосуддя для постраждалих. Однак українські слідчі все одно розслідують і передають до судів подібні справи.

За минулі чотири роки суди в Україні винесли лише 17 вироків щодо 22 російських військових за сексуалізоване насильство, розповіли мережі «Настоящее время» в Офісі генпрокурора. Усіх їх засудили до покарання у вигляді позбавлення волі. Усі вироки винесені заочно. Ще 86 військовим РФ оголосили про підозру, а в судах на розгляді перебуває 50 обвинувальних актів щодо 61 військового.

У Незалежній комісії ООН кажуть, що навіть коли подібні розслідування та судові процеси затягуються на роки, слідчі роблять усе можливе, щоб встановити особи злочинців і притягнути їх до відповідальності в майбутньому.

«Ми документуємо та ідентифікуємо злочинців – як тих, хто безпосередньо вчиняє злочини, так і тих, хто віддає накази, – каже Врінда Гровер. – Усе це сприяє створенню довгострокового механізму притягнення до відповідальності. І ці докази, за потреби, надаються відповідним установам».

Водночас для багатьох тих, хто пережив насильство, правозахисників і слідчих стало шоком, коли наприкінці 2025 року був опублікований проєкт потенційного мирного плану, який США пропонували укласти Україні та Росії. Одним із пунктів була «повна амністія» за всі воєнні злочини, вчинені під час конфлікту. Чи включений цей пункт у нові варіанти мирного плану – невідомо.

« Безкарність потенційно призведе до ще більших злочинів агресії. Нам про це каже історія та політика пам’яті. Цього не можна допускати », – говорить Опаленко.

Але навіть подібні пропозиції можуть створити небезпечний прецедент у міжнародному праві та позбавити тих, хто пережив насильство, шансу на правосуддя, вважає юрист Андрій Лациба:

«Це стане катастрофою, якщо буде оголошена амністія за воєнні злочини. Я вважаю, що це має бути червоною лінією, яку не можна перетинати, – каже юрист. – Це може зламати багатьох людей. Наприклад, у майбутньому, коли стануться нові конфлікти, ті, хто вижив, просто зрозуміють, що справедливості все одно не буде. Принаймні зараз є хоч якась надія на справедливість, враховуючи всі недоліки, що існують у міжнародному та національному праві».

У воєнних злочинів немає строку давності . Серед головних принципів репарацій для жертв порушень міжнародного права – компенсація, реабілітація, гарантії неповторення злочинів, а також покарання злочинців. Тому комісарка Незалежної комісії ООН Врінда Гровер називає подібну амністію неприпустимою.

«Ми неодноразово наполягали, що будь-яка мирна угода має забезпечити відповідальність за міжнародні злочини. Мир має бути підкріплений тим, що до відповідальності будуть притягнуті ті, хто вчинив [воєнні] злочини. Безкарність не може тривати».