Коротко
- 82-гу окрему десантно-штурмову бригаду ЗСУ перекинули для посилення оборони Покровська та Мирнограда
- Російські війська мають чисельну перевагу у живій силі, часто кидають у бій колишніх в’язнів без підтримки, використовують туман та висотні будівлі для розвідки.
- Бої у міській місцевості дуже динамічні – позиції переходять з рук у руки кілька разів на день.
Протягом місяців за оборону Покровської агломерації відповідає 7-й корпус швидкого реагування ДШВ. Під його управлінням зібрані різноманітні підрозділи сухопутних і штурмових військ, Нацгвардія, спецпризначенці і морпіхи. Ядро угруповання становлять одразу кілька десантних бригад.
Одну з них – 82-гу окрему десантно-штурмову Буковинську бригаду – нещодавно перекинули в район міста, щоб підсилити той гарнізон, який вже тривалий час тримає оборону довкола Покровська і Мирнограда.
Цей підрозділ вже неодноразово діяв як своєрідна «пожежна команда» – з'являвся там, де складно, щоб допомогти стабілізувати ситуацію.
Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії поспілкувався з заступником командира одного з батальйонів 82-ї ОДШБр з позивним «Юрист» і розпитав його про, ймовірно, одну з найзапекліших битв російсько-української війни у 2025 році.
Покровсько-Мирноградська агломерація станом на 10 грудня на мапі DeepState
– Бригада прибула в район Покровська не так давно. Яке у вас завдання?
– Прийшли сюди на підсилення, прийшли відбивати, звільняти. Ми ж Десантно-штурмові війська – в обороні сидимо дуже зрідка . Ми зазвичай проводимо штурмові дії на вказаному нам напрямку.
– Якою була ситуація на момент перекидання?
– Нас дуже оперативно перекинули на цей напрямок.
Ситуація була досить незрозуміла – не було відомо, де конкретно перебуває противник, яка кількість противника, його якісні характеристики.
Зараз ми тут вже більше тижня, відповідно, вже картину і уявлення про противника маємо.
Спочатку не було відомо взагалі нічого, тобто все на власному досвіді – що групи доповідали, що бачили зі стрімів, зі своїх дронів, з цього і малювали собі картинку.
– Яка динаміка ситуації з часу перекидання – вона стає менш напруженою, чи навпаки?
Більшість з них, процентів 90 – це люди з місць позбавлення волі
– Менш напруженою вона не стає. Тому що противник використовує кількісну перевагу в особовому складі, також він використовує погодні умови. Зараз постійно стоїть туман – противник в цей туман натягує свої сили.
Крім того, користуючись тим, що противник переважає у кількості особового складу, він може собі дозволяти проводити тактичні дії без підтримки стрімів, без підтримки артилерії, без вогневої підтримки.
«Як нам розказують полонені – їм там погрожують і розстрілами, і тюрмою»
Ми собі такі «вольності» дозволити зараз не можемо, оскільки кожна людина на важлива, за життя кожної людини ми відповідаємо. Тому коли будь-які тактичні дії проводимо – піхоту намагаємося прикрити як з повітря, так і засобами артилерії.
Противник, повторюсь, нехтує засобами підтримки, нехтує засобами аеророзвідки. У нього дуже широкий фронт, можливо, не вистачає десь дронів. Але там, де знаходить наші війська – там і акумулює зусилля, засоби ураження, вогневу підтримку . Тому достатньо складні бої зараз відбуваються.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Відступ і оточення? Що говорять про оборону Покровська і Мирнограда українські військові– Коли піхота противника йде без прикриття – ви бачите в цьому осмислену тактику чи бездумну діяльність?
– Я не можу сказати, що саме за цим стоїть, тобто який задум противника. Можливо, це через те, що у противника велика кількість особового складу, і він може його так застосовувати – відправляючи своїх людей без будь-якої підтримки, просто женучи їх вперед.
Як нам розказують полонені – їм там погрожують і розстрілами, і тюрмою.
У більшості випадків особовий склад, який зараз застосовує противник – це люди, які відбували покарання або були засуджені, або мали якийсь вирок до відбування покарання.
Побудувати сталу лінію оборони в населеному пункті при обмеженій кількості особового складу дуже складно
Це підтверджують полонені, яких ми беремо в полон. Більшість з них, процентів 90 – це люди з місць позбавлення волі.
Оскільки такого особового складу у противника зараз дуже багато, то він і не переживає за них, вважає цих людей, мабуть, вигнанцями суспільства і, відповідно, жене їх вперед на наші автомати.
