Наприкінці року російська армія намагається просуватися на лінії фронту відразу в декількох напрямках – їй це вдається – через складну для БПЛА погоду і величезну нестачу людей в українських підрозділах. Проєкт Радіо Свобод «Донбас Реалії» поспілкувався з офіцерами і бійцями відразу декількох підрозділів, які воюють в районі Покровсько-Мирноградської агломерації.

В останні місяці Покровськ та Мирноград стали напрямком основного удару російських окупаційних сил. В останні тижні ситуація там швидко деградувала – російські війська просочилися в центральну частину Покровська з півдня, а також, за словами військових на місці, фактично оточили Мирноград.

В офіційній комунікації головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський у повідомленні 4 грудня не спростовує оточення – заявляє, серед іншого, про «надзвичайно складний етап оборони» і «питання організації додаткових логістичних шляхів, вчасної медичної евакуації».

Донбас Реалії спілкувалися із військовими поблизу агломерації в останній тиждень листопада. Відтоді ситуація могла дещо змінитися, але коментарі бійців та офіцерів надають ширше розуміння щодо ситуації довкола агломерації цих міст.

В останні тижні значна частина Донецької області майже кожного дня затягнута туманом. Навіть у таких умовах українські оператори БПЛА, тримаючись ближче до землі, облітають понищений Покровськ. У тепер вже руїнах, які вже багато місяців як перетворилися на арену міських боїв, перед початком російського масштабного вторгнення жили 60 тисяч людей

Імовірно, бої за Покровськ і Мирноград – найзапекліші цього року. Це одна з останніх міських агломерацій, яку армія РФ намагається окупувати в Донецькій області – бої в цьому районі тривають вже близько півтора роки.

«Це немаленький населений пункт – він має велику забудову, має багатоповерхівки. Перше – це пункт накопичення. Дуже великий. З нього противник може збирати свої основні сили і просуватися вперед по трасі Покровськ-Мирноград. Це перша загроза. Друге – він може розвивати свій успіх вже на Добропілля. Підіймаючись північніше.

Вони прив’язуються до дат, прив’язуються до кінця року. Їм треба щось дати як «побєду». Наразі у них стоїть завдання взяти місто Покровськ, образно, до кінця року. Тому вони застосовують всі сили і засоби, що у них є. Основний елемент, яким вони воюють – це особовий склад. Це просто маса людей, які йдуть вперед», – пояснює Олександр, командир батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ЗСУ.

«Як нам розказують полонені – їм там погрожують і розстрілами, і тюрьмою. В більшості випадків особовий склад, який зараз застосовує противник – це люди, які відбували покарання або були засуджені, або мали якийсь вирок до відбування покарання відповідно. Це підтверджують полонені. Більшість з них, 90% – це люди з місць позбавлення волі.

Там є і мотострілецькі підрозділи і якісь десантні зараз заходять. Є така інформація, що планується заведення десантників. Ну, побачимо, якщо зайдуть десантники. І що вони проти нашого ДШВ зможуть зробити», – доповнює заступник командира батальйону 82-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ на позивний «Юрист».

В районі Покровська зосереджені одразу кілька українських десантних підрозділів – частина тримає оборону тут понад рік. Інші – прибули відносно нещодавно. Але що їх об’єднує – це атмосфера на командних пунктах. Вона напружена.

На одному з моніторів біля російського піхотинця вибухає дрон. Ймовірно, контужений і вже без зброї, він піднімається і біжить шукати інше укриття – за кілька метрів від першого удару намагається сховатися під візком на подвір’ї. Надягає на голову відро, але увесь процес видно з безпілотника. Менше, ніж за хвилину підлітає новий дрон – FPV на оптоволокні, але цього разу підриву немає. Противник біжить до іншого укриття – за ним продовжують полювання і там.

«Це дуже кропітка і важка робота, яка потербує детальної розвідки і спостереження. Те, що залишився противник один… Справа в тому, що вони діють з дистанцією у переміщенні. Дистанцією і інтервалами. Виявили одного противника – можливо, там поруч 2-3 противника.

Вони дуже добре адаптуються до місцевості, де проводяться бойові дії і приховано переміщуються, використовують антитепловізійні плащі, які запобігають виявленню теплової сигнатури вночі. А живу силу, ви самі розумієте, дуже важко відстежити. Тому сіра зона тут досить велика», – вже після цього епізоду розповідає Вадим, офіцер 25-ї ОПДБр.

Бої у Покровську – зовсім не такі, як в Бахмуті. Тут уже немає боїв за кожен будинок – тактика змінилася, зважаючи на нові реалії, розповідає офіцер 82-ї ОДШБр із позивним «Лев».

«Специфіка війни в місті – це виставити свою піхоту в найбільш вірогідні [шляхи просування] і зайняти найбільш вигідну позицію – це якась багатоповерхівка, якийсь поверх, з якого добре оглядається місцевість, перед відкритою ділянкою місцевості. І перед піхотою виставляється стрім. Наші дрони літають, виявляють противника і максимум прикладаємо зусиль для того, щоб цей противник не підійшов до нашої позиції. До нашої піхоти», – зазначає «Лев».

На початок грудня значну частину Покровська українські військові визначають як сіру зону – а це кілометри міської забудови. У НАТО ж анонімно твердять, що російські війська контролюють 95% міста.

У 7-му корпусі швидкого реагування ДШВ, який керує обороною в цьому районі, кажуть – ЗСУ діють переважно на північ від залізниці – хоча зіткнення відбуваються і на південь від неї. Поняття контролю над будівлями або вулицями зараз дуже умовне.

«Тобто ми штурмуємо – буквально за 15-20 хвилин противник починає штурмувати. Деякі об’єкти переходять із рук у руки. Буває таке, що по декілька разів на день. Тобто ми прийшли, зачистили, закріпились. Прийшов противник – проводить штурмові дії, закріпився. Потім ми відновлюємо позицію, потім знову противник намагається її відновити. Знову ж таки – це стосується більш ключових точок», – змальовує ситуацію в місті офіцер 82-ї ОДШБр «Юрист».

«Противник намагається проходити з усіх напрямків. Він не обирає собі один напрямок і намагається його протиснути. Він намагається протиснутись там, де йому дають протиснутися. Намагаються просто бігти вперед, добігти до визначеної точки, поставити прапор, через 15 хвилин загинути, але швидко доповісти, що вони щось захопили», – доповнює комбат 25-ї ОПДБр Олександр.

На Покровському напрямку російська армія зосередила понад 150 тисяч військових – про це наприкінці листопада заявив Володимир Зеленський. Це ділянка фронту, приблизно, від селища Котлине до Добропілля. Основні російські сили тут – це 2-га і 51-ша загальновійськові армії. Перша в основному атакує через міста – тобто з півдня. Друга зосереджена на північному сході агломерації та, частково, відповідає за просування у Мирнограді. Щомісяця боїв це угруповання РФ несе значні втрати, кажуть у 7 Корпусі ДШВ.

«В середньому – це 1200 одиниць особового складу знищеними. Пік ми спостерігали в жовтні. Тоді 7-й корпус швидкого реагування знищив більше від двох тисяч одиниць особового складу противника. На даний момент (наприкінці листопада – ред.) ця цифра сягає 1150.

Перекидають [до Покровська] з інших напрямків резервні їхні підрозділи, які мали б виконувати інші завдання. Проте командування їх швидко перекинуло на Покровський напрямок», – розповідає офіцер відділу комунікацій 7 Корпусу ДШВ Сергій Окішев.

Загострення бойових дій відзначає і Вадим, яки щодня спостерігає за обстановкою з командного пункту одного з батальйонів 25-ї ОПДБр.

«Збільшується інтенсивність бойових дій. Противник, як би це прикро не було, але, частково, має успіх. Ми, в свою чергу, стримуємо противника. Але самі розумієте, які сили і засоби противника, які застосовуються на даному напрямку. Даний напрямок дійсно важкий».

