Чотири роки повномасштабного вторгнення призвели до того, що маленькі діти, які виїхали за кордон у ранньому віці, почали забувати свою мову і культуру, кажуть українські освітяни у Чехії.
Щоб допомогти їм зберегти українську ідентичність, у фундації Пилипа Орлика започаткували програму «Корені та крила». Упродовж року 13 учительок навчали 100 дітей української мови, історії, культури та літератури.
«Ця програма спрямована на те, щоб історія України була не просто шкільним предметом, а часом і простором, де діти можуть посилювати свої знання про Україну, проводити паралелі між українською та європейською історією, досліджувати місця, пов'язані з українцями, і шукати відповіді на власні запитання», – каже авторка методики, історикиня та педагогиня Наталя Омельчук.
Ще до повномасштабного вторгнення вона шукала нові підходи до викладання історії, а після вимушеного переізду з Київщини до Польщі почала розробляти курс для українських дітей, які живуть за кордоном. Згодом цей досвід ліг в основу програми для українських освітніх осередків у Чехії.
Як за чотири години занять щовихідних навчити дітей української історії, зберегти їхній зв'язок із Батьківщиною та створити українську спільноту далеко від дому – учасниці програми розповіли проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
Оломоуць
Історикиня та юристка-міжнародниця Наталя Бухта через повномасштабне вторгнення у 2022 році переїхала до Чехії. Вона має чеське коріння й задовго до переїзду співпрацювала з чеським товариством: допомагала шукати чехам архівні документи й організовувала навчальні візити українських школярів до Чехії.
Згодом Наталя продовжила займатися волонтерством у громадській організації «Щедрик» міста Оломоуць, яку заснувала українська громада. Саме там вона почала вчителювати в неформальній школі української культури, що працює у вихідні. Заклад не видає дипломів, розповідає Наталя, але дає дітям можливість спілкуватися українською мовою, вивчати історію, літературу, культуру та традиції України.
У цій школі Наталя й почала викладати для дітей 6-10 років у межах проєкту «Корені та крила». Заняття відбуваються щосуботи й тривають чотири години. За цей час діти відвідують чотири уроки, під час яких особливу увагу приділяють українській мові, історії, культурі, літературі та народознавству. Кожен учень і учениця отримали індивідуальний навчальний набір матеріалів від фундації Пилипа Орлика: робочий зошит, тематичні картки, контурні карти, атлас, пазли та інші дидактичні матеріали.
«У нас у групі є дитина, яка має суто чеську родину, вона відвідує центр, бо батьки прийняли для себе рішення, що це буде мати дуже позитивний аспект в її майбутньому. Дівчинка гарно адаптувалася, вона починає вживати набагато більше українських слів».
Учителька розповідає, що більшість дітей приїхали до Чехії у віці до шести років і відразу потрапили в чеськомовне середовище. Через, як каже Наталя, «лагідну чеську систему інтеграції» у місцевих дитячих садках і школах вони швидко опанували чеську мову. Водночас не навчилися читати й писати українською, якщо батьки не займалися з ними вдома. За її спостереженнями, особливо складно це родинам, де один із батьків самостійно виховує кількох дітей і багато працює.
Українська громада хоче залишатися самоідентичноюНаталя Бухта
«Чотири роки – це дуже великий період для адаптації дитини в чужому середовищі. Особливо якщо це середовище ненав'язливе, зручне, у вигляді казок, життєвого досвіду, перебування в комфорті, у безпеці. Тут не летять ракети. Тут немає страху, і дитина приходить до школи, де у неї, як у відкриту книжечку, вкладають чеські знання. Чеському уряду велика подяка, що вони дають можливість навчатися українським дітям, але, з іншого боку, українська громада хоче залишатися самоідентичною».
Брак україномовного середовища – ще одна проблема, на яку звертає увагу Наталя Бухта. Через те, що українських дітей у чеських школах небагато, вони рідко мають можливість спілкуватися між собою рідною мовою. Саме тому такі проєкти, як «Корені та крила», допомагають дітям не лише вивчати мову, історію, а й зберігати українську ідентичність, каже вона.
Ми сподіваємося, що цей проєкт надасть мотивацію українським діткам вчити свою історіюНаталя Бухта
«Зараз я бачу реальний вплив – це достатній рівень читання, уміння писати писані літери. Хтось плутає друковані з писаними, але ми це допускаємо, тому що дитина взагалі за рік часу це все вивчила. І ще в такий період, коли вона поза тим навчається іноземною мовою. Ми сподіваємося, що цей проєкт надасть мотивацію українським діткам вчити свою історію, ідентифікувати себе як українців, не боятися сказати в школі: «Я – не чеська дитина, я – українець».
Із нового навчального року у школі сподіваються запустити програму і для старшої групи – дітей віком від 11 до 16 років і що менторська підтримка триватиме й надалі, адже за рік діти почали дружити, а батьки – більше спілкуватися та об'єднуватися.
Брно
Докторка медичних наук, біологиня й генетикиня Наталія Мельник також опинилася в Чехії у березні 2022 року через повномасштабне вторгнення. Вона має багаторічний досвід роботи в київських університетах, а після переїзду ще два роки працювала за фахом у місцевих університетах. Згодом Наталія вирішила заснувати в Брно український навчальний центр для дітей, які через війну переїхали до Чехії, – місце, «де вони могли б вивчати українську мову й культуру та почуватися як вдома».
Попри широкий спектр занять, каже вона, центру бракувало курсу з історії та літератури України, який би допоміг дітям вивчати історію рідної землі у цікавий спосіб.
