В інтерв’ю білоруському виданню «Дзеркало» 23 лютого президент України Володимир Зеленський виклав нову політику щодо Білорусі.
- Який сигнал надсилає Україна санкціями проти Олександра Лукашенка і кому?
- Що Києву варто очікувати від Світлани Тихановської?
Ці запитання Білоруська редакція Радіо Свобода обговорювала із колишнім послом України в Білорусі (у 2017-2023 роках) і колишнім послом із особливих доручень МЗС України з питань Білорусі (у 2024-2025 роках) Ігорем Кизимом.
– Зеленський заявив, що у 2022 році, після початку війни, коли російські війська атакували Україну з території Білорусі, його команда виступала за удари бодай по російських позиціях у Білорусі. Він був проти цього. А тепер не виключає операцій проти російських ретрансляторів безпілотників і позицій «Орешників». Чому змінився підхід?
– Початок війни я застав у самій Білорусі. Не знаю, як команда Зеленського реагувала на перші удари, але тоді було абсолютно неясно, наскільки Лукашенко контролював ситуацію. Виходячи з інтерв’ю Зеленського «Дзеркалу» та його попередніх виступів, він поговорив із Лукашенком відразу після початку повномасштабної війни, і той сказав, що не контролює установки на території Білорусі – місця, звідки здійснювалася атака. Очевидно, це була маячня. Однак згодом він контролював усе під час тих ракетних і бомбових ударів, які здійснювалися з території Білорусі. Хочу нагадати, що останні удари, зафіксовані нами з території Білорусі, це був жовень 2022 року.
Тоді ще залишалася надія, що Лукашенко зупиниться раніше за Путіна
Що змінилося відтоді? На мій погляд, тоді ще залишалася надія, що Лукашенко зупиниться раніше за Путіна. Нагадаю, що у перші дні війни саме на території Білорусі відбувалися переговори між Україною та представниками Росії, у яких я брав особисто участь. Тому можу сказати, що тоді не було чіткої ясності щодо участі Лукашенка і білоруського боку в цій війні. Буду відвертий – тоді в мене були сподівання й надія, що все це дуже швидко завершиться.
Ігор Кизим та Олександр Лукашенко, Мінськ, 2017 рік. Кизим був послом України у Білорусі з 20 лютого 2017 року до 22 червня 2023 року
Незважаючи на всі попередження до Лукашенка, він продовжує підтримувати агресію
Зеленський каже, що спочатку існувала певна, хоча і наївна, як мені здається, віра, що Лукашенко справді не контролює ситуацію і не вступає в змову з росіянами. Тепер ситуація трохи змінилася. Незважаючи на всі попередження до Лукашенка, він продовжує підтримувати агресію. Зокрема, за допомогою пропаганди, що також є певним чинником гібридної війни. Він надає інфраструктуру, допомагає російському військово-промисловому комплексу, передає росіянам озброєння та розвідувальну інформацію – співпраця триває повною мірою.
Починаючи з розміщення ядерної зброї: чи відбулося це, чи не відбулося; можна принаймні говорити про наміри. Мова йде про розміщення певного об’єкта, про який він сам хизується, що «дуже добре зробив», хоча взагалі не зовсім зрозуміло, для чого це робиться.
На території Білорусі діють центри управління дронами – і це зафіксовано нашою розвідкою, про що сказав Зеленський. Позиція української держави така: не робіть дурниць – і буде добре. Зробив щось погане – отримав відповідь. Дійшло до того, що ми змушені відповідати військовими методами на дії, які нині здійснює режим Лукашенка проти України.
– Протягом чотирьох років українські експерти, деякі спікери на кшталт Михайла Подоляка говорили: «Ні-ні-ні, у нас кордон – тисяча кілометрів. Якщо Україна буде завдавати ударів по території Білорусі – неважливо, по російських військах, по НПЗ чи чомусь ще – тисяча кілометрів – це відкриття другого фронту. Україні це просто невигідно, і тому не варто». Зараз, наскільки я розумію, формула змінилася?
