22 липня Держдума Росії одразу в трьох читаннях ухвалила закон, який розширює коло ув'язнених, котрі можуть воювати проти України. Це рішення було ухвалене на тлі заяв експертів про можливу мобілізацію в Росії вже цієї осені. Російських ув'язнених від початку війни використовували найчастіше для «м'ясних штурмів» – вони погано підготовлені та позбавлені прав, які є у військовослужбовців за контрактом. Тобто такі висновки можна зробити на основі попередніх хвиль набору бійців у російських тюрмах для фронту.
У деяких підрозділах української армії також воюють ув’язнені, але в набагато менших масштабах. На відміну від Росії, українські ув’язнені проходять поглиблений курс підготовки перед відправкою в бій, не скоюють жорстоких насильницьких злочинів після повернення з передової, однак їхній правовий статус, порівняно зі звичайними військовослужбовцями, критикують правозахисники, зауважує Російська служба Радіо Свобода.
Ув’язнені на фронті: Росія
В оновленому списку, ухваленому Держдумою, додані нові статті засуджених, які будуть допущені до участі в бойових діях в Україні в обмін на зняття судимості – це контрабанда, бандитизм, організація незаконної міграції, викрадення або вимагання ядерних матеріалів чи радіоактивних речовин, організація злочинного співтовариства, порушення вимог забезпечення безпеки об'єктів паливно-енергетичного комплексу. Російські ЗМІ наводять слова очільника Головного військово-політичного управління ЗС Росії Віктора Горемикіна, сказані на пленарному засіданні Держдуми про те, що законопроєкт дасть змогу збільшити «ресурс потенційних кандидатів», «допоможе доукомплектувати збройні сили у 2026 році».
Це рішення ухвалене всупереч статистиці, зібраній протягом понад чотирьох років війни, про злочини, які скоюють російські ветерани після повернення з фронту. За даними розслідування, проведеного спільно виданнями «Верстка» та Die Welt, від дій військовослужбовців, які повернулися з фронту в Україні, від початку великої війни загинула 551 особа – 274 були вбиті, 163 померли внаслідок травм, отриманих під час побиття або в результаті ДТП. 142 особи, які скоїли подібні злочини, пішли на війну з колоній і мають судимості за аналогічними статтями. Попри це, суди у 90 відсотках випадків участь у війні позначили як пом'якшувальну обставину під час винесення вироку.
Журналісти видання «Новая газета Европа» називають схожі цифри. У розслідуванні, опублікованому наприкінці 2025 року, йдеться про те, що понад 900 військових скоїли насильницькі злочини після повернення з фронту, а ветеранів удвічі частіше судять за вбивства та завдання тяжких каліцтв, ніж чоловіків із схожої соціальної групи без військового досвіду. Видання наводить таку цифру: жертвами злочинів, скоєних військовими, стали понад 420 осіб, серед убитих – 52 жертви домашнього насильства. Майже 30 відсотків військових, які скоїли злочин, згідно з даними видання, раніше вже мали судимість.
При цьому рівень злочинності серед тих, хто опинився на волі за програмою зняття судимості в обмін на службу в армії, може бути вищим, враховуючи, що в Росії не публікують офіційну статистику про точну чисельність ув'язнених, які повернулися з фронту, а судовий департамент частину подібної статистики закрив.
На одному з російських провоєнних сайтів можна знайти старе оголошення про набір до штурмового загону «Шторм-К», який обіцяє ув'язненим статус військовослужбовця ЗС РФ. Цей загін ніде в інших джерелах не згадується, однак відомо, що літера «К» була на жетонах у бійців ПВК «Вагнер», якщо йшлося про людей, набраних у виправних установах. Можливо, це відсилання до слова «колонія», писала Російська служба Бі-бі-сі у червні 2024 року, розповідаючи про участь ув'язнених у боях за Бахмут у складі ПВК «Вагнер». Про те, що оголошення старе, свідчить пропозиція лише шестимісячного терміну служби у штурмових групах в обмін на зняття судимості та звільнення з армії після пів року служби.
