29 серпня Ісландія проведе референдум щодо відновлення переговорів із Брюсселем про вступ до Європейського Союзу.
Ісландія вже проходила цей шлях. Вона подала заявку на вступ до ЄС у 2009 році й наступного року розпочала переговори про вступ, але новий уряд призупинив їх у 2013 році. Через два роки Рейк’явік повідомив Брюсселю, що Ісландію більше не слід вважати кандидатом на членство, хоча формально свою заявку країна так і не відкликала.
Те, що станеться цього разу, може мати наслідки далеко за межами Ісландії.
Хоча референдум на острові з населенням трохи менше ніж 400 тисяч людей у Північній Атлантиці зазвичай не привернув би надто багато уваги, це голосування може мати далекосяжні наслідки для ЄС, нинішніх країн-кандидатів та інших європейських держав, які розглядають можливість тісніших відносин із блоком.
Випробування привабливості ЄС
Для Халльгрімура Оддссона, директора аналітичного центру Evrópustraumar – European Currents, який відстежує відносини між ЄС та Ісландією, це голосування значною мірою є випробуванням для політики розширення Євросоюзу.
«Розширення протягом останнього десятиліття і навіть довше було спрямоване на схід, – сказав він Радіо Свобода. – На мою думку, з погляду ЄС, це певною мірою тест. Перевірка того, чи достатньо Європейський Союз привабливий для заможніших північних країн, які нині перебувають за його межами, щоб вони захотіли приєднатися».
Серед європейських дипломатів, які розмовляли з Радіо Свобода, є відчуття, що це голосування має не менше значення у Брюсселі, ніж у Рейк’явіку – значною мірою через миттєвий позитивний імпульс, який воно могло б дати ЄС після бурхливого десятиліття, позначеного Brexit, повільним економічним зростанням у частині країн блоку, суперечками щодо міграції та занепокоєнням у сфері безпеки, яке посилили російські гібридні атаки.
Статуя скандинавського дослідника Лейфа Еріксона біля церкви Гатльгрімскірк'я напередодні референдуму щодо того, чи варто Ісландії відновити переговори про вступ до Європейського Союзу, у Рейк'явіку, Ісландія, 10 серпня 2026 року
Це також стало б символічним поштовхом для блоку, в якому останнім часом дискусії про розширення переважно зосереджувалися на менш заможних країнах-кандидатах у Східній і Південно-Східній Європі.
Якби Ісландія вступила до ЄС, вона стала б третьою найбагатшою державою-членом за показником на душу населення та нетто-донором бюджету Європейського Союзу – чого не очікують від жодної з нинішніх країн-кандидатів на Західних Балканах або у Східній Європі.
Її також було б легко «інтегрувати», адже Ісландія стала б не лише найменшою за населенням державою-членом, а й уже входить до безпаспортної Шенгенської зони та охоплена значною частиною внутрішнього ринку і законодавства ЄС завдяки членству в Європейській економічній зоні – ЄЕЗ – разом із Ліхтенштейном і Норвегією, які також не є членами ЄС.
Вплив на Норвегію та нинішніх претендентів на вступ до ЄС
Найочевидніші й найшвидші наслідки, якщо 29 серпня Ісландія проголосує «так», можуть відчути в Норвегії – ще одній заможній північній країні, яка не входить до ЄС і вже уважно стежить за голосуванням.
Дипломати ЄС неофіційно сказали Радіо Свобода, що Осло регулярно контактує з Брюсселем щодо того, як могло б виглядати потенційне відновлення переговорів Ісландії про вступ і що залишилося б від ЄЕЗ у разі приєднання Ісландії.
Норвегія двічі відхиляла членство в ЄС або його попередниках – у 1972 році та знову в 1994-му. Згідно з останніми опитуваннями, більшість норвежців досі виступають проти вступу, але ісландське «так» може посилити заклики до Норвегії провести голосування принаймні щодо початку переговорів про вступ. Норвежці вже двічі голосували проти членства на референдумах.
Посадовці ЄС також вважають, що зближення Ісландії із Союзом може спровокувати відновлення дискусій і в Гренландії, і в Шотландії щодо їхніх відносин із Брюсселем.
Гренландія, яка є територією Данії, входила до попередника ЄС – Європейського економічного співтовариства – доки в односторонньому порядку не вийшла з нього у 1985 році, але провідні політики острова останнім часом прагнуть вивчити можливості для поглиблення зв’язків із Євросоюзом. Питання майбутнього Гренландії цього року також стало предметом гострих трансатлантичних дискусій.
А Шотландія, звісно, була частиною ЄС, коли до нього входила Велика Британія, і на референдумі щодо Brexit у 2016 році переважною більшістю проголосувала за те, щоб залишитися в блоці.