Це і друзі, це і спілкування, і вони чують рідну мову від вчителяНаталія Мельник
«Діти, коли приходять на такі заняття, відчувають себе дотичними до України, опиняються в рідному середовищі. Це і друзі, це і спілкування, і вони чують рідну мову від вчителя. Це дуже важливо. На жаль, у чеських школах немає можливості, щоб українська мова була як друга іноземна і вивчалася на постійній основі, лише з певними запитами, наскільки я знаю. Тому дуже важливо, щоб такий проєкт жив не лише один рік, а багато років й надалі».
Вона вважає, що особливо важливим курс є для дітей, які приїхали до Чехії у 2022 році у віці пʼяти-шести років і нині не завжди розуміють, ким себе відчувають.
«Дитина відчуває, що вона не є чехом, але і не відчуває повноцінно себе українцем. Особливо це стосується тих дітей, які приїхали у 2022 році десь у віці пʼяти-шести років. Їм зараз уже девʼять-десять років. Це діти, яким дуже необхідна така допомога».
Під час занять, розповідає Наталія, діти складали карту України й знаходили на ній свої рідні міста, дізнавалися більше про місця, звідки походять їхні родини, створювали родинні дерева, згадували імена й прізвища своїх дідусів, бабусь, прадідусів і прабабусь та розпитували близьких про історію своєї сім'ї.
Участь у проєкті наштовхнула Наталію й на нові ідеї. Вона хотіла б відкрити в Брно окремий курс з історії та української літератури для студентів чеських університетів. На її думку, молодь, яка вже кілька років живе за кордоном, так само потребує можливості більше дізнатися про сучасну Україну, її історію та літературу.
Утім, реалізація цих планів поки залежить від фінансування. Під час пілотного проєкту всі навчальні матеріали надавала Українська фундація Пилипа Орлика, а сама Наталія проводила заняття на волонтерських засадах, розповідає вона. Тепер жінка шукає можливості забезпечити матеріалами наступні групи і продовжити роботу.
Прага
Вчителька початкових класів Марія Дубаневич переїхала до Чехії ще наприкінці 1990-х років. Після початку повномасштабного вторгнення разом із донькою вона заснувала власну українську школу в Празі, а згодом відкрила її філію в Остраві. Каже, що хотіла створити простір, де приділятимуть особливу увагу українській ідентичності та патріотичному вихованню дітей.
У будні українські діти навчаються в чеських школах, адже цього вимагає місцеве законодавство. До української школи вони приходять лише щосуботи.
Учительки не працюють заради грошейМарія Дубаневич
«Учительки не працюють заради грошей, бо одним днем на тиждень не заробиш багато. Це люди, які роблять це серцем. Коли бачиш сяючі очі дітей, коли чуєш від батьків, що до чеської школи вони будять дітей, а в суботу діти приходять і будять батьків. Коли приходять нові учні і кажуть: «Нам вас порекомендували, ми дуже багато про вас чули, ми стежимо за вашою сторінкою». Це просто такий мотор, який нас мотивує, які втомлені ми б не були».
Нині у школі Марії Дубаневич у Празі навчаються 65 дітей – від підготовчого класу до третього. Наступного року тут планують відкрити четвертий клас. Вона переконана, що школа давно стала чимось більшим, ніж просто місцем навчання. Тут потоваришували і діти, і їхні батьки: вони спілкуються поза школою, разом святкують дні народження та підтримують одне одного.
Марія Дубаневич розповідає, що за чотири години суботніх занять неможливо повністю пройти програму, яку українські школярі вивчають протягом тижня. Тому вчителі адаптують її до потреб дітей. Якщо певні теми, наприклад, про пори року чи явища природи, учні вже вивчили у чеській школі, то в українській більше уваги приділяють тому, чого вони більше ніде не почують.
Вже з першого класу говоримо з дітьми про ГолодоморМарія Дубаневич
«Для нас важливо, щоб вони не лише вміли українською читати, писати чи рахувати. Ми хочемо, щоб вони знали нашу історію, навіть її найболючіші сторінки. Тому вже з першого класу говоримо з дітьми про Голодомор – звісно, так, як це можна пояснити їхньому віку. Разом робимо свічечки з воску, які вони потім запалюють удома. На Різдво вчимо не найвідоміші колядки, а ті, які діти можуть принести додому й навчити своїх батьків».
Окрім уроків, курс «Корені та крила» передбачає екскурсії та інтерактивні заняття. Такий підхід приваблює дітей і батьків. Марія пригадує, що до її класу перейшла учениця з іншої української школи, бо, за словами її мами, дівчинці бракувало інтерактивності.
«Дітям потрібен драйв. Їм потрібно відчувати, що вони не просто сидять за партами, а беруть участь, щось створюють, що вони важливі».
Саме тому, додає педагогиня, вона без вагань долучилася до курсу «Корені та крила». На її переконання, знайомити дітей з історією України потрібно не з п'ятого класу, а значно раніше – тоді ці знання залишаються з ними назавжди.
«Я вірю, що коли вони виростуть, то зможуть правильно пояснити ту саму історію України, вони зможуть правильно пояснити чехам, хто такий Степан Бандера і чому він для нас герой, а не спотворений росіянами наратив, котрий панує. Це дуже важливо, щоб діти вміли відстояти своє українське і правильно пояснити».
- За даними МВС Чехії, станом на травень 2026 року статус тимчасового захисту в країні мають 386 037 українців.
- Більшість із них – жінки (54%), а майже 22% становлять діти. Ще понад 17 тисяч – люди віком 65+.
- Найбільше українців проживає у Празі – 101 502 особи, тобто фактично кожен четвертий.
- Водночас станом на кінець березня у Чехії працювали 374 400 українців.
Форум