Другий фронт нікому не потрібен
– Тисяча кілометрів як була, так і залишилася. 1084 км – це державний кордон. Давайте будемо відвертими: війська Білорусі так і не переступили цей кордон. Я хочу повернутися до слів нашого колишнього міністра Дмитра Кулеби, який чітко сказав: військова агресія і розрив дипломатичних відносин відбудуться відразу, як тільки перший чобіт білоруського солдата перетне український кордон. Очевидно, другий фронт нікому не потрібен, і це було стримуючим фактором.
Деякі підрозділи перебували там на ротаційній основі: приїжджали з фронту для тренувань. Це радше був ефект стримування, щоб Лукашенко не наробив дурниць і не надсилав війська в Україну. Наші прогнози були такими: білоруська армія та народ не готові воювати на цьому фронті самі.
Я завжди підкреслював, що для України нашими союзниками є білоруський народ, а не режим, який зараз при владі. Коли я спілкувався з білорусами, відповідь була однозначно негативною на запитання: «Чи піде армія Білорусі воювати проти України?» Одного разу я запитав одну маму: вона відповіла: «Знаєте, у білорусів дуже добрий досвід партизанської боротьби: підемо в ліси, а проти України воювати не будемо». Тому я виключав можливість нападу саме білоруської армії через північний кордон.
Для нас головну загрозу становила саме присутність російських військ на території Білорусі. Це і трапилося.
Білоруський військовослужбовець стоїть із пристроєм для боротьби з безпілотниками на кордоні з Україною в пункті пропуску «Нова Гута», Гомельська область, Білорусь, 28 січня 2025 року
– 18 лютого президент Зеленський ухвалив рішення про санкції щодо Лукашенка. Він, до речі, вже давно перебуває під санкціями Євросоюзу. Але разом із ним – сотні білоруських чиновників, силовиків, суддів, пропагандистів – це сотні людей. А Україна запроваджує санкції лише щодо Лукашенка. От в інтерв’ю «Дзеркалу» Зеленський сказав: «Можливо, щодо сім’ї – це наступний крок». А от щодо сотень людей, як це зробив Європейський Союз, такого не планується. Чому таке обмеження?
Запровадження санкцій проти Лукашенка – це вже вершина піраміди
– По-перше, це якраз навпаки. Запровадження санкцій проти Лукашенка – це вже вершина піраміди, до якої санкції поступово вводилися. Можливо, ви не в курсі, але ще з часів мого перебування на посаді у 2022 році ми запроваджували санкції і проти пропагандистів, і проти військових. І взагалі Україна була однією з перших держав, яка приєдналася до європейських санкцій, запроваджених після подій 2020 року. На відміну від, наприклад, Молдови чи Грузії.
З початку військової агресії в нас уже було багато санкцій проти чиновників, які брали участь, зокрема в пропагандистських акціях. Назву вам, наприклад, Григорій Азаренок - білоруський телеведучий, який активно підтримує режим Олександра Лукашенка та виступає з різкою антизахідною й антиукраїнською риторикою.
Вадим Гігін - білоруський політичний коментатор, історик і медіаменеджер. Відомий як провладний ідеолог офіційного Мінська. – їх було багато, найбільш активних у цьому плані. Це був, скажімо так, пул, за який відповідало МЗС.
Проти військових, які підтримали російську агресію, також були запроваджені санкції. Проти прикордонника Лаппо, проти командирів, які брали участь в оперативному командуванні «Південь» і «Північ».
Були ухвалені секторальні санкції проти всього військово-промислового комплексу. І тут ми навіть випередили багато європейських країн, які частково вводили санкції.
Микола, Олександр, Віктор і Дмитро Лукашенки на суботнику
До речі, були санкції й проти дружини Лукашенка – навіть жартували, що проти дружини ввели, а проти самого Лукашенка ще ні. Тобто це було логічним завершенням – введення санкцій проти самого Лукашенка. І проти його синів також, зокрема проти Віктора, який очолював безпекову структуру та був радником з питань національної безпеки.
Отже, санкції проти білоруського режиму вводилися поступово: і проти військових, і проти пропагандистів, і проти чиновників, і проти сім’ї Лукашенка.
Тому не можна казати, що санкції ввели лише проти Лукашенка.
– Далі питання про тезу, яку кілька разів повторив президент Зеленський у своєму інтерв’ю: «Білорусь сильно ризикує». Чим вона ризикує?
