Минулого місяця в Рязані, невеликому російському місті на південний схід від Москви, місцеве відділення державного телеканалу «Россия» організувало телевізійні дебати для шести місцевих політичних кандидатів. Усі вони балотуються до нижньої палати російського парламенту – Державної думи – на виборах, які розпочинаються 18 вересня.
Ніхто не прийшов.
Наступного дня телеканал спробував ще раз.
І знову ніхто не прийшов.
Історія з Рязані – лише невелика ілюстрація суспільних настроїв у Росії, де відбуваються перші загальнонаціональні парламентські вибори після початку повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році – війни, внаслідок якої понад 1,5 мільйона російських військових були вбиті або поранені, а сама країна дедалі більше рухається до відверто авторитарної поліцейської держави.
Мало хто має ілюзії щодо 450-місної Державної думи, яка ще багато років тому перестала бути майданчиком для справжнього демократичного законотворення після того, як президент РФ Володимир Путін та його адміністрація перетворили її на законодавчий орган, що фактично автоматично схвалює рішення Кремля.
То навіщо взагалі проводити вибори? І що цей процес може розповісти про Росію та її війну проти України?
Ось п’ять фактів, які варто знати напередодні триденного голосування, що розпочинається 18 вересня.
Росія планує проводити це голосування і на окупованих територіях України. Українське МЗС заявило, що поширення російського виборчого процесу на тимчасово окуповані українські території є порушенням суверенітету й територіальної цілісності України та норм міжнародного права, а також застерегло іноземних спостерігачів від участі в такому голосуванні.
Росіяни дедалі більше розчаровані війною в Україні, яка триває вже понад 4,5 роки, а також уповільненням економіки
«Суверенна демократія» під час війни
Це не перше загальнонаціональне голосування, яке Росія проводить після вторгнення в лютому 2022 року.
Путін, який залишається головною політичною фігурою країни з 1999 року, з величезною перевагою переміг на президентських виборах 2024 року трьох кандидатів від партій, які номінально перебувають в опозиції, але здебільшого діють відповідно до інтересів Кремля.
Напередодні голосування ніхто не сумнівався в його результаті.
За офіційними даними російської ЦВК, на виборах 2024 року Путін отримав 87,28% голосів за заявленої явки 77,44%. Голосування також проводили на окупованих територіях України, а Київ і низка західних держав заявляли, що не визнають його проведення там законним.
Однак за цифрами результатів голосування ховалися інші показники, за якими уважно стежили – особливо в Адміністрації президента, впливовій структурі всередині Кремля, відповідальній за те, щоб внутрішньополітична система зберігала принаймні видимість легітимності.
Наприклад, явка. Низька явка означає апатичний електорат, а апатія небезпечна для легітимності Кремля і політичної системи.
«Ці вибори важливі для Кремля, оскільки вони дають можливість номінально легітимізувати режим і війну, яку він веде проти України, демонструючи, що суспільство й надалі підтримує мілітаризований політичний курс Кремля», – зауважила Наталія Ковальова, наукова співробітниця програми Росії та Євразії лондонського аналітичного центру Chatham House.
«Кремль намагався знайти складний баланс між мобілізацією суспільної підтримки воєнних зусиль і уникненням виборів, які могли б продемонструвати зростання невдоволення або втому від війни», – сказала вона Радіо Свобода.
А як щодо мобілізації?
Невисловлене запитання, яке нависає над голосуванням: чи відбудеться після нього ще одна загальнонаціональна мобілізація чоловіків для війни проти України?
Коли Путін востаннє оголосив мобілізацію у вересні 2022 року – близько 300 тисяч чоловіків, переважно резервістів, – це рішення приголомшило країну. Сотні тисяч людей виїхали з Росії.
Російські військовослужбовці, які беруть участь у війні Росії проти України, марширують Красною площею під час військового параду 9 травня 2026 року
Через чотири роки російські війська продовжують зазнавати величезних втрат: високопоставлений британський військовий минулого тижня заявив, що загинули щонайменше 500 тисяч військових. Інші оцінки свідчать, що щонайменше ще один мільйон були поранені, причому багато з них уже не мають шансів повернутися на поле бою.