Штурми пов'язані з вкрай високою смертністю серед бійців: із 19 500 осіб, які брали участь у боях за Бахмут і загинули, понад 17 тисяч були ув'язненими. Половина з них загинула в перші три місяці. Бійці, набрані у виправних установах у Росії, дуже погано підготовлені, це не приховується навіть в оголошеннях про набір, де йдеться про підготовку тривалістю лише 2–3 тижні. Найімовірніше, оголошення було опубліковане під час набору до загонів ПВК «Вагнер», масове вербування туди розпочалося влітку 2022 року. Йшлося про загони «Шторм Z», до формування яких після смерті засновника приватної військової компанії Євгена Пригожина долучилося Міноборони РФ.
Мобілізовані в Михайловську Ставропольського краю Росії перед відправкою до війська
Одразу після початку вербування ув'язнених на фронт у 2022 році ЗМІ розповідали історію Олександра Мокіна – доволі типову для багатьох загиблих в'язнів. Мокін був засуджений до 11 років позбавлення волі за торгівлю наркотиками. Його завербувала ПВК «Вагнер» у колонії в Челябінській області, і він загинув через кілька місяців після цього – 21 грудня 2022 року. Йому було 35 років.
У 2022 році Пригожин заявляв, що в тюрмах завербували майже 50 тисяч ув'язнених. Це підтверджується як підрахунками видання «Медиазона» та Бі-бі-сі – 48 366 осіб, так і даними іноземних розвідок. Водночас Пригожин стверджував, що із загальної кількості завербованих у тюрмах на передовій загинули 20 відсотків, однак журналісти, які перевірили ці дані, вказують на інші цифри: колишні ув'язнені становили до 88 відсотків загиблих, наприклад, у боях за Бахмут. Через особливості умов набору до ПВК чимало засуджених, зокрема за насильницькі злочини, повернулися додому, хоча десятки тисяч із них загинули, як згодом з'ясували журналісти видання «Медиазона» на основі оприлюднених ФСВП даних про скорочення кількості ув'язнених у російських тюрмах.
З осені 2023 року Міноборони змінило умови набору до війська з російських колоній – загони почали називатися «Шторм V», а умови зняття судимості звелися до служби до закінчення терміну покарання або бойових дій – розірвати контракт завербовані в тюрмах і СІЗО вже не можуть. Їм загрожує повторне покарання за самовільне залишення частини.
Нашивка підрозділу «Шторм-Z» 810-ї ОБРМП
Через заборону на публікацію офіційної статистики неможливо точно оцінити, скільки ув'язнених, які отримали після фронту зняття судимості, повернулися додому. У січні цього року стало відомо про те, що 250 тисяч військовослужбовців є безробітними після повернення з війни. Про це заявив начальник управління президента Росії з громадських проєктів Сергій Новіков (цю новину згодом відредагували і цифру прибрали, однак її встигли передрукувати деякі російські ЗМІ) – серед цих людей, очевидно, є ті, хто був завербований на війну з тюрми.
При цьому держагентство «ТАСС» з посиланням на Новікова наприкінці грудня повідомило, що загальна кількість військових, які «повернулися до цивільного життя», склала 167 тисяч осіб. Мова може йти лише про тих, хто має посвідчення ветерана бойових дій. І ось до цієї цифри не включені ув'язнені – у липні цього року сайт «Орловские новости» опублікував повідомлення про те, що колишні в'язні, які повернулися з війни, тільки зараз отримали можливість подати заяву на отримання ветеранського посвідчення. Видання посилається на повідомлення філії фонду «Защитник Отечества», а в тексті згадуються загони «Шторм Z», сформовані з ув'язнених.
«У коментарях орловці повідомляють, що деякі бійці під час вербування підписували контракти, але не отримували на руки його копій», – йдеться у статті. Це може вказувати на те, що ув'язнені були позбавлені прав, обіцяних їм спочатку в оголошеннях про набір до штурмових загонів.
За даними видання «Медиазона», за понад чотири роки війни загинули 26 069 ув'язнених (за даними на 17 липня у поіменному списку загиблих видання зафіксовано 233 199 осіб, які воювали на боці Росії у війні в Україні). Іншими словами, кожен десятий, хто загинув на війні в Україні, потрапив на фронт з російських виправних установ. Згідно з даними української розвідки на кінець 2024 року, для участі у війні Росія залучила від 140 до 180 тисяч осіб, які відбували покарання за злочини в російських тюрмах.
У соцмережах також є чимало повідомлень від самих бійців штурмових бригад, сформованих з ув'язнених, про те, що їх регулярно кидають у штурми, і виживають одиниці. Їх карають за непокору, саджаючи в« ями» та позбавляючи їжі. Про «ями» для мобілізованих розповідала і Російська служба Радіо Свобода.
Мобілізовані в «ямі». Фото зроблено ними самими
Також зафіксовані випадки потрапляння в полон ув'язнених або тих, хто перебуває під слідством. Йдеться не лише про росіян, а й про вихідців із європейських країн.
У нещодавньому репортажі, опублікованому RFI із українського спеціального ізолятора для полонених іноземців, які воювали на боці Росії, розповідається історія 52-річного італійця Джузеппе, який опинився в російській армії – за його словами, його переконала підписати контракт із Міноборони РФ телевізійна реклама. Він стверджує, що потрапив на кухню – готував військовим їжу. Джузеппе розповідав в інтерв'ю, що пережив артилерійський обстріл, після чого втратив чотири пальці на нозі та одразу потрапив у полон. Італійські ЗМІ згодом з'ясували, що Джузеппе втік до Росії після висунутих йому звинувачень у зґвалтуванні неповнолітньої. У репортажі RFI йдеться про те, що твердження, ніби людина була кухарем на військовій кухні, не завжди відповідає дійсності – ця професія дозволяє уникнути переслідування за найманство на батьківщині.
Ув’язнені на фронті: Україна
Закон про добровільну мобілізацію засуджених Верховна Рада України ухвалила у травні 2024 року. Він виключає можливість отримати зняття судимості в обмін на службу в армії для тих, хто скоїв тяжкі злочини (зокрема вбивство двох і більше осіб, керування автомобілем у нетверезому стані із летальним наслідком, замах на співробітника правоохоронних органів або військового), злочини на сексуальному ґрунті (наприклад, зґвалтування), державну зраду.
З моменту ухвалення закону Україна, на відміну від Росії, не розширювала список тих, кому дозволена добровільна мобілізація з ув'язнення (за процедурою умовно-дострокового звільнення перед відправкою до війська). Можливість для відправки на фронт в Україні отримали, зокрема, й жінки, які найчастіше проходять навчання на операторів дронів.
Жінки, які беруть участь в українській програмі зняття судимості в обмін на службу в армії, під час навчання професії «оператор дрона»
Згідно з офіційними даними, близько 12 тисяч колишніх ув'язнених сьогодні воюють у ЗСУ. Скільки з них загинули – невідомо, однак здебільшого з тюрем чоловіки направляються на службу до штурмових батальйонів. В українській армії для цього створили спецбатальйони «Шквал», які складаються лише з ув'язнених і є у складі 14 підрозділів ЗСУ, половина з цього числа – штурмові бригади або полки, решта підрозділів також беруть участь в операціях на лінії фронту. Деякі підрозділи ЗСУ не створюють окремих спецбатальйонів, і звичайні військові служать разом із колишніми ув'язненими. Такий досвід, як писали українські ЗМІ, є у 3-го армійського корпусу ЗСУ. Також українських ув'язнених ґрунтовно готують до фронту, найчастіше вони здобувають армійську професію, перш ніж опинитися на передовій.
Українська служба Радіо Свобода у 2024 році опублікувала інтерв'ю з двома колишніми російськими ув'язненими, які служили в загонах «Шторм-Z» та ПВК «Вагнер», а тепер захищають Україну у складі «Російського добровольчого корпусу»
Бійці РДК із позивними «Перс» (крайній ліворуч) і «Вайт» (по центру) під час інтерв’ю
Телевізійна та онлайн-мережа «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) у березні цього року зробила репортаж про підготовку звільнених із виправних установ до виконання бойових завдань. У ньому розповідається про долю колишнього в'язня з позивним «Сява», який під час обов'язкового курсу підготовки перед відправкою на фронт завербувався у штурмовики і через три тижні служби зазнав тяжкого поранення на передовій – йому ампутували обидві ноги та більшість пальців на руках. Командири підрозділів за участю ув'язнених не приховують, що мають втрати, однак зазначають, що втрати серед ув'язнених не вищі, ніж у випадку будь-яких інших військовослужбовців. До того ж, чисельність тих, хто отримав право на зняття судимості в обмін на службу в армії в Україні, вкрай мала, порівняно з розміром військ, які відбивають російську агресію.
Військовослужбовцями стали і 200 колишніх ув'язнених жінок. Майкл Деш, професор міжнародних відносин Університету Нотр-Дам, у червні цього року в інтерв'ю Deutsche Welle сказав, що не розглядає як панацею включення до Збройних сил України ув'язнених. Він зазначив, що з 1500 жінок, які перебували в ув'язненні на момент початку дії програми в Україні, лише 200 з них отримали можливість пройти відповідний тренінг. На відміну від чоловіків-ув'язнених, які потрапляють до штурмових загонів, жінки навчаються роботі з дронами або ж розвідці. Водночас українські командири відзначають вищу мотивованість цих бійців, оскільки для багатьох із них можливість зняття судимості та зарплата є значним стимулом.
Термін служби відповідає невідбутій частині покарання. Якщо військовослужбовець отримує поранення або скасовується воєнний стан, то він звільняється від подальшого відбування покарання. Колишні засуджені отримують таке ж грошове забезпечення, як і інші військовослужбовці, можуть підтримувати зв'язок із рідними, але перебувають під посиленим контролем і не мають права залишати частину в перший рік служби.
Саме залишення служби стає найчастішою причиною, з якої колишні в'язні повертаються у в’язницю з війни. У Єдиному державному реєстрі судових рішень журналісти Deutsche Welle знайшли 131 вирок, винесений у справах про дезертирство та самовільне залишення частини серед українських військових, які потрапили до армії з ув'язнення. Причини щоразу різні – від поганого ставлення командування, за твердженням самих колишніх в'язнів, до необхідності відвідати похорон батька після його загибелі на фронті та відмови у відпустці (відпустка колишнім ув'язненим, згідно з законом, не передбачена, хоча деякі командири дозволяють відпочивати бійцям у частині, після поранення колишні в'язні також не мають права на відпустку, вони можуть відновлювати здоров'я лише в шпиталі). На обмеження прав колишніх ув'язнених вказують і українські правозахисники: ті, хто отримав умовно-дострокове звільнення після добровільної мобілізації, часто позбавлені тих прав, які мають інші військовослужбовці в Україні.
Голова громадської організації «Захист в'язнів України» Олег Цвілий каже, що навіть після повернення з полону чи поранення засуджені повинні знову повернутися на службу. Жінки, які потрапляють у бойові підрозділи з ув'язнення, зобов'язані повернутися на службу після народження дитини, як зазначають в аналітичній доповіді українського правозахисного центру для військовослужбовців «Принцип». Автори розслідування пишуть, що ці обмеження командири коригують на місцях, негласно даючи колишнім ув'язненим більше свободи, звертаючи увагу на кожен конкретний випадок.
У доповіді центру «Принцип» також йдеться про обмеження на поховання на території меморіальних військових цвинтарів, які діяли раніше: у разі непогашеної судимості в такому похованні могли відмовити у разі загибелі колишнього в'язня на фронті. Ця остання норма була скасована у фінальній версії закону про меморіальні цвинтарі за участю військового омбудсмена Ольги Решетилової. Вона вирішувала й інші проблеми, пов'язані зі спецбатальйонами: командування 225-го окремого штурмового полку в результаті публічно підтвердило факт побиття військовослужбовця з підрозділу «Шквал» сержантами за відмову виконувати наказ.