Ярослава Безлєпкіна
Із жовтня 2025 року в Чехії працює представниця уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Олександра Фадєєва. Вона збирає звернення про проблеми українців – «від трудових порушень, булінгу в школах і до вилучення дітей в батьків».
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з Олександрою після її чергової зустрічі з українцями й розповідає про роботу представників українського омбудсмана за кордоном та як діяти в конфліктних ситуацій, але й водночас захистити свої права у Чехії.
– Що входить у ваші обовʼязки як представниці українського омбудсмана у Чехії?
– Посада радника не передбачає службових обов’язків. Але, тим не менш, те, що я роблю, – це збір інформації, допомога людям, десь дорадча допомога. Тобто я можу порадити чи пояснити якісь речі, можливо, якісь бюрократичні перепони.
Люди після переїзду залишилися наодинці
Я можу підтримати людей хоча б у тому, щоб піти з ними кудись. Ми всі – люди, нам усім буває страшно і некомфортно. І ми розуміємо, що люди після переїзду залишилися наодинці – хтось, можливо, чеською не володіє і так далі. Якщо перекладача достатньо, то навіть десь допомогти, порадити перекладача.
Але основне завдання – це зрозуміти, що тут відбувається, і підтримати українську спільноту та діаспору. Тобто завдання, в принципі, таке дорадчо-організаційне, скажімо так.
– З якими питаннями найчастіше до вас звертаються?
– Найбільше питань насправді щодо недобросовісних агентів із працевлаштування. Це робочі контракти, проблеми з ними, невиплати заробітної плати, якісь там незаконні оборудки і так далі. Тобто з цими речами дуже багато приходять. Було багато нарікань на роботу ДП «Клієнти ДП «Документ» за кордоном можуть отримати паспорти, водійські посвідчення, проставити апостиль і таке інше. Зареєструватися на отримання більшості документів можна онлайн, а отримати їх – безпосередньо в офісах.», зараз вже менше.
Потім дуже багато звернень щодо булінгу в школах, щодо вилучення дітей. У принципі, це основне. Я скажу, що поки що не було звернень із місць позбавлення волі. Чого не було, то не було.
Буквально нещодавно була зустріч із консульською службою, де вони також запровадили виїзні наради. Тобто ми їм сигналізували, люди їм сигналізували – і це дуже класно, що вони реагують. Така тісна співпраця у нас сформувалася, і це відчувається.
– Нещодавно агентство ЄС з основних прав (FRA) опублікувало результати дослідження, яке базувалося на глибинних інтерв’ю з українками у 2024 році в Польщі, Німеччині та Чехії. Згідно з ним, понад 30% жінок працювали без контрактів і мали довгий робочий день. Ще 25% зазначили, що їм не доплачували або платили мало. Які скарги на порушення трудових прав отримували ви?
– Є, наприклад, історії, де за людину не сплачували якихось соціальних виплат (внесків – ред.). Тобто людина фактично не просто залишилася без пенсії – за неї взагалі не платили страховку, нічого не заплатили. У людини борг по страховій, але де-факто вона працювала за контрактом і, відповідно до цього контракту, роботодавець мав би сплачувати. Але контракт був укладений агентами, укладений з порушеннями – і відповідно цю справу вже розглядатиме суд.
До людей ставилися як до рабів
Але на перших етапах, коли людина щонайменше розгублена чи просто в шоці, тут дуже важливо знайти, куди звертатися, як звертатися. Тому що де-факто це порушення прав – просто людських прав: права на роботу, права на якесь гідне ставлення, тому що фактично там до людей ставилися як до рабів.
Найбільше звернень у мене – саме щодо роботи агентів. Я бачу, що ледь не в кожній групі пишуть: порадьте, що мені з цим робити і так далі. Я бачила українську ініціативу «Cizinec neni otrok» («Іноземець – не раб»), знаю, що вони ведуть цю діяльність і вони захищають людей. Тобто вона (проблема – ред.) ж з’являється не на порожньому місці – це означає, що таких випадків достатньо багато.
– У цьому ж дослідженні FRA згадується, що українки, зокрема в Чехії, стикалися з агресією через українську мову. 60% розповідали про неприязні погляди, образливі жести, 52% – про словесні образи. І це вищі показники, ніж у Польщі та Німеччині, хоча фізичних нападів було менше, йдеться у дослідженні. Що саме вам розповідають українці?
І в мене такі були моменти, коли говорили: «Біжіть додому»
– Я таких звернень не отримувала. Але є приклади серед моїх знайомих. І, відверто кажучи, і в мене такі були моменти, коли говорили: «Біжіть додому» і тому подібне. Я зазвичай намагаюся або не реагувати, або одразу телефоную до поліції, або іншим чином намагаюся себе убезпечити. Тому що це ненормально, і з цим маємо працювати.
Але, відверто скажу, люди часто не вбачають в цьому прямого порушення прав людини. І, знову ж таки, якщо якась конкретна людина має, можливо, психологічні проблеми або якось по-своєму ставиться до певної нації, це не має бути проблемою для нас, як українців, тут, в Чехії.
– Тобто фактично, якщо щось таке трапляється, треба телефонувати до поліції?
– Ви маєте зателефонувати до поліції, навіть якщо вони не відреагують. Це, по-перше, знімає ситуацію з цим нападником. По-друге, фіксується саме звернення. Тобто в плані документування порушень прав людини ви маєте бути по-хорошому бюрократом.
Тому ви телефонуєте до поліції, представляєтеся, пояснюєте ситуацію і можете ще перепитати, чи ваше звернення зафіксоване. Бажано знати дату і номер звернення, але це вже більше питання до професіоналів, до юристів питання. Тому що, якщо раптом із вами щось станеться, а ви зверталися, то це вже питання бездіяльності поліції – і відповідальність трошки іншого рівня.
А з іншого боку, я – теж людина, і в мене теж були такі випадки. Коли згадую, що конкретно підходить до мене агресивно налаштована людина, думаю: що я буду робити в цих випадках? Перше бажання – це, звісно, втекти, щось інше зробити, не битися, не вступати в баталії словесні, тому що це не принесе користі ні вам, ні оточенню. Тобто, якщо можливо запобігти – краще все-таки запобігти. А потім, за можливості, зателефонувати до поліції. А хто нас ще має захищати?
– А як щодо ставлення до українських дітей-біженців у закладах освіти?
– Цікаве питання. Насправді я розумію, що це є. Як правило, булінг трапляється не через національність – він трапляється просто через людську природу, це факт. І наше завдання – правильно співпрацювати з дирекцією школи, правильно співпрацювати з місцевими службами, просто звертатися, говорити про це і, за потреби, інформувати поліцію.
Але таких випадків теж достатньо багато. Я думаю, що ті, хто проживає в Чехії, бачили ці резонансні справи. Це просто якийсь жах, насправді. Тому сказати, що це якесь принципове ставлення до українців, я так не можу – це неправда. Але водночас є випадки, коли діти говорять те, що говорять їхні батьки. Це теж існує. Але це радше виняток, як на мене.
– Нещодавно Радіо Свобода розповіло історію про вилучення дітей у батька в Норвегії. Ви згадували, що такі ситуації є й в Чехії. Наскільки вони масові?
– Так, у нас тут були вилучення дітей. І, знову ж таки, проблема в тому, що переважна більшість тих, хто звертався, не ознайомлені з тим, як тут це працює, як тут захищаються права дітей. Тому, так, це складні випадки.
За кордоном вилучень дітей щонайменше на 30% більше, ніж у Чехії
Насправді вилучення дітей – це, мені здається, таке найжахливіше, що може статися, насправді. Але з цим маємо працювати. І тут, давайте скажемо так, наскільки люди готові бути публічними. Тому що, як правило, ці історії із порушенням прав людини, коли виходять в публічну площину, стають вже достатньо політичною справою. Коли долучаються посольство, консульство і так далі, справа з площини приватної стає громадською справою.