– Насамперед – втратою незалежності та суверенітету. Подальше втягування Лукашенка у війну фактично веде до втрати суверенітету, коли збройними силами Білорусі керуватимуть уже не з Мінська, а з Москви. Зараз це частково так виглядає, але певний суверенітет ще зберігається.
По-друге, це ризик втягування Білорусі в гарячу фазу війни. І якщо щось нове відбудеться з території Білорусі, мовчання України вже не буде. Повторення 2022 року не буде. Тоді були сумніви, нерішучість, але зараз ситуація інша.
Якщо Білорусь буде втягнута у війну – навіть обмежено, наприклад, силами спеціальних операцій чи іншими формуваннями – це може стати кінцем Білорусі як незалежної держави. Це пряма загроза її суверенітету й територіальній цілісності.
Навіть у диктатурі масове небажання воювати має значення
Щодо подій 2022 року. Президент Зеленський сказав: «Росіяни намагалися втягнути Білорусь у війну. Одна з ідей була, щоб білоруси живою силою заходили на територію України, лякали нас, розтягували наші сили». Але так і не втягнули за чотири роки. Чому?
Ймовірно, такі плани були. Що саме завадило – складно сказати. Можливо, Лукашенко відмовився або намагався переконати Путіна, що це невигідно. Можливо, зіграли роль внутрішні настрої в білоруському суспільстві. Хоча Білорусь – диктатура, але навіть у диктатурі масове небажання воювати має значення.
25 січня 2026 року у Вільнюсі зустрілися білоруська демократична лідерка Світлана Тихановська та президент України Володимир Зеленський
– Демократична лідерка Білорусі Світлана Тихановська, ймовірно, вперше за чотири роки війни відвідає Україну. Вона давно цього хотіла, але з Києва – з офіційних і експертних кіл – навіть після зустрічі Зеленського з Тихановською у Вільнюсі українські експерти в інтерв’ю Радіо Свобода казали: «А що Тихановська може дати?». Чи змінився тепер підхід України?
– Я був чиновником. До речі, сьогодні рівно рік, як я залишив посаду посла з особливих доручень. І скажу так: коли переходиш до кола експертів, трохи змінюється ставлення до подій. Бо не всі експерти добре розуміють, як готуються документи, державні рішення.
У нас було доволі негативне ставлення до Тихановської
З самого початку в нас було досить негативне ставлення до Тихановської як до особистості. Коли я став послом з особливих доручень два роки тому, мене здивувало дуже негативне ставлення до неї, до структур, які вона очолює, і до багатьох представників білоруського демократичного руху загалом.
Причини були різні. Хтось згадував її ставлення до Криму, до Росії, її висловлювання на кшталт: «Росіє, прийди й допоможи нам усунути Лукашенка» тощо. Не буду перераховувати всі причини.
Нам дійсно треба було вжити заходів, щоб змінити це ставлення. Для мене від самого початку було очевидно, що така ситуація ненормальна: існують структури демократичних сил, які уособлюють частину білоруського суспільства, проти Лукашенка і проти агресії, а ми з ними не спілкуємося.
Тоді почалася робота з підготовки певних тез і стратегії, як далі комунікувати з Білоруссю. Це була не моя ідея, а ініціатива нашого попереднього міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, яку ми реалізовували через моє призначення і через мою присутність на численних заходах, що проводилися білоруськими демократичними силами за кордоном і в Україні. Я спілкувався, був на конференціях, і в ЄС, і на конференції «Нова Білорусь» у 2025 році. Тобто, ми почали спілкування таким чином, щоб поступово рухатися вперед.
Виходимо з того, що білоруські демократичні сили представляють ту частину білоруського суспільства, яка виступає проти агресії та проти курсу Лукашенка на співучасть в цій агресії. Тому, хочемо ми цього чи ні, вони зараз – ситуативний союзник, і ми маємо з ним працювати.
Що вони можуть зробити – це вже інше питання. Не обов’язково привезти бронетранспортер: можна, наприклад, завезти генератор чи обмундирування для одного білоруського солдата. Завжди можна знайти спосіб бути корисним у спільній справі, і українська держава має користуватися такою можливістю.
Відповіді відредаговані для стислості, дивіться більше тут: