Доступність посилання

ТОП новини

Концепція товариша Табачника не збігається з уявленням українців про свою державу – Брюховецький


Вячеслав Брюховецький, почесний президент НаУКМА, і Ольга Гнатюк, літературознавець, перекладач, про необхідність збереження автономії університетів

Незалежність університетів (I)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:11:39 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ
Частина перша

Незалежність університетів (II)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:13:57 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

Частина друга

– Всесвітньовідомий університет у Кембриджі – це незалежна самоврядна корпорація, яка посилає до британського парламенту двох своїх депутатів.

У Києво-Могилянській академії тепер не дозволяють здійснювати підготовку докторів філософії, не затверджують статус і правила прийому на наступний навчальний рік.

Тим самим, можливо, Міносвіти хоче вказати, що воно не погоджується з рішенням Києво-Могилянської академії вимагати від вступників сертифікати з англійської мови на всі спеціальності.

Про це було заявлено якраз президентом Києво-Могилянської академії у період між Новим роком і Різдвом.

Пане Брюховецький, Ви Києво-Могилянську академію виняньчили, як дитя. Тепер вона стоїть на власних ногах, на Вашу думку?

В’ячеслав Брюховецький
В’ячеслав Брюховецький:
Звичайно. Їй скоро вже 20 років. Вже заміж пора. Стоїть на ногах і буде стояти.

– Чому ж така ситуація? Чому зараз чиниться тиск?

В’ячеслав Брюховецький: Тиск на Києво-Могилянську академію чинився завжди. І не тільки зараз. Просто зараз він набув таких спотворених форм, оскільки міністром став дуже одіозний політичний так званий діяч, товариш Табачник, який давно має свою концепцію, яка не збігається з уявленням українців взагалі про свою державу.

Тиск на Києво-Могилянську академію чинився завжди. Просто зараз він набув спотворених форм, оскільки міністром став товариш Табачник, який давно має свою концепцію, яка не збігається з уявленням українців про свою державу
І я вважаю, що великою мірою він виконує замовлення іншої держави. Ці замовлення йдуть із Москви. Видно по всьому. Навіть по тому, як змінене керівництво Центру незалежного тестування. Прийшла людина, яка відверто українофобська або, принаймні, дуже негативно ставиться до українізації нормальної, не силуваної якоїсь, України.

– Ви особисто знайомі з цією пані?

В’ячеслав Брюховецький:
Ні. Але я багато читав про цих «піщєрних нацийаналістов» і про все таке інше. Так що вона досить відома особа.

Отже, тому не дивно, що цей конфлікт виник. Ми передбачали, що він буде. І в принципі готові до того, щоб обстоювати свої права. У нас є певні важелі це робити. І ми це будемо робити.

– Пані Гнатюк, як існує незалежність польських університетів? У яких вимірах?

Ольга Гнатюк
Ольга Гнатюк:
Варто взагалі згадати про те, що таке автономія університету. Я не збираюся переповідати всієї історії майже тисячолітньої автономії університету.

Я згадаю лише про Болонський університет, який ще в 12 столітті втішався автономією. Звичайно, це був трошки інший вид автономії, аніж автономія в модерних державах. Коли йдеться про модерні держави, і це обов’язково є Magna Charta Universitatum, підтверджена ще й болонськими рішеннями і деклараціями ректорів різних європейських вишів. І цим користуються практично всі університети європейських і не тільки європейських держав, так само і в США, і в Канаді, і в усьому більш-менш вільному світі. Питання автономії університету є самоочевидним.

А що це означає? По-перше, свобідний вибір влади університету на всіх можливих рівнях, починаючи від ректора університету, закінчуючи владою різних факультетів. І це означає також право розпоряджатися власним майном і фінансами, економіку провадити. Це означає в першу чергу свободу слова, свободу думки, на чому ґрунтується модерна держава. Отже, свобода проводити дослідження і не дозволяти впливати політиці чи економіці на ці дослідження, на те, як влаштоване університетське життя, право розпоряджатися, право встановлювати власні принципи на території університету. У тому числі і в першу чергу, мабуть, що статут університету – це є те перше правило автономії університету.

Але те, що найголовніше, то це свобода висловлювання, свобода проголошувати власні погляди, якщо вони підтверджені певними прийнятими дослідженнями, тобто, прийнятими висновками із досліджень.

