Росіяни перестають довіряти владі. Яке значення рейтинги мають для Путіна?

Що відбувається з популярністю президента Росії? За даними російського державного центру соціології ВЦИОМ, помітно знизився рівень так званої «спонтанної довіри» до президента Володимира Путіна. На цьому тлі в країні посилюється цифровий контроль і зростає занепокоєння Кремля щодо стабільності влади.

Державний центр ВЦИОМ публікує свіжі соціологічні дані. І цифри виявляються несподіваними. Із опублікованих даних випливає, що наприкінці лютого лише 32,1% росіян назвали Володимира Путіна у відповідь на прохання назвати будь-якого політика, якому вони довіряють. Це було відкрите запитання. Другій людині в країні, прем'єру Михайлу Мішустіну, довіряють лише 4,5% опитаних. Це мінімальний результат за весь час війни з Україною.

Невдовзі після опитування відбуваються відключення мобільного інтернету в Москві та Санкт-Петербурзі. Столичні міста вже мало чим відрізняються від російської провінції, де обмеження зв’язку стали звичним явищем.

Російська політологиня Катерина Шульман порівнює подібні заборонні заходи з антиалкогольною кампанією Михайла Горбачова: чим жорсткіші обмеження, то винахідливішими стають способи їхнього обходу.

Про коливання рейтингів влади та реакції Кремля на ці цифри російська редакція Радіо Свобода говорила з письменником і публіцистом Станіславом Бєлковським.

Станіслав Бєлковський

– Чи можна вважати цифру ВЦИОМ сигналом прихованого невдоволення всередині системи?

– Так, звісно, можна. Тим більше, ВЦИОМ уже розкаявся в тому, що опублікував цей рейтинг. Опублікували нові дані вже не спонтанного опитування, які показують рівень довіри до Володимира Путіна 77%. Це, звісно, значно менше ста, але вже приблизно відповідає очікуванням Кремля. Для адміністрації президента і для структур, що працюють на неї, дані ВЦИОМ – це важливо, оскільки це відображає рівень і якість їхньої діяльності із забезпечення душевного спокою вождя. Але для самого вождя це не має жодного значення. Він не реагує на рейтинги, оскільки в його розумінні рейтинг – це певна цифра, сформована адміністрацією президента.

– А на що тоді сам Путін реагує, якщо не на цифри?

– Він реагує на власні внутрішні уявлення про стабільність системи. Цілком очевидно, що при цьому ухвалюється низка непопулярних заходів. Достатньо непопулярною є сама війна, так звана «спеціальна воєнна операція». Не випадково більшість росіян виступає за її якнайшвидше припинення. При цьому приблизно така ж кількість росіян виступає за перемогу РФ у цій війні. Що ще раз підтверджує, що оптика соціології при тоталітаризмі не працює, оскільки дуже значна частина респондентів сприймає соціологічного інтерв’юера як поліцейського агента влади і боїться говорити йому те, що думає насправді. Респонденти говорять те, що, з їхньої точки зору, влаштовує владу. І непопулярною, звісно, є фактична блокада інтернету і перехід до системи «білих» списків, коли закрита більша частина ресурсів, до доступності яких росіяни звикли за минулі десятиліття.

Але Володимира Путіна це не хвилює. Він вважає, що контролює ситуацію в країні. А в тоталітарній державі громадська думка взагалі не має жодного значення. Контроль здійснюється за рахунок сакральної фігури самого вождя, а також за рахунок побудованого ним потужного репресивного апарату. І Путін робить те, що підказує йому його політична інтуїція, яка не підводила його протягом минулих 26 років і завжди дозволяла йому рухатися в напрямку зміцнення його власної влади. Протягом усієї своєї політичної кар’єри він живе зі своєю країною за принципом «звикне, то й полюбить». Так, народ може в певні періоди часу бути чимось незадоволений, але коли народ переконується з часом, що змінити це неможливо, то за відомою психологічною теорією настає стадія прийняття.

Президент Росії Володимир Путін і месенджер Max, колаж

– Після ліквідації іранського лідера, низки високопоставлених іранських чиновників із використанням технологій цифрового стеження російська влада почала помітно обмежувати інтернет і зв’язок. Чи можна припустити, що в Кремлі побоюються?

– Звісно. У Кремлі давно взято курс на фактичну блокаду вільного інтернету. Спочатку було взято на озброєння китайську модель Firewall. Однак зараз Кремль пішов далі шанованих старших китайських партнерів і збирається, вочевидь, запроваджувати систему «білого» списку, за якої доступними в Російській Федерації будуть лише певні ресурси, певний набір інтернет-сайтів.

– Це тимчасовий захід, пов’язаний із війною, чи формування довгострокової моделі цифрового контролю?

– Це довгострокова модель цифрового контролю. Вочевидь, останніми днями в Москві і загалом у Російській Федерації відбувалося тестування системи «білого» списку. Ця система, вочевидь, незабаром буде впроваджена повністю, і пересічний росіянин буде позбавлений доступу до ресурсів, що були звичними в минулі роки й десятиліття. Це, безумовно, великий стрес для росіянина, зокрема втрата звичних соціальних мереж, включно з Телеграмом. І навіть якщо війна з Україною завершиться найближчим часом, тоді на порядок денний у Росії вийде війна з Європою. Точніше, загроза атаки з боку «ворожих країн» Євросоюзу на чолі з Німеччиною, Францією та прилеглою до них Британією. А отже, у доктрині влади збережуться всі ті загрози, які вимагають фактичної блокади вільного інтернету в РФ.

Від редакції: Роскомнагляд уповільнює роботу Telegram у Росії з початку лютого 2026 року, а перші кроки зробили влітку 2025-го. Відомство стверджує, що месенджер відмовляється дотримуватися російських законів. Як писали РБК і The Bell, Telegram можуть повністю заблокувати з квітня. Водночас месенджер, як очікують, буде доступний за допомогою VPN.

– Український фронт тисне сьогодні на рейтинг Путіна чи людям це нецікаво?

– Люди хотіли б якнайшвидшого завершення війни, оскільки вона є дестабілізуючим чинником, що погіршує їхню якість життя. Водночас Володимир Путін зробив усе можливе, всупереч Z-пропаганді, щоб ця війна не була народною, щоб переважна більшість населення РФ не знала про війну і не сприймала її як свою власну справу. Тим більше, що воюють у цій війні найманці, як ми знаємо. Часткова мобілізація 2022 року була лише дуже неприємним для Путіна епізодом, на який він був змушений тоді піти. І, як він сам тоді сказав, утримати лінію фронту силами контрактників було неможливо. Зараз, у його розумінні, він не програє війну, а коливання лінії фронту, з точки зору Кремля, не мають суттєвого значення, тому що це війна на виснаження: у кого раніше закінчаться ресурси, для виснаження яких в України слугують систематичні російські атаки на українську критичну інфраструктуру, включно з енергетичною та логістичною.

Тобто потрібно довести ситуацію до точки, коли, незалежно від того, де проходить лінія фронту, Україна не може чинити опір. У цьому полягає путінська стратегія. Так, у народу є глухе роздратування через те, що війна дещо затягнулася. Але в тоталітарній державі, як ми знаємо з досвіду Радянського Союзу, народне невдоволення не є суттєвим, тим більше вирішальним чинником. Оскільки на будь-яке народне невдоволення знайдеться ГУЛАГ і репресивна машина.