Військова спеціальність «водій» нині є однією із найнебезпечніших на фронті. Транспорт є першочерговою ціллю для артилерії та дронів-камікадзе противника. Втім, небезпека на фронтових дорогах не обмежується загрозою із неба, наголошують військові: шляхи поряд із передовою активно мінуються дистанційним способом, а також вкриті залишками вибухонебезпечних предметів.
Як у таких умовах відбувається доставка військових та вантажів на передову та з неї, Радіо Свобода запитало у водіїв 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле», яка воює на Запоріжжі.
«Є наказ. Треба виконувати, робити, що в наших силах. Ясно, що все навколо яскраво там, але треба робити», – розповідає про свою службу механік-водій 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» на ім’я Ігор.
На запитання «Яскраво – це як?» його напарник, теж водій 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» Сергій, жартуючи каже: «Феєрверки».
Чоловікам – по 44 роки. Ігор у цивільному житті – будівельник-монтажник. Служить близько двох років.
Водій 128-ї ОВМБр Ігор, Запорізька область, 19 травня 2026 року
Його напарник Сергій про себе каже:
«І будівельником був. І на тракторі їздив. Різноробочий, але з технікою на «ви».
На фронті – від початку повномасштабного вторгнення. Спочатку був піхотинцем. Нині ж із напарником доставляє на передову інших військових, вантажі та за потреби вивозить поранених.
Водій 128-ї ОВМБр Сергій, Запорізька область, 19 травня 2026 року
Фронтові дороги
Ігор пригадує одну з останніх поїздок:
Можна і пішки навіть не дійти: просто замінована дорога, повністю закиданаСергій
«Був випадок, коли їхав вивозити на позиції і передачі, людям посилки передавати. Щось відбувається. Якийсь бабах. Машина – все нормально, працює, їдемо далі, людей вивозимо. Вертаємось назад у безпечне місце, і тоді виходжу з машини, а там таке…У причеп, кунг було влучання. Всередині все нормально, не пошкодило капсулу, а там – нічого собі. І всі такі: «Ого-го!». Так, це нормально для водіїв», – каже водій.
Його напарник Сергій пояснює, як виглядають нині фронтові дороги у зоні, де діє його підрозділ:
«Кожен день гірше і гірше. Вони просто засипають усе. Землю, посадки, дороги. Мінують. Можна і пішки навіть не дійти. Просто замінована дорога, повністю закидана. То міни протипіхотні, то «їжаки». Скидають із дрона такі зварені з металу їжачки. Воно ріже гуму, і спускається шина, і їдеш на дисках».
Військові показали частинки «їжаків», якими війська РФ закидають фронтові дороги
Військові показують залишки «їжаків», якими закидають фронтові дороги. Окрім них і мін, кажуть, доводиться мати справу і з саморобними вибуховими пристроями.
Дорогою сюрприз нас наздогнавІгор
«Труба така з розтяжками. Нитку зачіпаєш – вибухає. Саморобна», – розповідає Сергій.
Каже, подібні доводилося бачити під час служби в піхоті. Через такий саморобний пристрій на дорозі кілька тижнів тому не зміг дістатися до точки, з якої мав забирати бійців:
«Спершу праве спустило колесо. Наїхало на міну і стався вибух. Потім – ліве і одне заднє. І ми розвернулися і поїхали назад. Бо якщо їхати два кілометри до людей, ми не дотягнемо ні туди, і тоді взагалі не виїдемо», – пояснює Сергій.
Пошкоджений на фронтових дорогах військовий транспорт
Коли піхотний досвід стає в пригоді
Військові водії кажуть, що були і випадки, коли доводилося полишати пошкоджений транспорт і самотужки виходити пішки з прифронтової зони.
«Одна із позицій. Трошки далі, ніж ми ось зараз можемо доїжджати. Нас викликали, сказали, що треба їхати, бо там поранені. Один ще більш-менш якось справлявся, а другий вже неходячий був. Ми знали, що там по дорозі щось може бути, але треба… Є таке, що кажуть, що поранені. Не працює тоді інстинкт самозбереження – знаємо, що треба. Дорогою сюрприз нас наздогнав. Прилетів. Так наздогнав, що машина вже все», – пригадує Ігор.
«Не поїхала. Заглухла. І довелося нам пішки самим виходити звідти. 11,5 кілометра йшли», – додає Сергій.