– За існування СРСР і за керівної роль Компартії і в Польщі ідеологічна схема втручалася і в освітню. І це була просто норма, на якій вибудовувався цей ідеологічний базис.

Ольга Гнатюк:
1968 рік, коли протестували масово студенти. Ніхто не зважився завести міліцію на територію університету. Автономія університету була
І так, і ні. Тобто, до деякої міри автономія університету була збережена. Навіть тоді.

По-перше, я згадаю 1968 рік, коли протестували масово студенти. І, звичайно, ніхто не зважився завести міліцію на територію університету. Автономія університету була. Тому придумали такий хід, що цивільно одягнений робітничий колектив, тобто це вже не органи влади, а нібито цивільні особи проникнули. Вони й били студентів. Таким чином намагалися обійти цей принцип. Але не сміли порушувати цей принцип автономії університету, зайти на територію університету. Охоронцям чи представникам влади це було просто немислимо. Навіть (я наголошую!) це був 1968 рік.

Звичайно, намагалися впливати на вибори ректорів, але все ж таки були вільними ці вибори. Звичайно, можна було погоджуватися чи не погоджуватися, але все-таки ці вибори були вільними. Як тільки прийшло більше свободи 1980-го року, негайно були проведені нові вибори ректора, і був обраний знаменитий професор, історик Середньовіччя Генрик Самсонович.

– Яка ситуація в Україні? Можливо, продемонструє ситуація з Донецьким державним університетом. Там колектив обрав ректора. Це була не та людина, яку пропонувало Міністерство освіти. Відразу після цього почалися обшуки у кабінеті дружини обраного ректора. Хоча влада стверджує, що ці обшуки не мають стосунку до того, що іншу людину обрали…

Пане Брюховецький, Ви можете назвати якісь конкретні моменти, на Вашу думку, тиску Міносвіти щодо Києво-Могилянської академії?

В’ячеслав Брюховецький:
Методом тиску є те, що сьогоднішній міністр сам визначає, які сертифікати повинен вимагати університет у своїх вступників. Професори, а не міністри визначають найважливіше для автономії університету – це навчальний план
Цей тиск нібито формально має якісь підстави. Я вважаю, методом тиску є те, що сьогоднішній міністр сам визначає, які сертифікати повинен вимагати університет у своїх вступників. Він, очевидно, дуже розумний, він може визнати і те, що з ветеринарії треба, і з економіки, і з філології. Раніше це робили університети, тобто ми вже відходимо назад. Навіть за радянських часів не було таких речей. Все-таки університети, професори, а не міністри визначають те найважливіше для автономії університету – це навчальний план, як учити студентів, чому їх вчити і що вони повинні знати. А не міністри це визначають. Тим більше такі.

Отже, друге питання. У час, коли товариш Табачник був віце-прем’єром з гуманітарних питань, Україна приєдналася до Болонського процесу. Я пам’ятаю, як тоді радів Табачник і рапортував, що от ми приєдналися. Хоча мені тоді довелося навіть виступити, що віце-прем’єр не розуміє суть Болонського процесу. Він його справді не зрозумів.

Як же відбувається сьогодні відступ від Болонського процесу? Болонський процес передбачає мобільність студентів. І саме тому Києво-Могилянська академія майже 20 років вчила студентів англійської мови і вимагала. І ні в кого не виникало сумнівів у тому, що це потрібно. Тепер же нам Табачник вказує: ні, ви економістів не маєте права перевіряти на знання англійської мови! Він що, не розуміє, що бути сьогодні економістом хорошим і не знати англійської мови – це значить, що йти знову у колоніальний стан до московського царства, тому що не можна бути фахівцем?!

Я хочу повідомити «радісну» новину всім абітурієнтам. Міносвіти в цьому році на 42,1% зрізає держзамовлення. Таким чином комерціалізується освіта. Міністерство встановлює квоти, 90% випускників можуть продовжувати освіту. 10% апріорі вважається не здатні одержати повну вищу освіту. 60% повинні йти на навчання на спеціалістів, а 30% – на магістрів
Або з фізики. Та всі фізики світу говорять англійською мовою! А нам заборонено сьогодні приймати сертифікати. Ми просто хочемо сертифікат, щоб засвідчив, що людина знає мову.