Військовим вербувальникам досі вдавалося підтримувати потік добровольців на фронт переважно завдяки надзвичайно високим зарплатам і пільгам; у деяких випадках сума виплат перевищує річну зарплату. Значними є також виплати вдовам і родичам військових, загиблих у боях.
Але ці витрати виснажили бюджети багатьох регіонів, створивши фінансові проблеми для місцевої влади. Це призвело до скорочення щомісячної кількості новобранців – навіть попри те, що українські атаки продовжують завдавати значних втрат російським силам.
Останніми місяцями посилилися припущення, що Путін може спробувати піти на ескалацію війни – і оголосити нову мобілізацію через деякий час після виборів до думи.
«Станом на сьогодні немає сценарію, який вимагав би мобілізації», – заявив Путін раніше цього місяця під час інвестиційного форуму у Владивостоці.
Ключові слова тут – «станом на сьогодні».
«Вибори, наскільки я бачу, є поєднанням загальнонаціонального плебісциту щодо війни та політики Кремля», – сказав Олександр Коляндр, директор Eurasia Group і науковий співробітник вашингтонського аналітичного Центру аналізу європейської політики (CEPA).
«З іншого боку, це загальнонаціональний парад бюрократії: наскільки бюрократія здатна зберегти цю видимість нормальності, наскільки бюрократія – і я маю на увазі широку бюрократію, від місцевих губернаторів до шкільних учителів – здатна забезпечити, щоб усе пройшло гладко», – сказав він під час круглого столу минулого тижня.
Ветерани війни Росії проти України беруть участь не лише у виборах до Державної думи, а й у виборах на регіональному та місцевому рівнях
«Голосуйте за ветеранів»
Це перші російські загальнонаціональні вибори, на яких значна кількість ветеранів війни претендує на політичні посади.
Кремль частково сформував базу підтримки завдяки величезним економічним пільгам для чоловіків, які добровільно підписали контракти для участі у війні.
Тим часом сотні тисяч чоловіків воювали в Україні, вижили і повернулися додому – загартованими війною, звиклими до почестей, а також до щедрих виплат. Деякі з них були засудженими за насильницькі злочини, яких випустили з в’язниць для участі у війні.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Свідчення про сексуалізоване насильство російських військових: 393 справи, 23 дитини, 17 вироківДва роки тому під керівництвом першого віцепрем’єра Сергія Кирієнка Адміністрація президента запустила програму «Час героїв», метою якої було виявляти ветеранів і готувати їх до державної служби – як чиновників чи управлінців – або як політичних кандидатів.
Путін називав ветеранів «новою елітою» Росії.
Результати програми «Час героїв» виявилися неоднозначними.
Утім, щонайменше 200 ветеранів пройшли відбір і отримали право бути в бюлетенях на виборах до Держдуми; ще близько 1400 допустили до боротьби за політичні посади на регіональних і місцевих виборах.
Просування учасників війни до органів влади є частиною ширшої кадрової політики Кремля. Дослідження ECFR свідчить, що лише на праймеріз «Єдиної Росії» до Держдуми у 2026 році заявилися 546 людей, представлених як ветерани війни; 83 із них партія зрештою зареєструвала кандидатами. Аналітики розглядають «Час героїв» не лише як кадрову програму, а й як спосіб показати участь у війні як шлях до соціального й політичного просування.
Ще одна річ, про яку думає Кремль у контексті ветеранів, – те, що сталося після радянського вторгнення в Афганістан, коли тисячі демобілізованих військових повернулися додому і створили серйозні соціальні проблеми в період розпаду Радянського Союзу.
«Ті, хто рахують голоси, вирішують усе»
Російські вибори роками перебувають під пильною увагою.
У минулому незалежні спостерігачі за виборами, а також статистики задокументували десятки випадків, коли результати голосування, схоже, підроблялися на користь потрібного чиновникам результату.
Існують й інші виборчі махінації: наприклад, так звані «каруселі», коли виборців автобусами перевозять з однієї дільниці на іншу, щоб вони голосували кілька разів, або, скажімо, підкуп чи тиск на працівників бюджетної сфери з метою змусити їх голосувати за певного кандидата.
Нині, однак, незалежних спостерігачів уже немає. Одна з найвідоміших російських груп – «Голос» – була фактично усунена владою. Іноземні структури, як-от Організація з безпеки і співробітництва в Європі, або організації, пов’язані з європейськими чи американськими політичними партіями, роками не допускають до спостереження.