Наші передові штурмові групи зараз, скажімо так, віч-на-віч зі штурмовими групами противника.
Нам відомо, що їхні оператори БПЛА, вогнева підтримка розташовуються в самому населеному пункті, використовують висотні будівлі, виставляють там обладнання і так далі.
Тобто в цьому плані зараз противник має перевагу, оскільки висотні будівлі під його контролем. Відповідно, висота і радіогоризонт дозволяє їм проводити нормальну розвідку, виявляти якісь наші переміщення, підхід наших резервів тощо.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Місяць міських боїв за Покровськ: що змінилося і чого чекати даліЗ нашої сторони складна ситуація в тому, що ми, порівняно з противником, перебуваємо зараз в низинах. І це ускладнює нам проведення розвідки, завдання нормального вогневого ураження. Але ми теж не падаємо лицем в болото і застосовуємо висоти, використовуємо рельєф та погодні умови з метою підтягнення якихось резервів, накопичення особового складу, проведення штурмових дій.
– Наскільки відмінним є середовище, в якому доводиться вести бої? Бо раніше для бригади це були бої у лісосмугах, зараз це вже урбанізована місцевість.
– Трохи характер [бойових] дій змінився. Але як змінюється характер наших дій, так само змінюється і наша бойова підготовка. Вона достатньо мобільна. У нас на полігоні розгорнуті навчальні місця, які дозволяють проводити навчання за всіма напрямками – чи то траншеї, чи то урбанізована місцевість, чи то лісосмуги. Особовий склад, який у нас готується до задачі, проходить цю комплексну підготовку.
У нас немає такого, що ми особовий склад вчимо тільки бою в лісосмузі, потім закидаємо його в населений пункт . Коли ми вже остаточно знаємо свою задачу – у нас ще є час для того, щоб довернути підготовку у відповідному напрямку.
Навчання з такмеду
Крім того, відпрацьовуємо все це на макеті місцевості. На полігоні або на якійсь ділянці будуємо макет місцевості з будинками, з машинами, які там стоять. Тобто видимі орієнтири.
І коли особовому складу доводимо задачу, то ставимо її на макеті місцевості, щоб особовий склад зміг вже зорієнтуватись не тільки по «Українська бойова система управління», а очима побачив: де висота, де низина, де другий поверх, де четвертий поверх. І солдат, дивлячись на все це з висоти пташиного польоту, розуміє, де йому буде вигідніше в подальшому діяти.
Якщо моя оцінка, то достатньо успішно ми провели контрнаступальні дії [під Добропіллям]. Там противник прорвався на трасу Добропілля – Краматорськ і наш підрозділ було терміново закинуто [туди] і ми провели штурмові дії.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Росія вимагає віддати Донбас без бою. Що на це відповідають на передовій?Велика кількість особового складу противника підштовхує до того, щоб закидати його, грубо кажучи, нам в тил однією якоюсь тропою. Вони знаходили слабкі місця в нашій обороні, прохід між позиціями і кожен день, використовуючи погодні умови, натягували особовий склад.
Але у такої тактики є дуже великий мінус – групи залишаються без підтримки, без аеророзвідки, без підтримки вогневої і будь-якої. І противник дуже деморалізований, бо розуміє, що командира його доля майже не цікавить.
У них немає ніякого забезпечення – нам відомо, що вони вимушені шукати їжу, воду по закинутих хатах і вони себе демаскують
Групи ці були не на зв'язку або зв'язок [був] нестабільний, їх ніхто не прикривав. Після 2-4 днів на позиції [противник] розумів, що його кинули просто як м'ясо. І він здавався в полон. Ті, хто в полон не здавався – з ними вже вступали в жорстокі стрілецькі бої. Такого противника знищували.
В нашій смузі оборони ми переважали противника в засобах артилерії, в засобах аеророзвідки – застосовували скиди, бомбери, FPV і так далі. Якщо в цілому оцінювати ситуацію, яка була місяць назад з ліквідації противника на Добропільському прориві, то наш особовий склад показав себе з дуже гарного боку.
Показала рівень наша різностороння підготовка – на цій ділянці місцевості були і лісосмуги, і траншеї. Потім ми заходили в населений пункт – тобто та сама урбанізована місцевість. Групи з мінімальними втратами виконали поставлені завдання.
– А ви бачите різницю між особовим складом противника, який був там, і який на новому напрямку?
– Різниці немає, він приблизно однаковий. Як там це були колишні в'язні, так і на цьому напрямку. Але зараз, я так розумію, ця ділянка більш принципова, і противник намагається стягнути найбільш підготовлених бійців.
Російські військові під прикриттям туману заходять до Покровська, Донецька область. Зображення – скріншот із відео, що поширили російські телеграм-канали 10 листопада 2025 року
Ті групи, які закинуті [вперед] – вони не мотивовані, з ними не так складно вести бойові дії. Противник, грубо кажучи, про них забуває. У них немає ніякого забезпечення – нам відомо, що вони вимушені шукати їжу, воду по закинутих хатах і вони себе демаскують, а наші групи їх виявляють, знищують або беруть в полон.
Це якщо ми говоримо про передові групи. Але зустрічаються також добре підготовлені фахівці у противника, з якими також відбуваються дуже складні бої . Якщо противник відправляє добре підготовлену групу, то він надає засоби на їхнє прикриття – аеророзвідка, вогневе ураження, артилерія і FPV.
– Багато говорять про те, що такого поняття як лінія розмежування зараз немає. Як на цьому напрямку? І як часто, умовно, протягом дня, позиція може переходити з рук у руки?
– По-перше, треба розуміти характер взагалі бойових дій в населеному пункті. Побудувати сталу лінію оборони в населеному пункті за умови обмеженої кількості особового складу дуже складно. Чому? Бо це потрібно, грубо кажучи, солдата посадити в кожну хату, і щоб кожен боєць 24/7 спостерігав у напрямку противника.
Ми штурмуємо – буквально за 15-20 хвилин противник починає штурмувати. Деякі об’єкти переходять із рук у руки
У нас такої можливості, по суті, немає. Ми вимушені тримати певні ключові точки, найбільш ймовірні підходи противника. У зв'язку з цим противник знаходить міжпозиційний простір, через який затягує свої війська.
Буквально вчора виявили групу противника – два військовослужбовця у нас в тилу, де наші групи, скажімо так, тільки готувались до проведення штурмових дій. Противник цей був знищений, але такі випадки непоодинокі.
Ми декілька разів на день отримуємо інформацію, що десь в тилу знаходиться група противника. Це відбувається саме через те, що не вистачає особового складу – ми виставляємо його тільки на ключових позиціях.
Крім того, у кожному підрозділі є сусіди зліва, сусіди справа, і інколи логіка побудови бойового порядку сусідів теж не зовсім відповідає [дійсності]. Десь хтось робить помилки, через це противник заходить нам в тил.
По-друге, противник дійсно активно проводить штурмові дії. Тобто ми штурмуємо – буквально за 15-20 хвилин противник починає штурмувати. Деякі об’єкти переходять із рук у руки. Буває таке, що по декілька разів на день. Тобто ми прийшли – зачистили, закріпились. Прийшов противник – проводить штурмові дії, закріпився. Потім ми відновлюємо позицію, потім знову противник намагається її відновити.
Це стосується більш ключових точок, там, де противник має намір головного удару або є логістичні шляхи. Знову ж таки, якщо його групи перебувають у нас в тилу і їм необхідне підкріплення, логістика чи доставка провізії. Тоді противник намагається до них прорватися або такими групами зайти з тилу і прорватися з так званого оточення.
Тому ситуація дійсно динамічна на цьому напрямку. Однією з причин є перевага противника в живій силі, як на мою думку.
– Специфіка підрозділу така, що ви часто дієте «з коліс». Наскільки вдається налагоджувати співпрацю з суміжними підрозділами, які вже працюють на напрямку? Бо, зважаючи на ландшафт, важливо розуміти, що справа, що зліва.
– Це залежить від сусідів, від кожного підрозділу. Є підрозділи, які дуже добре йдуть на контакт – вони розуміють, що ми робимо спільну справу і надають повну інформацію і по маршрутах висування, і по своїх позиціях, і по засобах ураження, які можуть нам допомогти в разі чого.
Але деякі підрозділи цією інформацією взагалі не діляться. Можливо, переймаються якимось витоком інформації. Бо зараз великий вплив має саме кібервійна – коли інформацію засобами інтернет-розвідки виявляють. Можливо, через це. Не можу знати точну причину.
Зліва-справа знаходиться противник і ми вимушені тримати фронт ну не на 360, але на 270 градусів це точно
Позиція дружніх [сил] позначена на схемі – уточнюєш у них, вони тобі кажуть, що наша позиція там є, вони спостерігають. А ти бачиш на стрімі, як туди під'їжджає ворожа техніка, спішується [піхота] і ніякого взагалі бойового контакту там не відбувається.
Починаєш ставити питання: «Панове, а як так воно вийшло?». Оскільки там немає взагалі контакту і противник там ходить як в себе вдома, ти розумієш, що там позиції вже давним-давно і немає.
Не знаю, що рухає деякими командирами в момент, коли вони надають неправдиву інформацію. Можливо, вони бояться, що можна за це отримати якусь догану або втратити посаду і так далі. І інформацію вони подають неправдиву.
Інформація невчасна, недостовірна стосовно своїх позицій – це дуже ускладнює роботу . Коли тобі кажуть, що там наша позиція, яка спостерігає і на зв'язку – ти розраховуєш на прикритий фланг або тил. А потім до твоєї групи заходить противник і починається стрілецький бій. А ти не встиг ні попередити, ні провести нормальну розвідку, ні розгорнути засоби ураження – на це все потрібен час.
Деякі наші позиції, Сил оборони, втрачаються. Але запорукою нашої перемоги є правдиве відображення цієї ситуації для того, щоб можна було оперативно на це відреагувати . А виходить так, що ми просто не володіємо ситуацією.
Нам кажуть, що там є дружні сили, ми якось на це розраховуємо – на якесь прикриття зліва, справа, а врешті-решт виходить, що зліва-справа в нас нікого немає. І ми просто ліземо в якесь горло пляшки так зване, коли ми вимушені тримати фронт ну не на 360, але на 270 градусів це точно.
– Бої, які тривають зараз, найскладніші на вашій пам’яті, чи ні?
– Зараз дуже складні бої. В принципі, легких задач у нас ніколи не було . Постійно якісь труднощі – той самий Курський напрямок був достатньо складним. Але, я думаю, найскладніше було на Запорізькому напрямку. Там була велика кількість особового складу противника, наших сил, техніки, яку застосовували як ми, так і противник, велика кількість артилерії. Тому за характером бойових дій на Запоріжжі було набагато складніше .
На другому місці, мабуть, я би поставив Курську операцію. Це прорив лінії оборони противника, наступальні дії достатньо складні були – без нормальної підтримки і аеророзвідки. Характер дій не відповідав реаліям війни на той момент: коли у тебе поганий зв'язок, коли немає ретрансляторів, коли на радіостанціях ти працюєш «точка – точка», коли у тебе немає аеророзвідки, а артилерія стріляє не у тому напрямку, який тобі потрібен.
«Легких задач у нас ніколи не було. Постійно якісь труднощі – той самий Курський напрямок був достатньо складним»
Але у нас колектив батальйону переважно складається з тих людей, які прийшли з самого початку – з кадрових офіцерів або з самого початку війни. Тому, в принципі, ми були до цього готові.
Можливо, за засобам технічним ми виграємо. Але, все одно, війну виграють люди
На Донецькому напрямку трохи інший характер [боїв], трошки інший рельєф. В чомусь – легше, ніж на Курську. Бо там противник застосовував своїросійською «воздушно-десантнные войска»– вони відрізняються більш якісною підготовкою особового складу, засобами розвідки, технікою, артилерією і так далі. Після приїзду на Донбас ми в першу чергу зустрілися з [російськими] мотострілецькими частинами – у них із забезпеченням і технікою ситуація не дуже.
– Зважаючи на ті бої, які веде підрозділ, чи вірите ви у швидке закінчення війни?
– Якщо зважати тільки на бої – то, за характером боїв, не видно, що війна йде до кінця. Оскільки противник, як і місяць назад, кидає в бій ще більше і більше особового складу, застосовує техніку, застосовує артилерію, авіацію і так далі. Це все політика. Це все перемовини. Цим займаються спеціально навчені люди. Ми навчені проводити штурмові дії, ми навчені звільняти нашу землю і звільняти наш український Донбас.
Я вважаю, не можна віддавати взагалі ні клаптика української землі. Я сам з окупованої території (з Мелітополя – ред.) – виїхав ще в перший день [повномасштабної] війни. І теж з першого дня фронті, грубо кажучи. До цього взагалі цивільна людина. Тому я як ніхто знаю, що за свою землю треба боротися.
Але ситуація дуже складна, скажімо так. І я думаю, що ми прекрасно розуміємо, що за кількістю особового складу ми противнику програємо.
Можливо, ми виграємо десь за якістю, за підготовкою, за вмотивованістю. Можливо, за якимись засобами технічними ми виграємо. Але все одно війну виграють люди.