Утім, будь-які потенційні майбутні переговори з цими двома країнами мали б передбачати участь відповідно Копенгагена й Лондона – і це, ймовірно, було б політично чутливим питанням, оскільки могло б стосуватися більшої автономії або незалежності. Але не варто виключати жодного з цих варіантів, якщо Ісландія наблизиться до членства в ЄС.
У Брюсселі також дуже сподіваються, що відновлення переговорів Ісландії про вступ надасть нового імпульсу нинішнім країнам-кандидатам на членство в ЄС – передусім лідерам процесу, як-от Албанія та Чорногорія на Західних Балканах, але також Молдові й Україні.
Одна з причин проста: це продемонструвало б, що розширення все ще можливе, адже від часу вступу Хорватії у 2013 році до ЄС не приєдналася жодна країна. Але важливіше те, що деякі з цих країн могли б «об’єднати в пару» з Ісландією під час майбутнього вступу до ЄС – це потенційно могло б не лише пришвидшити процес, а й зробити його привабливішим для нинішніх держав-членів ЄС, які мають схвалювати кожне нове приєднання і дуже зацікавлені у вступі Ісландії.
Лютеранська церква у Віку, Південна Ісландія, 13 липня 2018 року
Найочевиднішим кандидатом для такого «об’єднання в пару» є Чорногорія, яка просунулася найдалі серед нинішньої групи кандидатів, закривши 18 із 33 переговорних розділів.
До того, як Ісландія призупинила переговори з блоком, вона закрила 11 розділів, тому цілком можна уявити Рейк’явік і Подгорицю, які разом рухатимуться до членства в ЄС наприкінці цього десятиліття – якщо все піде добре.
Але чи проголосують ісландці «так»?
У політиці, однак, усе рідко відбувається за планом, і Ісландія ризикує поставити Брюссель у незручне становище, якщо на майбутньому референдумі відмовиться від можливості відновити процес вступу.
Як сказав Радіо Свобода заступник директора Міжнародного центру оборони та безпеки – ICDS – Стівен Блокманс: «Це вплине на міжнародну вагу Європейського Союзу. Ще трохи зменшить його привабливість для інших країн-кандидатів. Тож постраждають і процеси розширення загалом, і його імідж. Це буде удар».
І цей удар може статися вже наприкінці цього тижня.
У більшості опитувань прихильники відповіді «так» випереджають опонентів лише на кілька відсоткових пунктів, а значна частина респондентів досі заявляє, що не визначилася, як голосуватиме.
Більшість очікує напруженого суботнього вечора, зокрема й дослідниця Університету Ісландії Вільборг Аса Гудьонсдоттір.
«Це неможливо передбачити, тому що боротьба надзвичайно близька, – сказала вона. – І навіть ті, хто ще місяць тому не визначився, але сьогодні вже вирішив, як голосуватиме, розподіляються майже порівну між сторонами «так» і «ні». Тому я тут не робитиму жодних прогнозів».
Цей розкол також помітний у політичному ландшафті Ісландії, де до коаліційного уряду входять дві партії, які виступають за відновлення переговорів – лівоцентристський «Соціал-демократичний альянс» і центристська «Ліберальна партія реформ». Водночас молодший партнер у коаліції – «Народна партія» – і вся опозиція виступають проти цього.
Якщо 29 серпня переможе варіант «так», ісландцям усе одно доведеться схвалити будь-який остаточно узгоджений договір про вступ до ЄС на другому референдумі.
Очікується також, що членство в ЄС вимагатиме конституційних змін, які дозволять передавати частину суверенних повноважень. Згідно з чинними правилами Ісландії, поправку до Конституції має схвалити парламент, після чого мають відбутися загальні вибори, а потім новообраний парламент повинен без змін затвердити ту саму поправку. Наступні чергові вибори мають відбутися не пізніше 2028 року, хоча саме ухвалення конституційної поправки автоматично спричинило б проведення виборів.
Мрії про євро і трансатлантична напруженість
Коли Рейк’явік уперше подав заявку на вступ до блоку у 2009 році, банківський сектор острова серйозно постраждав від світової фінансової кризи, і членство не лише в ЄС, а особливо в єврозоні, розглядалося як потенційний порятунок.
Але невдовзі сама єврозона опинилася в епіцентрі тієї самої фінансової кризи й швидко стала менш привабливою для Ісландії.
Багато в чому економічний аргумент і цього разу знову перебуває в самому центрі дискусії.
Як зазначає Оддссон, в Ісландії «висока інфляція, а стабільність цін завжди була проблемою».