Російські війська підійшли до південних і південно-східних околиць міста ще на початку цього року – наприкінці січня лінію вдалося стабілізувати за три-п'ять кілометрів від міської забудови. Незважаючи на постійні штурми, оборона залишалася відносно стабільною до середини літа. У цей момент від ударів російських дронів сильно почала страждати українська логістика.

На власному досвіді це відчув оператор БПЛА 68-ї окремої єгерської бригади із позивним «Феміда». Він займається розвідкою і скидами боєприпасів із «Мавіків» – як правило, саме оператори цих БПЛА одними з перших стоять в обороні позаду піхоти.

«Перебили логістику до такого стану, що автівкою можна було під’їхати до Покровська десь кілометрів на 10-15. І тобі доводилося в сам Покровськ, а працювали ми аж на самому краю Покровська, доводилося ходити по 20 км пішки. Це 3-4 години, 5 годин.

Ти береш бронежилет важкий, каску важку, 30-40 кг портфель. Ми освоювали роботизовані комплекси. З цими комплексами працювали для того, щоб трошки собі полегшити завдання. Сам момент пересування. Тобто це зменшувало час цього руху.

Приблизно в той же час у ЗСУ почалися складнощі з розвідкою. Саме в районі Покровська і Мирнограда російські військові почали масово застосовувати скопійовані в української армії FPV-перехоплювачі для полювання за розвідувальними БПЛА.

Як розповідає морпіх із позивним «Торрес», через це бортів стало відчутно менше, як і можливості вести розвідку в глибині оборони противника. Що, в результаті, також вплинуло на оборону Покровська в цілому.

«Ми ж не знищуємо колони на далеких підходах. Не знищуємо «Гради» і будь-яку техніку, яку вони готують, щоб здійснити штурм. Ми вже її бачимо, коли штурм відбувається. Ми можемо зараз єдине що зробити, яка наша допомога, це знищити артилерію, щоб вона не знищувала наші передові позиції. Цим ми і займаємось. Протидія артилерії. Це основна робота зараз.

Ну і плюс, якщо відбувається якийсь штурм, побачити колону далі, ніж її може побачити інший низьколітаючий засіб», – розповідає оператор розвідувального крила батальйону безпілотних систем «Корсар» 38-ї ОБр МП.

38-ма окрема бригада морської піхоти на цьому напрямку вже понад рік. У тому числі завдяки морпіхам вдалося стабілізувати лінію фронту поблизу Мирнограда – коли російська армія швидко просувалася після падіння Очеретиного.

Протягом року оборонних боїв бійці тут чітко бачили, як ситуація навколо Покровська з місяця в місяць ставала все складнішою і все більше відчувалася перевага російської армії в кількості піхоти.

«Коли ми заїхали сюди – це був жовтень (2024 року – ред.), піхотні штурми не припинялися. Механізовані колони були невеликі, але вони були. Піхотні штурми були постійно. Як ми чули – за весь цей час наша бригада не втратила жодної позиції. Через правильну побудову роботи всіх ланок в бригаді. Зараз стало складніше, тому що є просування зліва, справа. І росіяни вчаться. Вони вчаться у нас. Вони масштабуються і це дає певні складнощі», – каже «Дзиґа», також оператор БПЛА у батальйоні «Корсар» 38-ї ОБр МП.

Оборона Покровська і Мирнограда нерозривно пов’язана. Протягом тривалого часу російські військові намагалися вклинитися між цими містами, але це їм не вдавалося. За понад рік боїв тут «Феміда» із впевненістю говорить про те, що призвело до поточної ситуації.

«Брак людей в піхоті. Смуга велика. Це кілометри, кілометри протяжності. В принципі, контролювати таку велику смугу важко. Важко з тою кількістю особового складу, яка на той момент була на ЛБЗ. Ти ходиш пару місяців [по місту] – вони десь там засідають і немає прямої видимості. Тому вони, в принципі, себе ніяк не виявляли по місту.

Команда рухатися у них, скоріше за все, була до самого кінця Покровська, щоб перебити повністю логістику, щоб не допустити Сили оборони до міста, щоб не було вуличних боїв. Не вийшло у них взяти так легко, як їм хотілося, в принципі. Бо все одно заходять підрозділи, працюють. Тобто стримували, скільки могли. Стабільну ситуацію тримали добрий майже рік».

Просочування російських піхотинців у місто, про яке згадує «Феміда», в результаті, дуже сильно відбилося на стабільності української оборони Покровська. Влітку сюди перекинули штурмові підрозділи ЗСУ і ситуація, тимчасово, покращилася. Але шукати ворога обмеженими силами було складно – місто велике. Та й у ньому, на той момент, залишалося багато цивільних.

«Вони (російські військові – ред.) перевдягалися в цивільних і так далі. Виявити їх важко. Бо там така обстановка в Покровську була, що там близько двох тисяч цивільних. Вони ходять по вулиці. Розумієш, що десь пі**** вже ходять – через дорогу, буквально. Метрів 700-800.

Ставили на позиції камери відеоспостереження, щоб можна було виконувати свої безпосередні функції. Один пілот на позиції, два заряджаючих. І один пілот, який доба за добою літає – він не буде ще на «СПшці» стояти і дивитися, щоб пі*** на вулицю не зайшов. Доводилося пристосовуватися до цих умов».

«Феміда» каже, що екіпажі БПЛА залишалися на околицях Покровська навіть у той момент, коли в тилу у них вже були російські військові. Відійшли вглиб міста лише після того, як частина позицій для польотів була фізично знищена, а обладнання розбите.

– Тими «карачками», тими вулицями якось відходили по тих маршрутах, як завжди виходили. І не потрапили під приціл ворожих ДРГ. Відкотилися трохи далі. Через години дві там проходив екіпаж – теж відтягувався. І весь екіпаж вступив в стрілецький бій і був «задвухсочений».

– З бригади?

– Ні-ні, суміжники. Мінометка працювала. І екіпажі БПЛА – вони працювали до останнього. Бо багато вуличних сутичок серед пілотів і мінометників. Так само заходили, виходили. Ніхто толком не розумів у масштабах картинку.

Покровськ і Мирноград протягом багатьох місяців щодня перебували під масованими ударами авіабомб. Часом, за один день на агломерацію скидали понад сотню КАБів – це більше від половини того, що Росія, в середньому, застосовувала по всій лінії фронту на добу. По Мирнограду, в тому числі, досі регулярно б'ють надважкими ФАБ-1500. Удари тепер змістилися і за Покровськ, каже «Лев»:

«Все, що виявляється – десь якісь засічки артилерії, десь вони побачили, як наш дрон сів – наприклад в посадці. Навіть вони можуть не знати точну точку – вони просто в той район, наприклад, випускають від 10 до 15 КАБів, бо побачили, що там сів наш дрон. Відповідно, в них цих засобів вистачає, на жаль. В них цей напрямок у пріоритеті. Всі ці засоби зосереджені на цьому напрямку. Вони їх не шкодують».

Часткова окупація Покровська та міські бої створили дуже складну ситуацію для української оборони в Мирнограді та на його околицях. Район оборони там тримався стабільно навіть у розпал вуличних боїв у Покровську – незважаючи на механізовані штурми та спроби інфільтрації піхоти. Проблемою стало прагнення противника взяти місто в кільце. Щоб цього не допустити, сюди перекинули резерви.

«Основні зусилля ворога направлені з двох боків – з південного заходу і з півночі. Підрозділи, які підпорядковані 7-му Корпусу швидкого реагування розбивають противника в районі селища Красний Лиман не даючи їм там закріпитися і провести дії. Основна мета була не допустити оточення міст Покровська та Мирнограда, а також зберегти та покращити логістику сил оборони України. Це на короткостроковий період. І якщо говорити про теперішній момент – оточення Покровська і Мирнограда немає. Логістика – тяжко, важко, вона є і вона працює», пояснює офіцер відділу комунікацій 7-го Корпусу ДШВ Сергій Окішев.

Коментар від корпусу Донбас Реалії отримали в кінці листопада, але вже в грудні аналітики проєкту DeepState заявили, що при спробах пройти в місто українські військові вступають у стрілецькі бої – тобто їм доводиться йти через сіру зону, яку російські військові мінують. Щоб забезпечити гарнізон необхідним, кожна ніч тепер – це конвеєр постійних польотів для операторів БПЛА 38-ї ОБр МП. Адже значна частина логістики йде повітрям. Землею – ніяк, розповідає «Куба» – оператор вантажного коптера.

«Вона не те що затруднена – її майже немає, – каже він. – Тому так. Великі пташки роблять свою справу дуже добре. Від їжі до обладнання якогось. Тобто що потрібно хлопцям нашим – у своїх силах намагаємося допомагати.

Поруч із «Кубою» – «Мала». Вона якраз готується до початку нічної зміни за пультом БПЛА – специфіка і інтенсивність польотів змінилися в останні тижні.

«Раніше в нас, умовно, була зміна нічна, – розповідає «Мала». – І там було 15 вильотів, умовних, на ураження і 5 на логістику. Зараз в нас 5 на мінування, 15 на логістику. Отак все відбувається. Звісно, ніч коротка – ми не встигаємо це все робити. Але по пріоритетах обираємо, що важливіше занести і працюємо.

Старлінки мені не подобається носити – вони сильно «парусять». А так – то все носимо. Все, що скажуть – все занесемо. Просто треба придумати, як».

У той же час далеко не всі дрони долітають до цілі – їх підбивають, обстрілюють – із землі або ударами FPV противника, розповідає «Дизайнер». У майстерні він щодня ремонтує БПЛА перед місіями. Часто борти доводиться «канібалити» – збирають один робочий із кількох підбитих. Серед причин несправності є дві найпоширеніші причини.

«Волога погода. Є деякі частини борта, які не захищені – вологозахисту немає. Нам їх сюди привозять, ми їх висушуємо, перепаюємо, все ремонтуємо. А також велика проблема зараз із гризунами. Вони гризуть дрони і вони дуже люблять силікон, вони їх перегризають.

Якщо проблема десь в камері – кабель можна зробити за години півтори-дві, якщо проблема десь всередині – там, де «польотник», треба розбирати борт і це вже може затягнутися на 2-3 доби», – розповідає боєць 38-ї ОБр МП.

Від роботи таких бортів, без перебільшення, залежить стабільність оборони в Мирнограді, який, щонайменше, майже оточений російською армією. «Дизайнер» каже, що робить із побратимами все можливе, щоб був запас справних БПЛА:

«У нас є завжди бойові борти, які, буквально, через годинки 3 полетять . Мене піднімають о другій ночі – треба швидко, з позиції їде борт. З позиції приїхав, я на майстерню, швидко його зробили за години півтори, і він назад поїхав туди».

До кінця осені російські піхотні групи почали пробиратися і до міської забудови Мирнограда, каже «Мала»:

«На даний момент це теж піхотні групи. Вони бувають навіть по одній людині, навіть як сьогодні зранку. А буває таке, що по людей 10. Ну як людей. Під****. Ми майже кожного ранку залишаємося в чергуванні після нічної зміни. Чекаємо штурмів. Зазвичай коли туман сильний – вони лізуть. Але сьогодні щось, ніби, й туману не дуже то й було, а вони щось почали рипатися туди-сюди.

Нас підняли – полетіли, там одного забаранили, потім ще двох, потім ще одного. Просто сьогодні 4 штучки було, тому я запам’ятала. А що мені їх жаліти? Вони нас жаліють? Ні. От і я їх не жалію».

Але українським морпіхам, десантникам і всьому гарнізону доводиться складно. Є кілька варіантів розвитку подій, але кожен із них вимагає відповіді на запитання.

Чи буде наказ на виведення бійців? Або командування спробує налагодити логістику, якщо Мирноград остаточно опиниться в оточенні армії РФ? Або ж зроблять ставку на резерви, щоб пробити коридор для ротацій у місті? Україна зосередила в цьому районі значні сили, щоб не допустити повного оточення міста.

Для артилеристів 20-ї бригади НГУ оперативного призначення «Любарт» цей напрямок – новий. Вони тут лічені тижні. Але адаптувалися швидко і їхня стрільба вже дає результати, каже командир гармати із позивним «Фантом».

«Нам навішали: що все, [тут] піз***. Тут важко – хана. Так, важко. Але не так, як нам казали. Замаскуватися – важче. Є 300-ті, є 200-ті [серед противника]. Робота робиться. І командування задоволене, що стрільба хороша. І, само собою, ми», – каже він.

Навіть якщо просто слухати звуки навколо – вже стає зрозуміло, що українська артилерія стріляє в рази активніше. Правда, іноді доводиться швидко маскувати САУ, яка зараз рідко переміщається – у небі постійний гул БПЛА.

«Якщо стрільба, то рази 4 нам можуть дати відбій. І це знову маскування, з машини і в бліндаж. З одного місця в інше треба перебігати. Виходиш, слухаєш. А в Херсоні такого не було. Там по туннелях ти пройшовся і все. Бісило трохи. Туди-сюди ганяти оце. По-любому шукають [нас]. Слава Богу, поки, не знайшли».

Концентрація військ по обидва боки і залучення все нових підрозділів навколо Покровська і Мирнограда робить бої ще запеклішими. Військові не дають прогнозу про те, що може статися навіть у найближчі години. Лише докладають зусиль для стабілізації лінії фронту, хоч вона зараз і умовна.

«Можливо [напрямок] – він найважчий. Порівняно з чимось. Але, знову ж таки, не хотілося б ображати ті підрозділи, які там виконують бойові завдання. Не можу сказати, що на Куп’янському напрямку легше, а у нас тут тяжче. Я там не приймаю зараз участі, я там не виконую бойових завдань. Всюди важко, де є бойові дії. Де є бойові дії – є втрати. І це важко», – пояснює офіцер 25-ї ОПДБр Олександр.

«Все планування йде по одному місцю після першого пострілу. Воно, як правило, так і відбувається. Планується одне, а в ході виконання бойового завдання воно постійно переплановується. Кожну годину ухвалюються якісь рішення для того, щоб зберегти свій особовий склад, в першу чергу. А в другу чергу – виконати поставлене завдання.

Побачив по стріму, почув по радіостанції і максимально швидко ти маєш ухвалити рішення. Ми вживаємо якихось заходів – противник пробує нам ці заходи якось перебити. Воно постійно у нас змінюється», – пояснює офіцер 82-ї ОДШБр із позивним «Лев».

На бої за Покровськ і Мирноград впливають відразу дуже багато факторів. Постійні тумани разом зі щільною забудовою ускладнюють спостереження. Ситуація на полі бою постійно змінюється. Водночас дуже важливо постійно координувати дії з іншими підрозділами.

«Ситуація ускладнюється, але, знову ж таки, всі розуміють, що наша бригада ніколи не буде стояти на легкому напрямку. Всі розуміють важливість цієї задачі, важливість цього міста. Тому, знову ж таки, намагаємося робити все, щоб противник не зміг накопичитися і відкинути нас з міста. Всі заходи щодо цього вживаються, місто ніхто не залишає», – каже командир батальйону 25-ї ОПДБр Олександр.

«Деякі наші позиції Сил оборони втрачаються. Але запорукою нашої перемоги є правдиве відображення цієї ситуації для того, щоб можна було оперативно на це відреагувати. А виходить так, що ми просто не володіємо ситуацією. Нам кажуть, що там є дружні сили, ми якось на це розраховуємо – на якесь прикриття зліва, справа, а, врешті-решт, виходить, що зліва-справа в нас нікого немає і ми просто ліземо в якесь горло пляшки так-зване. Коли у нас зліва-справа перебуває противник і ми вимушені тримати фронт ну не на 360, але на 270 градусів це точно», – додає офіцер 82-ї ОДШБр із позивним «Юрист».

Зараз ніхто не може сказати – як і коли завершиться битва за Покровськ. Чи налагодять українські військові надійний прохід до Мирнограда або гарнізон виведуть – невідомо. Лінію фронту намагаються стабілізувати, а Росія кидає на напрямок все більше сил. Українські ж військові точно впевнені в одному – це далеко не остання битва в російсько-українській війні, а лише черговий етап великого протистояння.