Катерина Хрептак
«Коли я відкрив очі після наркозу і зрозумів, що вижив, одразу сказав собі, що життя продовжується», – розповідає ветеран з Харківщини Максим Ляховець. Після початку повномасштабної війни він долучився до війська і майже півтора року служив розвідником. Восени 2023-го під час російського обстрілу на Донеччині чоловік отримав важке поранення: осколок міни зламав два ребра, пробив легеню й назавжди забрав можливість ходити самостійно.
Після реабілітації ветеран залишився жити у Львові. Каже: тут для людей, які пересуваються на кріслі колісному, значно доступніше безбар’єрне середовище. Зараз Максим проходить різні курси, шукає роботу й мріє викладати історію дітям, зокрема розповідати про події, очевидцем яких був на фронті. Своєю історією він поділився з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
Служба у війську
До початку повномасштабного вторгнення Максим Ляховець будував кар’єру продавця-консультанта в магазинах електроніки. О четвертій ранку 24 лютого 2022 року, пригадує він, йому зателефонувала мама і сказала, що розпочалося широкомасштабне вторгнення. Уже за пів години, за його словами, перший вибух пролунав і в місті Чугуїв, що на Харківщині.
Будинок у Чугуєві після російської атаки
За словами Максима, вже за тиждень-два місто почало перетворюватися на «сіру зону» – через близькість до російського кордону, менш ніж за сто кілометрів, люди евакуйовувалися.
Сам він у середині травня 2022-го мобілізувався до війська й майже півтора року служив розвідником у складі 74-го окремого розвідувального батальйону.
З побратимами ми як сім’я
«На початку, як і всім, було страшно, незрозуміло, що буде далі, як. А потім, коли потрапляєш на передову до тих людей, з якими будеш разом, бачиш, як вони поводяться, наскільки для них це повсякденне життя, то сам поступово починаєш менше боятися. З’являється більше впевненості. З побратимами ми як сім’я».
Максим під час служби
У ніч на 28 жовтня 2023 року поблизу Авдіївки на Донеччині, розповідає Максим, отримав поранення, яке назавжди позбавило його можливості самостійно ходити.
Узгоджували нову операцію. І раптом обстріл
«Того дня ми були на командно-спостережному пункті, узгоджували нову операцію. Це було приблизно за два кілометри від безпосередньої лінії фронту. І раптом обстріл – прилетіла 120-міліметрова міна. Осколок потрапив під ребро, зламав мені два ребра, пробив легеню».
Спочатку військового евакуювали до Покровська, а згодом – до Дніпра, де, каже, після операції прийшов до тями. Потім були півтора місяця лікування у київському медзакладі та реабілітація в Івано-Франківську і Львові.
Максим під час служби
Перші кроки були дуже важкими
«Коли я відкрив очі після наркозу й зрозумів, що вижив, одразу сказав собі: життя продовжується. Треба поступово говорити, потім рухатися – і так крок за кроком йти далі. Перші кроки були дуже важкими. Навіть сісти в ліжку потрібно було вчитися. Перші рази, коли я сідав у крісло колісне, завжди перевертався. Найбільшою перемогою стало навчитися самостійно одягатися, сідати, пересідати – це майже кожен день перемога».
Нове місто. Новий старт
Після реабілітації Максим повернувся на Харківщину. Розповідає, спочатку думав залишитися там, але через відсутність доступного та безбар’єрного середовища вирішив знову переїхати до Львова.
«Там мало адаптоване місто: пандусів не так багато, а більша частина міста – це бордюри, сходи. Зараз війна, і цим питанням ніхто не займається».
Сьогодні Максим мріє про подорожі – хоче побувати в Іспанії та Туреччині. Водночас проходить різні навчальні курси, зокрема у сфері ІТ, і планує шукати роботу.
Ветеран під час реабілітації
А ще має бажання – викладати історію дітям. У війську Максим мав позивний «Історик». За освітою він – учитель історії та правознавства.
Мені завжди казали, що з мене вийшов би гарний учитель
«Мені подобається педагогіка. Мені завжди казали, що з мене вийшов би гарний учитель. Звісно, я розповідав би й про події, свідком яких був сам, адже це новітня історія України. Як завжди казали мої викладачі, історик має знати всі точки зору щодо певної події, але висновки людина повинна робити самостійно».
Якщо говорити про історичних постатей, то найбільше Максима надихає Нестор Махно. Він переконаний, що українці знають про політичного діяча та очільника повстанського руху значно менше, ніж варто було б.
«Ця постать недостатньо розкрита. У радянські часи його і ворогом народу вважали, і подавали не зовсім правильну інформацію про цю людину – виставляли його так, щоб люди його не любили. Але це була дуже яскрава людина. Просто, можливо, йому не пощастило вибрати не ту сторону».
Максим біля входу у реабілітаційний центр «Незламні» у Львові
Максим переконаний: знати історію своєї країни – обов’язок кожного українця. Водночас, каже він, не варто обмежуватися лише підручниками. Сьогодні в соціальних мережах, каже, є багато якісних історичних проєктів, де складні теми пояснюють доступно й цікаво.
На запитання, що допомагає йому рухатися вперед після поранення, Максим відповідає коротко: «Ніхто, крім нас самих, не дає нам сили рухатися далі».
- Станом на кінець 2025-го в Україні налічувалося 1,5 мільйона ветеранів, включно з тими, хто отримав поранення внаслідок війни, повідомляла міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова в інтерв’ю «РБК-Україна».
- Під час форуму «Ветерани. Бізнес. Економіка» у листопаді торік Калмикова зазначила що станом на листопад 2025 року держава підтримала майже чотири тисячі ветеранських бізнесів з початку повномасштабного вторгнення. 13 тисяч ветеранів перекваліфіковані, 10 тисяч уже працевлаштовані. Майже половина ветеранів, які започаткували власну справу, працюють у сфері виробництва. Найактивнішими регіонами підтримки ветеранського бізнесу стали Львівська, Київська, Івано-Франківська, Полтавська та Хмельницька області.