«У нас невелика валюта з вільним плаваючим курсом, – сказав він, маючи на увазі ісландську крону. – І питання в тому, чи зможемо ми отримати цю цінову стабільність і нижчі ставки з євро?»
Ілюстративне фото, зроблене 2 грудня 2025 року у Франкфурті-на-Майні на заході Німеччини, показує символ європейської валюти на банкнотах номіналом сто євро
Однак геополітичні питання також залишаються в думках частини виборців і політиків – зокрема через трансатлантичну торговельну напруженість і політичні суперечки, а також посилення активності російських підводних човнів на Крайній Півночі.
«Арктична безпека стала дуже гострим питанням, – сказав Блокманс. – Звісно, брязкання зброєю навколо Гренландії і той факт, що [президент США Дональд] Трамп кілька разів плутав Ісландію з Гренландією, не додали спокою. Це змусило всіх нервувати, і проєвропейська коаліція цим скористалася».
Водночас Сполучені Штати не висували жодних прямих претензій щодо Ісландії, а Вашингтон дотримується оборонної угоди з Рейк’явіком від 1951 року, яка забезпечує захист острова – єдиної країни-члена НАТО, що не має власної регулярної армії.
Проблема з рибою
Попри бажання зблизитися з ЄС, є дві сфери, в яких ця північноатлантична країна далека від інтеграції із Союзом: Спільна рибальська політика (CFP) та Спільна сільськогосподарська політика (CAP) Брюсселя. Сільське господарство та рибальство не охоплюються основними правилами внутрішнього ринку ЄС у межах чинної угоди про ЄЕЗ.
Гудьонсдоттір зазначає, що фермери – невелика, але політично дуже впливова група інтересів – рішуче виступають за відповідь «ні».
«Фермери переживають, що вступ до ЄС означатиме для них збитки, – каже вона. – Наприклад, у нас діють захисні тарифи на сільськогосподарську продукцію, і їх доведеться скасувати в разі приєднання до ЄС. Що це означатиме для їхніх доходів і здатності продовжувати ведення господарства?»
Але саме рибальство стане головною точкою суперечностей у будь-яких майбутніх переговорах між ЄС та Ісландією.
Французький рибалка з Аяччо стоїть на своєму човні, блокуючи вхід до порту
Країна має довгу й славну історію рибальської держави, і це й сьогодні суттєво впливає на політику.
Хоча останніми роками її економіка стала більш диверсифікованою, рибальство досі становить близько 10 відсотків ВВП країни, а саму галузь і надалі вважають справжнім центром політичного впливу.
І громадяни, і політики на острові добре пам’ятають «Тріскову війну» 1975–1976 років, коли Ісландія розширила свою виключну рибальську зону з 50 морських миль – 80 кілометрів – від узбережжя до 200 миль – 322 кілометрів.
Це викликало велике невдоволення Британії, але Лондон зрештою відступив після того, як ісландська берегова охорона почала перерізати сіті британських риболовецьких суден, а 200 миль згодом стали закріпленою ООН нормою для виключних рибальських зон.
ЄС також дотримується такого зонального принципу, але з одним застереженням: риболовецькі судна однієї держави-члена ЄС можуть ловити рибу у водах іншої держави-члена – наприклад, ірландські судна у французьких водах і навпаки. Загалом зареєстровані в ЄС судна мають рівний доступ до вод і ресурсів, якими управляє Спільна рибальська політика, за визначеними винятками.
Рейк’явік, однак, не надто прагне дозволити іншим європейським флотам отримати ширший доступ до багатих і добре керованих рибальських вод Ісландії.
Тож як знайти вихід із цієї ситуації?
В ідеалі Ісландія хоче отримати виняток зі Спільної рибальської політики, але інші рибальські держави ЄС, як-от Франція, Португалія та Іспанія, найімовірніше, не погодяться на такий виняток.
Інша ідея полягає в тому, щоб дозволити неісландським рибалкам ловити у водах Ісландії певні види риби, наприклад, скумбрію, але не більш прибуткові тріску чи пікшу.
ЄС також може розглянути ідею просто надати Ісландії перехідний період на визначений термін – це означатиме, що країна поступово інтегруватиметься до Спільної рибальської політики протягом багатьох років.
Такий підхід подібний до того, що може чекати на Україну та її величезний аграрний сектор, якщо вона стане членом ЄС.
У будь-якому разі переговори будуть складними і потенційно можуть затягнутися.
І якщо Ісландія вирішить, що не отримала найкращої можливої угоди щодо рибальства й сільського господарства, люди, найімовірніше, відхилять будь-яку домовленість – звісно, якщо весь цей процес узагалі розпочнеться після голосування 29 серпня.