Незалежний рух «Голос», який займався захистом виборчих прав і спостереженням за виборами протягом 25 років, у липні 2025 року оголосив про припинення роботи через тиск влади. За два місяці до цього його співголову Григорія Мельконьянца засудили до п’яти років ув’язнення у справі про «небажану організацію».
Інші групи – наприклад, політична організація, заснована покійним борцем із корупцією Олексієм Навальним, – також були заборонені або повністю витіснені з країни.
«Звісно, є регіони, де вони отримають будь-який [результат], який захочуть, без особливого спротиву, – сказав телевізійній та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) колишній співголова «Голосу» Станіслав Андрейчук. – А є регіони, де вони не зможуть отримати те, чого хочуть; там навіть не буде команди [кандидатів], яка могла б це забезпечити».
«Зрозуміло, що влада, звичайно, має всі можливості фальсифікувати вибори, щоб отримати бажаний результат», – сказав політичний аналітик Руслан Айсін.
Хоча проводити опитування громадської думки складно, деякі дослідження фіксують помітне падіння підтримки війни – а також помітне зниження підтримки самого Путіна.
Хоча безпосередньо в бюлетені на виборах до Держдуми Путіна немає, він агітує за правлячу партію «Єдина Росія», яка, попри значну непопулярність, як очікується, продовжить домінувати в думі.
А що з опозицією?
За російської «суверенної демократії» – варіації концепції «керованої демократії» – опозиційним партіям дозволяють брати участь у виборчій політиці, але лише якщо вони мають дозвіл влади.
У результаті виникла конструкція, за якої «системні» опозиційні партії, як-от Комуністична партія, формально заявляють про опозиційність до влади, але на практиці зрештою голосують за урядові законопроєкти.
Є також «Яблуко» – партія, яка протягом тривалого часу була одним із головних представників ліберального табору. Хоча вона не мала представництва в думі від середини 2000-х років, партія все одно виконувала роль своєрідного клапана для випуску суспільної напруги. Росіяни, які виступали проти війни, наприклад, могли висловити свою незгоду, проголосувавши за «Яблуко».
Цього разу, однак, влада вирішила не ризикувати. Минулого місяця московський суд заборонив партії брати участь у виборах до думи, пославшись на низку юридичних претензій, які викликають запитання.
«Яблуко» було єдиною російською партією, яка йшла на парламентські вибори з пропозицією припинити війну проти України. Після рішення суду російська ЦВК у серпні виключила партію з федерального бюлетеня. Верховний суд РФ відхилив апеляцію партії, а біля будівлі суду під час розгляду справи затримали понад 70 людей.
Прихильники партії «Яблуко» зібралися біля Верховного суду Росії в Москві минулого місяця
«Ми розуміємо, що саме «Яблуко» представляє відносно невелику кількість виборців, але його порядок денний об’єднує величезну кількість людей», – сказав Російській службі Радіо Свобода політичний активіст Андрій Пивоваров, який був ув’язнений через свою опозиційну діяльність.
«Можливо, раніше вони навіть не знали про «Яблуко» або не підтримували саму організацію, але її платформа «За мир» має дуже великий попит».
«Яблуко» – єдина партія, яка виступає проти війни. Це єдина партія, навколо якої об’єдналися фактично всі опозиційні сили», – сказав він.
Відтоді кілька регіонів зробили те саме, заборонивши партії висувати кандидатів і на місцевих виборах.
Влада також взялася за іншого незалежного політика – Бориса Надєждіна, який два роки тому намагався кинути виклик Путіну з антивоєнною платформою і прагнув зробити те саме на цьогорічних виборах до думи.
Упродовж літа правоохоронні органи зірвали цю спробу за допомогою низки кримінально-правових заходів проти нього. Минулого місяця він виїхав із Росії і тепер живе у Франції.
До «несистемних» політичних організацій належить, зокрема, група покійного опонента Путіна Олексія Навального. Його вдова Юлія Навальна продовжила його політичну діяльність, як і інші відомі російські опозиційні діячі, які тепер також живуть у вигнанні за межами країни.
14 вересня Навальна та ще один опозиційний діяч Максим Кац оприлюднили список кандидатів, яких вони підтримують через їхню позицію проти війни Росії з Україною.