Або, скажімо, заборона, або не введення, а ми мали минулого року виконати всі вимоги Болонського процесу, до речі, про трирівневість освіти: бакалавр, магістр і доктор. Нам заборонено. Ми своїми ресурсами організували декілька програм докторських, так як відбувається у світі. Не аспірантура, докторантура наша, яка (я сам через це пройшов) нічого не дає. Принаймні, я був в аспірантурі. Якщо сам не працюєш. І все. А саме навчання докторів, те, що весь світ уже давно сповідує, реалізує і бачить успішність цього, то ні - ми мало того, що це не ввели, хоч були зобов’язані, а між іншим стоять наші підписи під Болонською декларацією. І зобов’язані до 2010 року це зробити.

Тепер Табачник взагалі забороняє нам такі студії, хоча ми все рівно (я можу підтвердити) їх будемо проводити, і ніхто нам їх не заборонить робити.

Дивіться,є лист від Міністерства освіти і науки, в якому є дуже цікаві речі, підписані тим самим Табачником. Наприклад, я вже не кажу про те, що це я хочу повідомити «радісну» новину всім абітурієнтам. Міносвіти в цьому році на 42,1% зрізає держзамовлення. Тобто, будете гроші платити. Тобто, таким чином комерціалізується освіта. Для всіх вишів. Це не тільки для нас, для всіх.

Але знову-таки, хіба можна для всіх? Є університети, де конкурс 1,3 людини. У нас до 30-ти. Це теж ненормально, бо не повинні бути такі конкурси. Але треба давати просто університетам, куди хочуть діти йти, замовлення. А інші? Хай уже виживають, якщо до них не хочуть просто йти. Але робиться це для всіх однаково.

Далі ще цікавіше. Тут написано так, що після закінчення бакалаврської програми (ну, вже змирилися – є бакалаври – нікуди не дінешся) міністерство встановлює квоти, що тільки 90% випускників можуть продовжувати освіту. 10% апріорі вважається, що вони не здатні одержати повну вищу освіту.

Я вже не вникаю у ці деталі абсурдності того, що бакалавр – це не є вища освіта. Добре. І як же розподіляється? І в цьому документі написано так, що 60% повинні йти на навчання на спеціалістів, а 30% – на магістрів.

Тут виникає питання. А за Болонською декларацією, яку свого часу підписав міністр освіти України, у 2010 році у нас не повинно було готуватися спеціалістів, ми мали б перейти на європейську систему: бакалавр, магістр, доктор. А, виявляється, тепер реанімується 60% випускників бакалаврських програм мають піти на програми спеціалістів.

– З якою метою це робиться?

В’ячеслав Брюховецький:
Щоб зламати саму цю систему підготовки, яку Україна…

Я хочу спитати: «пацан же сказал», а чому ж не виконує цей «пацан»? Це вже навіть не «по понятіях» живуть. Ми підписали, ми повинні увійти, а нам кажуть: ні, докторські програми не треба, давайте назад до спеціалістів.

– У нас є слухач.

Слухач: Я так чув, що Партія регіонів і ті, хто зараз, антинародна влада, яка є при владі, хоче щось збудувати нового в Україні: чи нову Україну, чи новий народ в Україні. Я бачу, що зникають з ефірів українські програми або, як кажуть, «на Україні» пускають фільм і українську мову дублюють російською мовою.

Панове, як ви вважаєте, що ця антинародна влада може збудувати в Україні українського через 10 років, якщо вона зараз Україну просто давить?


– Оскільки в нас тут немає представників влади, то я мушу сказати, що якщо прочитати те, що декларується, і те, що оголошується, те, що пишеться, то насправді все, що робить влада, то це все задля того, щоб модернізувати і реформувати Україну.

Пані Гнатюк, якщо, наприклад, у Польщі виникає якась конфліктна ситуація щодо наповнення самого процесу навчання чи щодо якихось інших моментів, про які говорив пан Брюховецький, як вирішує це наукова спільнота разом з Міністерством освіти Польщі?

Ольга Гнатюк:
Звичайно, без конфліктів не буває. Але є певні речі, які є просто немислимі. Тобто, немислимо, щоб, скажімо, міністерство визначало ті чи інші принципи прийому. Це визначає таки університет і конкретно на основі рішень вченої ради конкретного факультету на різні напрямки. Є певні правила прийому. Звичайно, що є зовнішнє тестування. І воно вже існує добрих 10 років. І на цій основі, плюс якісь додаткові документи, приймаються студенти.

Якщо є конфліктна ситуація з приводу якихось деталей, сертифікатів чи інших питань – ну, є просто основний принцип, що влада не може втручатися у фінансові проблеми, у майнові проблеми, не може втручатися у навчальний процес, не може робити тиску ніякого. Це відразу викликає протест і в самих ректорів чи в академічної спільноти.

Але також є кола, які є поза міністерством, тобто існує рада ректорів і рада вишів недержавних, і є спільна конференція ректорів. Тобто, є достатньо багато різних кіл і різних важелів, і форумів, на яких можна висловлювати свої думки. Звичайно, перша основа – це є закон про вищу освіту.

В’ячеслав Брюховецький:
І не тільки,між іншим, у Польщі. Я Вам скажу, що я був у Кембриджі. І була дуже цікава така зустріч з ректором, ми говорили, говорили, він розповідав про всі свободи. А це приватний університет. Так от, цей приватний університет на 80% фінансується державою – Великобританією.

Я запитав: чекайте, а як вас перевіряють? Він каже: нас не перевіряють, нас фінансують. Просто з державного бюджету вони фінансуються. Вони ж готують фахівців для кого? Для Великобританії. І держава це підтримує. Я питаю: як вас перевіряють? А він каже: ніяк. А я кажу: чому? А він: тому, що держава нам довіряє. І це прописано в законі.

І я сказав одному чиновнику, який їздив з нами, з цією делегацією: ви чуєте? А він сказав мені так: у нас поняття «довіра» в законодавстві не існує.

– Пане Брюховецький, як Ви оцінюєте проект закону про вищу освіту? Що нас очікує?

В’ячеслав Брюховецький:
Дуже цікава ситуація. Є один проект закону, який постійно лобіює міністр освіти, науки і всього, що там тепер туди йому додали. А цей проект дуже назадницький. Проект, який відкидає нашу освіту на майже два десятиліття. Тобто, там реформується освіта на радянський штиб: централізовано, «послушаніє», ледь не строєм треба буде водити студентів на лекції. Там сказано: університети мають автономію. Але реально тієї автономії там ніде немає.

Але, на щастя, є інший законопроект, який теж вийшов з Партії регіонів, проект Юрія Мірошниченка, представника Президента України у парламенті. Цей проект найкращий з усіх, які мені доводилося читати за роки незалежності. Це справді проект, на якій базі можна нашу освіту виводити на європейський рівень. Я дуже сподіваюся, що наш парламент ухвалить таки цей закон, а не той, що хоче товариш Табачник.

– Ви пана академіка Литвина не запитували, який йому законопроект більше імпонує?

В’ячеслав Брюховецький:
Ми з ним не спілкуємося, тому я не запитував.

– Пані Гнатюк, чому важливим, на Вашу думку, для суспільства є те, щоб університети мали автономію?

Ольга Гнатюк:
Перш за все тому, що це є основа основ: свобода слова, свобода, коли йдеться про академічне життя, досліджень. Наші розуміння того, які елементи складаються на автономію, то ще раз можна повторити: це свобода досліджень, свобода слова, свобода розпоряджатися майном, це свобода встановлювати власні принципи на власній території. Це може бути зразком для функціонування цілого суспільства.

Але треба наголосити, що в нас час є елітарні університети і є масові університети. Цей розподілі завжди залишатиметься, так довго, як ми маємо амбіції готувати дуже хороших, провідних спеціалістів, які будуть конкурентоспроможні для цілого світу.

– Пане Брюховецький, чи зможуть українські університети відстоювати в цій ситуації свою незалежність?

В’ячеслав Брюховецький:
Зможуть.

– Яким чином?

В’ячеслав Брюховецький:
Українські університети вже підготували багато людей, які вміють мислити і люблять свободу. Прийде час, коли ці люди підійдуть до цих всіх товаришів, які хочуть запхнути їх кудись назад, і скажуть: ми втомилися від вас. І це буде дуже швидко – років через 5
Таким чином, що українські університети вже підготували багато людей, які вміють мислити і які люблять свободу. І будуть продовжувати далі. І прийде час, коли ці люди підійдуть до цих всіх товаришів, які хочуть запхнути їх кудись назад, і скажуть: ми втомилися від вас. І це буде дуже швидко – років через 5. Тому я великий оптиміст. Ми доб’ємося свого.
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG