Можна було б сказати, що у 2021 році в самому Криму та довкола нього мало що змінилося. Це був просто черговий рік окупації – розкрадання півострова «путінськими» та їхніми дрібнішими ставлениками, репресії проти активістів і журналістів, санкційна безвихідь. Крим, здавалося, став повторювати – тільки в гіпертрофованому вигляді – долю самої країни-окупанта, з її вічним Путіним, деградованим правосуддям і перекинутим у минуле суспільством.
І все ж таки Крим продовжував диктувати світові порядок денний – навіть якщо це було спочатку і непомітно. Вже сама реакція російського політичного керівництва на проведення саміту «Кримської платформи» продемонструвала, що в Кремлі з очевидною невпевненістю продовжують ставитися до легітимності російського статусу анексованого півострова.
Виявилося, що для Путіна питання визнання його прав на Крим важливіше за сам Крим
Здавалося б, навіщо так хвилюватися? Російські війська – у Криму, російські маріонетки – у керівництві півострова, Путін влаштовує із Севастополя віртуальні посиденьки з іншим авторитарним правителем – Олександром Лукашенком. Хіба можна це порівняти з форумом у Києві? Хіба не сказала представниця російського МЗС Марія Захарова, що її країні не потрібно відповідати на «Кримську платформу», бо Росія має щось більше – сам Крим?
Але виявилося, що для Путіна питання визнання його прав на Крим важливіше за сам Крим. Саме тому Москва так намагалася зірвати саміт «Кримської платформи».
Ось чому українського президента Володимира Зеленського стали звинувачувати в «зазіханні на територіальну цілісність Росії» – лише тому, що в Києві говорять про повернення контролю над територією, яка не могла бути включена до складу Росії, навіть виходячи з духу та літери самої російської Конституції, не говорячи вже про міжнародне право!
Країна, що привласнила чужі території за допомогою сили та підробки, побоюється посилення жертви
Ось чому до кінця 2021 року Кремль виступив зі справжнісіньким ультиматумом на адресу міжнародної спільноти, вимагаючи відмовити Україні та іншим колишнім радянським республікам у праві вступу до НАТО та навіть самостійному визначенні параметрів двостороннього військового співробітництва.
Інстинкт злодія?
І ось ви тільки подумайте: країна, що привласнила чужі території за допомогою грубої військової сили та підробки, побоюється посилення жертви, яка захоче силою повернути собі відібране! Так той, хто порушив закон, думає, що всі навколо – злочинці. Так Путін упевнений, що всі довкола – «путіни». І намагається запобігти наслідкам можливого «нападу», висуваючи ультиматуми та вимагаючи роззброїти жертву.
Хіба це не інстинкт злодія? Чи не інстинкт того, хто точно знає: він вкрав те, що йому не належить, і господар украденого рано чи пізно повернеться, та ще й із поліцією? І ось цей страх перед відплатою та впевненість, що цивілізований світ вчинить з Росією так само, як вона до цього вчиняла зі своїми сусідами, впевнений, і визначає путінський порядок денний.
Як бачимо, той самий «кримський» порядок денний.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Секретар РНБО України про «завдання Путіна номер один» та вільну Ічкерію ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Вступ України до НАТО. Чого саме боїться Путін?