Напруга в українсько-польських відносинах зростає. Щодня звучать нові заяви від польських політиків і представників влади. Останні з них – про те, що Польща не передаватиме Україні винищувачі МіГ-29, блокуватиме євроінтеграцію України.
Тим часом у Римі троє польських кардиналів і один український, глава Української греко-католицької церкви, блаженніший Святослав (Шевчук) підписали спільну заяву до українського і польського народів про припинення напруги у польсько-українських відносинах і закликом продовжити шлях примирення.
У Римі під час спільного зібрання (консисторії), яке скликає та очолює папа Римський для обговорення важливих справ, кардинали з України та Польщі, глава УГКЦ Святослав ініціювали написання і оприлюднення спільної заяви з закликом до українців і поляків «роззброїти мову» на тлі зростання взаємної напруги і продовжувати шлях діалогу, розпочатий святим Іваном Павлом II.
Кардинал УГКЦ Микола Бичок, польські кардинали Конрад Краєвський, Казімєж Нич, Гжеґож Рись і блаженніший УГКЦ Святослав Шевчук, які підписали заяву, вважають, що питання примирення між поляками та українцями стосується не лише відносин між двома народами, а й достовірності спільного християнського свідчення.
Деталі звернення
Вони зауважили, що, наслідуючи папу Римського Лева XIV, першим кроком до миру є «роззброєння мови». І це стосується не лише слів, а й жестів, знаків, символів, які також можуть ранити, закривати шлях до зустрічі та породжувати страх. А побудова спільного добра вимагає євангельської мови: чіткої, але не принизливої; сміливої, але не агресивної; правдивої, але такої, що не закриває шляху до прощення.
«З болем спостерігаємо за зростанням взаємної напруги та відродженням настроїв ворожнечі між поляками й українцями. Ще болісніше те, що це відбувається в той час, коли Україна продовжує переживати жахіття війни, а Польща в останні роки виявила велику солідарність із мільйонами українських сестер і братів. Особливо болісно, що це відбувається саме тоді, коли українські католики відзначають 25-ту річницю історичного візиту до України папи, який був поляком», – мовиться у спільній заяві до українців і поляків.
Папа Римський Іван Павло ІІ під час візиту в Україну, Львів, 27 червня 2001 року
Підписанти звернення нагадали українському і польському суспільствам слова папи-поляка, святого Івана Павла II, які він написав 7 липня 2003 року у 60-ту річницю Польща стверджує, що УПА брала участь у тому, що вона називає геноцидом поляків на території сучасної північно-західної України, яка під час війни перебувала під німецькою окупацією. Україна заперечує польське трактування подій 1940-х років як геноциду, наголошуючи, що ці сили воювали як проти нацистів, так і проти радянських військ, а також самі стикалися з ворожістю з боку поляків.
У Варшаві ці події називають Волинською різаниною, тоді як у Києві використовують термін Волинська трагедія.:
«Нове тисячоліття вимагає, щоб українці й поляки не залишалися поневоленими своїми сумними спогадами минулого. Розмірковуючи над подіями минулого з нової перспективи, прагнучи побудувати краще майбутнє для всіх, нехай подивляться один на одного очима примирення».
Навернення починається з власних сердець, і папа закликав кожного поляка і українця до особистого навернення, а не до того, щоб притягувати до відповідальності інших, нагадує духовенство. Бо надто багато єднає український і польський народи, щоб дозволити собі змарнувати спільну спадщину.
«Коли ми нав’язуємо іншим власне бачення минулого та майбутнього, то піддаємося логіці культури насильства та сили. Разом зі святішим отцем Левом XIV закликаємо всіх мислити насамперед категоріями спільного блага, а не лише приватних інтересів. Євангеліє, у яке ми віримо, навчає нас, що ліками від гріха є прощення, а межею, яку Бог поклав для зла, є милосердя», – наголошують духовні особи у своїй заяві.
Папа Римський Лев XIV
Та чи будуть почуті? Один із найвідоміших католицьких тижневиків у Польщі «Недільний гість» вийшов зі статтею головного редактора, отця РКЦ Марека Ганцарчика «Україна потребує конверсії», де духовна особа пише, що українці «повинні визнати, що їхні предки скоїли жахливий злочин. Вони повинні прийняти цю правду, а потім дозволити без перешкод шукати жертв, їх ексгумацію та гідне поховання». Цей тижневик є впливовим, тому що розповсюджується через парафії. Священник вважає, що «Україна потребує навернення», що «без духовних зусиль Україна не зможе зіткнутися з правдою про Волинь».
Українців і поляків закликали до примирення папа Римський Іван Павло II, кардинал УГКЦ Любомир Гузар, кардинал РКЦ Мар'ян Яворський, багато інших духовних лідерів. Звучали і слова прощення. Але все це на сьогодні, мабуть, не тільки не почуто, а й перекреслюється.