Тут питання, наскільки необхідне це залучення, наскільки, знову ж таки, різниця навіть культурного підходу, поводження з дітьми, це дуже відчувається, насправді. І тут випадків справді багато. За кордоном (в інших іноземних державах за межами Чехії – ред.) таких випадків, можливо, навіть більше. З того, що я знаю від колег, – їх там значно більше. Якщо говорити у відсотковому співвідношенні, то за кордоном (в інших іноземних державах за межами Чехії – ред.) таких вилучень щонайменше на 30% більше, ніж у Чехії.
– Зараз триває подача документів від українці на довгостроковий дозвіл на перебування в Чехії (п’ять років). Чи були звернення з цього приводу?
– Я особисто не стикалася. Можливо, у колег з Nusle, з «Празького Майдану», можливо, у них є такі випадки, але до мене не зверталися. Тобто мови про те, що там є порушення прав людини – такого не було.
– Чи можемо ми говорити, що проблеми у людей різні, залежно від регіону Чехії?
– Я чула такі історії від колег, але, як на мене, то швидше ні, ніж так. У принципі, людська природа всюди однакова, і я не можу сказати про якийсь конкретний регіон, що там є якісь проблемні історії.
Десь рік тому, це останній раз, коли я бачила, поліція Чехії опублікувала мапу осередків насильства. І не було там якихось специфічних регіонів чи якихось специфічних історій. Тобто навіть із тієї мапи було зрозуміло, що такий середньостатистичний зріст всюди однаковий. Тому якщо комусь хочеться думати, вірити, що переїзд в інше місце щось змінить – я не думаю.
– Як виглядає процес роботи зі зверненням? Що відбувається після того, як людина приходить із проблемою?
– Дуже багато залежить від характеру звернення. Є звернення, які стосуються роботи чеських установ, то, відповідно, я намагаюся допомогти людині: сформувати текст листа, наприклад, підказати, до кого конкретно звернутися, до якоїсь установи. Тобто тут більше така дорадницька функція.
Якщо це стосується роботи українських установ, наприклад, консульства, ДП «Документ», організацій – тоді ми напряму звертаємося до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця. І, відповідно, там я вже можу опрацьовувати саме звернення, перенаправляти на конкретну службу. Я не є посадовою особою, тому тут моя функція – зробити так, що усе було правильно оформлено: щоб всі документи були зібрані, щоб із тексту, який ми будемо, наприклад, направляти до чеської чи української організації, було зрозуміло суть, що потрібно розглянути. Тут така більше підготовча робота.
Іноді люди приходять просто поговорити
Aле іноді люди приходять просто поговорити. Тому що не завжди те, що здається порушенням прав людини, є документальним порушенням (з юридичної точки зору – ред.). А іноді – навпаки: є документальні підтвердження, а люди це не вважають порушенням прав людини.
Я вважаю, що наша найбільша функція – це взагалі присутність, це знання. Тобто мати інформацію, розуміти, що відбувається, бачити якусь ширшу картину і займатися просвітницькою роботою. Я б сказала, що приблизно 90% просто не володіють навіть інформацією, що це є порушенням прав людини, і взагалі не до кінця розуміють, що є конкретно права людини і що ми захищаємо.
Команда – це, по суті, люди-добровольці, які зголосилися підтримати цю ініціативу: адвокати, психологи, юристи, а також люди, які раніше не були дотичні до соціальних служб, гуманітарних місій. Вони просто кажуть: якщо людині потрібно, я можу сходити з нею як перекладач, просто підтримати, постояти поряд.
Зараз також формується експертна рада при Офісі омбудсмана України. Було понад 50 заявок з усієї Чехії – люди подавали документи із регіонів. Я сподіваюся, що дуже скоро цей консультативно-дорадчий орган запрацює.
Українці є найбільшою групою іноземців у Чехії: майже 600 тисяч. При цьому Чехія прихистила найбільше воєнних біженців на душу населення серед держав ЄС. За даними Міністерства внутрішніх справи Чеської Республіки, майже 400 тисяч громадян України отримали тимчасовий захист у зв’язку з війною Росії проти України.
Форум