Сергій з побратимами
Все в оптоволокніІгор
Дістатися цілими і неушкодженими до місця, де напарників змогли підібрати інші військові, допоміг піхотний досвід Сергія:
«Ми ж ходили по лісах і по посадках, по мінах, по «пелюстках», по всьому. Ти просто йдеш, дивишся і слухаєш небо. Є просто йдуть, під ноги не дивляться – бах, і ніг немає».
Ігор каже, що в разі небезпеки з повітря сховатись десь біля фронтових дорогах досить складно:
«Коли по нас уже машина приїхала евакуйовувати, це теж було небезпечне місце. Але для нас було просто щастя, що ми туди потрапили».
І пояснює:
«Ми, коли тоді ходили, теж щось летіло – треба ховатися в «зеленку». І коли біжиш, ховаєшся, то не просто біжиш, а дивишся, куди біжиш. Там усе встелено. Там реально немає такого місця, щоб чогось не було. Все в оптоволокні. Якщо забігти трохи углиб із дороги в «зеленку», то там канат із того волокна».
Протикумулятивний захист машин
Секрет успішної логістичної місії
Запорукою успішно виконаної логістичної місії водій 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» Сергій називає досвід, ретельну підготовку і планування.
Броньовані авто, якими доставляють бійців і вантажі з фронту і назад, додатково обладнують кумулятивним захистом та РЕБами. Ті підлягають перед використанням ретельній перевірці, каже Ігор.
«Основна перевірка йде майстрами. Приїжджають бригадні і спеціально незалежні. Приїжджають з усіма приладами. Це ж не просто РЕБ – має працювати правильно. Бувало, робив виїзди на БМП, то РЕБи так працювали, що все глушили навколо. Наш технік каже, що «не можу, хлопці, вас відпускати просто так – сам усе перевірю». Я сідаю і знаю, що така система мене не підведе»
Сергій (л.) та Ігор (п.) у фронтовій зоні
Коли сідають, то кажу: «Хлопці, не обіцяю, але треба звідси вибратися»Ігор
Маршрут, яким буде здійснюватися рух, також перевіряють антидронові групи військових:
«Антиждуни» у нас називаються. Це ті, що дорогу чистять від «ждунів». Бувають несподіванки, сюрпризи оці від ворога. І треба ці дороги пройти, простріляти», – розповідає Ігор.
Додає:
«Командування продивляється, пролітає, щоб шлях був нормальним. Заїжджаю тоді, забираю поранених. Хтось – поряд прилетіло, хтось на щось наступив. Це все швидко треба. Коли сідають, то кажу: «Хлопці, не обіцяю, але треба звідси вибратися». Останній випадок було, що вухо сильно поранено у бійця. Дрон вибухнув, і було сильне пошкодження біля вуха. І був такий, що трішки ворухнеться – і вже боляче. Поряд було ще двоє. Кажу, тримайте, бо треба вибратися. А дорогою три ділянки, де просто неможливо легко їхати – ями, канави. Їду і знаю, що пораненому боляче, стогне, навіть знеболювальне дають. І коли ми доїхали, хоч йому боляче було, то у нас усмішка була, що він уже в безпеці, далі все буде добре».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Їжаки» в тумані: нова незвична броня на полі боюЕмоції
Водії-напарники зізнаються, що не обговорюють між собою виконані логістичні місії. Намагаються після них перемкнутися на поточні справи:
«У мене фішка, що намагаюсь з однієї машини в іншу сісти і стараюсь собі по-цивільному їхати, розвіятися – «по-легкому» їхати. Знаю, що в безпеці», – ділиться Ігор.
Напарники-водії 128-ї ОВМБр, які здійснюють доставки на передній край, Запорізька область, 19 травня 2026 року
Треба їхати – ти ж не розвернешся і не покинеш пацанів своїхСергій
Сергій констатує, що не кожний військовий готовий взяти на себе обов’язки водія: «Хтось боїться. У когось стрес одразу».
«Вам кажуть, що певна ділянка перевірена, а далі –невідомо що, а там поранений, якого треба забрати, і що, ви будете казати: «Мені страшно»? Тим паче коли я знаю, що я в машині, яка броньована. Знаємо, що є певний ступінь захисту», – відповідає Ігор на запитання, чи не страшно виїздити на чергове завдання.
А його напарник Сергій підсумовує:
«Треба їхати – ти ж не розвернешся і не покинеш пацанів своїх. Відчуття? Вже нема нічого. Виконуєш завдання. Як на нас кажуть, «відбиті» вже».