Іван Павло ІІ і кардинал, глава УГКЦ Любомир, 2001 рік
Не чули і в час Волинської трагедії
У ХХ столітті, у час польсько-українського непорозуміння, конфлікту, який переріс у збройну боротьбу, зауважують дослідники, непочутим був і голос глави УГКЦ, митрополита Андрея Шептицького. Зберіглось листування митрополита до римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського 1941-1943 років. Митрополит звернувся до польського архиєпископа з проханням написати пастирські листи з осудженням убивств, які відбуваються на Волині. Але, наголошують фахівці, не знайшов однодумця в особі отця Твардовського.
Митрополит звернув увагу польського архиєпископа на те, що на Волині в хвилі хаосу нагору вийшли найгірші елементи:
«Безкарно діють у краю більшовики-партизани, агітатори польських революційних організацій Варшави… Правдоподібно, в багатьох випадках діють особисті порахунки… Є в краю банди різних дезертирів, і всюди маса звироднілих одиниць-садистів, які потребують людської крові».
Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей писав архиєпископу Твардовському, що не можна звинувачувати у грабунках і вбивствах лише українців. «А що сказати про шереги забитих українців і що сказати про поляків, які виступають під фірмою volksdeutscherow і де тільки можуть нищать український елемент», запитував духовний лідер українців.
Ще у 1941 році митрополит писав про передумови, які й призвели до жахливого кровопролитного конфлікту між поляками й українцями у 1943 році. А це, зокрема, масові вбивства українців на Холмщині, в околицях Лежайська і на Волині. У листі від 15 серпня 1943 року, коли на Волині відбувались масові вбивства, митрополит Шептицький просив польських єпископів написати пастирські листи, які б «осуджували і перестерігали перед ненавистю українського народу».
«Митрополит Андрей писав ще у 1942-му – на початку 1943 року, що на Люблінщині були вбивства українців. Але поляки це питання відкидали. Митрополит вважав, що скоюють злочини обидві сторони. Тому обидві церкви мають робити спільні кроки. Болеслав Твардовський вважав, що Андрей Шептицький має закликати свою паству до припинення вбивств поляків. Митрополит ще одне велике пастирське послання написав, яке фактично є проти вбивства цивільного населення. Це складні питання. Тоді не було досягнуто жодного порозуміння між духовними особами», – каже дослідниця постаті митрополита Андрея Шептицького, кандидат історичних наук Ліліана Гентош.
У роки Другої світової війни українське населення Волині, яка входила до німецького Генерального комітету «Волинь-Поділля», у більшості було православне. Православна церква розділилась на Українську автокефальну православну церкву, яку очолив архиєпископ Полікарп (Сікорський). УАПЦ була проукраїнською, правила українською, користувалась підтримкою з боку українського націоналістичного підпілля (ОУН та УПА).
Автономну православну церкву очолював митрополит Олексій (Громадський). Головний осідок був у Почаївській лаврі, яка реалізувала плани Російської церкви на місцях. Бо церква тримала канонічний зв'язок із Московським патріархатом. Служби правились церковнослов'янською мовою, духовенство вирізнялось проросійськими настроями.
Римо-католиками на Волині були переважно поляки. Частина польського духовенства підтримувала Армію Крайову, польську самооборону.
Ще з міжвоєнного періоду Волинь вважалася осідком українського протестантизму і тут були християни віри євангельської (п'ятидесятники) та євангельські християни-баптисти.
«Польська лінія звинувачення така, що злочини на Волині робила УПА, а там велика частина вихідців з Галичини тобто керівники УПА були греко-католики. Але ніхто ніколи не досліджував конфесійну приналежність упівців, хто був греко-католиком, православним, атеїстом», – говорить Ліліана Гентош.
Обкладинка до альманаху «Волинь у боротьбі» у виконанні Ніла Хасевича. 22 травня 1949 року
Митрополит Андрей Шептицький не мав жодної можливості щось змінити на Волині у роки жахливих вбивств цивільного населення, наголошує Ліліана Гентош.
Це, каже, була велика трагедія, спалах взаємного насильства, але підготовленим попередніми подіями. Передумови і мотиви формувалися десятиліттями і вилились в озвіріння з обох сторін, зауважує дослідниця. І цим скористалась Росія, сіючи ненависть між двома сусідніми народами у ХХ столітті і сьогодні, про що заявляють багато українських і польських політиків, громадських діячів, істориків. Хоча РФ цього й не визнає.
УПА: коротко про головне
Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.
Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.
УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.
Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.
Плакат на честь УПА і командира Романа Шухевича, Дрогобич, 2018 рік
Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.
Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.
Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.
У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.
У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.
Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті
На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.
На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.
Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.
Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.