(Рубрика «Точка зору»)
Після чотирьох років великої війни питання української освіти за кордоном перестало бути тимчасовою турботою батьків. Воно стало частиною ширшої розмови: як дітям, які рятувалися від російської агресії, не втратити зв’язок з Україною і водночас не опинитися на узбіччі країни, що дала їм захист.
Швейцарський досвід української школи «Мрія» показує: українська освіта додає гідності інтеграції.
«Мрія» виникла у Цюриху навесні 2022 року, коли до Швейцарії приїхали тисячі українських родин.
Авіагурток української школи «Мрія» – добрий гість у Федеральній вищій технічній школі Цюриха
українська мова перестає бути лише приватною справою родини
Сьогодні школа працює для дітей від 2 до 17 років, має заняття у Цюриху та Вінтертурі, гуртки, хор, бібліотеку, літній табір. Це звучить як звичайна історія діаспорної самоорганізації.
Але важлива деталь у тому, що школа не існує паралельно до швейцарської системи, а входить у неї через програму HSK – «Рідна мова і культура».
Акредитація кантону Цюрих дає змогу виставляти оцінку з української мови й культури до швейцарського шкільного свідоцтва. Тобто українська мова перестає бути лише приватною справою родини і стає видимою частиною освітнього маршруту дитини.
У цьому є принциповий сенс.
Що обрати?
Дитина, яка говорить українською вдома, німецькою у класі, а іноді ще англійською чи французькою з друзями, не роздвоюється між світами. Вона вчиться жити у кількох культурних просторах.
Швейцарія добре знає цю реальність: країна з чотирма національними мовами і великою часткою іноземців не може будувати інтеграцію на вимозі одноманітності.
Навпаки, кантональна програма HSK виходить із припущення, що сильна перша мова допомагає дитині краще опановувати німецьку та інші мови, зміцнює самооцінку і підтримує навчальний успіх.
В школі «Мрія» люблять і працювати, і святкувати
Є й інший погляд.
Дехто вважає, що дітям біженців не слід додавати ще одну школу до швейцарського навантаження; що суботу краще залишити для відпочинку, спорту або німецької; що діаспорні класи можуть законсервувати травму війни чи створити «маленьку Україну» замість швидкої інтеграції.
дехто вважає, що дітям біженців не слід додавати ще одну школу
У цих застереженнях є раціональне зерно. Подвійне навчання справді виснажує, особливо підлітків.
Не кожна родина може платити за додаткові заняття. Не кожна дитина однаково готова після тижня у швейцарській школі знову сідати за підручники.
Саме тому українські школи за кордоном не варто ідеалізувати. Вони потребують професійних учителів, прозорої методики, психологічної чутливості й фінансової доступності.
Якщо школа перетворюється лишена ностальгійний клуб для дорослих, дитині від цього мало користі.
Як поєднати українську програму із програмами країн перебування?
Але «Мрія» цікава тим, що намагається робити інше: поєднувати українську програму з правилами країни перебування. Її вчителі мають педагогічну освіту, проходять перевірку і підвищення кваліфікації в межах HSK, а сама модель передбачає політичну та конфесійну нейтральність.
Для школи, яка працює з дітьми війни, це не формальність, а етична умова довіри.
Українська мова у такій школі – не музейний експонат і не гасло для маніфестацій. Це інструмент майбутнього.
Мізкувати, що людині потрібно для щастя, допомагав видатний український мандрівний філософ Григорій Сковорода
Українська освіта не суперечить інтеграції – вона робить її гіднішою
Дитина, яка читає Сковороду, співає українських пісень, вчиться називати свій досвід рідною мовою, одночасно готується жити в умовах демократії, вступати до гімназії чи професійної школи, обирати університет в Україні або Європі.
Для частини родин повернення додому залишається метою. Для інших майбутнє, можливо, складеться у Швейцарії. Але в обох випадках українська освіта не суперечить інтеграції – вона робить її гіднішою.
У цій історії важливий і зовнішній імідж України. Країну за кордоном представляють не лише дипломати, політики чи новини з війни.
Країну також представляють дитяча бібліотека, урок про Григорія Сковороду, бажання швейцарців вивчати українську, ідея кобзарського цеху для дітей, підтримка місцевих благодійників...
Так Україна з’являється у європейському просторі не тільки як жертва нападу, а як культура, що здатна ділитися змістом, дисципліною і теплом навіть у час війни.
Найскладніше питання – що буде далі.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Хочемо, щоб вони знали історію України»: як у Чехії допомагають дітям зберегти українську ідентичністьЧого потребують українці, які живуть за кордоном?
Статус S у Швейцарії залишається тимчасовим, хоча війна поки не дає підстав говорити про швидке повернення всіх родин.
пам’ятати про своє походження і відповідально входити у нове суспільство
Діти тим часом ростуть. Вони не можуть чекати геополітичної визначеності, щоб навчитися читати, писати, дружити і розуміти, ким вони є.
Тому українські школи в Європі вже сьогодні потребують не лише волонтерської енергії, а й сталих інституцій – українських домів, бібліотек, підготовки вчителів, партнерств із місцевими освітніми структурами.
У шкільній бібліотеці «Мрії» понад 1500 книжок
«Мрія» у Цюриху – не готова відповідь на всі проблеми українських дітей за кордоном. Але це добрий аргумент у важливій дискусії.
Якщо країна приймає біженців із серйозними намірами, вона допомагає їм зберігати рідну мову та культуру.
Якщо громада справді думає про Україну, вона вчить дітей не тільки пам’ятати про своє походження, а й відповідально входити у нове суспільство. Саме на цьому перетині – між українською мовою і школою, між пам’яттю і сьогоденням – і виникає гідне майбутнє.
Марина Охрімовська – редакторка «Швейцарії для всіх» (forall.swiss)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода